Організаційно-управлінський аспект екологічної безпеки

До реалізації заходів, спрямованих на досягнення, підтримку і контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, повинні залучатися різні міністерства, відомства, установи й організації держави. Складовими виконання вимог екологічної безпеки України є забезпечення хімічної, фізичної (іонізуюче та електромагнітне випромінювання, шуми), біологічної, промислової безпеки та запобігання природним катастрофам.

Результат від проведення таких заходів можна буде отримати тільки за їх комплексного застосування, що потребує у свою чергу впровадження чітко відпрацьованого механізму організаційного управління діяльністю всіх суб'єктів цього процесу. Для реалізації такого механізму має бути сформована державна система екологічної безпеки України.

Державна система екологічної безпеки України - це сукупність державних заходів (правових, економічних, технічних, гуманітарних і медичних), спрямованих на підтримку рівноваги між її екосистемами та антропогенними й природними навантаженнями. Структура даної системи має складатися із органів управління, сил і засобів, що забезпечують її функціонування.

В основі територіальної організації суспільства з урахуванням безпеки життєдіяльності населення мають бути відповідні статті Конституції України, закони, які регулюють відношення в даній сфері: територіальний устрій України базується на її державній цілісності, розмежуванні повноважень між місцевими та державними органами влади, праві її громадян на життя і здорове навколишнє середовище. При цьому вважається, що організація регулювання безпеки та захисту населення і регіонів від надзвичайних ситуацій, стихійних лих та екологічних катастроф грунтується на нових інформаційних технологіях, автоматизації управління безпекою, результатах математичного моделювання.

Діяльність адміністративних органів, що мають справу з питаннями природно-техногенної й екологічної безпеки, спирається на закони й підзаконні акти, які видаються відповідними державними органами. Вони у своїй діяльності також користуються різними стандартами і нормами, виробленими на підставі практики. Загальними рисами всіх цих механізмів є обмеження (у рамках відповідних законів) небезпечної промислової та іншої діяльності, що може призвести до негативних соціальних або екологічних наслідків.

Важливу роль тут відіграють процедури ліцензування, відсутність або недостатній розвиток яких у сфері безпеки на національному та наднаціональному рівнях можуть серйозно вплинути на рівень безпеки населення держави.

Особливого значення нині набуває робота територіальних управлінь та відділів МНС, які повинні брати активну участь у розв'язанні багатьох нормативно-правових задач, пов'язаних із забезпеченням безпеки населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, екологічних катастроф. До компетенції цих підрозділів входить:

- займатися систематизацією нормативно-правових актів в даній сфері;

- ініціювати розробку органами державної влади нових нормативно правових актів;

- проводити в межах своєї компетенції нагляд, контроль і перевірку за дотриманням нормативно-правових актів у повсякденному житті та при ліквідації надзвичайних ситуацій.

Серед першочергових організаційно-управлінських проблем техногенної безпеки України можна виділити такі:

- розробка національної політики та законодавчої бази у цій сфері;

- створення цілісної системи державного управління безпекою;

- посилення контрольних функцій з боку держави за дотриманням техногенної безпеки;

- створення системи державних резервів;

- впровадження нової системи навчання й атестації фахівців у сфері промислово-природної безпеки.

Оскільки за будь-яких заходів щодо підвищення безпеки уникнути аварій все ж таки не вдається, необхідно передбачити заходи на випадок виникнення аварій. Ці заходи мають грунтуватися на аналізі сценаріїв надзвичайних ситуацій, залучати широкий спектр питань щодо організації аварійних робіт як на самому об'єкті, так і в прилеглих районах, територія і населення яких зазнали шкідливого впливову.

Поки що не знайшла своєї практичної реалізації ідея Концепції "Єдиної державної системи запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій", яка об'єднувала б державні органи управління, сили і засоби державних органів виконавчої влади з місцевими органами виконавчої влади, самоуправління і організацій, до повноважень яких входить розв'язання питань по захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, стихійних лих та екологічних катастроф.

Заходи по забезпеченню екологічної безпеки України, що нині проводяться державою, є переважно нескоординованими, далеко не завжди матеріально та фінансово забезпеченими і тому не дають бажаного результату в оздоровленні навколишнього середовища. Тут, очевидно, не обійтися без відповідного державного регулювання.

Нині в Україні спостерігається абсолютна гегемонія галузевого управління природокористуванням, тому державна система екологічного нормування, як спеціально організована нормативно-правова діяльність з розробки і затвердження екологічних норм, правил і регламентів господарської діяльності не може набути належного розвитку. Як нам бачиться, важливо вирішити питання про співвідношення між законом і нормативними відомчими актами. На жаль, сьогодні реальна влада перебуває в руках відомств. Вони розробили під себе такі нормативні акти, які зводять нанівець зусилля, спрямовані на покращення екологічного стану довкілля.

Утворення державної системи екологічного нормування має стати наріжним каменем екологічної безпеки України. Нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих сполук, що забруднюють атмосферне повітря, воду, грунти, встановлюються для оцінки стану навколишнього природнього середовища та гарантії екологічної безпеки громадян України.

Екологічне нормування як одна із складових загальнодержавної системи екологічної безпеки має спрямовуватися на реформування принципово нового типу відношень, здатних до прогресивного саморозвитку на підставі справжньої гармонїї у взаємодії суспільства і природи.

Які основні вимоги до нормування якості навколишнього середовища України у світлі екологічної безпеки?

1. Нормування якості навколишнього природного середовища проводиться з метою встановлення гранично допустимих норм впливу на навколишнє природне середовище, що гарантує екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду, забезпечення раціонального використання та відтворення природних ресурсів в умовах стійкого розвитку господарської діяльності держави.

2. Нормативи гранично допустимих шкідливих впливів, а також методи їх визначення затверджуються спеціально уповноваженими на це державними органами України.

3. При порушенні вимог до нормативів якості довкілля, викиди, скиди шкідливих речовин або інші види впливу на довкілля можуть бути обмежені чи призупинені спеціально уповноваженими на це державними органами.

4. З урахуванням природно-кліматичних особливостей, а також підвищеної соціальної цінності окремих територій (заповідників, заказників, національних парків, курортних і реакреаційних зон) для них установлюються жорсткіші нормативи гранично допустимих шкідливих впливів на довкілля.

5. Система екологічного нормування повинна охопити всі фактори екологічних ризиків, пов'язаних із розміщенням, будівництвом та експлуатацією промислових об'єктів і комплексів зі створенням нової техніки, технології та матеріалів.

6. Важливою вимогою є узгодження нормативів з процедурами експертизи проектів і екологічним моніторингом. Поточними заходами, що мають упередити екологізацію управління природокористуванням, повинно стати законодавче закріплення вимог обов'язкового проведення державної та громадської екологічної експертизи планів і проектів.

Система засобів і стимулів економічного й іншого характеру для дотримання законів і норм в області навколишнього середовища є недостатньою. Існує реальна можливість їх уникати, санкції за їх недотримання надто м'які. Так, наприклад, різні контролюючі органи можуть лише пропонувати покарання, але не можуть самі їх здійснювати. Запропонована раніше санкція часто змінюється або відміняється взагалі. Централізація і пов'язана з нею монополізація деяких виробництв спричинили ситуацію, коли порушення стану навколишнього середовища не припинялося й не закривалося, оскільки було для нас життєво необхідним. Сума штрафів, у випадку, коли вони не зменшувалися чи взагалі не відмінялися, часто входила до виробничих витрат.

Отже, головними механізмами виконання державної системи екологічної безпеки України повинні бути:

- організація, управління та контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки;

- планування та координація комплексних програм охорони довкілля та раціонального природокористування;

- контроль за дотриманням єдиної державної політики, що гарантує надійність і стійке функціонування народногосподарських об'єктів безпеки;

- запобігання та ліквідація екологічних наслідків промислових аварій, природних катастроф і стихійних лих;

- оцінка стану екологічної безпеки на всій території України і в окремих її адміністративно-територіальних утвореннях, прогнозування її динаміки.