Держава — головний інститут політичної системи

Виникнення держави як соціально-політичного інституту та головного структурного елемента політичної системи було зумовлене процесами ускладнення суспільного життя і дифе­ренціацією економічних, соціальних, культурних та інших інтересів і потреб соціальних груп та індивідів.

Держава в своєму історичному і соціальному призначенні мала відбивати ті спільні соціальні потреби та інтереси, які попередні соціальні інститути не могли задовольнити: потре­би в суспільному впорядкуванні, у безпеці; дотримання прав і свобод індивідів; збереження громадянського миру і правопо­рядку тощо.

Як політичний інститут держава має ряд суттєвих від­мінностей (ознак) від партій, рухів та інших політичних

утворень, які вказують на його величезний вплив на суспільство:

1. Держава — це єдина територіальна організація по­літичної влади в масштабі всієї країни. Державна влада по­ширюється на все населення певної території; цілісність суспільства і взаємозв'язок його членів забезпечує інститут громадянства і підданства. Просторові (географічні) межі держави визначаються державними кордонами, які відділя­ють держави одну від одної. У цих межах держава володіє верховенством і повнотою законодавчої, виконавчої і судової влади над населенням;

2. Держава — це орган влади, соціального примусу, який активно використовує санкції заохочення і покарання щодо дотримання чи порушення встановлених ним норм і правил організації суспільних відносин. Механізм держави представ­лений не лише інститутами законодавчої, виконавчої та судо­вої влади (вертикальний поділ) та її горизонтальними ланка­ми (центральні, регіональні, місцеві), але й системою органів і установ, що безпосередньо управляють суспільством; зокре­ма, для підтримки нормальних умов існування соціуму дер­жава застосовує «легітимне насильство» через уповноважені органи влади — армію, поліцію, служби безпеки і правопо­рядку;

3. Правовий характер держави. Серед норм, що регулюють її діяльність, особливе значення держава надає праву — обов'яз­ковим нормам-законам, які вона охороняє. На основі правових норм здійснюються управління та інтеграція суспільства;

4. Публічність державної влади, професіоналізація управ­ління соціальними справами, добровільна чи примусова пере­дача державним органам та їх службовцям повноважень щодо управління іншими людьми;

5. Держава являє собою суверенну організацію влади. Су­веренітет держави виявляється в її верховенстві й автономії від будь-яких інших видів влади в суспільстві, повній незалежності у взаємовідносинах з іншими державами. Зокрема, верховенство і суверенітет державної влади означають:

а) обов'язковість її рішень для населення;

б) можливість скасування постанов і рішень недержавних політичних організацій;

в) володіння рядом виключних прав (прерогатив), наприк­лад, право видання законів;

г) наявність спеціальних засобів впливу на населення (апа­рат примусу і насильства);

ґ) утворення системи примусового стягнення податків та інших обов'язкових платежів, яка забезпечує економічну са­мостійність держави.

Отже, держава — це організація політичної влади, що сприяє реалізації конкретних соціальних інтересів (класо­вих, загальнолюдських, релігійних, національних тощо) на певній території.

Функції держави — це основні напрями її діяльності що­до вирішення тих завдань, що є у певний момент і наявні у перспективі. Залежно від тривалості дії функції держави поділяють на постійні та тимчасові; залежно від значен­ня — на головні та допоміжні; врешті, найчастіше говорять про внутрішні та зовнішні функції держави.

До внутрішніх функцій держави належать:

— економічна — організація, координація, регулювання економічних процесів за допомогою податкової та кредитної політики, створення стимулів і пільг економічного росту або здійснення санкцій;

— політична — найважливіша функція держави, що за­безпечує політичну стабільність, здійснення владних повно­важень, вироблення політичного курсу, який би поділяли найширші верстви суспільства, або утримання політичного панування класу-владника;

— соціальна — полягає в задоволенні потреб людей у житлі, праці, підтримці здоров'я, в соціальних гарантіях

дітям, пенсіонерам та інвалідам; у страхуванні життя та власності;

— правова, яка передбачає забезпечення правопорядку, ус­таленого правового режиму, захист прав і свобод людини і гро­мадянина, охорону суспільного ладу від руйнівних дій екст­ремістів;

— культурно-виховна, що спрямована на задоволення культурних потреб населення, залучення його до творінь світової художньої культури, створення умов щодо саморе-алізації особи у творчості й аматорстві;

— екологічна — ця функція за допомогою державного зако­нодавства і контролю утворює правовий режим природокори­стування, відбиває обов'язки перед громадянами щодо забез­печення нормального середовища існування.

Серед зовнішніх функцій треба виділити оборонну, функ­цію підтримки світового порядку (характерна для великих держав), функцію взаємовигідного співробітництва в еконо­мічній, торговельній, технологічній, культурній, соціальній та інших галузях з іншими країнами.