ІСТОРИЧНА ДОВІДКА. В Україні ХУІІ-ХУІІІ ст. утворюється своєрідний архітектур­ний стиль, що постав із поєднання українських триглавних церков та західноєвропейської базиліки і

В Україні ХУІІ-ХУІІІ ст. утворюється своєрідний архітектур­ний стиль, що постав із поєднання українських триглавних церков та західноєвропейської базиліки і дістав назву українського бароко. Кульмінаційним часом розвитку цього стилю — пишного, урочистого — була доба І. Мазепи, мецената і фундатора низки пишних храмів: Братського та Микольського монастирів, церкви Всіх Святих у Лаврі та ін. У середині XVIII ст. в Україні поширюється стиль піз­нього бароко — рококо. До нього належить Андріївська церква в Києві (1774-1787 рр., архітектор Растреллі), Покровська церква в Києві, церква в Козельці (архітектор Квасов ). В останній третині XVIII ст. архітектура розвивалась у нап­рямі класицизму. В цьому стилі зведено чимало палаців та садиб у Батурині, Глухові, Умані та інших містах України. Одним із популярних жанрів українського живопису XVIII ст. був портрет, що поєднував риси бароко з народними традиціями. Утворилися національні художні школи — чернігівська, новгород-сіверська, жовхівська. В Києво-Печерській лаврі формується школа іконописців. Починає розвиватися монументальна деко­ративна скульптура. Таким чином, незважаючи на втрату Україною державності, її культура, зберігаючи традиції Київської Русі та відчуваючи вплив ідей Просвітництва й гуманізму, в ХУІІ-ХУІІІ ст. зробила свій внесок у світову скарбницю.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин

У першій половині XIX ст. українські землі у складі Росії (Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя і Південь) поділялися на 9 губерній, що входили до 3 генерал-губернаторств. На Лівобережжі (Малоросійське генерал-гу­бернаторство) — Чернігівська, Полтавська й Слобідсько-Ук-раїнська (з 1835 р. — Харківська); на Правобережжі (Київське ге­нерал-губернаторство) — Київська, Подільська, Волинська; Південь (Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство) — Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1803 р. — Хер­сонська) губернії; 1812 р. увійшла й Бессарабська область.

Кількість населення України у 1858 р. становила 12,9 млн. чол. (українці складали 69,1 %). За становою ознакою воно поді­лялося на дворянство, духовенство, міське населення, сільських жителів. Два перші стани не оподатковувалися. На території Наддніпрянщини суттєво збільшилась чисельність росіян: у кінці XIX ст. до 12 %. Найбільше їх було серед чиновництва, купців, робітників Лівобережжя та півдня України. На Правобережжі найчисельнішою національною меншиною залишались поляки, а серед місцевого дворянства вони взагалі пе­реважали. Прийняття 1791 року межі осілості євреїв в 15 гу­берніях західної частини Російської імперії призвело до того, що в Україні вони склали до кін. XIX ст. третину городян, а на Правобе­режжі — 80 %. Змушені через дискримінацію займатися переваж­но торгівлею й фінансовими справами, вони склали значну части­ну підприємців Наддніпрянщини: 1845 р. у Києві серед купців І гільдії євреїв було 32, а представників всіх інших етносів — 12. З інших меншин, що проживали на Правобережжі, слід назва­ти німців — понад 1млн., татар та румунів — по 800тис. та 200тис. болгар. Міське населення України становило наприкінці XVIII сто­ліття 7%, а у 1857р. воно зросло в 2,5рази.

На той час у суспільно-політичному житті продовжували па­нувати кріпосницькі відносини. Поміщикам належало понад 70 %всієї землі та майже 60% загальної чисельності селян. Селянство поділялось на дві основні групи: поміщицькі та дер­жавні (крім них існувала ще незначна кількість удільних селян). Поміщицькі селяни переважали у Східній Україні і Правобе­режжі. Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основни­ми формами експлуатації. Незважаючи на те, що закон 1797р. та інвентарна реформа 1847р. обмежили панщину, на практиці во­на становила 4-6днів на тиждень. До того ж селянами відробля­лися і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачувалися на­туральний та грошовий оброки. Державні селяни вважались вільними, але за користування зем­лею вони виплачували державі феодальну грошову ренту. На спла­ту державних податків йшло майже 40% селянських прибутків. Але у цейчас у всіх сферах економічного життя, незважаючи на збереження кріпацтва, набирав сили процес товарно-грошових відносин; господарство поступово набувало рис підприємницького характеру: зростала його товарність, поглиблювалася спеціалізація, розвивалися товарне рільництво і тваринництво. Проте більшість поміщиків прагнули збільшити виробництво хліба на продаж за рахунок скорочення селянських земельних наділів. Внаслідок цього кількість землі на душу насе­лення в Полтавській губернії становила 2,5;Київській — 1,9;Подільській — 1,2;Херсонській — 3,2;Чернігівській — 3,6деся­тини, а для сплати податків і ведення господарства необхідно було мати принаймні 5десятин землі на ревізьку душу. Збільшилось і загальне оподаткування державних селян. Подуш­ний податок за першу чверть XIX століття зріс до 3крб. ЗО коп., а об­рок становив від 5крб. 50коп. до 8крб. Все це призводило до руйну­вання значної частини селянських господарств. У цілому система ве­дення сільського господарства була відсталою, екстенсивною.

У 30- х рр. XIX ст. в промисловості починається технічний пе­реворот: збільшилася кількість підприємств, чисельність зайня­тих на них робітників і вироблювана ними продукція. Протягом 1825-1868 рр. кількість промислових підприємств зросла з 649 до 2473. Перше місце у промисловому виробництві України займала цукрова промисловість, яка забезпечувала 80 % виробництва цу­кру в Росії. Друге місце займала суконна промисловість (160 фа­брик із 10 тис. робітників). Починає розвиватись військова про­мисловість (завод «Арсенал» у Києві, пороховий завод на Чернігівщині, канатний завод та корабельня в Миколаєві), мета­лургійна, машинобудівна, вугільна галузі промисловості. Зростання на ринку збуту сільськогосподарської та промисло­вої продукції сприяло пожвавленню торгівлі в Україні. Збут і купівля товарів здійснювалися через широку мережу ярмарків, яких наприкінці 50-х рр. в Україні налічувалося 1786 (великих і середніх): це становило 50 %, що були в Росії. Найвідомішими з них були: Введенський (Суми), Контрактовий (Київ), Ге­оргіївський (Єлизаветград), Покровський (Харків), Петропавлівський (Катеринослав). В умовах відсутності розвиненої мережі транспортних доріг важливе значення відіграв чумацький промисел, що забезпечу­вав надходження до чорноморських портів 40 млн. пудів збіжжя щорічно та завезення в Україну 8млн. пудів солі (для цього було потрібно 120-130 тис. возів). Активізується зовнішня торгівля. З України вивозили зерно, вовну, цукор. Український експорт складав 60 %.» загальноросійського. Торговельні зв'язки підтримувалися в Німеччиною, Францією, Австрією, Чехією, Угорщиною.

Формування торговельно-промислового прошарку буржуазії відбувалося, в основному, за рахунок купців, чисельність яких Протягом 1816-1859 рр. зросла з 18,2 тис. до 104 тис. Більшість із них становили росіяни. Серед українців виділялися брати Яхненки, Симиренко (зять одного з Яхненків), Терещенко, Харитоненко, родина Федоренків. (У середині XIX ст. купцям-капіталістам належало вже понад 90 % заводів). Таким чином, у середині XIX ст. феодально-кріпосницька си­стема господарювання перебувала в глибокій кризі, а товарно-грошові відносини, капіталістичне підприємництво, одночасно з промисловим переворотом руйнують старі соціально-економічні відносини.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Десятина — старовинна міра земельної площі в Київській Русі, а пізніше в Україні, Росії та Білорусі. Розмір десятини не був сталим. Спершу десятиною вважався квадрат землі, сторона якого дорівнювала 50 сажнів, тобто 0,1 кв. версти (звідси й назва). Межовою інструкцією царського уряду 1753 р. визначено розмір десятини у 2400 кв. сажнів, що становило 10 925 м², тобто 1,0925 га. Крім цієї, так званої казенної десятини, застосовувались: господарська коса десятина (3200 кв. сажнів), господарська кругла десятина (3600 кв. сажнів), сотенна десятина (10 000 кв. сажнів) баштанна десятина (800 кв. сажнів).