Значення першого Московського процесу

Весь наступний після пленуму тиждень передовіші «Правди» були при­свячені роз'ясненню нових задач. Критика кадрових працівників відійшла на другий план, відтепер «під обстріл» потрапили троцькісти та зінов'євці. 11 червня «Правда» нагадала про існування троцькістсько-зінов'євських груп і контрреволюційні підступи недобитого ворога, що як і раніше продовжу­ються.

В такій обстановці готувався перший з відомих відкритих Московських процесів. Очолюваний Ягодою НКВС отримав завдання переглянути спра­ву про вбивство Кірова і підготувати відкритий процес, оголосившії про при­четність до справи колишніх опозиціонерів. Весь комплекс обвинувачень будувався на факті ефемерного існування в 1932 р. «блоку опозицій». Конта­кти сина Троцького Л.Сєдова з деякими колишніми троцькістами та зінов'є-вцями підносилися, як широко розгалужений, законспірований терористич­ний троцькістсько-зінов'євський центр. Для цього було залучено свідчення інформаторів (Ольберга, Фриц-Давида, М. і Н.Лурьс), які відповідно до отри­маних інструкцій заявили, що перебували в контактах не тільки з членами блоку, але і з Троцьким, від якого ніби отримали завдання вбити Кірова, Сталіна та інших партійних діячів. Залишалося знайти головних обвинува­чених і домогтися від них визнання провини. «Козлами відпущення» були обрані члени зінов'євської групи - сам Зинов'єв, Камепєв, Євдокимов і Бака-єв, вже осуджені в січні 1935 р. за своє «етичне посібництво» вбивству Кіро­ва. З троцькістів, крім Смирнова, були обрані діячі менш великого масштабу (Мрачковський, Ваганян, Дрсйтцер та інш.). Знадобилося кілька тижнів жо­рстоких допитів, чергування фізичного і морального тиску і обіцянок збере­гти життя, щоб вирвати у них повне зізнання.

29 липня, за три тижні до початку процесу, Секретаріат ЦК розіслав усім партійним організаціям секретний циркуляр, який закликав виявити «біль-шовистську пильність» і боротися з діяльністю «контрреволюційного троць-кістсько-зінов'євського блоку». Уміння завжди розпізнати ворога партії, як би вправно той не маскувався, визнавалося основною якістю більшовика. 19 серпня після відповідної підготовки громадської думки пресою, процес від­крився. За три дні засідань все 16 обвинувачених, підібраних відповідно до давно відомого принципу амальгами (ветерани старої більшовистської гвар­дії знаходилися в камерах разом із провокаторами з НКВС), підтвердили свої зізнання, що складали єдину основу для обвинувачення. Вони навіть «нада­ли» генеральному прокурору Вишинському деякі доповнення і уточнення. Всі зізналися не тільки у своїх ідейних помилках, але - всупереч всякій прав­доподібності - і у зв'язках з Троцьким, який знаходився за кордоном, в участі у вбивстві Кірова, в змові проти Сталіна та інших керівників. Вони свідчили на інших опозиціонерів - Томського, Бухаріна, Рикова, Радека, П'ятакова, Сокольникова, Серебрякова, - що ті ніби також залучені до контрреволю­ційної діяльності. 24 серпня всім обвинуваченим був винесений смертний вирок, негайно приведений у виконання. 26 серпня Томський покінчив жит­тя самогубством.

Добре розіграний процес-спектакль дав мотив для надзвичайної ідеоло­гічної мобілізації, яка повинна була яскраво продемонструвати нерозривну єдність народу із своїм вождем. На нескінченних мітингах і зборах прийма­лися численні резолюції, що звеличували Сталіна і таврували ганьбою «ска­жених собак» і «троцькістську тварюку». Події належно освітлювалися пре­сою. Цей шумний політичний процес (гак само як і ті, що пішли за ним) яв­ляв собою чудовий механізм соціальної профілактики. Він підтверджував іс­нування змови - відправного моменту у формуванні офіційної ідеології. Він сприяв зародженню у народу почуття міфічної причетності до управління державою і відчуття близькості до свого вождя.

Однак результати процесу не для всіх виявилися безперечно однознач­ними. Протягом кількох тижнів після його закінчення деякі присвячені сум­нівалися, яким буде його остаточний підсумок.

НКВС в особі Ягоди спробував обмежити політичні наслідки процесу. Він звів злочинну діяльність «банди вбивць», ніяк не пов'язаних з партійни­ми кадрами, до простого тероризму. Зрада розкрита, процес відбувся, винні покарані, ворог в особі незначної троцькістсько-зінов'євської групи виявле­ний, а значить, справа не вимагає подальшого розвитку. Єжов же, навпаки, прагнув розширити коло обвинувачених, викриваючи їх, «як би добре вони не замаскувалися», і вдарити по партійних і народногосподарських кадрах, запідозрених у створенні перешкод виконанню директив центра. Сталін ви­рішив спірне питання па користь Єжова.