Поняття про мовну норму. Види мовних норм

Літературна мова характеризується унормованістю.

Мовні норми – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Види мовних норм: орфоепічні, акцентуаційні, графічні, орфографічні, лексичні, морфологічні, синтаксичні, пунктуаційні, стилістичні.

Орфоепічні норми регулюють правильність вимови звуків і звукосполучень.

Акцентуаційні норми регулюють правильність наголошування слів.

Графічні норми регулюють правильність передачі літер на письмі.

Орфографічні норми регулюють правильність написання слів згідно з чинним правописом.

Лексичні норми регулюють правильність слововживання.

Морфологічні норми коригують вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

Синтаксичні норми регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень.

Пунктуаційні регулюють правильність вживання розділових знаків.

Стилістичні норми регулюють правильність відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування.

4.2 Орфоепічні норми

Орфоепічні норми регулюють правильність вимови звуків і звукосполучень.

Основні правила української орфоепії:

1. Голосні звуки [е], [и] в ненаголошених позиціях звучать з наближенням [е] до [и], [и] до [е].

2. Специфічною рисою української орфоепії є тверда вимова губних звуків [б], [п], [в], [м], [ф].

3.Твердо вимовляються всі шиплячі звуки.

4. В українській мові відсутнє «акання»: голосний [о] не вимовляється з наближенням до [а].

5. Звуки [дз], [дж] вимовляються злито, як один звук.

4.3 Акцентуаційні норми

Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів. Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією. Часто ці норми розглядають у межах орфоепії.

Для української мови характерний динамічний наголос, який полягає у виділенні одного зі складів слова більшою силою голосу, тобто сильнішим видихом струменя повітря.

Наголос в українській мові вільний, тобто може падати на будь-який склад, напр.: аверс, акцепт, арбітраж, акредитив; відзначається здатністю рухатися у межах слова зі зміною його форм, напр.: авансувати – авансують.

Крім словесного наголосу, виділяють ще фразовий наголос (виділення певного слова у фразі або посилення словесного наголосу у певній синтаксичній позиції), логічний наголос (особлива вимова певного слова чи кількох слів у висловлюванні) і емфатичний наголос (емоційне виділення слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків).

В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи слів:

– дієслова вести, нести і под. мають наголос на останньому складі, слово бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу – на першому, а в минулому часі одн. (жін. та сер. р.) й мн. – на останньому (буде, будуть, була, були тощо);

– іменники на -ання наголошуються, як їх твірні дієслова (розв’язання, планування тощо); у двоскладових іменниках наголошується останній склад (знання, звання тощо);

– абстрактні іменники на -ин-а, утворені від прикметників, мають наголос на останньому складі (величина, новина тощо);

– географічні назви на -щин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова, від яких вони утворені (Київщина, Донеччина);

– префікси ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз- мають наголос здебільшого на префіксах (захід, розстріл, затишок, перебіг, приповідка тощо); винятки: розгром, зачин, набір;

– переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні (листки, сторінки тощо);

– однаково наголошуються слова такого типу творення, як аристократія, демократія; діалог, каталог тощо; числівники одинадцять, чотирнадцять, п’ятдесят, шістдесят тощо.

4.4 Орфографічні норми

Орфографічні нормирегулюють правильність написання слів згідно з чинним правописом.

1990 року вийшов друком новий варіант “Українського правопису” – третє видання, а 1993 року – четверте видання, виправлене й доповнене. У цих виданнях сталося чимало істотних змін.

До української абетки повернуто літеру “Ґ ґ”, яка позначає дзвінкий проривний приголосний – звукову пару до задньоязичного “К к”. Цю літеру 1933 року було безпідставно вилучено з уживання, хоча звук, який вона позначає, використовується в усній мові й у наші дні (ґанок, ґудзик, ґрунт, ґава), має смислорозрізнювальну функцію й не є варіантом звука “г”. За допомогою звука (й букви) “Ґ” розрізняються зовсім відмінні слова: ґрати (міцна решітка) – грати (дієслово), ґніт (нитяне осердя свічки) – гніт (гноблення), ґуля (набряк від удару) – гуля (дитяче - голубок); розрізняються й словоформи, прикладом чого можуть бути такі “ігрові” фрази: “Стою на ґанку, дивлюсь на Ганку”; “Пішли на гульки, набили ґульки”; “Собака побачив ґав і сказав “гав!”. Ця буква сприяє й точнішому фонетичному відтворенню іноземних імен і запозичень, хоча нею не слід зловживати (наприклад, запозичення з грецької мови, де існує фрикативний “г”, подібний до українського, необхідно писати саме так: географія, геліоцентричний).

Впровадження в життя комп’ютерів і викликана цим необхідність уніфікації азбуки слов’янських народів зумовила зміну місця в нашій абетці м’якого знака “Ь” – з останнього на третє місце від кінця “Ь, Ю, Я”. А це, звичайно, викликало зміни в словниках, різних каталогах, енциклопедіях, довідниках тощо.

За новим правописом назви церковних книг не беруться в лапки (Біблія, Коран, Євангеліє, Псалтир, Соборні Послання), а з великої літери пишуться такі слова, як Бог (але боги), Святий Дух, Син Божий, Свята Матір, а також назви релігійних свят і відзначень: Різдво, Пасха (Великдень), Трійця, Благовіщення, Покрова, Масниця, Теплого Олексія тощо.

Значно спрощено написання складних іменників з пів- (у значенні половина). Разом пишемо, якщо наступна частина складного слова – загальна назва; дефіс ставимо, коли твірна основа – власна назва: півметра, півмиски, півозера, але пів-Києва, пів-Азії, пів-Єрусалима, пів-Галактики; перед літерами я, ю, є, ї за загальним правилом ставиться апостроф: пів’ями, пів’юрти, пів’єпархії, пів’їдальні.

Чимало змін сталося в правописі слів іншомовного походження. Запозичені слова з часом вростають у національний ґрунт, зазнають впливу нашої вимови, і правопис повинен реагувати на подібні зміни. У загальних назвах, у словах іншомовного походження приголосні не подвоюються (апарат, редколегія, маса, клас, програма), бо подвоєння не відчутне в українській мові, але за попереднім правописом з цього правила було багато винятків. Тепер подвоєння залишено в окремих словах, де воно виразно чується: тонна, ванна, манна, брутто, нетто, вілла, пенні. Без подвоєння писатимуться слова, які раніше належали до винятків: бароко, інтермецо, лібрето, фортисимо, піанісимо, піцикато, стакато, фіни. У деяких словах подвоєння і неподвоєння літер вказує на відмінне значення слів: бонни – бони (учителька та паперові гроші), білль – біль (законопроект та страждання), булла – була (папська грамота і дієслово), дурра – дура (рослина і лайка).

У власних назвах і словах, похідних від них, подвоєння приголосних зберігається: Марокко - марокканець, Калькутта - калькуттський, Андорра - андоррський. Також подвоєння відбувається при збігові однакових приголосних префікса та кореня: контрреволюція, імміграція, ірраціональний, сюрреалізм, апперцепція.

Значних змін зазнало правило дев’ятки. Літера и пишеться у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, ц перед наступним приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок. И пишеться й у деяких загальних назвах, які належали до винятків: бравісимо, фортисимо, піанісимо (було бравіссімо, фортіссімо, піаніссімо).

Шиплячий ж в українській мові в основному твердий, тому вирішено писати журі (замість жюрі), Жуль Верн (замість Жюль Верн), а також парфумерія (заміст парфюмерія), бо парфуми.

За традицією у запозичених словах збережено подвійну йотацію, наприклад: Малайя, Савойя, Гавайя, Фейєрбах, Гойя, фойє, майя (народність), але в словах конвеєр і феєрверк її знято, бо ці слова стали “своїми” і вимовляються за нормами української мови.

Це саме можна сказати й про російські прізвища із спільним коренем, де в українській мові ставиться апостроф: В’яземський, П’ятаков, Пом’яловський, В’яльцев, Рум’янцев (у російській мові Вяземский, Пятаков, Помяловский, Вяльцев, Румянцев), але Ляпунов, Рюмін.

За новим правилом розширено випадки вживання закінчення -у, -ю в іменниках другої відміни чоловічого роду, зокрема, -у пишемо: у збірних іменниках: березняку, вишняку, чагарнику, каталогу, уривку, абзацу, та в назві міста Кривого Рогу (було -а).

Дещо спрощено чергування приголосних при творенні прикметників від географічних назв за допомогою суфікса -ськ. Так, подібно до слів Волга – волзький, Запоріжжя – запорізький пишемо й вимовляємо: Гаага – гаазький.

4.4.1 Правопис складних слів

У зв’язку з тим, що питому вагу нафтогазової лексики становлять складні слова, варто зупинитися на особливостях їх написання.

Разом пишуться :

1) слова, коли перша частина складного слова – прикметник, а сполучним звуком виступає о: гірничопромисловий, гірничорудний;

2) усі складноскорочені слова й похідні від них: Нацбанк, профспілка, Мін’юст;

3) складноскорочені слова з першими частинами: авіа-, авто-, водо-, газо-гео-, гідро-, електро, макро-, мікро-, термо-, турбо- й под.: гідротехніка, турбобур, термокаталітичний, електромеханічний;

4) складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник: двохмільйонний, двоступеневий, трипроцентний, чотиримісячний;

5) складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ, одна з яких – дієслівного походження: нафтоносність, газоосвітлення, газоопалення, керноприймач, струмовідвід, пластовипробовувач, трубоукладач;

6) складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півгодини, напівоберт, напівпровідник, напівавтомат;

7) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: термогідродинамічний, нафтогазопромисловий, газонафтоводопрояви;

8) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: електросиловий (електросила), радіофізичний (радіофізика), теплообмінний (теплообмін);

9) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: західноукраїнський (Західна Україна), низькотемпературний (низька температура).

Через дефіс пишуться:

1) складні іменники, утворені з двох іменників без допомоги сполучного звука: розтяг-стиск, інженер-механік, купівля-продаж; блок-система, дизель-мотор, стоп-кран; кіловат-година;

2) складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, обер-, міні-, максі-, міді-: віце-президент, міні-процесор;

3) перша частина складного слова (яке пишеться разом або через дефіс), коли далі йде слово з такою ж другою частиною: нафто- і газовіддача, радіо- й телеапаратура, енерго- і ресурсозбереження;

4) складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: горизонтально-розгалужений, науково-технічний, виробничо-промисловий, свердлильно-довбальний, спуско-підіймальний, ударно-обертальний, плоско-опуклий;

5) складні прикметники, в яких перша частина закінчується на –ико, -іко: механіко-технологічний, діалектико-матеріалістичний.

Окремо пишуться прислівники, утворені від більшості відносних прикметників: діаметрально протилежний, матеріально відповідальний, різко окреслений, науково обґрунтований, хімічно зв’язаний.

ЛЕКЦІЯ 5

ЛЕКСИЧНІ НОРМИ СУЛМ

5.1 Поняття про лексичні норми. Види порушення лексичних норм

Лексичні норми регулюють вибір слова відповідно до змісту й мети висловлювання. Лексичну норму відображають і утверджують насамперед словники. Точно визначити кількість слів, які сьогодні вживаються в українській мові, практично неможливо. Відомо, що найповніше засвідчує словникове багатство «Великий тлумачний словник сучасної української мови», який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. Одинадцятитомний «Словник української мови» подає тлумачення більше ніж 135 тис. слів. Відступи від норм слововживання в мовній практиці досить численні.

Види порушення мовних норм

1.Вживання слова у не властивому йому значенні, зокрема й нерозрізнення слів-паронімів:

– Яка уява склалася у вас про цього працівника. Яке уявлення склалося у вас про цього інженера. Перед випускниками стоїть дилема: куди піти навчатися? Перед випускниками стоїть проблема: куди піти навчатися? Старанно відноситься до своїх службових обов’язків (ставиться).

2. Порушення норм сполучуваності слів: Відвідувачів виставки здивували дешеві ціни промислових товарів (низькі ціни). Весь час підвищує свій інтелектуальний розвиток (інтелектуальний рівень). У жовтні 2007 року отримала перше місце у районній олімпіаді з української мови (посіла місце). Підсумки змагання між групами проводяться один раз на семестр (підсумки підбиваються).

3. Вживання росіянізмів: поступають товари – надходять товари; поступили в продажу – надійшли у продаж; приносить збитки – завдає збитків; пожиточний мінімум – прожитковий мінімум; розходувати кошти – витрачати кошти; в двох словах – двома словами; вести себе – поводити себе; виставляти претензії – висувати претензії; включити питання – внести питання; діюче законодавство – чинне законодавство; кризисна ситуація – кризова ситуація; нагрузка – навантаження; міроприємство – захід; піднімати питання – порушувати питання.

4. Калькування російських сталих словосполучень (калька – це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі): дана проблема, рахувати своїм обов’язком, добрий чоловік, директор знаходиться у відпустці та ін.

5. Невиправдане повторення слова: Я навчаюсь у групі НБ-10-1. Студенти групиНБ-10-1 – найкращі.

6.Мовна надмірність:

а) плеоназм (вживання збіжних значень слів): складіть свою автобіографію; будемо взаємно допомагати один одному;

б) тавтологія (повторення спільнокореневих слів): початок семінару розпочнеться о 10.00. Потрібно розрізняти різні підходи до цієї проблеми.

7. Мовна недостатність: прошу надати відпустку на три дні (терміном на три дні)

5.2 Лексичні ресурси мови як регулятори точності мовлення. Поняття про терміни

Точнимможна назвати таке мовлення, у якому вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням – значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку. Точність зумовлюється, по-перше, знанням об’єктивної дійсності, спостережливістю мовця і, по-друге, його умінням співвіднести свої знання мови з цією спостереженою об’єктивною дійсністю.

Це співвідношення буде тим точніше, чим глибше і всебічніше пізнаватиметься дійсність і чим повніше засвоюватимуться ресурси мови, надбані попередніми поколіннями людей для називання й оцінки реального світу. Звичайно, точність реалізується насамперед лексичними ресурсами, тобто виявляється на рівні слововживання. Найбільше можливостей для точного співвіднесення предмета і його назви мають синоніми, омоніми, пароніми, полісемантичні слова.

У науці точність виражається насамперед через термін – слово або словосполучення, що називає певне поняття тієї чи іншої галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Сучасна мова науки та техніки висуває до термінів кілька вимог. Найважливішими з них є такі:

1. Термін повинен відповідати правилам і нормам певної мови.

2. Термін повинен бути систематичним.

3. Термінові притаманна властивість дефінітивності, тобто кожен термін зіставляється з чітким окресленим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття. Дефініція – лінгвістичний опис значення.

3. Термінові властива відносна незалежність від контексту.

4. Термін повинен бути точним.

5. Термін повинен бути коротким, хоча дана вимога нерідко суперечить вимозі точності, тобто повноти терміна.

6. Термін повинен бути однозначним в межах певної терміносистеми.

7. Термінові не притаманна синонімічність, яка заважає взаєморозумінню.

8. Термін повинен бути милозвучним.

9. Терміни експресивно нейтральні.

Терміни поділяються на загальновживані (формула, гіпотеза, ідея) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (адсорбер, вертлюг, лебідка)

5.3 Професійна лексика

Професіоналізми – це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної групи людей, поставлених в особливі умови життя та праці. Ці слова виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах, вид занять не мають розвиненої термінології або як розмовні неофіційні замінники наявних у певній галузі термінів. Терміни відзначаються своєю емоційною нейтральністю, відсутністю образності. Професіоналізми, навпаки, зберігають емоційність. На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні.

Слова та словосполучення, притаманні мові працівників бурової: йти на забій – готуватись до забою свердловини, митися – промивати свердловину, ганяти кінці – виконувати спуско-підйомні операції, готувати розчин – готувати рідину для промивання свердловини; слова й словосполучення притаманні мові працівників банківсько-фінансової, торговельної сфер: липовий баланс, зняти касу, прикинути баланс; професіоналізми користувачів ПК: мама – материнська плата; клава – клавіатура; вінт – вінчестер; професіоналізми музикантів: фанера – фонограма; розкрутити пісню – розрекламувати; професіоналізми журналісті та друкарів: ляп – це помилка. Лише деякі з них часом входять у нормативне вживання, наприклад: двірник – пристрій для очищення вітрового скла.

Професіоналізми здебільшого застосовують в усному неофіційному мовленні, у писемній мові вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклети, інструкції, поради). Чим вищою буде мовна культура і більш організованим колектив, тим рідше з’являтимуться професіоналізми, особливо в діловому мовленні.