Монархія це така форма правління, за якої державна влада юридично належить одній особі – монарху і передається в порядку престолонаслідування.

Монархічна форма правління також буває різною: деспотичною, станово-представницькою, абсолютною, дуалістичною, парламентською. На сучасному етапі можна виділити такі типи монархії:

абсолютну(Бахрейн, Саудівська Аравія, Об'єднані Емірати), де влада монарха не має жодних правових обмежень, а тільки релігійно-етичні; уряд призначається монархом, виконує його волю.

Конституційна монархія називається ще обмеженою. І може бути двох видів:

Дуалістична(Марокко, Йорданія) — повноваження монарха значно вагоміші, ніж повноваження парламенту:

Монарх володіє правом абсолютного вето, правом розпуску парламенту, видає акти, які мають силу закону, наділений судовими прерогативами, хоч може існувати окрема судова влада,

здійснює виконавчу владу самостійно або через уряд і має значно більший вплив на нього, ніж парламент; законодавчі повноваження парламенту істотно обмежуються на користь монарха.

Парламентська монархія (Велика Британія, Данія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди) — повноваження монарха чітко визначені в конституції.

У парламентарній монархії влада монарха істотно обмежена у сфері як законодавчої, так і виконавчої влади. Він, як кажуть, «царює, але не править». Юридичне за монархом можуть зберігатися значні повноваження, але фактично далеко не всіма ними він може користуватися. Так, 1)формально за ним зберігається право призначення глави уряду й міністрів, але зробити це він може лише відповідно до пропозицій лідерів партії чи коаліції партій парламентської більшості, бо сформований іншим чином уряд не отримає вотуму довіри у парламенті й не утвердиться.

2)Формально уряд вважається урядом монарха, проте ніякої відповідальності перед монархом він не несе. Уряд формується парламентським шляхом і несе відповідальність за свою діяльність лише перед парламентом. Саме політична відповідальність уряду перед парламентом за свою діяльність є основною відмінною ознакою парламентарної монархії.Звичайно це повноваження парламенту врівноважується правом уряду запропонувати монархові розпустити парламент і призначити нові вибори. Глава держави вимушений прийняти й виконати цю пропозицію, тому що в противному разі парламентська більшість, на основі якої сформовано уряд, заблокує роботу парламенту. У випадку висловлення парламентом вотуму недовіри урядові останній або йде у відставку, або через главу держави розпускає парламент і призначає позачергові вибори.

3)Ще одним правовим засобом впливу уряду на монарха є контрасигнування, тобто скріплення його актів підписом глави уряду та (або) окремого міністра, без якого вони не набувають юридичної сили. Тим самим глава уряду або міністр беруть на себе відповідальність за даний акт монарха, оскільки сам монарх відповідальності за свої дії не несе.

4)На відміну від дуалістичної монархії у парламентарній монархії центральне місце в системі органів державної влади посідає не монарх, а уряд, який не тільки здійснює повноваження та прерогативи монарха, а й контролює і спрямовує (через парламентську більшість) всю діяльність парламенту. Парламентарна монархія нині існує у ряді розвинених країн — Австралії, Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Канаді, Нідерландах, Новій Зеландії, Норвегії, Швеції, Японії та ін.

Специфічні риси має монархічна форма правління в тих країнах, які в минулому були домініонами Великобританії, а пізніше увійшли до британської співдружності націй — Австралії, Канаді, Новій Зеландії та ін. Власних монархів вони не мають. Главою держави в кожній з цих країн формально вважається монарх Великобританії, а фактично його функції здійснює генерал-губернатор, котрий призначається британським монархом за поданням уряду країни з числа її жителів.

Хоча в сучасних розвинених країнах монархія є здебільшого слабкою політичною установою, яка не відіграє істотної ролі у здійсненні державної влади, загалом на сьогодні вона існує в 44 країнах світу, в тому числі 11 європейських. У 1978 р. було поновлено монархію в Іспанії. На референдумі, проведеному 1999 р. в Австралії, виборці висловилися на користь збереження монархічної форми правління.

Одна з основних причин збереження монархії та, що в багатьох країнах інститут монархії, особа монарха є символом єдності і верховним арбітром нації, запорукою непорушності політичної системи, оскільки влада монарха не залежить від гри політичних сил. За відсутності в парламенті чітко визначеної більшості монарх може відіграти вирішальну роль у її утворенні та формуванні уряду. Монархи забезпечують наступництво в політичному розвитку, оберігають традиції й політичну культуру країни.

Сучасна практика престолонаслідування виділяє три системи: салічну (Бельгія, Норвегія, Японія), яка надає право спадкування тільки по чоловічій лінії;

кастильську (Велика Британія, Данія, Іспанія), що надає перевагу чоловікам, але допускає й успадкування по жіночій лінії у випадках принципу старшості (наприклад, молодша дочка старшого брата в родині має переваги над старшим сином молодшого брата);

австрійську— допускає право успадкування для жінок тільки у випадку відсутності законних спадкоємців по чоловічій лінії.

Повноваження монарха в сучасних парламентських монархіях аналогічні до повноважень президента у парламентських республіках (за винятком Іспанії, де повноваження монарха відповідні до повноважень президента у Франції). Однак між президентом і монархом існують певні відмінності, а саме:

1) президент обирається, а влада монарха спадкова;

2) монарх є носієм найвищого в історії держави титулу — короля, імператора, великого герцога, якому належать особливі привілеї — право на знаки найвищого становища у державі (корону, трон), право на двір (штат людей, які виконують почесні обов'язки), право на цивільний лист (встановлене зако­ном грошове утримання);

3) монарх — особа надпартійна, символ історичних традицій і національної єдності. Така форма правління існує у Великій Британії, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі, Швеції, Данії, Норвегії, Японії.