БІЛЕТ 6.

1. Київська географічна школа.

У довоєнний період тут творили географічну науку акд. Констянтин Воблий, проф. Антін Синявський, починали свою найкову діяльність майбутні професори Олексій Діброва та Опанас Ващенко. Досить складною була історія створення і формування у Києві загальнонаціонального інституту географії. Відомо, що він був започаткований відкриттям у 1927 р у Харкові науково-дослідного інституту географії і картографії під керівництвом академіка Степана Рудницького. Однак після арешту Рудницького інститут було ліквідовано, а частина його фондів перевезена до Києва. Під час війни вони пропали. Тільки з 1944 р при Київському університеті був організовангий інститут географії (існував до 1952 р). У системі АН УРСР у 1964 році відповідно до постанови АН УРСР в Інституті географії в Інституті геологічних наук було створено сектор географії з відділом економічної географії (Паламарчук очолював). У 1967 р. сектор географії було пердано до Ради з вивчення продуктивних сил УРСР. За постановою президії АН УРСР від 7 жовтня 1970 року географічний осередок отримав відносну самостійність (фінансово підпорядкований інституту геофізики АН УРСР, а за постановою від 27 червня 1970 року ) сектор передано до морського гідрофізичного інституту. У 1981 році сектор перейменовано на Відділення географії, яке з 1983 року стало підпорядкуватися інституту геофізики АН СРСР. З 13 листопада 1991 року Відділення географії існує як самостйний інститут географії АН Україхни. З 1994 року Інститут географі разом з Українським географічним Товариством видає часопис «Український географічний журнал» (редактор Леонід Руденко). Міністерство освіти України разом з Академією педагогічних наук часопис «Географія та основи економіки в школі». Фахівці СГ працюють на кафедрах і відділеннях таких закладів: Київський нац університет імені Тараса Шевченка (кафедра економічної і соц географії, яку приблизно 2 десятиліть очолюва проф Пістун, який створив теорію агротериторіального комплексування, тепер керує проф Я. Олійник), Киїів педуніверситету П. Драгоманова, де значний внесок у розвиток СГ зробив Л. Корецький Київ екон ун-т (Питюренко). Ради з вивчення продуктивних сил НАН України (Ф. заставний, Михайло Григорович, тепер працюють Паламарчук, Григорович, Доценко), Інститут географії НАН України, у якому помітний сліжд залишив акад Паламарчук. Туть успішно працюють його учні – Леонід Руденко, В. Нагірна, Горленко, Г. Балабанов та ін.

Лідером київської суспільно-географічної школи у 2000 р.був Максим Паламарчук. Він разом з учнями розвинув ТВК, особливо агропромисловості. Створив концепцію функціональної структури і разом з Олександром Паламарчуком - концепцію комбінованих структур. У Київському центрі розвинені всі галузі СГ: теорія науки (Паламарчук, Іщук, Пістун), дослідження географії природних ресурсів (Горленко), географія населеня і розселення (Степаненко), географії сільського, лісового господарства, транспорту, промисловості (Олійник, доценко), соціальної географії (Олійник. Степаненко), методики, особливо математичних методів досліджень (Паламарчук) та ін.

Розвинене суспільногеографічне картографування – Золовський, Руденко, Козаченко – представники відділу картографії інституту географії України. Тут вперше виготовлено електронний атлас України.

2. Радіаційний і тепловий баланс земної поверхні.

-Тепловий баланс земної поверхні .
Нижні шари атмосфери нагріваються й охолоджуються більше всього шляхом радіаційного й нерадіаційного обміну теплом з верхніми шарами ґрунту й води. Тому зміни температури в нижніх шарах атмосфери перед усім визначаються змінами температури земної поверхні, слідуючи за цими змінами.

Земна поверхня, тобто поверхня ґрунту або води ( а також і рослинного, снігового, крижаного покриву), безперервно різними способами отримує і втрачає тепло, Через земну поверхню тепло передається вгору - в атмосферу і вниз - в ґрунт чи воду. У будь-який проміжок часу від земної поверхні йде вгору і вниз у сукупності така ж кількість тепла, яку вона отримує за цей час зверху і знизу. Як би було інакше, то не виконувався б закон збереження енергії: треба було б допустити, що на земній поверхні енергія виникає, або ж зникає. Однак можливо, що, наприклад, вгору може йти більше тепла, ніж прийшло згори; в такому випадку надлишок віддачі тепла повинен покриватись приходом тепла до земної поверхні з глибини землі або води. Таким чином, алгебраїчна сума всіх доходів і видатків тепла на поверхні землі повинна дорівнювати нулю. Це виражається рівнянням теплового балансу земної поверхні. Щоб його написати, треба спочатку об'єднати радіацію, що поглинулась, і ефективне випромінювання в

радіаційний баланс: R = ( I sin h + i ) ( 1 - A ) - Ee .

Прихід тепла з повітря або віддача його в повітря шляхом теплопровідності позначимо через Р, а такий же прихід або видаток шляхом теплообміну з більш глибокими шарами ґрунту або води А. Втрати тепла при випаровуванні або прихід його при конденсації на земній поверхні позначимо як LE, де L - питома теплота випаровування, Е - маса води, що випарувалась або сконденсувалась. Тоді рівняння теплового балансу земної поверхні запишеться так:
R + P + A + LE = 0.

Суть цього рівняння в тому, що радіаційний баланс на земній поверхні урівноважується нерадіаційною передачею тепла. Середня місячна температура повітря. Однією з важливих кліматичних характеристик, що визначають фізико-географічні особливості району, є середня місячна температура повітря. Річний хід температури повітря майже співпадає з річним ходом притоку сонячної радіації.

3.Антропогенне забруднення довкілля та його екологічні наслідки.

Отже, антропогенне забруднення атмосфери спричиняється насамперед роботою промислових, сільськогосподарських підприємств, а також підприємств енергетики, автотранспорту тощо, що може призвести до таких негативних наслідків:
- перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) багатьох токсичних речовин у містах і населених пунктах;
- утворення "смогу" і кислотних дощів;
- поява "парникового ефекту", підвищення середньої температури Землі з подальшим затопленням частини суші та порушенням біоциклів екосистем;
- виникнення небезпеки ультрафіолетового, електромагнітного та радіоактивного опромінення та масової загибелі флори і фауни, та, як наслідок, людства.
Найбільш потужними джерелами негативного антропогенного впливу на природне середовище є підприємства чорної металургії, хімічної, нафтовидобувної, гірничодобувної, деревообробної промисловості, утилізація відходів, автотранспорт та інСлід звернути особливу увагу на забруднення довкілля радіоактивними речовинами, що виділяються в атмосферу, гідросферу, літосферу та інші сфери природного середовища. Причинами такого забруднення в Україні є катастрофа на Чорнобильській атомній станції, яка трапилась 26 квітня 1986 року, але ще до цього часу спостерігаються масові захворювання людей унаслідок радіоактивного опромінення в забруднених районах.
Промислові підприємства є потужним джерелом забруднення гідросфери. Промислові об'єкти щорічно забирають із природних водойм величезну кількість води. При цьому 90 % цієї кількості повертається у водойми з різним ступенем забруднення.Забруднення поверхневих вод зменшує запаси питної води, негативно впливає на розвиток фауни і флори водойм, порушує кругообіг багатьох речовин у біосфері, призводить до зниження біомаси на планеті, внаслідок чого гальмується процес утворення кисню. Спостерігається антропогенне забруднення зовнішньої оболонки Землі (літосфери), особливо при захороненні відходів виробництва.(ще про озонові дірки і нафтове забруднення океану)