Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Реорганізація компаній




Здійснення структурних операцій з реорганізації компанії в ЄС[50] регулюється Третьою Директивою «Про злиття»[51], Шостою Директивою «Про поділ»[52] і Десятою Директивою «Про транскордонні злиття»[53]. Чинне законодавство Європейського Союзу фіксує лише форми, у яких може здійснюватися реорганізація, не даючи чіткого визначення самому поняттю. У європейській цивілістичній доктрині під реорганізацією юридичних осіб прийнято розуміти встановлену законодавцем процедуру переходу прав і обов'язків одних юридичних осіб до інших у порядку правонаступництва.

Злиття компаній за правом ЄС здійснюється, по-перше, шляхом злиття двох і більше компаній, при якому компанії, що зливаються, передають новоствореному товариству в порядку «розпуску без ліквідації» все своє майно, у тому числі права і обов'язки. По-друге, шляхом злиття у формі приєднання однієї і більше компаній до іншої, при цьому в порядку «розпуску без ліквідації» компанії, що приєднуються, передають існуючій компанії всі свої права та обов'язки. Правила, що регулюють обидві форми злиття, в цілому однакові. Так, в обох випадках відбувається тільки розпуск, але не ліквідація компаній. Також в обох випадках акціонерам цих компаній видають відповідне число акцій або новоствореного товариства, або товариства, що утворилося внаслідок приєднання.

При злитті керуючі або адміністративні органи компаній, що беруть участь у цьому, повинні виробити докладний письмовий проект злиття мінімум за два місяці до дня ухвалення відповідного рішення загальними зборами акціонерів. У проекті має бути зазначена наступна інформація: форма, найменування і юридична адреса компаній, що зливаються; звіт про співвідношення цін на акції і права акціонерів компаній, що зливаються; формальності щодо передачі акцій; дата, з якої операції товариства вважаються з фінансової точки зору здійсненими від імені нового товариства; особливі переваги акціонерів і незалежних експертів, що здійснюють перевірку проекту злиття. Проект підлягає обов'язковому опублікуванню відповідно до норм Першої Директиви 1968 року і національних законодавств.

Крім того, акціонери повинні мати можливість на їх першу вимогу безкоштовно ознайомитися з доповідями незалежних експертів (наприклад, про доцільність злиття), фінансовими звітами і звітами керуючих за останні три фінансових роки компаній, що беруть участь у злитті.

Рішення про злиття приймається загальними зборами акціонерів кожної компанії кваліфікованою більшістю голосів, однак держави можуть передбачити можливість ухвалення рішення простою більшістю голосів, якщо в голосуванні беруть участь власники хоча б половини статутного капіталу компанії. У випадку наявності декількох категорій акцій рішення про злиття підлягає роздільному голосуванню, принаймні, для кожної категорії акціонерів, чиї інтереси зачіпаються в ході даної операції.

Третя Директива не містить ніяких точних вказівок щодо набрання чинності рішенням про злиття, надаючи це право державам-членам. Так, наприклад, у Франції злиття за допомогою утворення нового товариства вважається дійсним з дати запису нового товариства до реєстру торгівлі і компаній, при цьому дана норма є імперативною. При злитті за допомогою приєднання можливі два варіанти: або злиття вважається дійсним з дати проведення останніх загальних зборів акціонерів, що схвалив дану операцію, або ця дата може бути зазначена в договорі про злиття.

Недійсність злиття може бути оголошена тільки на підставі відповідного судового рішення. Директива суворо обмежує підстави недійсності трьома випадками: відсутність превентивного, юридичного або адміністративного контролю; відсутність належного оформлення акту про злиття відповідно до національного законодавства і недійсність (нікчемність) або оспорюваність рішення загальних зборів акціонерів відповідно до національного законодавства. Загальний строк позовної давності встановлений в 6 місяців з моменту опублікування відповідно до Першої Директиви 1968 року рішення про недійсність. За зобов'язаннями, що виникли після набрання чинності рішенням про злиття і до опублікування рішення про недійсність злиття, товариства, що брали участь у злитті, несуть солідарну відповідальність.

Поділтовариств регулюється нормами Шостої Директиви, які багато в чому аналогічні положенням Директиви «Про злиття», що стосується проекту поділу, схвалення проекту поділу загальними зборами акціонерів; звіту незалежних експертів; прав акціонерів на одержання інформації, забезпечення інтересів кредиторів; опублікування інформації і т.д. При цьому при поділі компанія передає всі свої права і обов'язки не одній, а декільком компаніям. Поділ може відбуватися за допомогою «розпуску» компанії і виділення однієї або декількох компаній або шляхом «розпуску» компанії і створення нових компаній. Також як і при злитті у випадку поділу компанії не відбувається її ліквідація, а має місце лише розподіл активів і пасивів між виділеними або новими компаніями.

Однак як Третя, так і Шоста Директиви торкаються питання злиття або поділу лише в масштабах однієї держави. В 1984 році Радою ЄС був запропонований проект Десятої Директиви «Про транскордонне злиття», тобто про злиття компаній, зареєстрованих у різних державах-членах ЄС. Відсутність вирішення питання про участь працівників в управлінні компанією не дозволяло довгий час прийняти дану директиву. В основі цієї директиви лежить Третя Директива, з урахуванням особливостей транснаціонального характеру злиттів. Нарешті, 26 жовтня 2005 року, Європарламентом та Радою ЄС було прийнято Директиву № 2005/56/ЄС “Про транскордонні злиття господарських товариств, заснованих на об’єднанні капіталів”.

Окремо в ЄС врегульовані операції з поглинання компаній за допомогою Тринадцятої Директиви про придбання акцій або часток компанії, запропонованої Радою ЄС ще в 1996 році[54]. Довгий час Рада ЄС та Європарламент блокували прийняття Директиви “Про пропозиції про поглинання” (Тринадцяту Директиву з права компаній), якою встановлюються чіткі правила придбання великих пакетів акцій (і, відповідно, контролю за акціонерною компанією). Нарешті була прийнята 21 квітня 2004 року Тринадцята директива.

Найбільш часто застосовуваним способом придбання контролю над компанією було «поглинання» (takeover bids), тобто придбання контрольного пакета акцій з метою одержання переважного права голосу.

Положення Тринадцятої Директиви поширюються на пропозиції про поглинання шляхом придбання цінних паперів компаній, діяльність яких регулюється національним законодавством, за умови, що такі цінні папери допущені до обігу на регульованому ринку в одній або декількох країнах ЄС. Директива не поширюється на компанії, акції яких не мають допуску на фондову біржу; у той же час усередині однієї держави-члена ЄС стосовно таких компаній може бути встановлений аналогічний режим. При цьому під цінними паперами розуміються дозволені до продажу цінні папери, що дають право голосу.

Держави-члени повинні встановити орган або органи, які будуть здійснювати нагляд за даними придбаннями. Нагляд здійснюється органами, що здійснили державну реєстрацію компанії, акції якої є об'єктом пропозиції. Дане положення викликало велику протидію, оскільки воно не передбачало контролю з боку відповідних органів країни, у якій здійснюється торгівля такими цінними паперами у великому обсязі.

Одним з важливих аспектів Директиви є положення щодо захисту прав міноритарних акціонерів. У зв'язку з цим було введене поняття обов'язкової пропозиції і спеціальна процедура, за якою їм повинно бути забезпечено продаж акцій, притому за спеціальною ціною з метою захисту прав, якщо пропозиція про покупку може погіршити їх положення. Таким чином, всім власникам акцій компанії, акції якої є об'єктом пропозиції про покупку, повинні бути запропоновані однакові умови з боку покупця; всі адресати оферти повинні мати достатній час і інформацію для ухвалення рішення; керуючий орган повинен діяти в інтересах компанії в цілому; не повинні проводитися удавані торги по цих акціях.

У Директиві також представлений мінімальний перелік інформації, що має бути надана адресатові перш, ніж пропозицію буде зроблено привселюдно:

1. умови пропозиції;

2. ідентифікаційні дані і реквізити оферента;

3. інформація про цінні папери, стосовно яких зроблена пропозиція;

4. розмір відшкодування по кожній акції і підстави, на яких воно було розраховано, а також способи його виконання;

5. наміри оферента щодо подальшої діяльності компанії, службовців компанії і менеджменту;

6. період ухвалення рішення встановлений від 4 до 10 тижнів з дати, коли пропозиція була зроблена привселюдно.

Виходячи з тексту Директиви, слід зазначити, що в ній міститься багато спірних положень. Навіть основні і найважливіші положення, що стосуються питань юрисдикції, не дають однозначної відповіді стосовно всіх можливих ситуацій, пов'язаних з виконанням Директиви. Ключовий принцип – захист міноритарних акціонерів – не був регламентований належним чином. Директива містить деякі положення, які замість захисту інтересів акціонерів ведуть до зниження рівня їх статків і зменшенню вартості компаній, а також завдають шкоди ринкам злиттів і поглинання, більш того, - вона потенційно може обмежити права власників акцій на придбання акцій після пропозиції і обмежити владу керівного органа компанії адресата після пропозиції на придбання власних акцій і, отже, призначення і зняття з посади директорів не буде здійснюватися відповідно до положень П'ятої директиви.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 76; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты