ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Отже, регіональні соціально-економічні програми - це сукупність взаємопов'язаних завдань і заходів, узгоджених за строками та ресурсним забезпеченням з усіма задіяними виконавцями, спрямованих на розв'язання найактуальніших проблем розвитку регіону або окремих галузей економіки чи соціально-культурної сфери регіону, реалізація яких здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету і є складовою щорічної програми соціально-економічного розвитку.

Таким чином, важливими аспектами розв’язання проблеми є визначення напрямів стратегії розвитку регіону. Вона узагальнює і розвиває накопичений досвід публічного управління, державного регулювання економікою на регіональному рівні, а також містить нові положення щодо організації стратегічного управління в межах регіону. Однією з найважливіших передумов здійснення місцевою владою своїх повноважень по управлінню регіоном та одночасно одним із головних інструментів територіального регулювання економічних процесів є стратегічне управління. Стратегія розвитку регіону відображає головний напрям господарської діяльності, вказує на можливі шляхи та пріоритети в досягненні стратегічної мети. Регіональні цільові чи комплексні програми виступають у ролі інструменту, що сприяє виконанню перспективних напрямів, узгоджує конкретні оперативні дії із загальною довгостроковою стратегією.

Сам процес формування програми соціально-економічного розвитку України буде більш ефективним, якщо його проводити відповідно до системи методичних принципів, особливо принципу пріоритетності національних інтересів перед регіональними, принципу комплексного розвитку економіки, принципу використання програмно-цільового підходу, принципу правового регулювання стратегії. Ці принципи повинні використовуватись на постійній основі, інші можуть мати кон’юнктурний характер, тобто коригуватись залежно від ситуації.

Актуальне соціально-політичне становище в Україні та на Львівщині, недавні революційні події докорінно змінили особовий склад владних структур, що вплинуло і на економічне становище держави та Львівського регіону. На основі статистичного звіту про соціально-економічне становище Львівської області.

Проведений аналіз дозволив зробити висновок про актуальний стан області, проаналізувати та сформулювати прогнози розвитку Львівщини.

Базовими секторами економіки Львівщини є промисловість (17,6% від обсягу ВДВ регіону), торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (16,6% ВДВ регіону), транспорт і зв’язок (14,1%), операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (10,1%), сільське господарство (9,8%), мисливство і лісове господарство (9,8%).

Обсяги послуг зростали в середньому на 23% в рік та досягли 6 млн. дол. США у 2014 р.

Товарообіг оптової та роздрібної торгівлі зростав у середньому на 32% в рік та сягнув 1,2 млн. дол. США.

Економічна криза 2008 р. Також відобразилась у рівні середньої заробітньої плати, яка є нижчою за середньоукраїнську та суттєво нижчою за зарплату у інших великих містах України, середньомісячна заробітна плата працівника склала у 2014 році 3760 грн.

Найбільшими за чисельністю зайнятих видами економічної діяльності є сільське господарство, промисловість і сектор торгівлі.

Сільське господарство продовжує залишатись значним сегментом економіки області, у валовому виробництві сільськогосподарської продукції продукція рослинництва складає 61%, тваринництва – 39%.

Львівська область є регіоном з високою інвестиційною привабливістю для інвестора, інвестиції залучено у 673 підприємства міста. Обсяг прямих іноземних інвестицій у м. Львові з розрахунку на одне підприємство на 1 жовтня 2013 року становив 1,2 млн. дол. США.

Демографічний розвиток Львівської області впродовж останніх 20 років характеризується тенденцією до поступового спаду чисельності населення особливо у сільській місцевості.

Порівняно з підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року кількість населення області зменшилася на 85,6 тис. осіб, або на 3,3 % (в Україні – на 2823,5 тис. осіб, або на 5,8 %), у тому числі міського населення – на 13,9 тис. осіб (0,9 %), сільського – на 71,7 тис. осіб (6,7 %)

Мережа установ культури клубного типу складається з 1349 клубів та будинків культури на 238,3 тис. місць, у тому числі в сільській місцевості – 1257 закладів на 203,9 тис. місць. Населення області обслуговує 1343 масові та універсальні бібліотеки, що складає майже 6,5 % від загальної кількості зазначених установ України.

На Львівщині функціонує 766 дошкільних навчальних закладів. Загальна середня освіта представлена 1399 денними загальноосвітніми навчальними закладами.

Оцінка стану земельних ресурсів шляхом розрахунку коефіцієнта екологічної стабільності землекористування свідчить, що ситуація в галузі землекористування на території Львівської області належить до середньо-стабільної, що зумовлено наявністю достатньо високого ступеня антропогенного навантаження на земельні ресурси, проте меншого, ніж в середньому по Україні.

Аналіз соціально-економічного розвитку Львівської області свідчить про недосконалість виконання програми, причиною такого стану є соціально-політичне становище в Україні та на Львівщині, недавні революційні події докорінно змінили особовий склад владних структур, що вплинуло і на економічне становище держави та Львівського регіону.

Отже, головною умовою ефективності Програми розвитку Львівської області є узгодженість пріоритетів та найперспективніших напрямів розвитку регіону з його можливостями – природно- ресурсним, інноваційним, людським, науково-технічним та іншими потенціалами. Однак для ефективного програмного управління необхідні відповідний правовий статус та цілеспрямоване об’єднання зусиль усіх суб’єктів господарювання в регіоні. Отже, головною функцією регіонального управління в процесі збільшення економічної безпеки території є регуляторна, що базується на постійному контролі соціально-економічної ситуації. Планування процесу забезпечення економічної безпеки України повинно об’єднати державні та ринкові регулятори, а також громадську позицію з приводу напрямів та ходу економічного розвитку регіону. Процес регіонального планування повинен обов’язково містити

Одним із ключових моментів, на що потрібно звернути увагу є те, що стратегія концентрується на ключових, найперспективніших напрямках, що їх було виявлено на основі аналізу потенціалу, сильних та слабких сторін геополітичного положення області, можливих сценаріїв розвитку держави й зовнішнього світу

Програмування розвитку національної економіки має такі специфічні особливості: втручання держави в економіку не ліквідує стихійність у ринкових перетвореннях, а лише коригує цей процес; програмування є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише спрямовує їхню діяльність; основою програмування є структурне регулювання; програмування як форма впливу на економіку е системним і комплексним.

Щоби досягти цього, необхідно постійно шукати і зміцнювати переваги свого регіону, розуміти, які функції області можуть і повинні розвиватися, що гальмує просування до цілі та як усунути перешкоди.

Стратегічний план не є тільки адміністративним документом. Це, скоріше, договір громадської згоди, у відповідності з яким органи влади, підприємства й громадські організації приймають на себе певні обов’язки. План адресований всьому регіону, задає орієнтири для всіх, показує перспективу і бізнесу, і владі, і мешканцям, і потенційним зовнішнім інвесторам.

Наявність стратегічного плану свідчить про прагнення влади проводити прозору передбачену політику, рухатися по шляху демократичних перетворень і продовжувати економічні реформи.

Таким чином, суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розроблення та реалізації окремих економічних програм. Головними завданнями програмування є підтримання економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку. Мета державного програмування - досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки.