Прийоми навчання та їх використання в процесі проведення лекційних, семінарських, практичних, лабораторних занять, з соціально-педагогічних дисциплін.

У структурі методів виділяють прийоми, тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів. Отже, прийом - це елемент методу. Елементи методів не є сумою окремих частин цілого, а системою, що об'єднана логікою дидактичного завдання. Якщо метод є способом діяльності, що охоплює весь шлях її протікання, то прийом - це окремий крок, дія в реалізації методу.

Необхідно розрізняти прийоми розумово'їдіяльності (логічні прийоми) - виділення головного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін., а також прийоми навчальної роботи -розв'язування задач, прикладів, граматичний розбір тощо. Логічні прийомне однаковими в різних методах. Тільки системне поєднання прийомів утворює певний метод навчання, тому важливою є послідовність їх застосування. Одні і ті ж самі прийоми можуть входити в різні методи навчання, але в поєднанні з іншими прийомами вони утворюють зовсім інший метод навчання. Наприклад, прийом запам'ятовування має місце як в репродуктивних, так і в проблемно-пошукових методах навчання. Але, якщо в першій групі методів він домінує, то в другій - є допоміжним, бо сприяє запам'ятовуванню основних результатів проблемних міркувань.

Окрім цього слід пам'ятати, що метод може стати прийомом, а прийом - методом. Коли прийом починає виконувати основне навчальне навантаження (допомагає розкрити суть того чи іншого питання), він стає методом. Наприклад, корегування відповідей учнів (як прийом) під час проведення бесіди може трансформуватися у дискусійну площину. За такої умови цей прийом може стати самостійним методом навчання (дискусія).

Важливо підкреслити, щодіалектика переходу методу в прийом чи навпаки обумовлена логікою процесу навчання, наявністю суперечливих аспектів між метою і засобамиїї досягнення, різними елементами пізнавальної діяльності.

76..Роль самостійної роботи студентів в професійній підготовці. II організація в процесі вивчення соціально-педагогічних дисциплін

Системи вищої освіти європейських розвинених країн орієнтовані головним чином на самостійну навчальну роботу студентів, тоді як аудиторні заняття більше націлені на виконання підтримуючої функції. У зв'язку з переходом вищої школи України на Болонську систему і, відповідно, зменшенням кількості аудиторних годин, роль самостійної роботи студента зростає.

Підготовка висококваліфікованого фахівця, конкурентоздатного на ринку праці, компетентної, відповідальної, орієнтованої в суміжних галузях діяльності, здібної до ефективної роботи, готової до професійного зростання, є основним завданням системи інженерної освіти. Рішення цієї задачі пов' язане з підвищенням ефективності самостійної роботи студентів при засвоєнні навчального матеріалу, посиленням відповідальності викладачів за розвиток навиків самостійної роботи, вихованням творчої активності й ініціативи.

Головне завдання вищої школи - "навчити людину вмінню навчатися", оскільки ніякий навч&тьний заклад не може підготувати закінченого спеціаліста: професіонала формує його власна діяльність (академік A.M. Кршюв)1. Необхідно, щоб він умів навчатися, навчатися впродовж усього життя. А "уміння навчатися" найбільш повно розвивається під час самостійних занять. Зазначене повною мірою узгоджується з сучасним баченням освіти як безперервного процесу, перманентного здобуття освіти кожною людиною впродовж її життя.

Сьогодні, в умовах різкого зростання обсягу необхідних для людини знань, вже неможливо робити упор на просте засвоєння певної суми фактів. Важливо прищепити студентам уміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватися в стрімкому потоці науково-технічної інформації. Тому, з погляду сучасної методики, головним завданням викладача є не повідомлення великої кількості відомостей, а організація посиленої пізнавальної діяльності студента, розвиток його мислення, формування у нього уміння самостійно вирішувати поставлені завдання.

Самостійна робота - це сукупність різноманітних видів індивідуальної та колективної навчальної діяльності студентів, яку вони здійснюють під час аудиторних чи позааудиторних занять, зокрема, вдома, відповідно до запланованих завдань навчального процесу,.але без безпосередньої участі викладача. Найпоширенішими видами самостійної навчально-пізнавальної роботи є робота з підручником, з навчальними посібниками чи першоджерелами, над конспектом лекції, написання реферату, розв'язування задач, лабораторні чи практичні роботи тощо.

У процесі самостійної систематичної роботи студенти набувають такої цінної якості як прагнення до постійного вдосконалення своїх знань, опановують навиками і уміннями, які необхідні кожному грамотному інженерові. Крім того, самостійна робота у вигляді підготовки рефератів, доповідей, презентацій тощо привчає студента виступати перед аудиторією, обстоювати свої наукові погляди. Опанувавши умінням самостійної роботи, студент буде готовий до подальшого вдосконалення знань вже після закінчення навчального закладу. Це, у свою чергу, може перерости і в самостійні наукові дослідження з проблеми, що зацікавила його.Диференційована самостійна робота дозволяє студентові навчатися відповідно до його індивідуальних можливостей. Це веде до поліпшення результатів, економії сил і часу. Сильніші студенти не затримуються на рубежах, а слабкіші не будуть вимушені виконувати непосильну для них роботу, як це буває, коли всі види робіт задаються без урахування індивідуальних можливостей студента.

На жаль, останніми роками стали наростати негативні явища, що вимагають переосмислення ролі і місця самостійної роботи студентів у навчальному процесі. Перш за все, різко погіршала підготовка абітурієнтів у школах. Впав інтерес молодих людей до інженерної освіти. На жаль, значній частині студентів навчання у ВНЗ дається нелегко, особливо це стосується математики, фізики та інженерної графіки. До того ж колишні школярі в стінах вищого навчального заклад)' стикаються з іншим ритмом і формами навчального процесу, зі збільшенням годин самостійної роботи, з тим, що проміжний контроль (атестації') проводиться всього 2 рази в семестрі. Тому дуже важливо системно підходити до організації самостійної роботи і на молодших, і на старших _ курсах.

Самостійна робота повинна передувати лабораторній або практичній роботі (передбачає підготовку до її виконання), мати місце під час. аудиторного заняття (з консультаціями викладача) та відбуватися після проведення лабораторного заняття (передбачає опрацювання отриманих результатів, оформлення звітних матеріалів та підготовку до захисту вико'наної роботи).

Реалізація самостійної роботи студента вимагає наявності відповідного ресурсного забезпечення - організаційного, матеріального, технічного, дидактичного, методичного. Поряд з іншими складовими найбільшого значення має і вимагає найбільших витрат забезпечення студентів у позааудиторний час комптотеризованими робочими місцями та необхідним дидактичним забезпеченням і навчально-методичною літературою, зокрема, у електронній формі подання. Причому, друге за обсягом витрат (що зумовлюється трудомісткістю та довготриваліспо підготовки якісного навчально-методичного забезпечення) може на порядок перевищувати перше. Для успішної реалізації зазначеного завдання слід залучити найбільш кваліфікованих викладачів і передбачити у їх навчальному навантаженні достатній обсяг часу.