Проблеми. З 1958 року по 1961 рік між Британію та Ісландією проводилася так звана рибна війна через вилов риби біля берегів Ісландії

З 1958 року по 1961 рік між Британію та Ісландією проводилася так звана рибна війна через вилов риби біля берегів Ісландії. Іландський уряд в нових правилах відносно рибних кордонів біля берегів Ісландії закріпив право рибальства тільки за своїми громадянами. В цих правилах зазначалося про кордони, встановлені на відстані 12 морських миль від базисної лінії. В межах кордонів іноземним суднам заборонялося вилов риби.

Треба відмітити, що на відміну від територіальних вод прилегла зона не є частиною території держави. Хоча для неї не встановлені особливі режими, вона залишається частиною відкритого моря, як це спеціально визначається в Женевській Конвенції 1958 року. Разом з тим, слід відмітити, наявні спільні риси між територіальним морем та прилеглою зоною, а також тенденції до відомого зближення режиму прилеглої зони з режимом територіальних вод.

«Територіальне море і прилегла зона є з точки зору політичної, так і з точки зору юридичної взаємодоповнюючими один одного поняттями.» До цього висновку прийшла Гаазька конференція з кодифікації морського права, на якій зі слів французького юриста Жиделя, «Дебати, які стосуються територіального моря концентрувалися навколо поняття прилеглої зони».

Результати голосування на конференції з основних питань, які зближували режим прилеглої води з режимом територіальних вод показали, що число держав, що виступали за це зближення, є недостатнім для того, щоб воно могло закріпитися в Конвенції. Однак майже половина учасників конференції (40 з 86) проголосувала за встановлення саме такого режиму, який був би подібний режиму територіальних вод. Така ж позиція зберіглася і в включеній в Конвенцію територіальне море і прилегле море, положень ст. 24. В статті говориться що ширина прилеглої зони має відраховуватись від вихідної лінії, що і ширина територіальних вод. Крім того, установлений такий самий порядок розмежування прилеглих зон двох держав, який передбачений для розмежування територіальних вод. Стаття 24 визначає права прибережної держави в прилеглій зоні, яка за своїм змістом не відрізняється від аналогічних прав, які належать прибережній державі в територіальних водах.

Питання про розширення риболовної зони з метою захисту рибних ресурсів країни від експлуатації з боку англійського рибальства був одним з головних питань, вирішивши результат парламентських виборів в Ісландії в 1958 році. В результаті цих виборів було створено антиконсервативний, коаліційний уряд, в програмі якого було сказано що «розширення зони вод, що охороняються навколо країни є найважливішою необхідністю для благоустрою народу».

При розгляді цього питання в ісландському уряді виникли розбіжності. Прийняття рішення було відкладено до закінчення Конференції ООН з морського права, яка мала місце у лютому – березні 1958 року в Женеві. Оскільки Конференція не прийняла жодного рішення відносно ширини територіальних вод або риболовної зони, то на сесії Ради НАТО, яка проходила в Копенгагені в травні 1958 року на Ісландію з боку ії партнерів по блоку був здійснений тиск, і їй була запропонована економічна допомога, в обмін на яку вона повинна була відмовитись від наміру розширення риболовної зони. В цих умовах, представники лівих партій в уряді виступили за негайне опублікування постанови про розширення риболовної зони – 30 червня 1958 року постанова була офіційно опублікована і вступила в силу.

Необхідно відзначити, що делегат Ісландії ще на Конференції з кодифікації міжнародного морського права в березні 1930 року вказував, що «більше 10 країн займаються виловом риби біля берегів Ісландії, і кількість цих країн збільшується».

Великобританія сама встановила своїм внутрішнім законом 13-мильну зону в якому заборонявся вилов риби англійськими та іноземними риболовними суднами на відміну від Ісландії відстань якої склала дещо менше – 12 миль.

Англійський уряд негативно відреагував на цю заяву уряду Ісландії по встановленню 12-мильної зони.

Англійський державний міністр з іноземних справ одразу ж після першої Конференції ООН з морського права заявив, що єдиною, загальновизнаною нормою міжнародного права є те, що ширина територіальних вод складає 3 милі і що всі води за цими межами – відкрите море.

Вирок

Уряд Ісландії не зважаючи на протести спільноти уклало в березні 1961 року угоду з Англією за якою Англія мала право на протязі трьох років ловити рибу в Ісландських водах до 6-мильної прибережної смуги. Ісландія взяла на себе зобов’язання повідомляти англійський уряд за 6 місяців про свої наміри відносно подальшого розширення зон рибальства.

15-го жовтня 1975 року Ісландія прийняла новий закон, що передбачав розширення риболовної зони навколо Ісландії вже до 200 миль. В офіційній заяві Ісландія вказала, що ця зона не є територіальним морем, зоною, що закрита для досліджень, або боротьби із забрудненням; ця зона не з’язана з розмежуванням континентального шельфу.