Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Пожежна безпека




Туристові слід точно дотримуватися вимог нормативних документів пожежної безпеки (Правил пожежної безпеки), засобів розміщення, щоби захистити туристів від впливу чинників ризику цієї групи.

Небезпечні випромінювання

Небезпечними випромінюваннями є: підвищений рівень ультрафіолетового та радіологічного випромінювання.

Запобігти небезпеці ультрафіолетової радіації на туристських маршрутах можна, якщо:

- інформувати туристів про вплив ультрафіолетового випромінювання на людину (сонячний опік, тепловий удар);

- використовувати засоби індивідуального захисту (захисні маски, креми, одяг, що закриває тіло, руки, ноги туристів, сонцезахисні окуляри).

Слід враховувати дію цього чинника ризику у плануванні графіка руху за маршрутом (відкритими, незатіненими ділянками маршруту в гірських, водних, лижних та інших походах).

Туристські маршрути можна прокладати й експлуатувати тільки в місцевостях із сприятливими характеристиками радіологічного стану.

Хімічні чинники

Хімічні чинники: токсичні, подразнювальні (дратівливі), сенсибілізуючі.

Запобігати дії цих чинників ризику в обслуговуванні туристів можна, якщо:

- регулярно контролювати вміст шкідливих хімічних речовин у повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування й інших біологічних середовищ;

- будувати і розміщувати об’єкти для обслуговування туристів у сприятливому щодо дії хімічних чинників ризику, середовищі;

- застосовувати препарати для дезінфекції і дезінсекції згідно з інструкцією щодо використання, усунувши можливість контакту туристів з цими засобами.

25. Стратегічне планування в системі менеджменту підприємства

Стратегія – це довгостроковий взаємозалежний комплекс видів діяльності, спрямований на забезпечення життєздатності й економічного потенціалу підприємства стосовно його конкурентів.Стратегічне планування являє собою процес визначення цілей організації і їхніх змін, ресурсів для їхнього досягнення і політики, спрямованої на придбання і використання цих ресурсів. Стратегічне планування спрямоване на те, щоб забезпечити успіх підприємства, закріпити завойовані ним позиції на ринку збуту, визначити перспективи для подальшого росту Стратегічний план, з одного боку, зорієнтований на віддалену перспективу, а з іншого боку – повинний бути досить гнучким, щоб при необхідності можна було внести в нього зміни. Практично це програма діяльності підприємства протягом тривалого часу; її необхід Стратегічне планування полягає здебільшого у визначенні головних цілей діяльності фірми та орієнтоване на визначення запланованих кінцевих результатів, при цьому враховуються способи та засоби досягнення поставлених цілей, а також забезпечення необхідними ресурсами. Стратегічне планування охоплює період в 5-10 років, впливає на функціонування всієї системи управління, має віддалені наслідки.

Найбільш прикладне значення має схема процесу стратегічного планування, запропонована Месконом, Альбертом і Хедоурі, яка містить наступні етапи: Встановлення місії організації, Визначення цілей організації, Оцінка й аналіз зовнішнього середовища, Управлінське дослідження сильних і слабких сторін, Аналіз стратегічних альтернатив, Вибір стратегії, Реалізація стратегі, Оцінка стратегії

Кінцевим результатом стратегічного планування мають бути конкретні рішення й показники (рівень прибутків та витрат, обсяг реалізації тощо).

Стратегічне планування визначає те, чого й коли хоче досягнути організація. Але для виконання її цілей важливо знати, як реалізувати стратегію. Тобто існує необхідність планування реалізації стратегії, яке здійснюється з:

- використанням адміністративних важелів (тактики, процедур, правил, політики);

- допомогою економічних важелів (шляхом формування бюджету, застосування системи показників).

26. Класифікація транспортних подорожей і транспортних засобів

Транспортні подорожі розглядають як самостійний вид туризму. Транспортні подорожі – це подорожі організованих груп туристів за путівками (ваучерами) за розробленими маршрутами з використанням різноманітних транспортних засобів. Їх класифікують за такими ознаками (рис.5.1):

· способом пересування на маршруті(залізн.,автомоб,авіа,морський);

· видом транспорту, яким користуються(поїзди,автобуси,літаки,теплоходи);

· побудовою маршруту(лінійна,кільцева,радіальна,комбінована);

· сезонністю(цілорічно,сезонні,разові);

· тривалістю подорожі.(коротко терм,багатоденні,типу уікенд)

Найбільшою популярністю користуються автобусні, авiацiйнi, залізничні подорожі (майже 88% від загального обсягу транспортних подорожей). Туристична транспортна подорож реалізується декількома видами транспорту: залізничним + автобусним (легковий автомобіль), авіаційним + автобусним i т.п. Наймобільніший вид транспорту – автобус i легковий автомобіль використовують як на самостійному маршруті, так i у вигляді трансферного транспорту, що доставляє туристів з летовища (вокзалу) до готелю i навпаки.

У плануванні своєї подорожі турист враховує такі чинники, як швидкість прибуття до кінцевого пункту подорожі, комфорт подорожі, вартість, можливість перевозити багаж, його вага, можливість зупинятися на маршруті, умови харчування, рівень шуму, вібрації, умови для сну i відпочинку, можливість якнайбільше і якнайповніше оглянути довкілля i, звичайно, – безпека.

Перевезення туристів повітряним транспортом здійснюють як рейсовими, так i чартерними літаками. Туристи користуються послугами як національних, так i закордонних перевізників.

Авiацiйнi подорожі здійснюються на регулярній, сезонній або разовій основі

27. Етап перевезення як чинник ризику в туризмі

Транспортні засоби є джерелом підвищеної небезпеки, незважаючи на те, що безпека – один із найважливіших моментів в усіх варіантах перевезення, значна частина несприятливих подій відбувається саме на етапі перевезення. Автобуси потрапляють у дорожні аварії, залізничні поїзди (навіть суперсучасних ліній) сходять із рейок, морські й річкові судна тонуть, а літаки всіх марок і конструкцій падають на землю й у море. Причини катастроф здебільшого мають технічний або природний характер, але нерідко це роблять і терористи. Щотижня світ здригається від жахливих повідомлень та демонстрації несамовитих сцен одночасної загибелі десятків, а то й сотень туристів. Проте в загальному обсязі перевезень це достатньо низький відсоток випадків, інакше ніхто б нікуди не їздив, а боячись, сидів би вдома. Крім того, кожен турист, зрозуміло, відправляючись у подорож, вважає, що саме з ним нічого такого не трапиться.

На кожному виді транспорту діють свої правила перевезення пасажирів й інститут страхування пасажирів та їхнього багажу. Прийнято міжнародні Конвенції про повітряні, морські, автомобільні та залізничні перевезення, у котрих правила безпеки займають центральне місце.

28. Зміст організаційної функції в менеджменті

Функція організації – це процес систематичного коригування багатьох завдань і взаємовідносин між людьми, що їх виконують.

Організація будь-якого технологічного процесу складається зі структурної організації та організації самого процесу. Організація діяльності. Після того, як менеджер визначив ціль і розробив реальний план, наступною функцією менеджменту є організація людей і груп для виконання плану. Тобто організація діяльності визначає, як дії і ресурси повинні бути пов'язані між собою.

Основними складовими організаційного процесу (організаційної діяльності) є

а) розподіл праці - розподіл загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей;

б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо) - департаменталізація;

в) підпорядкування кожної такої групи керівникові, який отримує необхідні повноваження (делегування повноважень);

г) визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові (встановлення діапазону контролю);

д) забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності (створення механізмів координації).

Організації поділяються на формальні та неформальні. Формальні - в яких діяльність людей організовується свідомо й регламентується певними законами, наказами, обов'язками і т.д. Неформальні організації виникають і функціонують спонтанно.

До загальних рис організації належать:

- наявність ресурсів (людських, матеріальних, технологіч­них, фінансових, інформаційних);

- залежність від зовнішнього середовища (економічних умов, законів, конкурентів тощо);

- наявність поділу праці (горизонтального й вертикального);

- наявність певної структурної побудови і необхідності управління;

- здійснення певних видів діяльності у відповідності з накресленими цілями.

30. Специфічні чинники ризику в туризмі

Специфічні чинники ризику

Специфічні чинники ризику в туризмі зумовлені:

- можливістю виникнення природних і техногенних катастроф у зоні розміщення туристського підприємства або маршруту, а також інших надзвичайних ситуацій (також пов’язаних зі станом громадського порядку в районі обслуговування туристів);

- технічним станом використовуваних об’єктів матеріально–технічної бази (туристських готелів, баз, кемпінгів, канатних доріг і бугельних підйомників, туристських трас, серед них гірсько–пішохідних, лижних, гірськолижних, водних, верхових і в’ючних тварин, різноманітних транспортних засобів, велосипедів, маломірних і гребних суден, архітектурних, природних пам’яток);

- складним рельєфом місцевості (річковими порогами, гірськими схилами, скельними, льодовими ділянками туристських трас тощо);

- рівнем професійної підготовленості персоналу (інструкторів, екскурсоводів тощо);

- підготовкою туристів до пересування за маршрутом певного виду і категорії складності (інструктаж, екіпірування тощо);

- інформаційним забезпеченням (гідрометеорологічні прогнози, маркування трас туристських маршрутів).

При виникненні надзвичайних ситуацій (стихійні лиха: виверження вулканів, шторми, урагани, зливи і повені, землетруси, спалахи небезпечних інфекційних захворювань) спеціальні національні та міжнародні органи і служби вживають негайних заходів з порятунку людей, зокрема туристів, і вивезення їх із небезпечних районів, спрямовують особливі рятувальні загони або бригади швидкого реагування. В Україні ці питання вирішує Міністерство з питань надзвичайних ситуацій (МНС).

В Україні дієЗакон України „Про туризм”, що передбачає систему гарантування безпеки туристів та порядок продажу туристичних послуг, включаючи розгляд усіляких ризиків, що можуть спричинити несприятливі наслідки і завдати шкоди здоров’ю туриста і його майну.

32. Обслуговування залізничним транспортом

Основа діяльності залізничного пасажирського транспорту – здійснення міжнародних і внутрішніх перевезень між містами або регіонами, тобто надання послуг з перевезення.

Залізничний транспорт характеризується високою регулярністю роботи незалежно від кліматичних умов i пір року. Він забезпечує велику перевізну здатність, володіє достатньо високими швидкостями для доставки пасажирів, значною маневрувальністю у використанні рухомого складу, а також має порівняно низьку ціну за перевезення. Ставлення туристичної клієнтури до залізничного транспорту визначається такими характеристиками: надійність, безпека, зручність.

Для виконання пасажирських перевезень залізниця має у своєму розпорядженні технічні засоби, враховуючи рухомий склад, різноманітну техніку пасажирського господарства, пасажирські станції i вокзали. Більшість залізничних станцій має певні засоби, призначені для обслуговування туристів. Це зали очікувань, камери схову, платформи для посадки i висадки пасажирів, багажні відділення. Є також спеціальні пасажирські станції з великими вокзалами.

Вокзали – це пасажирські споруди, призначені для обслуговування.

На залізниці розрізняють декілька видів сполучень: пряме, місцеве, приміське, міжнародне, змішане. Прямим сполученням називають поїздку пасажирів двома i більше дорогами. Місцевим – поїздку пасажирів у межах однієї залізниці, але не в приміському сполученні. Приміське сполучення – це поїздка пасажира в межах приміських зон, але не більше 150 км. Міжнародне сполучення – це поїздка пасажирів залізницею двох i більше держав. Змішане сполучення – це поїздка з використанням декількох видів транспорту.

Залежно від швидкості руху бувають швидкісні та пасажирські поїзди.

У Європі прийнята така класифікація поїздів:

· TD – міжконтинентальний експрес;

· JC– міжнародний експрес;

· JCL – швидкісний суперекспрес;

· TEE – фірмовий експрес;

· ЄС – швидкісний експрес.

Якість обслуговування на залізничному транспорті залежить від виду поїзда (поштовий, пасажирський, швидкий, фірмовий) і класу розміщення (загальний, плацкартний, м’який, спальний вагони).

За міжнародними правилами, послуги спальних вагонів належать до послуг засобів колективного розміщення, а послуги вагонів-ресторанів – до послуг харчування.

Існує три види туристичних залізничних перевезень:

· формується повністю турпоїзд;

· у поїзді виділяють один вагон для туристів;

· туристи їдуть самостійно.

Останнім часом в Україні чартерні перевезення на спеціальних туристських поїздах по лінійних, кільцевих і радіальних екскурсійних маршрутах практично не здійснюються.

33. Значення інформаційних систем управління в туристичній галузі

зв"язуючим центром утримуючим різних виробників у рамках туристичної галузі, є інформація. Інформаційні потоки забезпечують зв'язки між виробниками туристичних послуг, а також зв'язки між виробниками і споживачами цих послуг, причому вони йдуть не тільки у вигляді потоків даних, але виступають також у формі послуг і платежів.

Про зростаюче застосування інформаційних технологій говорить той факт, що туризм входить у п'ятірку, а по деяким даним вже в трійку галузей з найбільшою реалізацією товарів і послуг через Internet. вона дає необмежений доступ до інформації, дозволяє заощаджувати кошти при міжміських і міжнародних переговорах, надає інформацію про передові технології, дозволяє обмінюватися думками з колегами. Необхідно також відзначити, що реклама в мережі Internet дешевше звичайної, а в більшості випадків ефективніше, оскільки спрямована на цільову аудиторію. Цей факт немаловажний для виробників туристичних послуг в Україні, що займаються в'їздним міжнародним туризмом, тому що дає не тільки економію коштів, але і дозволяє ознайомити іноземних громадян з туристичними програмами про найбільш цікаві місця і міста України.

Використовуючи інформаційні технології будь-яка туристична фірма може комплектувати свої тури за допомогою глобальної мережі Internet. Інформація про конкретну фірму в мережі Internet може бути представлена на web-сторінці, сайті-візитці або повномірному сайті, виходячи з бажання і фінансової можливості фірми.

Значним кроком уперед в області інформаційних технологій в Україні є створення Української Туристичної Інформаційної Системи (UTIS), що почала працювати з 1999 року. Створення бази даних про туристичні послуги і компанії України з наступним продажем їхнього продукту на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також широка реклама у всесвітніх туристичних системах сприяють просуванню туристичного продукту, що пропонуються туроператорами України. Тим більше, що суспільна система є доступною по каналах Internet.

Інформаційні системи в туризмі створюються як для загального, так і професійного користувача. Системи загального користування надають інформацію про підприємства, що працюють у даній системі з описом видів і напрямків їхньої діяльності, рекламні матеріали, можливість купівлі послуг конкретної компанії, нормативно-правові норми в області туризму. Професійні системи доступні тільки туристичним компаніям, великим корпоративним клієнтам, постачальникам туристичних послуг (готелям, транспортним компаніям, підприємствам сфери послуг тощо). По професійних каналах забезпечується необхідна швидкість доступу, обміну і захисту інформації.

Складовими системи інформаційних технологій у туристському секторі є комп'ютерні системи резервування, інформаційні системи управління, електронні інформаційні системи авіаліній, електронне пересилання грошей, телефонні мережі, системи проведення телеконференцій і т.д. Найбільше активно інформаційні технології використовуються турагентами і туроператорами.. В Україні офіційно представлена тільки одна - AMADEUS. Даною системою користуються 44 000 турагенств планети. На європейському ринку комп'ютерних резервувань вона є безумовним лідером

Системи автоматизованого управління готельними комплексами розраховані на те, щоб полегшити роботу його структурних підрозділів, підвищити рівень сервісу, усунути зловживання персоналу тощо.

Впровадження комплексної системи автоматизації на підприємстві харчування при готельному комплексі також дозволяє вирішувати ряд задач. Наприклад, швидку передачу замовлення на виробництво й у бар, передачу повідомлень офіціантам про готовність блюд з виробничих цехів, корекцію замовлень можна здійснювати за допомогою спеціальних електронних засобів зв'язку. Засоби автоматизації дозволяють цілком контролювати стан ресторанного залу. Щоб вирішити проблему швидкого розміщення клієнтів, можна використовувати безшумну пейджингову систему.

 

34. суть і зміст функції мотивації

Після того, як здійснено планування та організацію управлінської діяльності, потрібно забезпечити успішне виконання роботи. З цією метою використовують мотивацію — вид управлінської діяльності, який спонукає працівників до неїМотивація (англ. Моtіvаtіоn) - це процес спонуковування людини або групи людей до досягнення цілей організації і включає в себе мотиви, інтереси, потреби, захоплення, мотиваційні установки або диспозиції, ідеали і т. п. У широкому розумінні мотивація іноді визначається як детермінація поведінкиМотивація передбачає:

а) стимулювання за допомогою зовнішніх чинників (матеріальне й моральне стимулювання);

б) мотивування внутрішніх (психологічних) спонукань до праці.

В обох випадках основними є зацікавленість у праці, задоволення від трудової діяльності, потреба в трудовій активності.

Мотивація ґрунтується на двох категоріях: потреби (відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чого–небудь) і винагороди (того, що людина вважає цінним для себе). Протягом усієї історії науки керування розвивалися мотиваційні теорії. Психоаналітична теорія. Творцем цієї теорії є австрійський психіатр Зиґмунд Фрейд. Він розглядав особистість як єдність трьох частин: а) „ід” (воно) — резервуар інстинктів та імпульсів психіки; б) „его” (я) — особиста визначеність, усвідомлення себе; в) „суперего” — моральні аспекти свідомості й поведінки людини.

Теорія драйвів. Ця теорія ґрунтується на тому, що всіляка система (зокрема особистість) має тенденцію самостійно підтримувати свій внутрішній стан. За цією моделлю, поведінка людини, підтримана будь–яким стимулом (матеріальним чи моральним), досить міцно закріплюється в її психіці. У результаті такого підкріплення людина починає діяти за певними шаблонами.

Гедоністична теорія. Згідно з цією теорією людина прагне до того, щоб максимізувати задоволення й мінімізувати дискомфорт, біль. Якщо ця емоція буде приємною, то дія повториться, якщо ні — не відбудеться.

Теорія умовних рефлексів. Створення теорії належить І.Павлову. Головним концептуальним поняттям у ній виступає рефлекс (відповідь організму на зовнішні подразники).

Теорія ієрархії потреб Маслоу. Згідно з цією мотиваційною теорією спонукання працівників до продуктивної та якісної праці пов’язане з потребами людини. За гіпотезою А.Маслоу, потреби можуть бути зведені до чіткої ієрархії: а) фізіологічні потреби (їжа, вода, одяг, секс тощо); б) потреби в безпеці й захищеності (забезпеченість на „завтрашній день”); в) соціальні потреби (сім’я, колеги по роботі); г) потреби в повазі з боку інших (начальників, підлеглих); ґ) потреби в самовираженні (реалізація власних здібностей і можливостей). Перші дві групи потреб є первинними, бо вимагають першочергового задоволення, а останні три — вторинними. Ці потреби виявляються в людини за порядком черговості й утворюють своєрідну піраміду, як це зображено на рис. 7.5.

Теорія „мотиваційної гігієни” Ф.Герцберга. На його думку праця, яка приносить задоволення, сприяє психічному здоров’ю людини.

Теорія очікувань Врума. Ця теорія ґрунтується на припущенні, що людина спрямовує свої зусилля на досягнення якої–небудь мети у тій мірі, в якій оцінює ймовірність винагороди за них.

Теорія справедливості. Згідно з цією теорією працівники суб’єктивно порівнюють свої винагороди із затраченими зусиллями та з винагородами інших працівників, які виконують аналогічну роботу. Доки працівники не будуть вважати винагороди справедливими, їхня віддача в роботі буде низькою.

Роль заохочення та стягнення в ефективності мотивації

Заохочення за правильну поведінку посилює бажання продовжувати відзначений спосіб поведінки, тобто діє позитивно. У свою чергу, стягнення утримує від поведінки, яка може привести до покарання, але одночасно покарання викликає негативну реакцію по відношенню до караючого.

35. Обслуговування автомобільним транспортом

Автобусний транспорт забезпечує перевезення туристів на великі відстані (за розкладом або поза ним) та одноденні екскурсійні поїздки. Автобуси використовують і для організації трансферу, а також на внутрімаршрутному пересуванні туристів у країні перебування.

Пасажирський автомобільний транспорт, який використовується для перевезення туристів, представлений різноманітними видами автобусів. Вони відрізняються за своїм призначенням i мiсткістю. Призначення автобуса визначає його конструкцію. За своїм призначенням автобуси поділяють на міські, приміські, мiжмiськi, міжнародного призначення (туристичні).

Автобус як туристичний транспортний засіб найвигідніший під час короткочасних туристичних поїздок, міських оглядових екскурсій, поїздок пам’ятними місцями, групових туристичних подорожей з різною метою, подорожей для участі у спеціальних подіях. Туристичні фірми використовують автобуси для відвідування туристами концертів, спортивних та культурних заходів, обслуговування конгресів, ярмарків, виставок. Фактично автобус – єдиний транспортний засіб для виконання так званих трансфер-перевезень туристів на відрізках маршруту: летовище – готель –летовище, вокзал – готель – вокзал.

Автобусний транспорт поділяють за класами розміщення. Швидкісні автобуси-експреси високого класу мають спальні місця, туалети, барні стійки, аудіо-відеотехніку та інше. Найбільша у Скандинавії туристична фірма „HAGA Reiser”, що займається організацією автобусних турів, має власний парк із 100 туристських автобусів категорії „люкс” з кількістю місць від 10 до 80.

Автобуси категорії „люкс” мають бари, столи для переговорів на 26 пасажирів, кожний стіл обладнаний мікрофоном. В автобусі є відеосистема (VHS), епідіаскоп і телефакс.

Автобуси напівтуристського класу призначені для переїздів на невеликі відстані, трансфери тощо. Вони вміщають до 54 пасажирів і обладнані невідкидними сидіннями туристського класу.

У багатьох країнах введено ліцензування автобусних перевезень туристів і екскурсантів, щоб забезпечити належний стандарт послуг, що надаються, безпеку життя, здоров’я і майна мандрівників.

автобус як туристичний транспортний засіб вигідний переважно фізично i соціально слабким прошаркам суспільства. Більшість його клієнтури – це пенсіонери, молодь, студенти і школярі, яким не потрібний високий стандарт обслуговування, їх цілком влаштовує харчування і ночівля в придорожному кафе і готелях. Автобус є незамінним транспортним засобом для здійснення туристичних подорожей хронічно хворих людей та інвалідів.

На думку фахівців, щоб поліпшити обслуговування пасажирів i туристів в Україні, слід збільшити питому вагу автобусів великої й особливо великої мiсткості.

 

36. Потенційні можливості комп’ютерних технологій

 

Більшість компаній вже успішно комп’ютеризували основну частину свого рутинного діловодства і форму ведення бухгалтерського обліку. Багато керівників турфірм зазначають, що комп’ютери мали великий вплив на головні дії компаній. Чимало фірм комп’ютеризували технологічні операції.

Туроператори туристичних фірм у своїй роботі використовують комп’ютерні програми, щоб полегшити роботу менеджерів з продажу. До програм уже введені такі документи, як лист бронювання, договір із клієнтом, ціни у готелях тощо. Тому робота з клієнтом здійснюється швидко й ефективно. Листування зі своїми закордонними діловими партнерами і турагентами фірми здійснюють за допомогою електронної пошти (E–mail), це істотно економить кошти порівняно з листуванням через факс. Стратегічний рівень керування представлений топ–менеджером фірми, що розробляє її стратегію; визначає головні цілі, її політику; оцінює можливості і ризики; вивчає й аналізує зовнішню поточну інформацію. Отже, комп’ютерні програми використовують переважно в операційному менеджменті: менеджери з продажу, бухгалтери, туроператори.

Інформаційними системами для менеджерів, які здійснюють керівний контроль, можуть бути системи, що стосуються бюджету, контролю видатків, визначенню ефективності діяльності, аналізу невідповідності, змін тощо.

Вступивши

Сьогодні практично не існує турфірм, які не використовують комп’ютерні технології у повсякденній діяльності. Вони активно освоюють новітні інформаційні технології – наприклад, відкривають власні сайти у мережі Інтернет, через котрі клієнт одержує змогу не тільки переглянути інформацію, що його зацікавила, але й відразу відправити замовлення на бронювання турпродукту, що сподобався. Замовлення відразу надходить менеджерові з продажу. Наприклад, фірма „Гал–Експотур” (Львів, Україна) домагається мінімальних термінів оформлення поїздок до Іспанії, Франції, Туреччини та інших країн завдяки комп’ютерній системі бронювання авіаквитків „Amadeus”.

Отже, сьогодні, коли інформаційні технології дають широкі можливості для ефективнішого розвитку бізнесу, менеджерам потрібно використовувати їх як трамплін на вищі щабелі бізнесу.

Для прикладу – спеціалізований програмний продукт для турфірм Voyage Office Pro. Ця найповніша комп’ютерна програма – версія опису процесу діловодства і бухгалтерії для роботи туристичних фірм. Програма потрібна як модерний інструмент організації і ведення роботи з клієнтами та партнерами фірми, а також для одержання статистичних і аналітичних даних діяльності туристичної фірми.

Розглядаючи сучасний розвиток комп’ютеризації, можна стверджувати, що основна її мета – скорочення загальних і адміністративних видатків. Економія стала значною, оскільки знизився і річний рівень видатків на оплату праці в результаті використання комп’ютерів.

Для успішної діяльності будь–якої фірми, також і туристичної, потрібний постійний потік правдивої і своєчасної інформації. На підставі цієї інформації ухвалюють всі управлінські рішення. Система управлінської інформації у фірмі складається з чотирьох підсистем: внутрішньої звітності, збору зовнішньої поточної інформації про довкілля фірми, даних маркетингових досліджень і даних аналізу інформації.

Комп’ютеризація сприяє вдосконаленню доступності та якості інформації, тому сьогодні в часописах з менеджменту найчастіше обговорюють систему управлінської інформації (СУІ), сформовану на комп’ютерній основі. Але не потрібно забувати, що СУІ існувала і до появи комп’ютерів. Кожний менеджер має власні джерела інформації і перевіряє їх перш ніж ухвалити те чи інше рішення. Менеджери не повинні розглядати комп’ютер як щось таке, що робить переворот у їхній діяльності, як щось революційне. Але застосування комп’ютерів змушує їх змінити свої підходи і навчитися використовувати нові цінні джерела своєчасної інформації.

38.Перевезення туристів повітряним транспортом

Особливістю повітряного транспорту, яка відрізняє його від наземних видів транспорту, є швидкість перевезення пасажирів, враховуючи весь час, який потрібно затратити пасажирові від моменту вильоту з місця відправлення до місця призначення. На коротких відстанях (до 500 км) залізничний i автомобільний транспорт мають перевагу над повітряним транспортом завдяки значно меншій витраті часу на наземне обслуговування. Однак за збільшення великих відстаней перевезення пасажири віддають перевагу повітряному транспорту.

У перевезеннях понад 1000 км частка повітряного транспорту становить: при відстані від 1 до 1,5 тис. км – 2,5 – 5 %; від 1,5 до 2 тис. км – 15–20%; від 2 до 3 тис. км – 20–30%; понад 3 тис. км – 50–100%.

Найактивніша категорія пасажирів повітряного транспорту – це туристи.

Авiацiйнi перевезення у світі здійснюють майже 400 авіакомпаній. Серед відомих – великі міжнародні авіакомпанії: АА—„American Air­lines”, DL—„Delta Airlines”, США; AF—„Air France”, Франція; BA—„British Airways”, Англія; LH—„Lufthansa”, ФРН. В Україні авіаперевезення пасажирів i туристів здійснють засоби Державної національної авіакомпанії „Авiалiнiї України”, а також низка інших авіакомпаній – „Міжнародні Авiалiнiї України”, „Київські авiалiнiї” та ін.

Технічні засоби повітряного транспорту це – летовища, аеродроми, парки для літаків, засоби керування повітряним рухом та обслуговування літаків i пасажирів.

Авіатранспортні підприємства поряд з регулярними рейсами, які виконуються відповідно до розкладу, здійснюють чартерні перевезення.

Чартерні рейси – це рейси поза розкладом. Існують регулярні рейси, які виконуються за конкретним маршрутом у певні дні за розкладом незалежно від кількості пасажирів, що оформили квитки на цей рейс. На регулярний рейс придбати квитки можна за рік до дати вильоту. Чартери ж організовують конкретні фірми або авіакомпанії для перевезення конкретної групи людей.Неорганізованому туристові купити квитки на чартерний рейс не просто. Зазвичай, такими рейсами летять організовані туристські групи, і квиток на чартерний рейс турист отримує разом з туристичною путівкою.Чартерні рейси мають не дуже добру „репутацію”. Вважають, що вони часто затримуються, обслуговування на них гірше, але це не завжди так. Обслуговування на чартерних рейсах однієї авіакомпанії не може бути гіршим, аніж обслуговування на регулярних рейсах.

Квитки на чартерні авіаперельоти переважно дешевші, ніж на регулярні рейси. Деякі турагенти і туроператори за угодами з авіаційними компаніями продають авіаквитки.

Залежно від умов, комфорту, харчування та інших чинників, місця в літаках поділяють на класи:

· перший клас (F);

· бiзнес–клас (C);

· економічний клас (Y);

· інші види.

На практиці (залежно від знижок і деяких інших показників) існує майже 20 різновидів класів обслуговування.

Відповідно до тривалості польоту змінюються і форми харчування:

· В (breakfast) – сніданок;

· L (lunch) – обід;

· D (dinner) – вечеря;

· S (snack) – легке харчування;

· Х (More then one, meal) – багаторазове харчування.

На всіх рейсах „Авіалінії України” незалежно від тривалості польоту туристам пропонують прохолодні напої (300 г води або 100 г соку). Більшість авіакомпаній дотримується такої схеми: при польоті тривалістю 2–2,5 год. – холодні закуски, від 2,5 до 6 год. – гаряче харчування, понад 6 год. два гарячих харчування, наддалекі перельоти (понад 12 год.) – два гарячі харчування, холодні закуски або стейк. В останні 10 років практикують „спеціальне харчування” залежно від стану здоров’я, звичок або національності пасажирів.

У межах національних перевізників або окремих авіакомпаній встановлені різні пільги для туристів:

· сезонні;

· корпоративні;

· для пасажирів з дітьми;

· групові;

· для сімейних пар тощо.

 

39. Комп’ютер у готельному господарстві.

 

Прибувши до готелю, клієнт потребує окремого номера. Якщо номер був замовлений заздалегідь, то в базі даних заброньованих номерів йде пошук номера, замовленого клієнтом; у випадку, якщо за клієнтом не заброньований номер, то в тій же базі даних йде пошук вільного номера.

Комп’ютерну техніку активно використовують у своїй роботі різні служби готелю.

Наприклад, служба безпеки. Перше завдання служби безпеки – це спокій і правопорядок у готелі, особливо в стратегічних місцях (енерговузли, місцеві АТС, водопровід тощо) і на прилеглих територіях. Технічною основою для цього є телекамери різних типів, детектори металу й інша допоміжна апаратура. Координація роботи телекамер спостереження може здійснюватися як зі своєрідного мікшерського пульту, так і за допомогою комп’ютера.

За допомогою комп’ютерної техніки ведуть також облік телефонних розмов (місцевих, міжміських і міжнародних), враховують час перегляду платних телевізійних каналів і т.д.

Будь–який закордонний готель має на своїй території бізнес–центр, який допомагає діловим людям, що проживають у готелі, керувати своїм бізнесом, перебуваючи навіть в іншій півкулі і не втрачати зв’язку зі світом. Цьому сприяє різноманітна офісна оргтехніка і, звичайно, комп’ютерна техніка, інтегрована з місцевою локальною мережею та глобальною мережею Інтернет.

41. Перевезення туристів водним транспортом

Водний транспорт – морський i річковий – є видом масового транспорту, який здатний перевозити велику кількість пасажирів. Перевізна спроможність морського транспорту досить велика. Вона обмежена тільки перевізною спроможністю портів i транспортним флотом. Реконструкція чинних i спорудження нових портів, будівництво суден, які мають вищу пасажиромісткість i швидкість руху збільшують перевізну спроможність морського транспорту.

Річковим транспортом здійснюються перевезення пасажирів i вантажів по Дніпру, Дунаю, Чорному i Середземному морях із заходом у річкові порти Румунії, Словаччини, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

Морські пасажирські перевезення за їх характером i дальністю поділяють на каботажні й закордонні. До каботажного плавання належать сполучення між портами однієї держави. Закордонне плавання – це сполучення між портами даної країни та інших держав.

Основна діяльність водного транспорту – задоволення потреб людей у пасажирських перевезеннях, а також у задоволенні попиту на відпочинок упродовж морської подорожі. Особливістю попиту на морські подорожі у нашій країні є досить чітко виражена сезонність. Умовно можна вважати період травень–вересень сезонним періодом, а жовтень–квітень несезонним.

Останні кілька десятиріч послуги пасажирського флоту значно розширилися. Поряд із звичайною доставкою пасажирів у мiжпортовому сполученні різні типи пасажирських суден використовують:

· для перевезення пасажирів, які здійснюють ділові поїздки, i туристів з автомобілями на коротких i дальніх маршрутах;

· для різних круїзів, як суто морських, так i комбінованих;

· для доставки організованих пасажирських контингентів (учасників фестивалів, олімпіад тощо);

· для проведення конгресів, симпозіумів в умовах морської подорожі.

Особливою формою морських туристичних подорожей є круїзи. Судноплавні компанії практикують майже 10 видів різноманітних круїзів. Найпоширенішими у світі є так звані класичні круїзи. Їх тривалість – 10–20 днів. Характерним для них є велика кількість заходжень в порти, рiзноманiтнi екскурсії, велика програма розваг.

Серед інших видів круїзів слід виокремити такi:

· „конгресний туризм”;

· оздоровлювальні круїзи;

· лiкувальнi круїзи;

· освiтнi круїзи;

· комбiнованi круїзи.

У літературі з морського туризму виділяють мiнi–круїзи. Тривалість таких круїзів 2–3 дні, i проводять їх у святкові дні або наприкінці тижня.

Розкішними круїзними лайнерами, що курсують навколо Землі, є два судна фірми „Кристал Круїз Лайн” („Crystal Cruise Line”). Вони побудовані фактично за одним проектом у різних півкулях землі з інтервалом п’ять років, ці судна вважають найдорожчими у світі: „Кристал Хармоні” („Crystal Harmony”) побудований 1990 р. на верфі фірми „Міцубісі” в Японії, „Кристал Симфоні” („Crystal Symphony”) 1995 р. на верфі в м.Турку (Фінляндія) фірма „Kvatmer Masa Yards”.

Пасажири можуть в будь–яких широтах і в будь–яку пору року користуватися послугами відкритих і закритих басейнів, тенісних кортів, соляріїв, ресторанів і казино. При водотоннажності судна 50200 т на борту розміщується 975 пасажирів. Порівняно із середніми лайнерами такої ж водотоннажності, що мають пасажиромісткість 1500 – 2000 чоловік, рівень сервісу значно вищий.

Вартість річкових круїзів визначається величиною фрахту, категорією судна, комфортабельністю кают, експлуатаційними видатками, а також зборами за прохід каналів, вартістю берегових послуг, податками тощо.

 

42. Комп’ютер у системі транспортних послуг

 

В Україні створена і досить успішно діє комп’ютерна система замовлення квитків, за допомогою якої у квитковій касі будь–якого міста України можна замовити квитки на потяг, яким, наприклад, людина скористається за якийсь час, доїхавши до точки відправлення іншими шляхами. У цій системі „двійники” неможливі, принаймні, теоретично, тобто дві особи не претендуватимуть на одне місце.

Комп’ютери Міністерства транспорту об’єднані в мережу, через яку, до речі, можна вийти й в Інтернет.

Така ж система діє і на авіалініях, де вона інтегрована зі світовою системою замовлення квитків. Замовити авіаквиток на будь–який рейс можна за допомогою Інтернету, не виходячи із квартири чи установи.

За допомогою спеціальної техніки, зв’язавшись із супутником на орбіті, туристична група (а також геологи, археологи і т.д.) у будь–якому, навіть найглухішому куточку земної кулі, може визначити своє місцезнаходження і вибрати подальший маршрут з точністю до десятка метрів.

 

44. Готельна індустрія

Розміщення – один з найважливіших елементів туризму. Готельна індустрія – суть системи гостинності. Вона і виходить із найдавніших традицій, характерних практично для будь–якої суспільної формації в історії людства – поваги гостя, святковість його прийому та обслуговування.

Перші вияви розвитку готельної індустрії слід шукати в час зародження туризму як такого.

Для прикладу – античні часи, з яких і дійшли до нас відомості про місця для розміщення приїжджих у зв’язку з торгівлею, паломництвом, лікуванням. У Давній Греції великий поштовх у цій сфері спричинили Олімпійські ігри, на які з’їжджалися учасники і глядачі з усієї країни, котрим потрібно було надати місце для проживання або притулок. Першими попередниками сучасних готелів були кімнати, а подекуди і цілі будинки, які були в монастирях, релігійних центрах або місцях паломництва для місіонерів та інших мандрівників.

Скромні пансіонати і „кімнати для гостей”, у будинках священнослужителів чи монастирях, замінили перші готелі. Одним із них у Європі вважають готель Генріха IV, побудований у Нанті 1788 р.

У цей період становлення туризму будували передусім розкішні готелі, які обслуговували представників аристократичних верств населення, дворянства, вищого офіцерства”.

У другій половині XIX ст. надзвичайно швидко розвивався готельний бізнес, бо до готельних підприємств додаються перші бюро подорожей, завдання яких – організовувати туристичні поїздки і реалізовувати їх споживачеві. А звідси і нові вимоги туристів до умов проживання, що спонукало власників надавати все більше і більше нових послуг, аж до будівництва розкішних апартаментів з високим рівнем комфорту. Згодом такий розвиток привів до створення так званих готельних ланцюжків.

47. Основні заклади розміщення

Закладами розміщення туристів називають будь–які об`єкти, де туристам надають епізодично чи регулярно місце для ночівлі.

До закладів розміщення туристів належать: готелі, мотелі, кемпінги, ботелі, туристичні бази, пансіонати, ротелі, флотелі, бунгало та інші. За міжнародними рекомендаціями (ВТО), заклади розміщення поділяють на чотири групи (рис.3.2):

· готелі й аналогічні заклади розміщення;

· комерційні та соціальні заклади розміщення;

· спеціалізовані заклади розміщення;

· приватні туристичні заклади розміщення;

Готелі й мотелі – основні заклади розміщення, а всі інші – додаткові.

Готелі – найпоширеніший стаціонарний тип розміщення туристів. Їх характеризує високий рівень матеріально–технічної бази і сервісу. Готелі– це заклади, які мають не менше 10 кімнат, з них не більше ніж 20% нічліжних місць може бути в кімнатах, більших, ніж двомісні (під готельним закладом розуміють об’єкт, в якому надають готельні послуги, тобто тимчасове винаймання кімнат або місць у тих кімнатах, або надання послуг, пов’язаних з винайманням.

Туристичний готель– це особливий тип готелю, призначений для надання туристам комплексу послуг, пов’язаних з мандрівкою. Транзитний готель–це готель, щообслуговує людей, які тимчасово залишили своє основне місце проживання (чи на день, чи на тиждень, чи на місяць), щоб розв’язати бізнесові проблеми або ж відпочити. Резидентський– будинок з квартирами (апартаментами) з додатковим обслуговуванням за готельною програмою. На відміну від транзитних, резидентські готелі є офіційними місцями проживання (резиденціями) своїх клієнтів, тобто номери тут здають і, відповідно, винаймають в оренду.

Інші заклади розміщення:

Мотель– це готель для автотуристів. Розташовані вздовж автомобільних трас або при під’їздах до міста. зі стоянками для автомобілів, автосервісом, ресторанами або кафе, іншими видами обслуговування.

Пансіонат – це заклад розміщення, який надає для туристів не менше, ніж 7 кімнат, готельні послуги та цілодобове харчування.

Парадор– готель, що належать державі й побудований у національному стилі на околицях міст або в сільській місцевості Іспанії.

Рьокан – готель у традиційному японському стилі. При вході відвідувачі роззуваються і взувають традиційне японське взуття. Сплять у рьокані на підлозі, на спеціальних матрацах – футонах. У номерах здебільшого немає ванних кімнат, натомість є лазня загального користування.

Комерційні та соціальні заклади розміщення

Туристичні бази– місце обслуговування туристів (готель, молодіжний табір або центр, мотель, кемпінг тощо); установа, пов’язана з активним туризмом; місце початку радіальних та кільцевих маршрутів; пункт відпочинку на лінійних маршрутах (пішохідних, водних, лижних, велосипедних тощо).

Кемпінг– літній, технічно обладнаний табір для автотуристів зі зв’язком, водогоном, можливостями техогляду для автомобілів, а також можливістю нічлігу в наметах, спальних кімнатах, автомобільних причепах. Обов’язковим є паркування автомобіля.

Бунгало – невелика будівля з легких матеріалів для розташування туристів. Поширена в молодіжних таборах.

Будинок відпочинку– рекреаційний заклад із різноманітними циклами рекреаційних занять і з використанням ресурсів прилеглої території.

Ботокемпінг– рекреаційний заклад сезонного типу зі спорудами та засобами для технічного обслуговування плавзасобів. Розташовується у проміжних пунктах лінійних водних туристських маршрутів. Місткість 50–200 місць.

Мотокемп– туристична установа комбінованого типу, як мотель, що діє упродовж року і кемпінг, що функціонує влітку.

50. Спеціалізовані заклади розміщення

До них належать готельні заклади, в яких розміщують переважно тих, хто займається кваліфікованими активними видами туризму, такими як водний, кінний, повітряний, автотуризм тощо.

Ротель– установа туризму, призначена для літнього відпочинку автотуристів, які подорожують автомобілями з трейлерами.

Ботель–рекреаційний заклад, призначений для цілорічного функціонування на зразок турбази, розташований на березі річки або іншої водойми зі спорудами для технічного обслуговування плавзасобів. Місткість – 100–200 місць.

Флотель(плавготель, готель на воді)рекреаційний заклад сезонного типу, що функціонує повністю на плаву, з розташуванням спальних і громадських приміщень на дебаркадерах чи застарілих теплоходах. Місткість – 200–300 місць. Флотель призначений для пересування за маршрутом із зупинкою на 1–3 денний відпочинок у мальовничих місцях. На відміну від ботелів, у флотелях туристам надається широкий асортимент послуг для відпочинку на воді: водні лижі, спорядження для рибальства тощо. Поширені в США, Іспанії, Швейцарії.

Притулки–заклади, які мають не менше 10 нічліжних місць, розташовані в проміжному пункті лінійних або кільцевих туристичних маршрутів і надають готельні послуги передусім особам, які займаються кваліфікованою туристикою.

Приватні заклади розміщення–це будинки або кімнати в приватних приміщеннях, які надають власники під час туристичного сезону туристам для відпочинку; в містах, які відчувають дефіцит нічліжної бази, частину приватних квартир використовують цілорічно.

У всіх туристичних закладах розміщення передбачені такі чотири основні групи послуг:

· розміщення;

· харчування;

· дозвілля;

· побутове обслуговування.

Згідно з рекомендаціями ВТО всі засоби розміщення можна представити двома категоріями – колективними та індивідуальними.

Спеціалізовані заклади розміщення також призначені для обслуговування туристів. Вони не мають номерів. Тут вихідною одиницею може бути житло, колективна спальня, майданчик. Крім надання туристам місця для ночівлі, заклади можуть здійснювати й інші види діяльності. Прикладами таких спеціалізованих закладів є оздоровлювальні заклади (оздоровниці, курорти, санаторії), табори, заклади розміщення у громадських видах транспорту (поїзди, морські та річні судна) тощо. Тут функція надання місця для ночівлі не є головною.

53. Системи класифікації готелів

У класифікацї готелів у різних країнах використовують різні системи, яких сьогодні понад тридцять. Введенню єдиної класифікації готелів у світі перешкоджає низка чинників, пов`язаних з культурно–історичним розвитком держав, що здійснюють туристичну діяльність, їхніми національними відмінностями, особливостями в критеріях оцінювання якості обслуговування та інші.

Найпоширенішими класифікаціями готелів є:

· система зірок (від * до *****), що застосовується у Франції, Австралії, Угорщині, Єгипті, Китаї, Україні, Росії та інших країнах, що беруть участь в міжнародному туристичному обміні;

· система букв, що застосовується у Греції (A, B, C, D);

· система „корон”, що характерна для Великобританії;

· система балів (від 100 балів – категорія *) до 290 балів (категорія *****) – на основі індійської системи класифікації;

· система розрядів та інші.

При всьому різноманітті підходів до системи класифікації готелів на сучасному етапі їх можна об’єднати в дві головні групи: „європейський тип”, основою якого є французька національна система і бальна оцінка, заснована на індійській національній системі.

Французька національна система передбачає поділ готелів на п’ять категорій: „1 зірка”, „2”, „3”, „4” і „4 зірки–Люкс”(„5 зірок”).

56. Вимоги до приміщень готелів усіх категорій

До готелів усіх категорій однаковими є такі вимоги:

· готель повинен мати зручні шляхи під’їзду з відповідними дорожними знаками, майданчик з твердим покриттям для тимчасового паркування автотранспорту гостей, вивіску з назвою установи та зазначеною категорією, якщо є окремий вхід до ресторану – вивіску з його назвою;

· готель має бути розташований у сприятливих екологічних умовах;

· у готелі має гарантуватися безпека життя, здоров’я та особистого майна;

· готель має бути оснащений інженерними системами та різноманітним обладнанням.

Будівлі готелів поділяють на головні та додаткові. До головних належать корпуси для проживання, пункти харчування, обслуговування, спортивні комплекси та інші.

До додаткових належать: котельні, пральні, складські приміщення, гаражі та інші.

До готельного комплексу належать і такі споруди: підстанції, насосні станції, артезіанські свердловини, резервуари, каналізаційні колектори та інші комунальні споруди.

Приміщення готелю поділяють на житлові, службові, обслуговувальні та допоміжні.

До житлових приміщень належать: номери, голи, вітальні, куточки відпочинку, коридори. До службових приміщень – ті приміщення, де розташовані адміністративні служби.

Обслуговувальні приміщення це:служби зв’язку; кіноконцертна зала;перукарня;хімчистка;конференц–зала;ресторан, кафе, бар, їдальні;торгові підприємства;приміщення для спортивних, медичних, оздоровлювальних послуг;туристичний кабінет.

Допоміжні приміщення:склади;пральні;кімнати для білизни та для прасування;ремонтні майстерні тощо.

Номер для ділового клієнта повинен бути класу „кабінет” збільшеного розміру з максимальною звукоізоляцією, з можливістю приймати бізнес–партнерів у номері.

Специфічні вимоги поставлені до оснащення номерів для гостей з дітьми, для сімейних клієнтів, інвалідів, для туристів з тваринами тощо.

У курортному готелі, зазвичай, передбачено спальне місце як у номері, так і в лоджії.

У деяких готелях передбачені номери, що трансформуються залежно від умов розсувними перегородками (номер „дубль”).

За функціональним призначенням у готелі виокремлю-ють такі приміщення:

· групи приміщень вестибулю;

· житлову частину;

· приміщення для харчування гостей;

· приміщення торгово–побутового обслуговування;

· приміщення для розваг;

· приміщення для занять спортом;

· службові приміщення;

· побутові приміщення;

· технічні приміщення.

Служби готелю

Організаційна структура готельного підприємства залежить від призначення готелю, його місцерозташування, специфіки відвідувачів та інших чинників.

Основні служби готелів:

· служба управління номерним фондом;

· адміністративна служба;

· служба громадського харчування;

· комерційна служба;

· інженерні ( технічні) служби;

· допоміжні та додаткові служби.

59. Роль та значення системи громадського харчування в туризмі

У туризмі харчування розглядають і як важливий елемент розваги та пізнання місцевої культури, зокрема гастрономії. Національна кухня є важливим елементом культури народу, має чіткі відмінні ознаки, є елементом пізнання і засобом для задоволення.

Розглядаючи сучасний туризм як одну із форм підприємницької діяльності, ми не можемо оминути індустрії харчування. Заклади харчування – важлива невід’ємна частина індустрії туризму.

Систему громадського харчування утворюють ресторани різного класу, бари, кафе та їдальні, пункти швидкого приготування їжі та самообслуговування.

Вид харчування завжди вказують у складі туристичних послуг: сніданок, напівпансіон, повний пансіон. Важливий і вид обслуговування гостей (шведський стіл тощо).

Взагалі прийнято, що турист зранку повинен обов’язково вживати легку їжу, тобто сніданок. Тому готелі здебільшого мають ресторани і надають цю послугу. Це настільки невід’ємна частина послуг гостинності, що часто входить до вартості розміщення.

Для багатьох туристів національна кухня є цікавим елементом програми туру.

Організація харчування має враховувати і медичні аспекти. Потрібно враховувати і загальноприйняті обмеження в окремих групах туристів за релігійними ознаками (не вживають свинини, дотримуються посту), особливі вимоги вегетаріанців, дитяче харчування. Ці особливості у вимогах до харчування туристи мають вказати, купуючи тур.

62. Принципи функціонування закладів харчування

Головна мета роботи підприємства харчування – задоволити потреби людей у споживанні їжі. Частково процес споживання їжі збігається з процесом спілкування людей, виховання, відпочинку.

Класифікація підрозділів підприємства харчування будується за трьома ознаками: належність до конкретного виду діяльності, форма участі в основній діяльності, роль у виробництві кулінарної продукції.

Головна діяльність підприємства харчування – це приготування і реалізація їжі. Для розваг відвідувачів комфортабельні підприємства харчування запрошують музикантів, артистів.

Залежно від форми участі в діяльності підприємства виокремлюють підрозділи (цехи), результат роботи яких виражений у кулінарній продукції, і підрозділи (відділи, служби), які не виробляють продукції, а виконують функції організації, що керує виробництвом чи обслуговує його (наприклад дирекція, склад, бухгалтерія).

Продукція підприємства харчування є безпосереднім результатом його основної діяльності.

До продуктів належать страви, кулінарні вироби, напівфабрикати, хлібні, кондитерські вироби, напої.

Продукція підприємства харчування характеризується різним ступенем готовності. Приготування їжі можливе за наявності сировини, яка не є продукцією. Готова страва відповідає вимогам якості і не підлягає додатковому обробленню.

За допомогою сучасних технологій в індустрії харчування заклади харчування з неповним технологічним циклом зайняті тільки додатковою обробкою кулінарних виробів та напівфабрикатів.

Для виконання різноманітних технологічних процесів передбачають такі приміщення:

· для приймання і зберігання сировини;

· виробничі;

· для споживачів;

· службові та побутові;

· технічні.

Заклади харчування класифікують за багатьма ознаками.

За ознакою пов’язаності управління поділяють підприємства, об’єднані в ланцюги, і підприємства, які працюють автономно.

Залежно від контингенту, який обслуговує заклад, підприємства можуть працювати з постійним контингентом (при готелях, санаторіях), із змінним контингентом, наприклад, міський ресторан.

Заклади харчування розрізняють також за повнотою технологічного циклу, обсягом і характером послуг, видом харчування, режимом роботи, годинами функціонування та іншими ознаками.

Типологізацію закладів харчування здійснюють залежно від форми обслуговування споживачів, характеру діяльності, асортименту страв, які реалізовують. Враховують особливості інтер’єру, музичного супроводу, умеблювання, столового посуду і білизни, приборів.

До особливих типів закладів харчування належать: ресторан, кафе, бар, буфет, їдальня та ін. Найкомфортабельнішим закладом харчування з найбільшим асортиментом страв вважають ресторан.

За видом обслуговування ці підприємства поділяють на такі, де обслуговують офіціанти, і на такі, де діє система самообслуги.

За режимом харчування туристів ці підприємства надають послуги у вигляді повного пансіону, напівпансіону, спеціального харчування, „шведського столу”, харчування для дітей та ін. У деяких готелях у номерах передбачені кухні, міні–бари, а послуга харчування може бути реалізована як у номері (за викликом, за замовленням), так і на підприємствах харчування.

За асортиментом харчування туристів послуги поділяють на комплексне харчування, харчування на вибір, харчування за попереднім замовленням, а також за обслуговуванням урочистих подій, прийомів, ювілеїв, банкетів тощо.

Підприємства харчування спеціалізуються на національних стравах (європейська, корейська, китайська, грузинська, єврейська та інші національні кухні).

Підприємства класифікують також за кількістю місць для відвідувачів, режимом роботи (цілодобовий, з обмеженням у часі).

65. Класифікація підприємств ресторанного сервісу

Особливість підприємств ресторанного сервісу, що працюють у сфері туризму, полягає в тому, що вони повинні задовольняти потреби в харчуванні людей з різних країн світу з їх різноманітними смаками та традиціями національної кухні. Спеціалісти стверджують, що традиції харчування належать до найконсервативніших традицій людини, оскільки вони формуються упродовж досить тривалого часу під впливом природних, географічних, соціально–економічних та інших чинників.

Міжнародна туристична практика витворила найрізноманітніші типи підприємств та форми обслуговування туристів.

В колишньому СРСР усі підприємства харчування розподіляли на п’ять цінових категорій: люкс, вища, перша, друга, третя. Цінові категорії присвоювали за порядком: ресторанам – люкс, вища, перша, друга; кафе загального типу – вища, перша, друга; спеціалізованим кафе – перша, друга; їдальням – друга, третя; буфетам – перша, друга, третя; барам – люкс, вища, перша.

68. Загальні вимоги до підприємств харчування в туризмі

Усі вимоги до підприємств харчування поділяють на загальні та додаткові.

Загальні вимоги містять такий регламент.

1. Планування території, що прилягає до підприємства, має забезпечувати зручний прохід і під’їзд для відвідувачів на автотранспорті.

2. Вхід до підприємства мусить забезпечувати одночасний рух у двох зустрічних напрямках: на вхід і на вихід. Двері повинні відчинятись без особливих зусиль і автоматично зачинятись за відвідувачем, не змушуючи його повертатись.

3. Приміщення для відвідувачів туристичних підприємств харчування повинні відповідати загальним санітарно–гігієнічним, протипожежним і технічним вимогам до громадських приміщень, гарантувати безпечні й комфортні умови за такими параметрами, як температура і вологість. Обов’язковою умовою є відсутність сторонніх запахів, особливо з кухні і туалетів.

4. Усі приміщення мають бути обладнані вказівниками (піктограмами), що допомагають відвідувачам орієнтуватися.

5. У вестибулі має бути вивішена копія сертифіката підприємства харчування, що свідчить про присвоєння йому певної категорії з відповідною кількістю зірок.

6. Обладнання приміщень для відвідувачів повинно передбачати можливість відвідувати підприємства харчування інвалідами та туристами з дітьми, якщо готель (туристичний комплекс, база, кемпінг), при якому воно розташоване, передбачає проживання інвалідів і туристів з дітьми відповідного віку або туристичне підприємство харчування обслуговує відвідувачів, які не проживають у готелі.

7. Ресторани, кафе та бари, що використовують для сервірування столів скатертини та індивідуальні серветки, повинні мати в достатній кількості не менше двох різновидів комплектів столової білизни: білі скатертини та серветки для обслуговування банкетів, ювілеїв, прийомів та інших заходів та кольорові скатертини й серветки, що відповідають оформленню інтер’єру підприємства. Комплект кольорової білизни можна замінювати білою білизною для повсякденного обслуговування, якщо це дозволено стилем підприємства. Не можна уживати столову білизну зі слідами забруднення та пошкодження, що залишилися після прання та ремонту.

8. У сервіруванні столів слід використовувати столовий та сортовий посуд, а також столові прибори єдиного гатунку. Обов’язковою умовою є однаковий стиль сервірування столів. Різні комплекти столового посуду, скла та столових засобів можна використовувати для сервірування столів лише, якщо особливості художнього оформлення зали передбачає локальні зони, що виокремлюються особливим кольором столової білизни, меблів, сервірування. Не можна використовувати пошкоджений столовий посуд, скло та столові засоби.

9. В обслуговуванні організованих туристичних груп за безготівковим розрахунком рекомендують на сніданок, обід та вечерю пропонувати скомплектовані раціони харчування, складені з урахуванням вікового та національного складу туристичної групи, енергетичних затрат на маршруті. Повторність раціону харчування для такої групи допускають не раніше, ніж за 10 днів, а страви, що були в раціоні, не менше, ніж за 4 дні. Меню скомплектованих раціонів харчування має бути узгоджене з керівником групи.

10. Продукти для приготування страв повинні мати сертифікат, що підтверджує відсутність шкідливих для здоров’я речовин (нітритів, нітратів, пестицидів тощо), а також радіаційних та хімічних забруднень, що перевищують встановлені норми. Якщо відсутній сертифікат, проводиться лабораторний аналіз продуктів.

11. На обкладинці меню та карти вин обов’язково має бути назва туристичного підприємства харчування і товарний знак з кількістю зірок, що відповідає категорії підприємства на основі виданого йому сертифіката.

12. Метрдотель, офіціанти та бармени повинні знати не менше однієї з європейських мов. У бригаді мають бути офіціанти, які володіють різними мовами.

13. Усі працівники туристичного підприємства харчування повинні бути одягнені у формений, спеціальний чи санітарний одяг та взуття встановленого для цього підприємства зразка в хорошому стані, без видимих ушкоджень та забруднення. Одяг мусить мати фірмові знаки з вказанням категорії підприємства та відповідної кількості зірок.

Усі працівники туристичних підприємств харчування на форменому одязі мають носити ідентифікатор з емблемою підприємства та ознаками його професійної належності та місця, яке він займає у службовій ієрархії.

14. Формений одяг метрдотеля має відрізнятися від одягу офіціантів строгішим стилем виконання, до комплекту може входити фрак або смокінг.

15. Працівники обслуги повинні бути ввічливими, уважними та передбачливими (але ненав’язливими) до відвідувачів. Працівник мусить виконати прохання відвідувача, якщо це не відволікає його від виконання прямих обов’язків. Якщо ж виникла конфліктна ситуація, працівник має відразу ж запросити чергового адміністратора, метрдотеля або директора підприємства.

75. Туристично-рекреаційні ресурси. Туристичне районування світу і України.

Туристично-рекреаційні ресурси - це компоненти географічного довкілля, об’єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетична привабливість і лікувально-оздоровлювальна значущість, можуть бути використані для організації різноманітних видів рекреаційних занять.

На цьому етапі виокремлюють три типи туристично-рекреаційних ресурсів: історико-культурні, природні, соціально-економічні.

Історико-культурні рекреаційні ресурси

До групи історико-культурних рекреаційних ресурсів належать пам’ятки історії, історико-архітектурні пам’ятки, пам’ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту тощо.

Отже, історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні пам’ятки народу дуже важливі для формування світогляду народу, для задоволення матеріальних, серед них і туристичних потреб.

У розвинутих країнах світу пам’ятки історії та культури - це значний туристичний ресурс, який активно використовують для отримання прибутку.

До популярних туристичних об’єктів належать середньовічні замки

В Україні взято під охорону держави понад 70 тис. пам’яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані пам’яток архітектури, які є зразками монументальних витворів мистецтва, починаючи від III ст. до н.е.

Найбільша кількість пам’яток архітектури припадає на м. Львів (2500) та Львівську область. Другим щодо кількості пам’яток архітектури є м. Київ (понад 1500). Кам’янець-Подільський - місто-заповідник, який за кількістю пам’яток архітектури (понад 150) займає третє місце в Україні. В Україні збереглися пам’ятки, пов’язані з

((__lxGc__=window.__lxGc__||{'s':{},'b':0})['s']['_228270']=__lxGc__['s']['_228270']||{'b':{}})['b']['_698049']={'i':__lxGc__.b++};
Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 89; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты