Утворення, розвиток і занепад Київської Русі

ДЕРЖАВА І ПРАВО КИЇВСЬКОЇ РУСІ

У “Літописі Руському” (який містить “Повість временних літ”, “Київський літопис” і “Галицько-Волинський літопис”) тричі згадується назва “Україна”: під 1187 і 1189 рр. (у Київському літописі) та 1213 р. (у Галицько-Волинському літописі). Науковці вважають, що назви існували паралельно – “Україна” як назва краю і “Київська Русь” як назва держави. З кінця 16 ст. назва “Україна” вживається в офіційних документах іноземних держав.

Формування державності на території України відбувалось у процесі розкладу первіснообщинного ладу східних слов`ян і зародження феодальних відносин у 7-9 ст. “Повість временних літ” згадує такі східнослов`янські племена: поляни (їх очолили брати Кий, Щек і Хорив та заснували м.Київ), сіверяни, древляни, дуліби (згодом вони розділились на бужан і волинян), уличі, тиверці, хорвати – з них вийшли українці; дреговичі, кривичі, радимичі – від них походять білоруси; словени (ільменські слов`яни – з центром у м.Новгороді) і в`ятичі – предки росіян. Усі ці племена становили певну етнічну і культурну спільність. У 7-8 ст. східні слов`яни проживали територіальною сільською общиною (“мир”, “вервь”), яка була союзом індивідуальних господарств (малих сімей), притому існувала колективна власність на общинні землі, які періодично перерозподілялись між окремими сім`ями.

Патріархальне рабствоу східних слов`ян не переросло у рабовласницьку формацію з таких причин:

1. масовому застосуванню праці рабів у землеробстві перешкоджали суворі кліматичні умови, за яких утримання рабів було б надто дорогим і нерентабельним;

2. сільська община затримувала розвиток рабовласництва;

3. була відсутня широка варварська периферія, яка б постачала рабів-полонених;

4. високий рівень розвитку продуктивних сил зумовив зацікавлення робітника у застосуванні знарядь праці, що стало несумісним з використанням незацікавлених рабів;

5. рабовласницький лад в інших державах вже відмирав.

У 8-9 ст. у східних слов`ян виділяються заможні сім`ї, формується соціальна верхівка суспільства, яка поступово привласнює собі право збирати з членів общини продукти на загальні потреби общини і розпоряджатись ними, тобто виникає рання форма продуктової ренти. Знать, яка феодалізується, проживає в укріплених “городищах” - зародках міст. Представники знатних родів очолюють племена, а згодом стають князями зі спадковою владою, що стало початком процесу перетворення союзів племен у феодальні князівства.

До часу утворення Київської Русі існувало понад 100 східнослов`янських племен, об`єднаних у 14 великих союзів племен – за назвою племені, яке їх об`єднало. На початках формою організації їх правління була військова демократія. Союзи племен створювались передусім для війни і оборони, тож на чолі їх ставав військовий ватажок, який витісняв інших старійшин. Військо становили усі боєздатні чоловіки, з яких почала виділятись дружина ватажка. Ще зберігались первісні демократичні установи – Народні збори (Віче) і Рада старійшин, але Народні збори перетворились у збори воїнів, що виконували волю військового ватажка, який, спираючись на дружину, міг нехтувати звичаями племені. Тобто, відбувався процес перетворення органів суспільного самоврядування у державні органи, а військової демократії – у військово-ієрархічне правління-князівство. Завершувалось оформлення відокремленої від населення публічної влади з апаратом управління, що поширювалась на окрему територію. Військовий ватажок союзу племен ставав управителем-князем, а його близьке оточення – його радниками і намісниками.

Найінтенсивніше розвивалось створене у 7-8 ст. об`єднання союзів племен полян і на межі 8-9 ст. виникає перша держава (як союз союзів племен) східних слов`ян - Руська земля, в яку увійшли союзи племен: Русь*, Поляни, Древляни, Полочани, Дреговичі, Сіверяни. Цей союз охопив територію близько 120 тис.км² і простягнувся на 700 км на північ аж до Західної Двіни. Правила у цьому державному об`єднанні, ймовірно (науковцями достовірно не встановлено), династія Кия, представниками якої у середині 9 ст. були князі Дір і Аскольд. Суспільство Руської землі поділялось на знатних і бідних. Князь щорічно збирав данину з населення. Здійснювались дипломатична діяльність (у 839 р. надсилались посли до візантійського і німецького імператорів) і військові походи (у 860 р. флот з 200 кораблів з`явився під Константинополем - Царгородом). Джерелом права був звичай. Особливо захищались майнові відносини – забезпечувалось право володіння, користування майном і право власності; данина, полюддя, податки, а також майнові права сім`ї. За особливо тяжкі злочини передбачалась смертна кара. Існував княжий суд, який засуджував, зокрема, до вигнання, та “божий суд”, який судив на підставі поєдинку сторін. У 867 р. було засновано першу християнську єпархію і охрещено верхівку суспільства на чолі з князями. У 9 ст. Русь охоплювала землі Київського, Чернігівського і Переяславського князівств.

У середині 9 ст. виникає друга слов`яно-фінська Новгородська держававнаслідок об`єднання навколо Новгорода союзів племен на чолі зі словенами, які запросили на престол у 862 р. 3 братів-варягів:Рюрика, Синеуса і Трувора. По смерті братів Рюрик став єдиновладним князем над землями словенів, кривичів (з центром у Полоцьку) і фінських племен (мері, весі і муроми). По смерті Рюрика у 879 р. у Новгороді князював Олег (879-912), що теж походив з варяг. У 882 р. він здобув Смоленськ, Любеч і, вбивши Аскольда і Діра, заволодів Києвом та об`єднав два політичних центри в єдину державу – Київську Русь. У 883-885 рр. він розширив її територію на підкорених древлян, сіверян, радимичів. Олег уклав договори Київської Русі з Візантією 907 і 911 рр., які засвідчують, що Київська Русь мала розвинену політичну систему і національне право та виступала як рівноправний з Візантією суб`єкт міжнародного права.

За правління Ігоря (912-945), вбитого древлянами при повторному зборі з них данини (полюддя), було встановлено залежність Новгорода від Києва та укладено договір Київської Русі з Візантією 944 р. Його дружина Ольга (945-960 - регентство від імені малолітнього сина) не вела воєн (лише хитро і підступно помстилась древлянам за вбивство її мужа) і прийняла християнство. ЇЇ єдиний син Святослав (960-972) здійснив багато походів і був убитий печенігами (степові кочові варварські племена) при поверненні з Болгарії. У 972-979 рр. точилась боротьба за престол між його синами Володимиром, Олегом і Ярополком. Володимир, прозваний у народі Великий.

* Слово “Русь” згадується з 8 ст. у візантійських і арабських джерелах як союз полян, сіверян та інших східних слов`ян. Походження назви дослідники пов`язують з топономікою України (географічними назвами на території розселення цих племен):притока Дніпра – Рось, притока Росі – Росава, р.Роска на Волині. У російській імперській, а згодом радянській історичній науці була поширена теорія норманського походження назви праукраїнських племен, а відтак і давньоукраїнської держави – Київської Русі. Норманська теорія була обгрунтована у 18 ст. німецькими вченими Г.Байєром, Г.Міллером та А.Шлецером на підтвердження історичних витоків політичного верховенства на слов`янських теренах вихідців із Скандинавії, а саме Голштинської феодальної династії, яка з другої половини 18 ст. правила у Росії під ім`ям Романових. Суть норманської теорії полягає у тому, що нібито словом “русь” фіни називали одне з варязьких (норманських) племен, яке завоювало Новгород і ватажок якого Рюрик був запрошений на Київський престол; відтак, нібито, східні слов`яни були неспроможні, згуртувавшись, зорганізувавшись та об`єднавшись у єдину спільноту і обравши з-поміж себе кращого, розумнішого, досвідченішого лідера, ватажка, керівника, самостійно створити власну державу, - а тому звернулись за допомогою до сусідів-варягів, які й створили Київську Русь; тож держава східних слов`ян виникла під впливом і безпосереднім втручанням зовнішніх чинників. Очевидно, що радянська історіографія усіляко підтримувала цю теорію, категорично стверджуючи, що слов`янські народи Радянського Союзу (а передусім, український) апріорно (первинно), історично не здатні створити власну державу, а отже їх повинна об`єднувати у єдине державне утворення певна зовнішня сила. На сьогодні норманська теорія походження Київської Русі спростована науковцями та визнана політично сфальсифікованою і науково спотвореною, - адже на час прибуття варягів у Русь (а власне, у Новгород – центр праросійських племен) вже понад століття існувало автохтонне плем`я Русь, яке й спричинилось до об`єднання сусідніх східнослов`янських племен у перше давньоукраїнське державне утворення – Руську землю.

1015), завершив об`єднання усіх східнослов`янських земель та частини фінських і литовських племен у складі Київської Русі - на початку 11 ст. територія Київської Русі становила 1,1 млн. км² з населенням близько 4,5 млн. чол. З 988 р. він запровадив християнство як державну віру - у великих містах було засновано єпархії і Київський єпископ отримав титул митрополита; з прийняттям християнства було створено церковні суди. У 992 р. він здійснив похід на Закарпаття і відтоді там закріпилась назва “Русь”. З місцевих старших дружинників він призначав намісників і воєвод, зникли місцеві “ясні князі”. Володимир Великий віддав управління різними землями Київської Русі своїм 12 синам (від різних дружин), а центральне управління зосередив у своїх руках. По смерті Володимира за престол боролись його сини Святополк (прозваний у народі Окаянним – за вбивство своїх братів Бориса і Гліба, та Святослава), Мстислав і Ярослав, прозваний у народі Мудрий, який переміг (1019-1054) і об`єднав майже усі руські землі, крім Полоцька. При ньому було укладено першу збірку законів “Руську Правду”, яка діяла на всій території Київської Русі. Остаточно утвердилось християнство (близько 1039 р.), було засновано Київську митрополію (за століття Київський князь Ізяслав ІІ Мстиславич (1146-1149) розірвав церковний зв`язок з Константинополем, самостійно призначивши Київського митрополита). Київська Русь за часів Ярослава Мудрого вела широку дипломатичну діяльність, а сам князь встановив багато особистих міжнародних зв`язків*. У заповіті Ярослав Мудрий поділив державу між 5 синами: Ізяславом (посідав Великий Київський престол у 1054-1068 рр., та внаслідок народного повстання у Києві у 1068 р. Київським князем було проголошено Полоцького князя Всеслава Брячиславича, згодом - у1070-1073 рр. і1077-1078 рр.; загинув у битві з сином Святослава Олегом), Святославом (1073-1076; відібрав престол в Ізяслава за підтримки брата Всеволода), Всеволодом (1078-1093), - які утрьох утворили союз, який вирішував усі справи у Київські Русі, - та Ігором і Вячеславом, а Галичину дав внукуРостиславу – сину померлого Володимира. Відтоді розпочався період розпаду єдиної Київської Русі. У 1093-1113 рр. князював Святополк Ізяславич, Київська Русь зазнавала частих половецьких нападів. У 1097 р. з ініціативи князя Володимира Всеволодовича Мономаха відбувся Любецький з`їзд, на якому князі спробували припинити чвари і об`єднались для боротьби із зовнішніми ворогами, та було узаконено владу кожного князя у його землі-вотчині. В 1113 р. помер Святополк, у Києві відбулось народне повстання проти бояр і купців, і на престол запросили Володимира Мономаха (1113-1125), що пообіцяв обмежити лихварську сваволю та забезпечити права закупів. Він відновиввеликокнязівську владу на більшій частині руських земель;вів вдалу боротьбу з половцями. У 1125-1132 рр. князював його найстарший син Мстислав Володимирович;він підкорив полоцьких князів;та його правління стало завершенням періоду єдності на Русі. У 30-40-х рр. 12 ст. Київська держава внаслідок князівських міжусобиць розпадається. У 1169 р. молодший син Мономаха суздальський князь Андрій Боголюбський (батько Юрія Долгорукого – засновника Московського князівства) зруйнував Київ, що стало початком занепаду Київської Русі; а у 1203 р. Київ спустошив князь Рюрик і половці. У 1240 р. Київ взяли монголо-татари, що започаткувало панування монголо-татарського іга. Тож до остаточного занепаду Київської Русі спричинились 2 чинники:внутрішній – князівські міжусобиці, і зовнішній – монголо-татарська навала.