Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеороло­гічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучають­ся до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів ін­дивідуального захисту відповідно до нормативно-правових ак­тів з охорони праці та колектив­ного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини пра­цівника роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій раху­нок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додат­ково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкод­ження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціаль­­ного страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язко­ве державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потер­пілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням. зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зара­ховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Стаття 10. Охорона праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов’язаних з важкими роботами і роботами із шкід­ливими або небезпеч­ними умовами праці, визначається поло­женням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповно­літніх визначаються законом.

Стаття 12. Охорона праці інвалідів

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і пра­цевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

Стаття 13. Управління охороною праці та обов’язки роботодавця

Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управ­ління охороною праці, а саме:

¨ створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

¨ розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує компле­ксні заходи для досягнення встановлених нормативів та підви­щення існуючого рівня охорони праці;

¨ забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

¨ впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергоно­міки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

¨ забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

¨ забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

¨ організовує проведення аудиту охорони праці, лаборатор­них досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідли­вих для здоров’я виробничих факторів;

¨ розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі – акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробни­чих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативио-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно праців­ників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

¨ здійснює контроль за додержанням працівником техноло­гічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відпо­відно до вимог з охорони праці;

¨ організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

¨ вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формуван­ня у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за пору­шення зазначених вимог.

Стаття 14. Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці

Працівник зобов’язаний:

· дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

· знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізма­ми, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користу­ватися засобами колективного та індивідуального захисту;

· проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відпо­відну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо робото­давцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

¨ видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документа­цію і пояснення з питань охорони праці;

¨ вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передба­че­них законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не вико­нують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

¨ зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механіз­мів, устаткування та інших засобів виробництва у разі пору­шень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

¨ надсилати роботодавцю подання про притягнення до від­по­відальності працівників, які порушують вимоги щодо охо­рони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у ра­зі лік­відації підприємства чи припинення використання най­маної праці фізичною особою.

Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового ко­лективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівника­ми особи, спеціа­лістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затвер­джується спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Стаття 17. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фі­нан­сування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами пра­ці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За ре­зультатами періодичних медичних оглядів у разі потреби робо­тодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відпові­дальність згідно із законодавством за від­повідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спе­ціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відпові­дальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок по­зачерговий медичний огляд працівників:

· за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;

· за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Стаття 18. Навчання з питань охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі робо­ти повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведін­ки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і пе­ревірку знань відповідних нормативно-правових актів з охоро­ни праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов’язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і пері­одично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадо­вих осіб з питань охорони праці визначається типовим поло­женням, що затверджується спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі поса­дові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони по­винні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та під­вищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуван­ням особливостей виробництва відповідних об’єктів економі­ки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх нав­чальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з наг­ляду за охороною праці.

Стаття 19. Фінансування охорони праці

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, ви­конання загальнодержавної, галузевих та регіональних прог­рам поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запо­бігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охо­рону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізо­ваної продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових вит­рат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законо­давства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному до­говорі, угоді

У колективному договорі, угоді сторони передбачають за­без­печення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничо­го середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійно­го захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об’єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та ін­дивідуального захисту працюючих повинні провадитися з ура­хуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будів­ництво, реконструкція, техніч­не переоснащення тощо вироб­ничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, виготовлення і впровадження но­вих для даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або робочої до­кументації на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робіт може провадитися ли­ше після одержання позитивних результатів експертизи.

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов’язана з вико­нанням робіт та експлуатацією об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небез­пеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуа­тацію провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням спеціально уповноваженого централь­ного органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша не­безпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення ек­спертизи на від­по­відність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України.

Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих ви­роб­ничих об’єктів проводиться за участю представників про­фесійних спілок.

Не допускається застосування у виробництві шкідливих ре­човин у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та держав­ної реєстрації.

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків, про­фесійних захворювань і аварій

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вес­ти облік нещасних випадків, професійних захворювань і ава­рій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єд­наннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, профе­сійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов’яза­ний видати потерпілому або іншій заінтере­сованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний ви­падок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішу­ються посадовою особою органу державного нагляду за охоро­ною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці

Роботодавець зобов’язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випад­ків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випад­ків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам та/або їхнім представникам забезпечується доступ до інформації та документів, що містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілак­тичні заходи, результати розсліду­вання, обліку та аналізу не­щасних випадків і професійних захворювань і звіти з цих пи­тань, а також до повідомлень, подань та приписів органів дер­жавного управління і державного нагляду за охороною праці.

Органи державного управління охороною праці у встанов­леному порядку інформують населення України, працівників про реалізацію державної політики з охорони праці, виконан­ня загальнодержавної, галузевих чи регіональних програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та здоров’я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звіт­ність з питань охорони праці, форма якої погоджується спе­ціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Стаття 24. Добровільні об’єднання громадян, працівників і спеціа­лістів з охорони праці

З метою об’єднання зусиль найманих працівників, учених, спе­ціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліп­шення охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні об’єднання громадян, що діють відпо­відно до закону.