МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ. Буржуазні революції в Нідерландах (остання третина XVI - початок XVII ст.), в Англії (1640-1688рр) призвели до докорінних змін у способові виробництва цих

Буржуазні революції в Нідерландах (остання третина XVI - початок XVII ст.), в Англії (1640-1688рр) призвели до докорінних змін у способові виробництва цих країн, стимулювали зростання продуктивності праці, по­шукові засобів раціоналізації виробничих процесів, стимулювали розвиток природничих та суспільних наук. Формувалися основи буржуазної правової свідомості.

Отримавши доступ до влади, велика торговельно-промислова буржуазія була зацікавлена в модернізації держави, системи законодавства, які б гаран­тували безпечне і надійне функціонування нових виробничих відносин.

Політико-правові вчення XVVI-XVII ст. мислителів Західної Європи були своєрідним теоретичним обгрунтуванням нових національних ідей і концепцій, які охоплювали сферу розвитку і вдосконалення державно-правових форм людського співжиття в умовах становлення нових буржуаз­них відносин. Мислителі відійшли від попереднього образу людини-творця, перемістивши акценти на людину як частку природи, своєрідного "гвинтика" великого механізму суспільства і природи. Суспільство оціню­валось прагматично з огляду комфортності та безпеки життя. Політичні відносини в державі, як і соціальні явища, мислились як природні процеси, які піддавались спостереженню, вивченню та узагальненню. Будь-який впилив надприродних сил заперечувався, а прогрес людства розглядався з позицій розвитку законів природи.

Державно-правові ідеї цього часу вперше стали апологетами серед­нього класу власників, свідомість якого сформувалась на основі лібералізму, індивідуалізму та просвітництва. Наукові концепції держави і права зосе­реджувались навколо окремого індивіда з його розумом, інтересами, упо­добаннями, прагненням до добробуту. В суспільній свідомості поширюва­лась ідея прав окремого індивіда, панівним стало твердження, що суспільс­тво (включаючи і державу) створене для людини, а не людина для суспіль­ства. Таке переконання стало найхарактернішою і найстійкішою ознакою теорій природного права і суспільного договору, які були поширені в пері­од, що розглядається. Велика торговельно-промислова буржуазія, що при­йшла до влади в результаті буржуазних революцій, була вкрай зацікавлена в гарантіях своєї підприємницької діяльності, намагалася модернізувати систему діючого законодавства та державні структури.

Виразником інтересів нової буржуазії, який перший здійснив спробу з'ясувати сутність та призначення держави і права в нових умовах, був гол­ландський юрист і політичний діяч Гуго де Гроот Гроцій(1583-1645). Він був одним із основоположників теорії природного права і суспільного до­говору та науки міжнародного права. Найвідоміша його праця "Про право війни і миру".

В основу виникнення держави Гроцій поклав суспільний договір (дого­вірна теорія походження держави). Пояснення цьому він знаходив в нас­тупному:

а) задля особистого захисту і протистояння насильству люди уклада­
ють добровільну угоду і зобов'язуються виконувати цей договір;

б) для підтримання порядку в суспільстві люди встановлюють норми
своєї поведінки, які теж фіксуються угодою;

в) досконалою формою такої угоди є держава, виникнення якої є логік-
ним наслідком прагнення людей до справедливого устрою.

Отже, згідно із Гроцієм, держава - це досконала угода вільних від при­роди людей, укладена заради дотримання права і спільного інтересу. Дер-

жава здійснює владні функції з допомогою політичних інститутів. Панівна в державі фомадянська влада є верховною і суверенною.

Цікавою і оригінальною є конструкція Гроція процесу виникнення права, яке він виводить із людського спілкування:

а) спілкування є однією із фундаментальних потреб людини, до якого
спонукає внутрішня природа індивіда;

б) основними правилами такого спілкування є утримання від зазіхань
на чуже майно, відшкодування заподіяних збитків, справедливе покарання,
дотримання обіцянок та ін.;

в) такі правила поведінки не є результатом добровільного вибору чи
продуктом домовленості, а, навпаки, вибір людей і домовленість логічно
випливають з цих правил.

Отже, робить висновок мислитель, прагнення до спілкування та об'єднання людей у колективи зумовлене не примусом, не корисливим ін­тересом, а кероване розумом спілкування. Посередниками у спілкуванні і врегулюванні відносин між людьми є однакові для всіх суспільні норми.

Право, за Гроцієм, це сума соціальних норм, які забезпечують належ­ний порядок у суспільстві, об 'єднаному на основі добровільної угоди.

Важливою рисою права є те, що воно встановлюється волею людей, а засобом (формою) його реалізації є закон, який силою примусу спонукає дотримуватись норм права. Таку силу уособлює держава.

Видатним фундатором державно-правових вчень нового часу був ан­глійський мислитель Томас Гоббс(1588-1679), автор декількох блискучих творів, присвячених проблемам державності, права, законності, миру і по­рядку. Серед них -"Філософські засади вчення про громадянина", " Левіа­фан, або матерія, форма і влада держави церковної та громадянської".

1. Переважна більшість ідей мислителя стосується держави як полі­тичного організму. Держава, на думку Гоббса, є не що інше, як людинопо­дібний організм (штучна людина), тільки більший за розмірами і сильні­ший, ніж природна людина:

а) верховна влада, яка дає життя і рух всьому тілу, є штучна душа;

б) службові особи та інші представники виконавчої та судової влади -
це штучні суглоби;

в) нагороди і покарання - становлять собою нерви;

г) добробут і багатство громадян держави становлять її сипу;

д) радники, які навчають усьому, що необхідно знати, становлять со­
бою пам 'ять;

є) справедливість і закони є штучний розум і воля; є) громадянський мир становить здоров 'я держави;

ж) чвари і сварки породжують хворобу держави (її кризу);

з) громадянська війна є для держави смерть.

2. Томас Гоббс розглядав три моменти становлення держави як полі­
тичного організму: природний стан, перехід до держави, державний стан.

У природному стані відсутня влада, немає законів і, відповідно, немає справедливості. В такому суспільстві немає і власності, кожен має право на все, в тому числі і на життя іншої людини. Людина - істота егоїстична, во­на завжди знаходиться під страхом смерті, під впливом інстинкту самозбе­реження. Такі емоції перемагають інші почуття особи. Але у людини є ро­зум, який підказує їй вихід з такого стану. Умовами такого виходу є при­родні закони.

Але наявність природних законів ще не веде до миру і безпеки. Необ­хідний примус до виконання і дотримання законів. Такою силою, здатною здійснювати примус, і є держава.

Перехід до держави здійснюється за допомогою самих людей, які укладають між собою угоду. Це забезпечує злиття воєдино окремих індиві­дуальних сил людей в єдину Волю і Силу, носієм якої стає суверен (прави­тель). Сувереном може бути одна особа або група осіб. Влада суверена є непідпорядковувана кому-небудь, він не може її втратити, а підлеглі не мають права протестувати або засуджувати дії суверена. Влада суверена в державі має бути абсолютною.

Державний стан, на думку Гоббса, є результатом суспільного догово­ру. Договір між людьми увінчується вибором правителя або верховного органу. Від цього залежить форма правління в державі. Свою необмежену владу в державі суверен поширює як на поведінку людей, так і на їхні по­гляди і переконання, оскільки без державної влади всі заклики до дотри­мання справедливої поведінки і моралі є марними. Чвари у суспільстві припиняються, бо держава стає виразником всього суспільства, а, отже, проти неї окремий індивід безсилий і змушений підкорятись волі суспіль­ства. Тільки держава силою закону в змозі приборкати людські інстинкти і пристрасті, створити умови миру і спокою, впевненості людини у своєму майбутньому.

Т. Гоббс зазначав, що сила держави і влада закону мають виправдання лише тоді, коли вони забезпечують особисту безпеку людини. А тому не­має ніякої розумної підстави для покори владі, крім сподівання, що вона створить умови захисту індивіда, його особистої вигоди. Отже, люди об'єднуються в державу задля добра, власної безпеки. Держава виступає як засіб приборкання пристрастей у досягненні миру, як спосіб досягнення Царства Божого через спасіння, спокуту, розкаяння. "Не може бути тому ніякої суперечності між законами Бога і законами християнської держа­ви", - вказує Гоббс.

3. Основоположним моментом у вченні Гоббса про право є аксіома про
природну рівність людей. Від природи люди всі рівні і вільні. Природне
право надає людині право вибору і свободу вчинку. Політичним засобом

здійснення природного права є позитивний закон. У вченні Гоббса прогля­дається в різних варіантах така схема:

- людина має підкорятися природному (божественному ) закону, а,
отже, і громадянському закону;

- з іншого боку, вона підпорядковується законові суверена, бо саме
суверен (правитель) гарантує природні закони;

- через природні закони, які є основою громадянських законів, відбу­
вається безкінечний процес покаяння, за яким наступає хрещення, а від­
так - прийняття Царства Божого.

Сама держава має влаштовуватися за принципом розуму. Вона є вті­ленням небесної могутності, а точніше - Царства Божого на землі.

Державно-правова концепція Т.Гоббса справила значний вплив на творчість нідерландського мислителя Бенедикта Спінози(1632-1677). У своїх творах "Богословсько-політичний трактат" і "Політичний трактат" він одним з перших в історії вчень про державу і право здійснив системний аналіз демократії як форми реалізації людиною потреб свободи.

У своєму житті людина залежить від двох складових, які супроводжу­ють її від народження до смерті:

а) від закону "природної необхідності", який випливає із самої природи;

б) від законів, установлених волею самих людей для безпечного і зруч­
ного життя.

Державно-правову концепцію Спіноза розвинув, спираючись на гобб-сівські ідеї природного права і суспільного договору. Однак, на відміну від свого попередника, який оцінював суспільство з огляду на його комфорт­ність і безпеку, нідерландський мислитель проголосив свободу вищою цін­ністю, на досягнення якої мають спрямовуватися всі зусилля суспільства.

Який зміст втілював Спіноза у поняття "свобода"?

1. Оточення людини - природа, є фундаментальною цілісністю, пер­
шопричиною якої є Бог. Всевишній не являє собою надприродної істоти, бо
він є сама природа, її невід'ємна частина.

2. Володіючи абсолютною свободою, Бог надихає природу, наділяючи
всі предмети і явища реальної дійсності свободою.

3. Людина є часткою природи, але на відміну від інших природних сфер
вона володіє здатністю до мислення, тобто має розум. Вона, як і будь-яка
інша частка природи, наділена свободою щодо утвердження власного буття.

4. Як природна істота людина підпорядкована інстинкту самозбере­
ження. Рухаючись у напрямку свободи, вона у своїй поведінці керується
насамперед мотивами власної вигоди, ведучи "війну проти всіх".

5. Будучи наділені розумом і керуючись інстинктом самозбереження,
люди прагнуть до створення таких форм свого життя, які б відкривали
сприятливі перспективи руху до власної свободи (до утвердження свого
буття). Логічним завершенням таких пошуків є держава.

5 — 4-2005

Таким чином, мислитель через реалізацію свободи особи приходить до необхідності держави. Держава, за вченням Спінози, є добровільне об 'єднання людей, яке виникає на основі суспільного договору, метою якого є дійсна свобода людини. Звідси випливає і призначення держави-надати кожній людині можливість керуватися власним розумом і тим самим здо­бувати свободу.

Керуючись розумом, люди добровільно передають частку своїх при­родних прав (частку своєї природи) державі. Тим самим вони добровільно погоджуються на підкорення верховній владі. Але чим більше своїх при­родних прав людина передає верховній владі, тим більше вона потрапляє в залежність від держави і тим менше у неї залишається власних прав, що може призвести до певної втрати свободи.

Подібно до Т.Гоббса, Спіноза був апологетом сильної державної вла­ди. Але, на відміну від свого попередника, він запереував втручання вер­ховної влади в особисте життя людей і детальну регламентацію життєдія­льності людини, свободу якої він всебічно обстоював.

На думку Спінози, свобода найкраще забезпечується демократичною формою правління. Тому найкращою державною формою організації сус­пільства, яка б унеможливлювала повне підкорення особи верховній владі, є демократія у формі республіки. Ця форма найбільш наближена до свобо­ди вже з тієї причини, що джерелом влади в демократиній республіці є на­род, незалежно від того, в чиїх руках зосереджується верховна влада. А оскільки народ є джерелом влади, то він має найбільше можливостей на власну безпеку і реалізацію потреби свободи.

Державно-правові концепції нового часу отримали свій розвиток в працях англійського філософа Джона Локка (1632-1704). У своєму відо­мому творі "Два трактати про державне правління" він одним з перших роз­робив концепцію поділу влади.

Подібно до своїх попередників (Спінози та Гоббса), він теж був при­хильником договірної теорії виникнення держави. До такого висновку він дійшов шляхом логічних міркувань:

- Він погоджувався, що у додержавному стані панував природний за­
кон. Але тут мислитель відкидав гоббсівське твердження про "війну всіх
проти всіх" (боротьбу людини за виживання). У природному стані всі люди
рівні і незалежні, а відтак, мають однакові права і обов'язки.

- Від природи людям властивий егоїзм і прагнення до власності, до ін­
дивідуалізму. Щоб зберегти свою власність, люди укладають суспільний
договір, запроваджуючи таким чином громадянське суспільство.

- Але і в громадянському суспільстві продовжує діяти природний за­
кон, який вимагає від індивіда не вчиняти зла проти інших таких же людей,
шанувати їхнє право на майно, життя, здоров'я, свободу.

- Названі вище права Локк трактував як природне право. Закони, що

встановлюються державою, повинні відповідати вимогам природного пра­ва. Тоді вони будуть правовими. Гарантом природного права є суспільний договір-держава.

Держава, на думку мислителя, - це сукупність людей, які об'єднуються добровільно і підкоряються ними ж створеним законам. Чим відрізняється держава від інших форм суспільного життя?

По-перше, тим, що вона втілює політичну владу; по-друге, в інтересах загального блага держава створює закони, які передбачають різноманітні санкції для регулювання і збереження власності; по-третє, держава має право застосовувати силу для дотримання законів і свого захисту від загро­зи ззовні.

Віддзеркалюючи інтереси власників, Локк підкреслював, що держава покликана створити умови для реалізації єдиної мети політичної єдності -власності. А звідси - єдиним джерелом влади і законів Локк визнавав при­родні інтереси особи. Він підкреслював, що закон-це не будь-які приписи, які випливають з волі суспільства чи з волі законодавчого органу держави. Законом можуть називатися лише такі приписи, які регулюють поведінку індивіда, відповідають його власним інтересам і не суперечать загальному благу. Всі інші норми-приписи, які не витримують цієї вимоги, не можуть називатися законом.

Влада в суспільстві ніколи не може поширюватися далі, ніж це потріб­но для загального блага. Закликаючи дотримуватися режиму законності, Д. Локк наголошував, що всі, хто зосереджує в своїх руках владу, зо­бов'язані правити у відповідності з приписами закону.

Але щоб у державі утвердився режим законності, необхідно створити незалежні одна від одної влади. Для успішного втілення цієї вимоги необ­хідне чітке розмежування функцій і повноважень між цими владами. Під цим кутом зору мислитель розробив концепцію поділу влад, поклавши в її основу ідею змішаного правління, яка дістала свій розвиток у творах Пла­тона, Арістотеля, Цицерона, Полібія та інших мислителів минулого.

Джон Локк переконаний в необхідності поділу влади на законодавчу, виконавчу і федеративну. Згідно з його концепцією, сувереном в державі, тобто носієм верховної влади є народ. За ним залишається законодавча влада, народ здійснює її через своїх обранців у представницькому органі (парламенті). Законодавча влада забезпечується громадською довірою. Як­що парламент втратить цю довіру, то народ як суверен може його змінити.

Компетенція втілювати закони в життя належить виконавчій владі -монархові або кабінету міністрів. Вона підпорядковується законодавчій владі і в разі необхідності парламент може її замінити. Король є частиною обох гілок влади, оскільки він не тільки керує своїми міністрами, а й санк­ціонує закони. Він царює, але не править.

Федеративна влада є органом, який відстоює інтереси держави в між­державних стосунках. їй належить право вирішувати питання війни і миру, союзів і договорів з іноземними державами та окремими іноземцями. Фе­деративна влада, з одного боку, знаходиться в руках парламенту, а зіншо­го - здійснюється руками уряду.

На думку Локка, поділ влад є необхідною умовою забезпечення свобо­ди, тобто умов для реалізації індивідумом своїх природних прав. Ідея мис­лителя про поділ влад була підтримана багатьма представниками Просвіт­ництва.

Оригінальна державно-правова концепція знайшла відображення в творах англійського історика, філософа, економіста та публіциста Девіда Юма(1711-1776) - "Трактат про природу людини", восьмитомна "Історія Англії"', "Ессе на суспільно-політичні, морально-естетичні та економічні теми".

Аналізуючи проблеми виникнення держави і права, мислитель вихо­див із того, що люди поводяться під впливом афектів і віддають перевагу особистим інтересам. Задовольняючи їх, вони ніколи не погодяться добро­вільно коритися владі, яка вимагає від них відмови від природних прагнень. Тому ніякі правові норми не матимуть реального втілення без примусу. Державна влада силою свого апарату натискує на головні важелі людської психіки, з допомогою примусу і страху вимагає, щоб у дотриманні право­вих норм люди вбачали свій інтерес. Під страхом покарання влада застері­гає від порушення норм співжиття, прищеплює особі повагу до благ інших людей.

Роздумуючи над різними аспектами суспільного життя, Юм послідов­но проводить ідею, що людина за своєю природою є слабкою істотою. То­му часто підпадає під вплив хибних ідей і примх, керується потягом до вті­хи інасолоди. Будучи колективістами за своїм походженням (від первісно­го стада), люди утворюють різні соціальні об'єднання (асоціації), однією з яких є держава.

Мислитель категорично відкидав як феодально-аристократичні ідеї "влади від Бога", так і буржуазні договірні концепції виникнення держави. Розробляючи власну концепцію утворення держави, він вперше в історії вчень про державу і право чітко розмежував поняття "суспільство" і "держава " за критерієм їх виникнення.

Суспільство, на думку Юма, виникло як наслідок розростання сімей і є продуктом власності.

Держава є органом примусу та охорони власності. її невід'ємним ат­рибутом є політична влада, яка зародилася із інституту військових племін­них вождів, яким народ корився з огляду на силу влади їх авторитету і "давньої звички". Із виникненням суспільства народжується уявлення лю­дей про належний правопорядок, обв'язок і власність. Іншими словами,

уявлення про правопорядок, обов'язки і власність з'являються у людей ра­зом із виникненням суспільства: поза ним ці ідеї не існують.

Ніяка природна схильність, на думку Юма, не змогла б змусити людей відмовитись від загарбання чужого багатства. Якби всього було вдосталь, то ніхто б не охороняв свого майна, а значить, не було б підстав для виник­нення соціального порядку. І далі мислитель приходить до висновку: норми правопорядку значною мірою залежать від інтересів індивідумів. Повага до закону закладена в самих умовах суспільного життя. Тому регулювання відносин власності слід здійснювати загальними законами, що повинні бу­ти обов'язковими для всього суспільного загалу.