Структура.

Статут містив у собі 14 глав і 274 статті.

Вміст.

Органом поліцейського управління в місті стала управа благочиння - колегіальний орган, в який входили поліцмейстер, городничий, пристави цивільних і кримінальних справ, а також виборні від громадян.

Місто поділялося на частини і квартали за кількістю будівель. У частині главою поліцейського управління був приватний пристав, в кварталі - квартальний наглядач. Всі поліцейські чини були вписані в Табель про ранги.

«Статут благочиння» вводив посаду приватного маклера, який контролював наймання робочої сили і умови найму.

За деякими кримінальними справами суд здійснювала сама поліція. «Статут благочиння» перераховував ряд подібних правопорушень: азартні ігри, лайка, пияцтво, інші порушення громадського порядку; дії, спрямовані проти богослужіння; хабарництво, самовільна забудова і т. д.

У більшості ж випадків поліція обмежувалася проведенням попереднього слідства і передачею матеріалу в судові інстанції. За політіческімпреступленіям поліція слідства не проводила.

Система покарань, що застосовуються поліцією.

Штраф, заборона певної діяльності, осуд, арешт, ув'язнення в робітного дому.

На поліцію покладалося не «покарання і залякування», а виховання підданих і контроль за тим, щоб кожен член суспільства неухильно виконував своіобязанності. Не випадково, саме в «Статуті благочиння» ми знаходимо своєрідний моральний кодекс підданого Російської імперії, ті «сім заповідей», які він зобов'язаний був дотримуватись:

1. Не лагодь ближньому, чого сам терпіти не можеш.

2. Не токмо ближнього не твори лиха, але твори йому добро, колико можеш.

3. Буде хто ближньому створили образу особисту, або в маєтку, чи в доброму званні, та задовольнить по можливості.

4. В доброму допоможіть один одному, веди сліпого, дай покрівлю неімеющімі, напій спраглого.

5. Зглянься над потопаючим, простягни руку допомоги падаючому.

6. Блажен хто і худобу милує, буде скотина і лиходія твого спотикнется, підніми її.

7. З шляху зійшов вказуй шлях

49. Реформа місцевого управління Катерини ІІ та її запровадження в Правобережній Україні

Значні зміни в системі управління відбулися після проведення реформ 60-70-х років. Головним їх результатом було введення органів місцевого самоврядування. Так, селянська реформа 1861 ввела суспільне селянське управління. Земська 1864 року і міська 1870 реформи утворили всестанові органи земського і, відповідно, городового управління в повітах, губерніях, містах.

Органами селянського управління були сільський сход і обраний ним сільський староста, а також збирач податків, доглядачі хлібних магазинів, училищ та лікарень, сільські писарі. Компетенція сільського сходу була обмеженою. Він обирав сільську адміністрацію, розглядав сімейні суперечки, розподіляв і перерозподіляв землі в сільській громаді і т.д. В обов'язки сільського старости входило скликання і розпуск сходів, виконання їхніх рішень, розпоряджень волосного управління, нагляд за станом шляхів, мостів. Органи волосного управління складалися з волосного сходу, волосного старшини і волосного селянського суду. Волосний сход обирав посадових осіб сходу, розподіляв грошові оброки і повинності.

Сільські та волосні органи самоврядування були підпорядковані не тільки системі державних органів управління селянами - світовим посередникам, повітовим світовим з'їздам і губернським по селянським справам присутності, але й поміщикам.

Так, право скликання сільського сходу належало і світового посередника і місцевому поміщику.

Земська реформа була проведена тільки в шести з дев'яти українських губерній (Харківській, Полтавській, Чернігівській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській). У Правобережній Україні земства були введені тільки в 1912 році. У відповідності з реформою в губерніях і повітах створювалися виборні земські установи, які складалися з земських зборів і земської управи як виконавчого органу.

Члени повітових земських зборів обиралися на трьох виборчих з'їздах: повітових землевласників, міських виборців і виборців від сільських громад. В результаті перших виборів у повітові земства Лівобережної України дворяни складали 41,7% з числа обраних, духовенство - 6,5%, купці - 10,4%, селяни - 38,4%. Губернські земські збори формувалося шляхом виборів депутатів повітовими земськими зборами із свого складу.

Земства не мали виконавчої влади, і в основному свої постанови могли провести в життя тільки через адміністративно-поліцейські органи. Сфера діяльності нових органів всестанового самоврядування була обмежена господарсько-культурними питаннями: освітою, охороною здоров'я, торгівлею, будівництвом та ін.

50. Окружна реформа в УРСР та результати її запровадження

Головна причина труднощів з реформою полягала в тому, що розширення прав підприємств не супроводжувалося обмеженням прав міністерств і комітетів. Економіка залишалася директивною, тобто головна роль в ній належала не виробникам, а партійним та радянським чиновникам.

Економічну реформу було доведено до кінця завдяки зусиллям О. Косигіна. Л.Брежнєв ставився до неї з підкресленою байдужістю. Представники міністерств та відомств не бажали поступатися своїми правами і фактично саботували роботу у міжвідомчій комісії при Держплані СРСР, яка безпосередньо здійснювала реформу.

Чехословацькі події допомогли радянським керівникам зрозуміти: або план переможе ринок, або ринок переможе план, директиву, радянську владу. Після «празької весни» розмови про ринковий соціалізм, колективну власність, орендні відносини стали вважатися політичне шкідливими. У пресі розпочалася полеміка з економічними концепціями чеських «ревізіоністів».

Нове керівництво знищило всі елементи політичного плюралізму, зміцнило командно-адміністративну систему управління суспільством. Проте економічні труднощі посилили соціальну напруженість в Україні і потребували вдосконалення методів керівництва господарством. Тому в 1965 р. розпочалася перебудова, завданням якої був перехід від адміністративних до економічних методів управління господарством на основі постанов партії й уряду. Передбачалося здійснити систему заходів, спрямованих на вдосконалення форм поєднання територіального і галузевого принципів управління, централізованого планового керівництва економікою і господарської самостійності підприємств, посилення стимулювання виробництва.

51. Державні установи губернської влади