Механізм державного регулювання ринку страхових послуг України

Рівне-2011

ПЛАН

Вступ

1. Механізм державного регулювання ринку страхових послуг України

2. Державне регулювання ринку страхових послуг у провідних країнах світу

Висновок

ВСТУП

Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його ефективне використання в нових умовах господарювання і формування ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення державної страхової політики.

Необхідність активного втручання держави в процеси суспільного розвитку об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Цілі й інтереси кожного страховика, який виступає на ринку в ролі окремого суб’єкта, трохи відрізняються від тих, про які дбає держава. Активні взаємовідносини окремих страховиків з державою в процесі реалізації інтересів двох сторін дозволяють говорити про страхову політику держави.

До складових політики можна віднести визначення державою кола суб’єктів з надання страхових послуг, встановлення порядку організації і контролю за діяльністю страхових товариств, регулювання взаємовідносин страхових компаній з бюджетом, а також їх участь в превентивних заходах.

Діяльність страховика докорінно відрізняється від діяльності інших господарюючих суб’єктів, вона націлена на забезпечення безперервності процесу виробництва і відшкодування збитків, заподіяних різними непередбаченими обставинами і випадковостями. Велика відповідальність страховика за соціальні наслідки його діяльності вимагає організації державного нагляду. В більш узагальненій формі цей нагляд виражається у вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих договірних зобов’язаннях перед страхувальниками. Відсутність коштів у страховика для розрахунків по прийнятих зобов’язаннях підриває довіру не тільки до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування. В суспільній думці недовіра до страховика виявляється в претензіях населення до державних інститутів. Це ще одна причина, через яку держава не може стояти осторонь від страхової діяльності, поєднуючи інтереси страховиків, населення та економіки в цілому. Державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, прийняття нормативних актів щодо окремих видів підприємницької діяльності, які відбивають порядок укладання договорів страхування і вирішення виникаючих суперечок. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства перелік видів обов’язкового страхування.

В Україні страховий сектор знаходиться на ранній стадії свого розвитку і має ряд проблем. Тому подальший його розвиток має набути пріоритетного значення в економічній та соціальній аспектах політики держави.

По оцінках окремих експертів, в Україні тільки третя частина коштів страхового ринку працює на економіку України, а решта засобів доводиться на тіньовий капітал. Страхування в Україні часто використовується як спосіб уникнення оподаткування, нелегального експорту капіталу. Тому на сьогоднішній день гостро стоїть проблема повернення довіри до страхової галузі, створення таких умов, при яких страховим компаніям невигідно займатися псевдострахуванням. Цю проблему можна вирішити тільки комплексною системою заходів, серед яких головна роль відводиться посиленню спостереження за страховою діяльністю, змінам в законодавстві, зокрема податковому законодавстві.

Участь держави в страховій діяльності обумовлена необхідністю виробництва страхових послуг суспільного споживання. За даними Госфінуслуг до 1 січня 2008 року в Україні по договорах страхування життя було застраховано більше 2,84 млн. чоловік, причому майже 660 тис. було застраховано в 2007 році [2].

Державне регулювання страхової діяльності в Україні здійснюється в таких напрямках:

· пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;

· законодавче регулювання (прийняття державою базових законів і нормативно – правових актів);

· здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників і загальнодержавних потреб;

· створити постійно діючу процедуру аналізу, коректування і впровадження положень стратегії розвитку страхового ринку України;

· створити умови для розвитку конкурентноздатного страхового ринку і органів нагляду за ним.

З метою підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів в національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосування сучасної ринкової інфраструктури і фінансових інструментів, була прийнята концепція розвитку страхового ринку України до 2010 року. Результатами якої повинні стати:

· високий рівень якості страхових послуг;

· розвинений конкурентоздатний страховий ринок, який ґрунтуватиметься на ефективній сучасній інфраструктурі;

· високий рівень капіталізації страхових компаній;

· страхові компанії як активні учасники фондового ринку країни;

· створення для власників страхових компаній і інвесторів сприятливих умов для довгострокового планування і інвестування в страхову сферу.

На тлі розвитку світового страхового ринку ринок страхування в Україні має незначну питому вагу покриття ризиків. За даними Ліги страхових організацій Європи, на нього доводиться тільки 0,05% загального об'єму страхових послуг, які надаються на нашому континенті. Загалом, рівень розвитку вітчизняного страхового ринку охоплює не більше 10% ризиків, які є в Україні, в той час, як в розвинених державах цей показник досягає 90-95% [1].

Статутні фонди страхових компаній були і продовжують залишатися невеликими за розмірами, що зумовлює проблеми українських страховиків у перестрахуванні ризиків на внутрішньому ринку, а також актуалізує питання щодо вітчизняного страхового капіталу.

Механізм державного регулювання ринку страхових послуг України

В умовах кризових явищ в економіці державне регулювання набуває особливого значення, оскільки основним завдання державного регулювання є забезпечення розвитку національної системи страхування і здійснення контролю за страховим сектором. Отже, визначення сутності державного регулювання, його механізму та особливостей у сучасних умовах кризових явищ має особливо актуальне значення. В умовах сучасної фінансово-економічної кризи потребують більш глибокого вивчення особливості механізму державного регулювання, його впливу на ефективність розвитку ринку страхових послуг.

Ринок страхових послуг — це складова фінансового ринку, яка є системою правових та організаційних заходів із реалізації страхового продукту. Страховим продуктом або послугою є страховий захист. Об'єктом ринку страхових послуг є страховий продукт. Суб'єктами цього ринку виступають: страховик; страхувальник; посередник і держава.

Ринок страхових послуг у більшості країн є предметом державного регулювання. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту прав страхувальників.

Конкретного визначення поняття „державне регулювання ринку страхових послуг” немає, але у фінансово-економічному словнику [3, с. 480] запропоноване визначення „регулювання ринку фінансових послуг державне”, як „здійснення державного комплексу заходів щодо регулювання ринку фінансових послуг та нагляду за ними з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам”. Отже, основною функцією державного регулювання є запобігання кризовим явищам та захист інтересів споживачів фінансових послуг.

Вітчизняні науковці Т. Ротова і Л. Руденко [2, с. 165] зазначають, що метою державного регулювання є дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективний розвиток страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховика і захист інтересів страхувальників. У науковій праці [4, с. 88–89] пропонується визначення державного регулювання страхової діяльності як „системи засобів і методів, здійснюваних на правовій основі з метою визначення рамок і правил функціонування страхового ринку та діяльності страхових компаній на ньому”.

Найбільш повно, на нашу думку, розкрито сутність державного регулювання страхової діяльності у науковій праці [5, с. 6]: „Державне регулювання страхової діяльності – це сукупність економічних, правових, соціальних та кредитно-фінансових механізмів, що сприяють контролю та регулюванню складною системою економіко-правових відносин між державою, страховиком і страхувальником з метою гармонійного, збалансованого і пропорційного розвитку страхового ринку”.

З метою визначення сутності, методів, форм та інструментів механізму державного регулювання, його особливостей, розглянемо більш детально кожний його елемент. З погляду російських вчених [7, с. 40], механізмом, що забезпечує захист інтересів учасників страхування, є система ліцензування страхових організацій до початку їх діяльності і наступний контроль за виконанням чинного законодавства в галузі страхування.

Розглянемо існуючі методи державного регулювання. До таких методів відносяться: економічне адміністрування, інституційне регулювання, стратегічне і тактичне планування, регулювання фінансової діяльності і грошове – кредитне регулювання. Економічне адміністрування передбачає державну монополію на управління будь-якого виду господарської діяльності.

Форма реалізації цього методу полягає у державному фінансуванні, антимонопольному регулюванні, державній контрактації для організацій державної форми власності. До інструментів даного методу ми відносимо: державну страхову організацію, акредитацію, контракт, тендер. Інституційне регулювання передбачає адміністративно-правове регулювання. Даний метод регулювання може здійснюватися у формі здійснення страхового нагляду, ліцензування страхової діяльності, встановлення обов’язкових видів страхування. До інструментів інституційного регулювання відносяться: ліцензія, реєстрація, умови страхування, нормативи, тарифи, ліміти, квоти, страхова сума, штрафи та інше. Метод стратегічного і тактичного планування реалізується у формі планування та прогнозування страхової діяльності, розробки програм розвитку, діяльності. Інструментами цього методу є програми, перспективні і поточні плани, прогнози. Регулювання фінансової діяльності страховика також відносять до одного із методів механізму державного регулювання. На нашу думку, цей метод страховик реалізує у таких формах: контроль за платоспроможністю, контроль за інвестиційною діяльністю, контроль за ціноутворенням, оподаткування. До опосередкованого методу регулювання страхової діяльності ми відносимо грошово- кредитне регулювання, що може здійснюватись у формі регулювання ставки фінансування та валютного регулювання. Інструментами грошово-кредитного регулювання є: процентна ставка, курс, котирування, паритет, аукціон, номінал.

Отже, механізм державного регулювання страхової діяльності являє собою сукупність методів, форм і інструментів, за допомогою яких забезпечується функціонування, регулювання, контроль за страховою діяльністю, а також захист прав і інтересів його суб’єктів.

Вітчизняні науковці виділяють такі основні завдання органів страхового нагляду [10, с. 44– 45]:

– ліцензування страхової діяльності;

– реєстрація і ліцензування страхових посередників;

– контроль за формуванням та інвестуванням коштів страхових резервів; наявністю маржі (резерву) платоспроможності; дотримання умов обов’язкових видів страхування, якщо це передбачено чинним законодавством (за дотриманням умов страхування і розмірами страхових тарифів).

Російські вчені [11, с. 21] виокремлюють мету і функції державного нагляду за страховою діяльністю, зокрема, до мети державного страхового нагляду автори відносять:

– дотримання вимог законодавства про страхування;

– захист прав і інтересів страхувальників;

– захист прав і інтересів страховиків та інших зацікавлених осіб і держави.

Основними функціями органів державного страхового нагляду є:

– видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності;

– ведення єдиного державного реєстру страховиків і їх об’єднань, реєстру страхових брокерів;

– контроль за встановленням страхових тарифів;

– встановлення правил формування і розміщення страхових резервів;

– встановлення показників і форм обліку страхових операцій, звітності про страхову діяльність;

– розробка нормативних і методичних документів по страхуванню та інше.

Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні).

Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, нова редакція якого введена з 1 січня 2004 року.

З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспро­можності страховиків і захисту інтересів страхувальників.

Уповноважений орган забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Уповноважений орган організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

Проаналізувавши методи, форми та інструменти механізму державного регулювання страхової діяльності, можна зробити висновок, що в умовах кризових явищ в економіці стан даного регулювання суттєво впливає на ефективний розвиток страхового ринку і оптимальна система регулювання страховою діяльністю передбачає досягнення інтересів суб’єктів страхових відносин і органів, що їх регулюють. Криза поглибила постійні проблеми, пов’язані із недосконалістю законодавства з страхування, непрозорим і недосконалим державним регулюванням, невисокими інституційними можливостями і статусом регулятора. У сучасних умовах професійні об’єднання разом із регулятором ринку і Держфінпослуг відіграють значну роль у механізмі державного регулювання страховою діяльністю і повинні не тільки розробити, а й ефективно впровадити антикризові заходи на страховому ринку.