Ви­д-во ЛДУ БЖД 25 страница

При цьому як об'єкт "життєвих інтересів" Росії, ЄС і Сполучених Штатів Україна в недалекому майбутньому ш* позбудеться човників впливу (а також тиску) з їхнього боку. Проте українська сторона може спрямувати цей процес у цивілізоване русло, використовуючи політичне протистояння Росії та США, ЄС – Північна Америка, Франція (підтримувана Німеччиною) США. Тому важливо переконливо доводити до представників Заходу, що в нас вигідно вбачити економічного та політичного партнера, в не просто – так звану буферну зону. У цьому випадку правляча еліта України має брати на озброєння французьку тактику реалізації зовнішньополітичної стратегії – "гнучких союзів".

У процесі реструктуризації партнерства пріоритетів у зовнішньополітичній діяльності спостерігається посилення України на так званому Південно Східному напрямі. іншими словами, йдеться про тривимірну систему геополітичних координат "Захід Росія Південно-Східний пояс".

У цьому форматі вагомим здобутком зовнішньої політики може бути зміцнення позицій України в державах Південно-Східного поясу. Це обумовлено також тим, що Україна, як н інші держави Півдня Європи, не може не відчувати гарячий подих мусульманського та конфуціанського світу:

● на українській території проживає чисельна кримськотатарська меншина, діаспорі турків-месхетинців, курдів, ґаґаузів, азербайджанців, афганців, пі1 пені, казахів, узбеків, чеченців та інших;

● представники досить значної китайської та корейської діаспор.

Потреба проведення активної політики економічного просування України в Південному та Східному напрямах пояснюється найбільшими в світі обсягами ринків та їх відпоєною невибагливістю, що важливо з огляду на недостатню конкурентоспроможність українських товарів і промислової продукції. Такі держави, як Китай, Індія, Пакистан, Індонезія, В'єтнам, Іран, Ірак, Єгипет, Нігерія є величезними за обсягами ринками, на яких України може проводити активну політику економічного просування своїх товарів, особливо продукції танкобудування, ракетобудування, літакобудування та суднобудування. З іншого боку, тут наявні високі технології та значні обсяги вільних фінансових ресурсів (азіатські "молоді тигри", країни Перської затоки, Ізраїль, Японія).

Одночасно, геополітичні координати "Захід – Росія – Південно-Східний пояс" мають для України значну перевагу. Південно-Східний напрямок дає змогу зменшити вплив історичного досвіду попередніх поколінь і в майбутньому позбавитися тиску як з боку Росії, так і Заходу;

оскільки з переважною більшістю держав цього напряму Україна не мала самостійних відносин. У тріадному просторі дає змогу Україні збільшити ступінь свободи та поле вибору в системі зовнішніх пріоритетів, компенсувати політичні та економічні дисбаланси, котрі існують в діад ній системі Росія – Захід.

Таким чином, утвердження України в Південно-Східному регіоні окупиться в подальшому створенням експортно-орієнтованої економіки. Через ПСП проходять важливі транспортні комунікації глобального та регіонального рівнів, які мають життєво важливе значення для України, наприклад, чорноморські протоки, ідея відродження "Шовкового шляху" з Китаю, Індії, Пакистану, Афганістану через Іран, Кавказ до Європи.

Звідси, тривимірна система координат має перевагу, бо економічна координата є цілком самостійною, а економічний прагматизм – визначальним чинником. Саме крізь призму економічного прагматизму Україні необхідно відновити господарсько-економічні зв'язки, котрі сприяють ефективній діяльності підприємств і структурним змінам в економіці в межах СНД.

З огляду на потреба забезпечення національної безпеки, важливим є регіон Причорномор'я, де найбільш пріоритетним партнером є Туреччина, бо Україна і Туреччина – дві сторони одного комунікаційного перехрестя. Проте пріоритетність зв'язків з Анкарою не виключає необхідності розвитку відносин з такими державами, як Греція та Болгарія. Тяжіють до тандему Україна – Туреччина і Грузія та Азербайджан, оскільки для них актуальною залишається проблема мінімізації російського, іранського, турецького, британського і американського впливів.

Отже, відносини з цими державами мають важливе політичне значення для України. Вони дають змогу сформувати систему горизонтальних зв'язків у межах СНД без посередництва Росії.

Важливе місце в чорноморській доктрині Україна відводить Молдові та країнам колишньої Югославії. Балканський регіон – судноплавство по Дунаю та можливий канал альтернативного нафтопостачання: з адріатичних терміналів через колишню Югославію та Угорщину в Україну.

Відкриття, розроблення та прокладання транспортних комунікацій з нафтоносних родовищ в Азербайджані, Туркменістані, Казахстані та Узбекистані роблять цей регіон привабливим для України з погляду альтернативних джерел енергоносіїв, а регіони Закавказзя та Центральної Азії мають неабияке значення як ринки збуту української продукції.

Важливими для України є відносини з арабським світом – етнічним і геополітичним кістяком Близького Сходу та ісламської спільноти. Порівнюючи його з іншими ісламськими центрами сили (тюркським і перським), можна дійти висновку про те, що арабський чинник є домінуючим і найбільш потужним в ісламському середовищі, хоча і неоднорідним, що виключає можливість однакового підходу до різних держав.

Близький Схід завжди був складним переплетінням інтересів великих держав світу. Для України нормальні відносини з ним не переобтяжені минулим, а тому мають перспективу. В арабському середовищі Україна здатна знайти свої точки опори, тим більше, що ринки арабських країн є більш відкритими для українських товарів, ніж Західні. Та й інтерес до України з боку Єгипту, Тунісу, Сирії, Лівії та інших держав може об'єктивно зростати.

І, нарешті. Семиріччя. Це географічна зона, де знаходяться витоки семи з найбільших річок азіатського континенту. До неї входять регіони Східної та Південно-Східної Азії, Індостану та азіатської частини Тихоокеанського регіону, тобто від Індії до Японії з заходу на схід та від Монголії до Індонезії з півночі на південь.

Держави Семиріччя мають для України перспективне геополітичне значення. Пояснюється це гігантським обсягом ринків таких країн, як Індія, Китай, Пакистан, Таїланд, В'єтнам, орієнтованих на задоволення потреб у сфері оборони та національної безпеки. До того ж економіка багатьох держав динамічно розвивається та вимагає значних матеріальних ресурсів, котрі не можуть бути віднайдені в межах регіону. Характерним є приклад Китаю, який з 1992 р. є одним із найбільших імпортерів української продукції.

Японія, інші промислово розвинені держави Південно-Східної Азії теж є надзвичайно привабливими для України з огляду на їх фінансовий потенціал і високотехнічні "ноу-хау". Незважаючи на неадекватний зворотний процес, можна сподіватися на його посилення у разі успіху економічних реформ в Україні.

5.4. Сучасні джерела загроз геополітичній безпеці

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про основи національної безпеки України" до основних джерел загроз і небезпек національним інтересам і національній безпеці в зовнішньополітичній та внутрішньополітичній сферах належать:

● у зовнішньополітичній сфері:

§ посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

§ спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

§ воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

● у внутрішньополітичній сфері:

§ порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції, законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції та виконання законів України;

§ можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад;

§ загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України;

§ структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці.

Сучасні світові цивілізації як загроза геополітичній безпеці України

Концептуально загрози геополітичній безпеці України необхідно розглядати крізь призму глобальних проблем сучасності, котрі знаходять свій вияв у існуванні та стратегії просування інтересів світових цивілізацій, передусім: західно-християнської, східно-православної, мусульманської, індуїстської и буддистсько-тихоокеанської.

Під світовою цивілізацією будемо розуміти найвищу стадію розвитку народу, який оволодів концептуальними знаннями і значним простором, який забезпечує йому стійкий розвиток в глобальному історичному процесі.

Так на просторі західно-християнської цивілізації відсутній необхідний запас сировини для промисловості, через що концепція її розвитку зазнає труднощі. Основною економічною зброєю цієї цивілізації виступає позиковий відсоток. Економіка побудована на основі фінансового капіталу. Звідси стає зрозумілим, її певна агресивність у боротьбі за життєвий простір з метою підпорядкування багатих сировиною регіонів своїй волі на основі уніфікації концепції розвитку – "вільний світ гарант – прав людини". Світова латентна еліта продовжує в прискореному темпі ліквідовувати національні перегородки у натовпі. Причому як основний засіб для цього виступає міграція народів Азії та Африки, зміна політики вступу до НАТО, наслідком чого є його розширення. Як Центр-Лідер тут виступає провідник вестерністської цивілізації – США.

Більшість країн цієї цивілізації входять до складу військового блоку НАТО – військової організації цієї цивілізації. Однак розширення НАТО та прийом до його складу країн колишнього ОВД, спіткало США до заяви про потребу перегляду власного статусу і взагалі ролі США у НАТО. Більше цього, концепція розвитку даної організації передбачає зміну як самої назви, так і основної спрямованості її діяльності.

Окремо необхідно говорити про відсутність будь-яких гарантій щодо незастосування акцій впливу на політику країн, що входять до цього блоку.

Німеччина прагне стати провідною державою Європи, що не подобається США і Франції.

Інтенсивне проникнення Італії на Балкани через Албанію зовсім не подобається Німеччині, Франції та Греції.

Між Грецією та Туреччиною існують непримиренні суперечності через Кіпр.

Після розпаду СРСР у середині 90-х рр. Греція вже офіційно визначила в своїй новій військово-політичній доктрині ворогом номер один – Туреччину.

Нарешті Греція хворобливо сприймає будь-яке зближення інших країн з Македонією та демографічну експансію мусульман на Балканах. Військово-політична активність цієї цивілізації виявляється як в "розширенні НАТО на Схід", так і в прагненні замінити ООН на НАТО при вирішені світових проблем, що викликає напруженість у взаєминах з іншими цивілізаціями. Ця цивілізація економічну експансію підкріплює військово-політичною.

Відтак, вступаючи до НАТО Україна з одного боку, приєднається до вже оновленого НАТО, акцент в арсеналі застосування засобів якого може бути змінено, а з проголошенням наміру США до зміни свого статусу та формату участі у цій організації її вплив на міжнародну ситуацію зменшуватиметься. З іншого боку, вступаючи до НАТО, України не позбувається проблем з країнами, що входять до нього, і, передусім, із Туреччиною, яка має територіальні зазіхання на півострів Крим. Відтак членство в НАТО не розв'яже внутрішніх проблем між її учасниками, втім додасть проблем із взаєминами з Росією. Отже, вступ України до НАТО необхідно розглядати прагматично і раціонально, без зайвого пафосу і переоцінки власної користі. НАТО стоїть на порозі реформування, тому участь України у даній організації має розглядатися з урахуванням тих обставин, щоб не зашкодити національній безпеці, оскільки вступаючи до нового, ще невідомого, ми не можемо прогнозувати користь і вигоду, втім маємо однозначний мінус – погіршення стосунків із Росією, котра є системоутворювальним компонентом наступної цивілізації – східно-православної.

Східно-православна цивілізація найбільш молода з тих, що розглядаються, відроджується з руїн СРСР і системи соціалізму. Раніше деякі моменти цієї цивілізації були видимими в політичних устремліннях СРСР. Ця цивілізація поки не має відпрацьованої концепції розвитку і в кінці XX століття в ній поки йде процес формування концепції розвитку на базі цінностей західно-християнської цивілізації.

Мусульманська цивілізація (ісламський світ), або як її часто називають "мусульманський світ", через традиції Корану не має в своєму розпорядженні сучасно освіченого населення – відсутній необхідний набір знань. Проте можна припустити, що поступово цей недолік буде усунений. Річ у тому, що у складі цієї цивілізації є різні народи і різні схеми структурного управління – різні державні форми і це дає змогу освоювати їм ефективно різноманітні знання (Ірак – хімія, біологія; Пакистан – ракетно-ядерна зброя; Іран – ядерна енергетика і ін.). Проте маловірогідно, що в найближчому майбутньому мусульманська цивілізація зможе відкрито вступити в боротьбу за панування навіть на рівні регіону, оскільки в її складі поки немає Центру-Лідера, здатного очолити цю боротьбу. Араби розділені державними кордонами і локальними інтересами, іранський народ поки не має необхідного авторитету у арабів, турки взагалі прагнуть грати значення Західної Держави в мусульманській цивілізації, а величезна Індонезія прагне інтегруватися не з Ісламським світом, а грати самостійну значення в своєму регіоні. Поки йде активна боротьба за лідерство, якій немає кінця (у 60-х рр. Єгипет, в 70-80-х рр. Лівія, 80-90-х Ірак і Іран, 90-х Пакистан і т.д.). Ймовірно, до встановлення Центру-Лідера, якісь серйозні погрози іншим цивілізаціям вона створити не зможе. Окрім цього, контрольований цією цивілізацією простір достатньо великий і проблеми її внутрішнього розвитку превалюють над зовнішніми її проблемами, особливо це стало помітно, коли світовим правителям вдалося увігнати в 1948 р. в її, достатньо монолітне тіло чужорідний елемент – Ізраїль і активізувати християнську конфесію в Лівані. Це породило непримиренний конфлікт між Ізраїлем і арабськими країнами, Іраном, Суданом. З іншого боку натягнуті відносини Ірану і Туреччини мають непримиренний характер і сягають корінням у XIV-XV століття. Через це ісламська Туреччина ближче до Ізраїлю, ніж до арабських країн. Ідеологічне прагнення Туреччини створити Великий Туран суперечить інтересам Ірану й України. Нарешті світський іслам Туреччини непримиренний з фундаменталізмом ісламу Ірану. Активна міжнародна позиція України, яка звільнилась з пут розгляду тільки власних проблем, свідчить про наявність інтересів щодо арабських країн. Передусім для України є вигідним будь-які конфліктні ситуації між Туреччиною та іншими країнами, зокрема Росією та Іраном, оскільки саме Туреччина є найбільш небезпечним противником на геополітичній арені для України.

Поки Росія ще зберігає політичні інтереси на Кавказі сформовані в рамках СРСР і тому для неї однаково неприємні, як прагнення Ірану до Азербайджану, так і спроба проникнення Туреччини на Північний Кавказ.

Треба відзначити і те, що СРСР, приблизно з моменту свого виникнення, постійно намагався стати Центром-Лідером для цієї цивілізації. Це прагнення мало під собою ґрунт, оскільки ісламський простір в СРСР завжди був значним. Проте навіть в найкращі роки СРСР вдавалося стійко контролювати не більше 50 % мусульманської цивілізації через вузькість державної ідеологи. Саме боротьба за контроль над цією цивілізацією та постійно зіштовхувала СРСР із Заходом. Треба думати, що ця боротьба не закінчилася та тимчасовий вакуум після відходу СРСР не змогла зайняти ніяка інша сила. Ймовірно, прихід туди Росії призведе до зародження своєрідного Центру-Лідера цієї цивілізації. Мусульманська цивілізація є найбільш близьким історичним сусідом російсько-православної цивілізації. Тому ступінь їх взаємозв'язків досягає рівня взаємопроникнення. Досить послатися на два приклади. Релігійна і філософська думка Росії не одного разу намагалася теоретично обґрунтувати єдині позиції двох конфесій ("Питання митрополиту Санкт-петербурзькому і Ладозькому Іоанну й ієрархи російської православної церкви" СПб. 1993-1996 г. Що вийшла за підписом "Внутрішній Предіктор СРСР" – найбільш фундаментальна політика в цьому ряду). Цивільна адміністрація і військові чини часто використовували своїх людей для трактування Корану. Спеціальні державні структури готували з місцевого населення ці кадри на рівні зброї 3-пріоритету, безкровно вирішували більш конфліктні питання. На жаль, радянська атеїстична система виключила широку підготовку цих фахівців на рівні військово-політичних училищ і академій – результати видно по розвитку конфліктів у Середній Азії та на Кавказі, особливо в Чечні, де застосовують у масовому порядку зброю 5-6 пріоритету і з розумінням говорять, але не використовують 4-й пріоритет.

Індуїстська цивілізація має обмежений простір на суші і проблеми перенаселення не дають змогу поки забезпечити необхідний рівень освоєння знань всім народом, для якого пошук "хліба насущного" найважливіше. Проте освоєння ракетно-ядерних технологій до 1998 р. показало, що, не дивлячись на величезні труднощі динамізм розвитку цієї цивілізації наростає. Разом з тим, у цієї цивілізації немає повного набору енергосировинних ресурсів, але Центр-Лідер є – Індія. Вказані вище обставини дають підставу припускати, що її розвиток може в перспективі носити характер і силового розширення життєвого простору. Між Індією та Пакистаном існує з початку утворення цих країн постійний конфлікт на релігійному ґрунті через штат Джамму і Кашмір. Поява ядерної зброї в цих країнах ймовірно понизить інтенсивність їх протистояння. Суперечності Індії та Китаю в даний час майже зійшли нанівець.

Буддистсько-тихоокеанська цивілізація має значно більші просторові розміри за попередню, але всі її проблеми властиві і даній цивілізації. Величезна чисельність населення та в цій цивілізації створює дефіцит простору на суші, проблеми перенаселення та недолік ресурсів енергосировини. Остаточно Центр-Лідер тут не визначений, але на цю значення претендують Китай і Японія. Така подвійність відносно Центру-Лідера пояснюється багатьма чинниками і перш за все різними ідеологічними концепціями. У Китаї буддизм і конфуціанство поки приховані за національним комунізмом, який багато узяв, перш за все, від конфуціанства. У Японії також дві релігії – буддизм і синтоїзм. Як і у попередньої цивілізації особливості її розвитку можуть у перспективі носити характер силового розширення життєвого простору, вірніше, закріплення після проведення демографічної експансії. Між Китаєм і Японією йде таємна боротьба за лідерство в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, звідки вони спільними зусиллями поступово витісняють інші цивілізації. Нарешті Китай в цьому регіоні проводить активну демографічну експансію з основним напрямом на Південь (творцем цієї політики був ще Мао Цзедун). Велике побоювання викликає в Японії та перспектива створення єдиної Кореї, військова і економічна потужність якої могла б порушити баланс сил. Подвійність і невизначеність Центру-Лідера дає змогу іншим цивілізаціям робити прямий вплив на неї. При цьому між Росією та цими країнами існують локальні суперечності (недостатня відрегульованість демографічних питань з Китаєм і територіальні претензії Японії на частину Південних Курил), а холодні та труднодоступні її території в цьому регіоні не можуть сприяти масовій демографічній експансії з цих країн. Нарешті й економічні інтереси російсько-православної цивілізації в цьому регіоні невеликі.

Можна вважати, що епоха прямих силових зіткнень між цивілізаціями з використанням зброї 6-го пріоритету пішла в минуле. В найближчому майбутньому найвірогідніше боротьба між ними вестиметься зброєю вищих світоглядних пріоритетів. Причому в кожній з цивілізацій, що розглядалися вище, будуть свої спонукальні до боротьби причини. Для західно-християнської – боротьба за сировину, для Індуїстської та Буддистсько-тихоокеанської – боротьба за простір для вирішення, в першу чергу, демографічних проблем. Для російсько-православної та мусульманської цивілізації внутрішні проблеми превалюватимуть над зовнішніми (придбання нових знань і спроби локальних поліпшень). Разом з тим треба завжди пам'ятати, що міцність всіх цих цивілізацій різна і завжди є слабкі ланки, використовуючи які Україна може творити власну стратегію безпеки.

5.5. Система забезпечення геополітичної безпеки

Система забезпечення геополітичної безпеки – організована державою система суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб і окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо просування забезпечених недоторканністю національних інтересів у геополітичній сфері.

Ураховуючи те, що органом стратегічного управління національною безпекою виступає Рада національної безпеки і оборони України, відповідно до розглядуваної нами сфери життєдіяльності – геополітичної – проаналізуємо суб'єктів управління національною безпекою саме у даній сфері.

Основним суб'єктом управління геополітичною безпекою виступає Міністерство закордонних справ України (МЗС України).

МЗС України – нейтральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішньої безпеки України та координації заходів у цій сфері.

МЗС України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, а також цим Положенням. МЗС України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення цього законодавства, та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями МЗС України в управлінні геополітичною безпекою є:

● участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;

● сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

● забезпечення реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки;

● створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;

● забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;

● захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

● сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.

МЗС України відповідно до покладених на нього завдань виконує наступні функції:

1) бере участь у здійсненні зовнішньополітичної діяльності держави у сфері міжнародної безпеки;

2) розробляє пропозиції щодо засад зовнішніх зносин у сфері безпеки і у встановленому порядку подає їх Президентові України;

3) розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ініціатив міжнародного характеру та заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці України з іноземними державами і міжнародними організаціями в сфері міжнародної безпеки;

4) вносить у встановленому порядку на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України пропозиції щодо розроблення проектів законодавчих і інших нормативно-правових актів з питань забезпечення політики зовнішньої безпеки;

5) розробляє та подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки, провадить відповідні заходи та координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади у цій сфері;

6) проводить роботу щодо підвищення ролі права міжнародної безпеки у міжнародних відносинах;

7) сприяє розширенню безпекознавчих, політичних, економічних, науково-технічних, культурних, гуманітарних і інших зв'язків України з іноземними державами і міжнародними організаціями;

8) сприяє взаємодії органів виконавчої влади з органами законодавчої та судової влади в частині здійснення ними зовнішніх зносин та дотримання міжнародних зобов'язань України в сфері зовнішньої безпеки;

9) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо укладення міжнародних договорів у сфері зовнішньої політики та безпеки України, припинення, зупинення їхньої дії, в тому числі разом з іншими центральними органами виконавчої влади, а також погоджує подання таких пропозицій міністерствами та іншими органами виконавчої влади;

10) бере участь у приведенні національного без пекового законодавства України у відповідність з її міжнародними зобов'язаннями та міжнародно-правовими нормами, готує висновки і пропозиції щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань зовнішньополітичної безпекознавчої діяльності, міжнародних відносин;

11) оформлює або за дорученням Кабінету Міністрів України у встановленому порядку надає повноваження на укладення міжнародних договорів у сфері зовнішньої політики та безпеки, а також на участь у роботі міжнародних безпекознавчих організацій;

12) здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України у сфері зовнішньої політики та безпеки;

13) зберігає оригінали текстів міжнародних договорів України, документів міжнародних організацій, їхні завірені копії та офіційні переклади, а також інші матеріали з питань зовнішньої політики та безпеки;

14) здійснює опублікування міжнародних договорів України у "Зібранні чинних міжнародних договорів України", а також забезпечує офіційний переклад міжнародних договорів у сфері зовнішньої політики та безпеки державною мовою України відповідно до статті 20 Закону України "Про міжнародні договори України";

15) забезпечує підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами, представництво України у міжнародних безпекознавчих організаціях, органах та спеціальних місіях з питань безпеки;

16) сприяє діяльності іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних безпекознавчих організацій в Україні, а також здійснює контроль за додержанням дипломатичних і консульських привілеїв та імунітетів;

17) здійснює функції дипломатичного протоколу у сфері забезпечення зовнішніх зносин з іноземними державами та міжнародними організаціями;

18) координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади у сфері зовнішньої політики та безпеки;

19) сприяє міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади у здійсненні ними міжнародних зв'язків у сфері безпеки, надає їм відповідну методичну консультаційну та інформаційну допомогу;

20) погоджує у встановленому порядку директиви, вказівки і технічні-завдання відповідно міністерствам, іншим органам виконавчої влади та офіційним делегаціям, уповноваженим узяти участь в роботі сесій органів міжнародних організацій, конференцій, у переговорах, консультаціях, засіданнях міжурядових комісій та інших органів;

21) здійснює керівництво дипломатичними представництвами України за кордоном, консульськими установами України за кордоном, представництвами України при міжнародних організаціях;

22) вносить в установленому порядку на розгляд Президентові України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації дипломатичних представництв України закордоном, консульських установ України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;

23) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації представництв МЗС на території України;

24) здійснює інформаційне забезпечення Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України із питань зовнішньої політики та безпеки;

25) виступає із заявами і роз'яснення їм и щодо питань зовнішньої політики та безпеки України, опубліковує повідомлення та поширює прес-релізи із зазначених питань;

26) розповсюджує інформацію про Україну за кордоном;

27) організовує на території України та за кордоном консульську роботу, забезпечує візову політику України, здійснює в межах своїх повноважень паспортне забезпечення;

28) через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном вживає заходів для поновлення порушених прав юридичних осіб та громадян України;

29) забезпечує громадянам України можливість користуватися у повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни перебування та міжнародним правом;

30) бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України і загальнодержавних програм з питань зовнішньої політики та безпеки;

31) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті МЗС України, в дипломатичних представництвах України за кордоном, консульських установах України за кордоном, представництвах України при міжнародних організаціях, представництвах МЗС України на території України;