Бендерська Конституція 1710 року

Обираючи Пилипа Орлика на гетьманство, генеральна старшина та кошовий отаман разом з усім Військом Запорозьким уклали з ним "Договір і постанову" - відомі в літературі під назвою "Конституції прав і свобод Війська Запорозького". Цей документ, що вважають першою Конституцією Української держави, безперечно став визначною пам'яткою української державно-політичної думки початку XVIII ст.

Конституція, за слушним зауваженням О.Оглоблина, була наслідком компромісу трьох основних українських політичних сил, що довгі десятиліття змагались між собою на батьківській землі, проте порозумітися зуміли лише на еміграції, а саме: гетьмана як верховного правителя, старшини - провідної суспільної верстви гетьманату та Запорозької Січі, що тривалий час намагалася досягнути поважного місця в політичній системі козацької України. Конституційний акт 1710 р. в доволі гармонійному вигляді поєднав інтереси різних політичних сил, підпорядкувавши їх головній меті - виборенною українською державою незалежності.

Конституційний договір, що починався з урочистої декларації того, що "Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування", складався з преамбули та 16 статей. Преамбула Конституції 1710 р., барвисто замальовуючи бачення її творців історії "козацького народу", відстоювала ідею тяглості української державності, а відтак - її право на суверенне існування. Так, автори стверджували, що саме козаки ("народ козацький") були засновниками Київської держави. Згодом, втративши свою незалежність, вони знову її здобули вже в роки повстання гетьмана Б.Хмельницького. Намагання ж царя, відмовившись від взятих на себе зобов'язань, ліквідувати права і вольності Війська Запорозького стало головною причиною повстання проти Москви. Тут таки, в преамбулі, формулювалось й головне завдання новообраного гетьмана - вибороти незалежність України і Війська Запорозького за підтримки шведського короля.

В основній частині документу найперше йшлося про гарантування прав православної церкви і православної віри, яка проголошувалася пануючою релігією в Україні. Українській церкві гарантувалася автокефалія та належність од Константинопольської патріархії.

Але найбільше уваги в Конституції 1710 р. було приділено питанню ефективного функціонування політичної системи Гетьманату, запорукою чого мав стати комплекс обмежень законом гетьманського авторитаризму завдяки чітко структурованій драбині виборних влад. Так, усі найважливіші державні справи мали вирішуватися гетьманом спільно з генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками від кожного полку, що мали утворювати Генеральну військову раду. Обов'язковими її учасниками мали бути й повноважні представники Запорозької Січі. Передбачалось обов'язкове скликання Генеральних рад у гетьманській резиденції тричі на рік - на Різдво Христове, Великдень та свято Покрови Богородиці. У період між скликанням Генеральних рад при вирішенні важливих справ гетьман мав радитись із членами свого уряду - генеральними старшинами. Розпорядження гетьманом Військовим скарбом обмежувалося відновленням інституту генерального підскарбія, у відання якого передавалися всі фінансові справи, управління якими він мав здійснювати за згодою гетьмана. Так само обмежувалося й право гетьманської юрисдикції - всі важливі судові справи повинні були обов'язково розглядатися в Генеральному військовому суді.

До прерогатив гетьманської влади входив контроль над діяльністю козацької адміністрації. Особливо наголошувалось на обов'язку гетьмана слідкувати за дотриманням порядку в державі, недопущення насильств старшини й державників над своїми підлеглими та підданими, піклування про полегшення становища "людей убогих". Конституційний акт ліквідовував практику передачі збору податків в оренду приватним особам і скасовував стації компанійців і сердюків, які викликали великі нарікання українського поспільства. Опікуном посполитого люду, тобто селянства і міщанства, проголошувалося козацтво - суспільна верства, що володіла правом політичної суб'єктності. Водночас підтверджувалися права і привілеї, надані містам згідно з нормами Магдебурзького права.

На місцевому рівні мали діяти свої ради, які б управляли адміністративними одиницями разом з полковниками та контролювали їхні дії.

Чимало місця в документі було приділено задоволенню інтересів Запорозької Січі, що й було не дивно з огляду на роль запорозьких козаків у підтриманні виступу І.Мазепи. Зокрема наголошувалося на необхідності повернення Війську Запорозькому Низовому Трахтемирова (де мав бути відновлений шпиталь для поранених, хворих і скалічених запорожців), Кодака, Келеберди та Переволочни з прилеглими до них територіями, зруйнування збудованих на Запорожжі російських фортець. Січі передавались усі рибні лови та млини вздовж Дніпра від Переволочни до Очакова і вздовж р.Ворскли в Полтавському полку.

Окремий блок статей проголошував кордони Української держави у відповідності з постановами Зборівського миру 1649 р., тобто по р. Случ.

Шведський король - як "покровитель і протектор" України - затвердив ухвалений конституційний документ і брав на себе зобов'язання гарантувати його виконання, в тому числі й щодо здобуття Україною незалежності та забезпечення недоторканності її кордонів.

Загалом, Конституція 1710 р. стала яскравою сторінкою розвитку української політико-правової державницької думки. Документ узагальнив увесь попередній історичний досвід функціонування української державності та намітив шляхи гармонізації інтересів різних соціальних верств тогочасної козацької України, маючи на меті консолідувати їх задля досягнення величних завдань звільнення вітчизни від іноземного поневолення та розбудови міцної держави.

П.Орлик неодноразово намагався повернути собі владу в Україні. Однак, оскільки його спільні з турками походи на Лівобережжя виявилися не результативними, Конституція так і не була практично втілена в життя.