Американська школа маржиналізму. Д.Б.Кларк.

Наприкінці XIX ст. 3'являеться своєрідний американський варінт Teopії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 — 1938)

Ocновнi його npaцi «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці и капіталу, що його вчений поклав у основу власної Teopiї граничної продуктивності.

Спираючись на методологічні принципи австрійської школи Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний i моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.

Головною проблемою політичної економіки Кларк називав проблему розподілу. У книжці «Розпод1л багатства» він доводив, що поділ суспільного доходу відбуваеться згідно з природним законом який забезпечуе кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.

На відміну від свoїx попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва i земля);

3) діяльність підприємця;

4) праця робітника.

49.Розвиток неокласичної традиції в працях А.ПІгу,

Артур Iliry (1877—1959) — представник кембріджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла, А. Пігу — автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту е економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошово­му еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що «еко-номічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення и використання об'ективного додаткового економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом.

Виходячи з принципу спадної корисності (який поширюеться и на динаміку доходу), що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшуеться сума задово­лення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необхідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також запровадження значного податку на спадщину.

Ральф Джорж Хоутрі (1879—1975), англійський економіст, представник кембриджської школи, теоретичні розробки якого діс­тали не тільки схвалення науковців, а и практичне застосування. Коло досліджуваних ним проблем досить широке — це міжнародна торгівля i трудові відносини; тарифи та оподаткування; грoші та економ1чна влада. Найбільш відомі його праці «Добра и погана торгівля» (1913), «Капітал i зайнятість» (1937). Xoyтpi розглядав еко-номічну діяльність у тісному взаемозв'язку з політикою та етикою, владою держави, психологіею. Иого заслугою було твердження, що багатство и доходи розподіляються м\ж людьми нерівномірно, а це е наслідком індивідуалістичного принципу ведення економ1ки. Тому Xoyтpi вважав, що ідеальною є така економічна система, яка використовуе здатність людини до колективної діяльності.

Економічна діяльніть, говорив він, е свідомою діяльністю, i суб'єкт виходить на ринок з конкретною метою — заробити гроші. Прагнення збільшити власний капітал е визначальним фактором економічної поведінки людини, а відтак в центрі дослідження мають бути гроші. Засадним для аналізу багатства Xoyтpi вважає поняття корисності.