Ви­д-во ЛДУ БЖД 31 страница

Можливими військово-політичними цілями військових конфліктів, вирішених проти України, можуть бути:

● вирішення спірних проблем на користь провідних країн Заходу і їх союзників;

● максимальне послаблення військового потенціалу України, приведення його у відповідність до європейських стандартів (наприклад, є незрозумілими принципи побудови системи забезпечення воєнної безпеки України, де проживає 46 мільйонів осіб і тієї ж Данії, населення якої трохи більше населення Києва);

● підрив міжнародного авторитету України в якості держави, здатної впливати на розвиток ситуації в регіоні та світі, а також рішуче відстоювати свої життєво важливі інтереси у будь-якій точці планети.

Зонами найбільшої потенційної небезпеки можуть стати прикордонні райони з Румунією, Польщею, Росією.

Військово-політичні конфлікти між суміжними державами в самій Центральній і Східній Європі можуть і не чинити прямого впливу на воєнну безпеку України, проте певною мірою здатні торкнутися її політичних, а головне – економічних інтересів.

Діяльність Туреччини буде спрямована на досягнення своєї політичної, економічної та військово-стратегічної мети, головними з яких є ослаблення України і її зв'язків з державами СНД, передусім з Росією, втягування їх в міжнародні ісламські організації з перспективою створення певного мусульманського блоку на противагу Україні, використання природних ресурсів, науково-технічного потенціалу і ринків Криму як природної складової частини турецького економічного простору. У більш абстрактному плані необхідно говорити про загрозу реалізації концепції пантуранізму.

Потенційно небезпечним є втягування України в якості асоційованого члена СНД у конфлікт між Росією з одного боку, і Іраном та Туреччиною, які ведуть поки що позиційну боротьбу за вплив на півдні. Необхідно також акцентувати увагу і на геополітичній активізації Китаю, який все більше і більше заявляє про себе на міжнародній арені в якості впливово гравця. Відтак Україна має бути готовою до загрози бути втягненою у конфлікт між Росією та СНД з одного боку і Пакистаном, Іраном та Туреччиною з іншого. Небезпека цього конфлікту полягає у тому, що як з одного боку (Росія, Беларусь), так і з іншого (Пакистан) сторони володіють ядерною зброєю.

Стратегічним моментом для України є використання територіальних суперечностей між Індією та Пакистаном; геополітичних між Іраном, Пакистаном та Туреччиною щодо контролю над Афганістаном тощо. Головним стратегічним завданням є регіональна нестабільність і Південноазіатському регіоні, яка дасть змогу Україні безперешкодно розвиватися у рамках Євросоюзу та зберігати добросусідські відносини з Росією. Відтак, встановлення стабільності в Південній Азії є потенційною загрозою для воєнної безпеки України.

Індія прагнутиме до забезпечення стабільності в районах, що межують з Пакистаном. При цьому підхід Індії до регіональної безпеки значною мірою визначатиметься її прагненням грати домінуючу значення в Південній Азії та басейні Індійського океану. Певне місце в такій діяльності Індія відведе практичній реалізації своїх планів по створенню Асоціації регіональної співпраці держав зони Індійського океану, розраховуючи зайняти в ній провідні позиції.

Позитивним моментом є природне прагнення більшості держав на Півдні вирішувати спірні проблеми і затверджувати свої позиції в регіоні переважно силовими методами. Це стимулює нарощування технічної оснащеності їх збройних сил як за рахунок збільшення обсягів зовнішніх військових закупівель, так і шляхом розширення власного військового виробництва. Відтак Україна має максимально активізувати участь у торгівлі зброєю для Південноазіатських країн. Підтримання стану регіональної нестабільності, поєднаної зі збільшенням кількості зброї та зміцненням збройних сил країн, що протистоять одна одній, може призвести до конфліктів малої інтенсивності, а згодом і регіонального конфлікту, для врегулювання чого можуть бути направлені миротворчі сили ООН, Таким чином, жодна з країн Південної Азії не зможе встановити домінуючого та імперативного контролю над управлінням даним регіоном.

Збережеться тенденція низки провідних країн до володіння зброєю масового ураження та засобами його доставки (Ірак, Іран, Ізраїль). Більше цього, Пакистан офіційно заявив, що володіє ядерним потенціалом.

Найбільш небезпечним є продовження розповсюдження ракетно-ядерної та хімічної технологій (Ізраїль, Лівія, Ірак, Іран, Пакистан) і збільшення в регіоні запасів сучасних наступальних озброєнь.

Джерелами збройних конфліктів у Центральноазіатському стратегічному районі можуть стати переростання локальних військових конфліктів на регіональні (широкомасштабні) війни із залученням в них країн СНД, Туреччини і збройних угрупувань окремих військово-політичних партій і рухів Афганістану, збереження прагнення низки провідних країн регіону до володіння зброєю масового ураження та засобами його доставки, а також масова міграція населення.

Не можна не зазначити про значення релігійного чинника для країн Півдня. Протиставлення ісламу іншим релігіям, а також однієї ісламської держави іншій стає деколи головним козирем для західних країн у створенні неспокійної обстановки в регіоні. Витягуючи переваги з релігійних суперечностей, Захід проводить вигідну для себе й Ізраїлю стратегічну лінію на підігрів конфлікту між різними течіями в ісламі, між ісламом і православ'ям.

Стратегічним моментом є підтримання прагнень Росії щодо унеможливлений домінування Китаю в Азіатсько-тихоокеанському регіоні.

Аналіз джерел загроз і небезпек воєнній безпеці України буде неповним, якщо не згадати про такий довготривалий чинник як тероризм, що негативно впливає на розвиток суспільних відносин ряду держав. Тероризм у чистому вигляді" як це мало місце при нападі чеченських бандитів на Дагестан або під час повітряних атак на Нью-Йорк і Вашингтон, трапляється нечасто. Сучасний тероризм тісно пов'язаний з наркобізнесом, незаконною торгівлею зброєю, виготовленням і розповсюдженням фальшивих грошей, з переміщенням капіталу, його відмиванням і навіть із створенням легальних торгових фірм.

Всебічний аналіз цієї проблеми і умов, в яких вона розвивається, дає змогу зробити прогноз про подальше посилення агресивності, збільшенні організаційно-тактичного потенціалу і зростанні професійного рівня міжнародного тероризму за рахунок придбання досвіду проведення великомасштабних, і зухвалих акцій, вдосконалення спеціальної підготовки терористів за рахунок активного використання найманства, тісного сполучення політичних терористичних структур із злочинними співтовариствами, а також використання ними принципово нових форм політичного протиборства. Пропагандистським прикриттям подібних акцій часто є широке розповсюдження гасел "національно-визвольної боротьби".

Висновки

1. Характер сучасних воєнних загроз кардинально змінився. Існують блоки зовнішніх і внутрішніх воєнних загроз, які включають загрози глобального, регіонального і місцевого характеру. Виник цілий ряд нових воєнних загроз, які ще кілька років тому вважалися маловірогідними або малозначимими. Посилився взаємозв'язок між зовнішніми і внутрішніми загрозами. Зросла небезпека регіональних, локальних, але особливо внутрідержавних конфліктів і воєн. Абсолютно іншим став склад протиборчих сил. Змінилися засоби, які можуть використовуватися для військового тиску і реалізації воєнних загроз.

2. Україні, в цілях забезпечення свого гарантованого рівня безпеки, необхідно оцінювати і прогнозувати наявні та потенційні загрози, наскільки б малі вони не були і своєчасно робити широкий комплекс необхідних заходів у політичній, економічній, соціальній і інших областях державної діяльності з опору на увесь спектр засобів впливу. Особливу увагу необхідно приділяти аналізу концептуальних поглядів, документів і практичних заходів у області зовнішньополітичної та воєнної діяльності Сполучених Штатів Америки, Китаю, Росії.

3. Загрози національній безпеці України і її союзникам в оборонній сфері у все більшому ступеню набувають комплексного характеру. Сам по собі поділ загроз на воєнні та невоєнні стає значною мірою умовним, оскільки останні за певних обставин можуть трансформуватися у воєнні. Посилюються військово-технічні, військово-економічні, інформаційні та інші зовнішні небезпеки.

4. Аналіз можливих загроз дає змогу стверджувати, що для зниження можливого рівня їх виникнення, система забезпечення воєнної безпеки повинна володіти великими правами, повноваженнями, достатньою потужністю і певною силою, які дадуть змогу вирішувати їй всі виникаючі проблеми у сфері воєнної безпеки. Разом з тим дана система повинна бути підзвітна державі, функціонувати в його інтересах, захищати їх, а також функціонувати в розумних рамках демократичного цивільного контролю.

5. Для досягнення стратегічної мети забезпечення воєнної безпеки Україні перш за все потрібно визначити критерії безпеки України і їх порогові значення. Не виробивши такий механізм, ми завжди програватимемо в поточних оцінках і прогнозах, виборі адекватних заходів забезпечення безпеки, які ґрунтуватися не на національних інтересах і реальних джерелах джерел загроз і небезпек їх реалізації" а на тимчасових політичних рішеннях і поглядах керманичів.

7.2. Система воєнної безпеки України

Забезпечення воєнної безпеки України є одним з важливих напрямів діяльності держави. Головною метою в даній області є забезпечення можливості адекватного реагування на загрози, які можуть виникнути в XXI ст., при раціональних витратах на національну оборону.

У рішенні проблеми забезпечення воєнної безпеки держави може бути декілька підходів.

Перший базується на концепції примату міжнародного права у військовій політиці держав і військових союзів. Ця концепція виходить з того, що сила зброї як гарант безпеки повинна бути замінена безумовним виконанням міжнародних правових норм, широкою співпрацею і довірою, відповідністю певним стандартам (чи то європейським, чи то НАТО тощо). Частина цієї концепції, спрямована на запобігання війн невоєнними засобами. Саме така концепція підтримується сучасним керівництвом України.

Другий підхід до забезпечення воєнної безпеки базується головним чином на силі, що виражається в безперервному прагненні створити й володіти в умовах мирного часу військовим потенціалом, адекватним існуючим і прогнозованим загрозам для національних інтересів.

Будучи прихильницею першого підходу до забезпечення воєнної безпеки, Україна має враховувати реалії сучасного світу, коли методи силового тиску, воєнних загроз і прямого застосування воєнної сили належать до арсеналу засобів досягнення державами своїх політичних і економічних цілей. Ця обставина має враховуватися політичним керівництвом нашої держави, оскільки становить для України єдино прийнятний наразі інтегрований підхід до забезпечення воєнної безпеки.

Суть цього підходу полягає в приматі правових, дипломатичних і інших невоєнних засобів запобігання війні з одночасним володінням силових військових структур, що володіють потенціалом оборонної достатності. Під цим потенціалом необхідно розуміти такі військові сили, які за мінімальних витрат на їх зміст в мирний час, здатні забезпечити стримування можливого агресора від розв'язування війни, а у разі нападу – здійснити стратегічне розгортання та відбити агресію. Іншими словами, зміст сучасної концепції побудови Збройних сил України полягає у тому, щоб, з одного боку, надійно забезпечити захист спектру українських національних інтересів загалом, а з іншого – бути мінімально обтяжливими для економіки країни.

Реалізація даної концепції ґрунтується на таких принципах:

● дотримання основоположних принципів і норм міжнародного права, які органічно взаємозв'язані та доповнюють один одного;

● розгляд в якості партнерів усіх держав, чия політика не завдає шкоди національним інтересам і безпеці України, а також не створює умови для її завдання та не суперечить Статуту ООН;

● чітке дотримання чинних договорів у області обмеження, скорочення та ліквідації звичайних озброєнь, сприяння їх реалізації, забезпеченню режиму, що визначений ними;

● сприяння всесвітньому розширенню заходів довіри у військовій області, включаючи взаємний обмів інформацією військового характеру, узгодження воєнних доктрин, планів і заходів військового будівництва, воєнної діяльності.

Таким чином, головними цілями забезпечення воєнної безпеки України стає запобігання, локалізація і нейтралізація воєнних загроз.

Стратегічна мета забезпечення воєнної безпеки України – створити і підтримувати таке політичне, міжнародне і військово-стратегічне становище країни, яке б виключало можливість для будь-якої держави або союзу держав шляхом будь-яких видів дії послабити значення України як суб'єкта міжнародних відносин, змінити вектор її соціально-економічного розвитку, завдати або створити умови для завдання шкоди її національним інтересам.

Забезпечення воєнної безпеки базується на таких принципах:

● побудова системи забезпечення воєнної безпеки має відбуватись відповідно до існуючих джерел загроз і небезпек як національній безпеці загалом, так і воєнній зокрема;

● єдність, взаємозв'язок і збалансованість усіх видів безпеки, зміна їх пріоритетності залежно від ситуації, що змінюється;

● пріоритет політичних:, економічних, інформаційних засобів забезпечення воєнної безпеки;

● підпорядкованість діяльності елементів системи забезпечення воєнної безпеки держави Конституції та законам України;

● висунення реальних (за часом, ресурсами, силами і засобами) завдань;

● вжиття силових заходів (у тому числі і з використанням воєнної сили) виключно на основі норм міжнародного права, в суворій відповідності до чинного національного законодавства адекватно потреби забезпечення реалізації національних інтересів;

● здійснення управління силами і засобами забезпечення воєнної безпеки відповідно до чинного законодавства із чітким розподілом компетенції між органами державної влади України і органами місцевого самоврядування;

● забезпечення цивільного демократичного контролю над Збройними силами України.

● Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" основними напрямами забезпечення воєнної безпеки є:

● прискорення реформування Збройних сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності забезпечувати реалізацію національних інтересів у будь-якій сфері життєдіяльності;

● перехід до комплектування Збройних сил України на контрактній основі;

● здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

● посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів;

● активізація робіт з утилізації зброї;

● впровадження системи демократичного цивільного контролю над Збройними силами України;

● забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

● дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

● прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;

● боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;

● поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами.

● Окрім цього, з урахуванням аналізу існуючих і потенційних джерел загроз і небезпек національній безпеці України доцільно окреслити й інші напрями розвитку системи забезпечення воєнної безпеки:

● створення сприятливих зовнішньополітичних умов для оборони країни;

● визначення пріоритетних національних інтересів у області воєнної безпеки, комплексу політико-дипломатичних і інших невоєнних засобів і способів її забезпечення;

● здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності;

● організація військово-політичного і стратегічного керівництва обороною країни, збройними силами та іншими військами;

● формування безпекознавчого законодавства у воєнній сфері;

● створення необхідної економічної та науково-технічної бази для надійної оборони;

● підготовка території країни до оборони;

● підтримка Збройних сил і інших силових структур, що залучаються до оборони, в стані високої боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до збройного захисту країни;

● розвиток воєнної науки і військового мистецтва;

● підготовка високопрофесійних кадрів у воєнній сфері;

● організація функціонування багаторівневої освіти для військовослужбовців;

● зміцнення та розвиток оборонно-промислового комплексу. Рішення будь-яких питань в рамках проблем воєнної безпеки

● має здійснюватися одним органом (системою). Це дає змогу вирішувати всі виникаючі в рамках безпеки держави проблеми, починаючи від моменту їх виникнення до повного (в кращому разі) усунення причини, що її викликала.

З метою аналізу можливих загроз, вироблення заходів, способів і засобів їх усунення, а також реалізації безпосереднього усунення виникаючих загроз в державі існує система, що здійснює збройний захист його інтересів. На дану систему покладаються наступні функції:

● виявлення та прогнозування зовнішніх і внутрішніх загроз усій системі національних інтересів, а також життєво важливим об'єктам воєнної безпеки;

● здійснення комплексу оперативних, тактичних і стратегічних заходів з їх попередження та нейтралізації;

● створення та підтримка в готовності сил і засобів забезпечення воєнної безпеки;

● управління силами і засобами забезпечення воєнної безпеки в повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях;

● здійснення заходів щодо відновлення нормального функціонування об'єктів воєнної безпеки;

● участь у миротворчих місіях відповідно до норм міжнародного права;

● участь у заходах щодо забезпечення воєнної безпеки за межами країни на користь останньої, відповідно до укладених міжнародних договорів.

● Основними умовами формування системи забезпечення воєнної безпеки є:

● потреба безперервного прогнозування та аналізу воєнних небезпек (загроз) для існування особи, суспільства та держави;

● економічна можливість держави утримувати систему забезпечення воєнної безпеки;

● наявність у структурі держави збалансованих у своїй діяльності державних інститутів (законодавчих, виконавчих і судових);

● наявність координуючого органу функціонування всієї системи забезпечення воєнної безпеки (Ради Безпеки ООН).

7.2.1. Система забезпечення воєнної безпеки і умови її формування

Для реалізації життєво важливого завдання держави – захисту суверенітету і територіальної цілісності країни створюються сили, засоби й органи, здатні спільними зусиллями виконати це завдання, їх діяльність, об'єднана загальними цілями, завданнями і способами реалізації, базується на єдиній нормативній правовій базі і загальних принципах забезпечення національної безпеки, здійснюється в єдиному стратегічному стилі управління.

Сукупність цих сил, засобів і органів створює систему забезпечення воєнної безпеки України. Вона є найважливішим і єдиним державним механізмом, покликаним реалізовувати прийняті в країні концептуальні погляди і доктринальні установки у області забезпечення воєнної безпеки. Реалізація цього завдання здійснюється через координацію діяльності органів виконавчої та законодавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань, окремих громадян відповідно до чинного законодавства.

Основна значення системи забезпечення воєнної безпеки в структурах державної влади і управління полягає в тому, що дана система повинна жорстко пов'язувати національні інтереси, цінності та цілі України з політичним курсом держави, різного роду загрозами воєнного характеру, а також формами і способами їх реалізації переважно політико-військовими і військовими методами.

Система забезпечення воєнної безпеки може мати зовнішній і внутрішній аспекти. З погляду зовнішнього аспекту це перш за все здатність Збройних сил України, інших військ, військових формувань і органів, воєнної інфраструктури та систем розвідувального, контррозвідувального, інформаційного та інших видів забезпечення стримати (запобігти) відкриту військову агресію проти України та її союзників.

З погляду внутрішнього аспекту це будівництво і розвиток такої

воєнної організації держави, яка була б забезпечена реальними економічними можливостями країни.

Система забезпечення воєнної безпеки охоплює практично всі області функціонування суспільства та держави, найважливішими з яких, на думку військових фахівців і науковців, є:

● власне військова область (питання вдосконалення воєнної організації держави, оборонного планування, оперативної та бойової підготовки військ і сил);

● військово-політична область (питання колективної регіональної, зокрема СНД, і глобальної безпеки;

● миротворчої діяльності);

● військово-економічна область (питання економічного і ресурсного забезпечення військового будівництва, підтримка життєдіяльності військ і сил на рівні, що забезпечує необхідний ступінь бойової готовності та боєздатності, питання формування військового бюджету й розподілу бюджетних коштів);

● військово-соціальна область (питання духовно-етичної підготовки населення до рішення оборонних задач, етико-психологічні проблеми військових колективів, соціальні проблеми військовослужбовців);

● військово-технічна область (питання розвитку фундаментальної науки на користь забезпечення оборони країни, пошукових і прикладних досліджень, базових військових технологій, питання створення, модернізації та утилізації зразків озброєння та воєнної техніки, підготовки спеціальних і науково-технічних кадрів);

● військово-технологічна область (питання розвитку базових військових технологій для вирішення оперативно-стратегія них, оперативних і оперативно-тактичних завдань – вдосконалення систем розвідки і управління військами і зброєю, розвідувально-ударних комплексів і т. д.);

● договірно-правова область (контроль над озброєнням і роззброєнням);

● область військово-технічної співпраці (питання експортного контролю, формування номенклатури експорту озброєння та воєнної техніки, система підготовки кадрів і інші види забезпечення);

● область нормативно-правового забезпечення військового будівництва (вдосконалення та розвиток нормативно-правової бази військового будівництва).

Система забезпечення воєнної безпеки забезпечує поєднання централізованого і децентралізованого управління силами і засобами відповідно до унітарного устрою України, чому відповідає чіткий розподіл повноважень між органами державної влади України, її суб'єктів і органами місцевого самоврядування. Особливе місце в забезпеченні воєнної безпеки посідає процес підготовки і ухвалення упереджувальних рішень щодо захисту національних інтересів.

Основу системи забезпечення воєнної безпеки складає воєнна організація держави. У її склад входять війська, сили і засоби силових міністерств і відомств України, інші міністерства і відомства, що реалізують заходи організаційного, політичного, правового, соціального, економічного, управлінського, військового і іншого характеру, спрямовані на забезпечення стабільного розвитку держави і суспільства, що гарантують можливість і здатність нейтралізувати загрози у військовій сфері. Виконання цих заходів дає змогу запобігти або припинити зовнішню військову агресію, забезпечити суверенітет, територіальну цілісність, політичну, економічну і інформаційну незалежність держави, подальше здійснення демократичних перетворень відповідно до цілей розвитку і національних інтересів України.

Проте проблема забезпечення воєнної безпеки держави – не тільки і не стільки питання вдосконалення її воєнної складової. Сьогодні забезпечення воєнної безпеки країни необхідно оцінювати, перш за все, як похідну від рівця розвитку економічної, інформаційної, власне воєнної та технологічної бази держави, системи політичних відносин у суспільстві та ступені його демократичного розвитку, системи міжнародних відносин і структури світопорядку, що склалася, інтеграційних об'єднань різних держав і т.д.

Головним структурним елементом системи забезпечення воєнної безпеки є її управлінський компонент: найвищі органи державного й військового управління – Президент України, його Секретаріат, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України і підлеглі йому органи виконавчої влади.

Наступний найважливіший елемент системи забезпечення воєнної безпеки – силовий компонент, що включає в свій склад Збройні сили України, інші війська, військові формування та органи з відповідними системами управління та всебічного забезпечення.

Значення зовнішньополітичних структур в забезпеченні воєнної безпеки полягає в:

● пошуках шляхів ослаблення існуючих або виникаючих міждержавних суперечностей, загострення яких приводить до погіршення військово-політичної обстановки і зростання ступеня воєнної небезпеки;

● налагодженні та зміцненні дружніх зв'язків з державами, які могли б виступити в ролі союзників при агресії, яка може загрожувати Україні;

● локалізації виникаючих конфліктних ситуацій політичними методами.

Значення внутрішньополітичних структур у забезпеченні воєнної безпеки полягає в:

● ефективному проведенні в життя всіх законодавчих актів і рішень уряду з питань оборони країни, військово-патріотичної підготовки населення, забезпеченні успішного проведення заходів у області підготовки економіки і території країни у військовому відношенні;

● здійсненні на практиці соціальної та національної політики, яка сприятиме зміцненню і стабілізації миру.

У забезпеченні воєнної безпеки особливо великою є значення економічних структур. Економіка – головна база потужності держави. Від її стану прямо залежить військовий потенціал, що відображає можливості держави містити й удосконалювати збройні сили, підвищувати їх боєздатність, поповнювати навченими кадрами, забезпечувати сучасною зброєю, військовою технікою і всіма видами постачання.

Значну значення в забезпеченні воєнної безпеки країни, особливо внутрішньої, відіграють правові структури, які мають розробляти проекти ефективних законодавчих актів і добиватися неухильного виконання прийнятих законів.

Україна проголосила курс на побудову правової та демократичної держави. І будь-який законодавчий акт, що стосується воєнної безпеки, набуває в цих умовах особливого значення.

Оптимальність же структури системи забезпечення воєнної безпеки досягається за рахунок правильної організації взаємодії її складових частин – структурних елементів системи.

7.2.2. Складові системи забезпечення воєнної безпеки і їх повноваження

Система воєнної безпеки є складовою частиною системи забезпечення національної безпеки. До основних елементів цієї системи належать: Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони, Генеральний Штаб ЗС України, інші військові формування, утворені відповідно до закону, правоохоронні органи, інші центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації" окремі громадяни.

Верховна Рада України в межах повноважень, визначених

Конституцією України, здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони.

Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України. Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних сил України у межах повноважень, визначених Конституцією України, видає укази, розпорядження, директиви і накази з питань оборони.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері оборони в межах повноважень, визначених Конституцією України та Заковом України "Про Раду національної безпеки і оборони України".

Ставка Верховного Головнокомандувача. Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави у цей період.

Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисельності подаються Радою національної безпеки і оборони України на розгляд Президенту України і вводяться в дію Указом Президента України. Положення про Ставку Верховного Головнокомандувача затверджує Президент України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері оборони:

● забезпечує в межах своєї компетенції державний суверенітет України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України у сфері оборони держави;

● визначає потреби в оборонних витратах, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері оборони у визначених обсягах;