Тема №1 ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА ФУНКЦІЇ МАКРОЕКОНОМІКИ

1. Предмет, об’єкт та функції МАЕ

2. Економічна система як об’єкт макроекономічного аналізу

3. Методи МАЕ аналізу

4. МАЕ моделі: сутність та типи.

5. Двосекторна модель кругообороту закритої економіки

6. Повна відкрита модель кругових потоків

Для кращого засвоєння дисципліни слід пригадати основні етапи розвитку економічної науки взагалі й макроекономіки зокрема, усвідомити її еволюцію.

Фактично МАЕ як наука була створена в 30-х рр.. ХХ ст., тож є доволі молодою. Але своїм корінням сягає в епоху середньовіччя. Так, серед перших спроб макроекономічного аналізу традиційно виділяють дослідження французького вченого Жана Бодена (XVI ст.) про зв’язок між кількістю грошей в обігу та рівнем цін на товари, що було зроблене на підставі відомої “революції цін”.

Першою теоретичною концепцію, яка містить макроекономічні уявлення, був меркантилізм. Меркантилісти (XVI – XVIII ст.) підкреслювали активну роль держави в регулюванні загальноекономічних процесів, наприклад, за допомогою політики протекціонізму. У цей період розвивається зовнішня торгівля між країнами, а роль грошей виконують благородні метали.

На відміну від меркантилістів, які вважали багатством гроші, фізіократи виходили з того, що багатством є продукти землі, а джерелом багатства є сільськогосподарське виробництво, а не торгівля, XVIII ст. (лідер школи фізіократів Франсуа Кене).

Представники класичної політекономії (А.Сміт, Д.Рікардо та ін.) віддавали пріоритет ринковому саморегулюванню, у тому числі і на національному рівні. Роль держави обмежувалася так званими виключними функціями.

Карл Маркс у «Капіталі» проаналізував схеми суспільного відтворення (простого і розширеного).

Джон Кейнс у 1936 р. видав книгу «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», в якій системно обґрунтував активну участь держави в економіці і запропонував систему інструментів макроекономічного регулювання. Його теорія домінувала до середини 70-х років ХХ ст.

Наприкінці 70-х років ХХ ст. на провідні ролі вийшли інші неокласичні теорії (монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції), що віддавали пріоритет ринковому саморегулюванню при адресній участі держави в пріоритетних сферах економіки.

Теорія інституціоналізму підкреслила важливість спільного вивчення економічних і неекономічних явищ, зокрема на державному рівні.

Макроекономіка – це частина економічної теорії , що вивчає процеси в масштабах народного господарства, тобто досліджує сутність, результати і наслідки загальної діяльності всіх учасників національної економіки.

Предмет науки – функціонування і розвиток національної економіки.

Об'єкт макроекономічного аналізу – економічна система в цілому та її агреговані параметри, тобто укрупнені загальнонаціональні показники (ВВП, ВНП, сукупні попит та пропозиція і т.д.).

Функції МАЕ:

1) теоретико-пізнавальна,зміст якої полягає в пізнанні економічних процесів і явищ та поведінки макроекономічних суб’єктів;

2) практична, зміст якої полягає у розробці практичних рекомендацій на основі економічного аналізу;

3) прогностична, яка полягає в оцінці економічної кон’юнктури та передбаченні перспектив економічного розвитку країни;

4) виховна та світоглядна. формування економічного мислення та світогляду.

У МАЕ виділяють 4 основні цілі:

1. Стабільне зростання обсягу національного виробництва, яке передбачає щорічне збільшення випуску на значний відсоток без значних відхилень, що викликані стихійними катаклізмами та циклічністю розвитку економіки.

2. Стабільний рівень цін – ціни визначаються вільною ринковою конкуренцією і не зростають надто швидкими темпами.

3. Високий рівень зайнятості – кожен, хто бажає набути спеціальність і одержати роботу по обраній спеціальності, знаходить її, отримуючи заробітну плату відповідно до того продукту, що ним створюється.

4. Підтримання зовнішньоторговельного балансу – відносної рівноваги між імпортом та експортом, що формується на основі вільного продажу внутрішніх товарів на ринках інших країн та стабільно о обмінного курсу національної валюти.

Економічна система– історична сукупність виробничих відносин, що відповідає продуктивним силам і взаємодіє з ними, ґрунтується на основі об’єктивних законів і суб’єктивних чинників.

Економічна система має типові характеристики: цілісність; органічність; мобільність; ієрархічність.

Визначають такі основні типи економічних систем:

- традиційна (патріархальна), характеризується: багатоукладністю економіки; збереженням натурально-общинних форм господарювання; відсталою технікою й технологією; використанням ручної праці; нерозвиненою інфраструктурою; потерпає від засилля іноземного капіталу та не в міру активного перерозподілу національного доходу державою тощо;

- командно-адміністративна, характеризується пануванням державної власності; відсутністю конкуренції; директивним плануванням; неринковими господарськими зв’язками; управлінським характером розподілу; ігноруванням законів товарно-грошових відносин; жорсткою підпорядкованістю суб’єктів господарювання; нерозвиненістю або відсутністю ринкового менталітету тощо;

- ринкова економіка, характеризується різноманітністю форм власності при домінуванні приватної; пануванням товарно-грошових відносин, конкуренцією; вільним ціноутворюванням, що ґрунтується на взаємодії попиту й пропозиції; свободою підприємництва; пріоритетом особистого інтересу тощо.

- змішана, характеризується високим рівнем розвитку продуктивних сил; розвиненою інфраструктурою; різноманіттям форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарських суб’єктів; поєднанням ринкового механізму з державним регулюванням, їх органічне перетинання; орієнтована на посилення соціальної направленості економіки; є адекватною формою функціонування сучасних розвинених країн;

- перехідна, характерна для країн, які вивільнилися від адміністративно-командної економіки й здійснюють трансформації до ринку, трансформаційний процес здійснюється суперечливо, бурхливо з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

Важливою характеристикою економічної системи є її структурні елементи:

1. Продуктивні сили складаються з двох елементів: робочої сили й засобів виробництва.

Робоча сила – особистий чинник виробництва як здібність людини діяти в матеріальній і духовній сферах.

Засоби виробництва – уречевлений чинник виробничої діяльності як сукупність предметів, засобів і умов праці.

Предмети праці – об’єкти впливу людини при виробничої діяльності, зокрема, речовини природи й продукти попередньої переробки (сировина, напівфабрикати).

Умови праці – об’єкти зовнішнього для безпосереднього виробничого процесу середовища, яке є необхідною складовою нормальної діяльності (будівлі, споруди, засоби безпеки та ін.).

Засоби праці – провідники людського впливу на предмет праці (устаткування, інструменти, ПК та ін.). Особливе місце у зазначених засобах займають знання у широкому розумінні, включаючи інформацію.

2. Виробничі відносини являють собою сукупність відносин людей у сферах безпосереднього виробництва, розподілу, обміну й споживання. При цьому відрізняють організаційно-економічні й соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини характеризують систему зв’язків між людиною і виробничим процесом (поділ праці, організація і оплата праці, грошовий обіг та ін).

Соціально-економічні відносини описують відносини людини й людини при здійсненні господарської діяльності. Йдеться про відносини власності, розподілу доходів і багатства в цілому, відтворення суспільного виробництва.

Макроекономіка використовує загальнонаукові й спеціальні методи досліджень.

Загальнонаукові методи містять такі складові:

1. Структурно-функціональний аналіз, що передбачає розгляд явища як складної системи з обов’язковим розглядом функцій елементів. Вказані функції об’єднуються такими угрупованнями взаємозв’язків:

- координаційні, що пов’язані з узгодженістю структурних елементів системи;

- субординаційні, що підкреслюють ранжирування елементів за пріоритетністю;

- генетичні, що аналізують історію розвитку зв’язків.

2. Поєднання кількісного і якісного аналізу з використанням математичного моделювання соціально-економічних процесів.

3. Метод наукової абстракції з виділенням істотних рис явищ з одночасним уникненням від розгляду другорядних процесів.

4. Аналіз і синтез, що поєднують початкове розчленування явища на окремі частини з подальшим розглядом кожної з них і складанням різних елементів у цільну систему.

5. Індукція і дедукція, які вибирають протилежні підходи до взаємодій часткового і загального. Індуктивний метод дозволяє робити загальні висновки після находження закономірностей рис часткового. Дедуктивний підхід спочатку надає загальний алгоритм, а часткові висновки є тільки окремими випадками вихідного положення.

Спеціальні методи містять:

1) економічний експеримент;

2) використання економетричних інструментів;

3) використання вихідних принципів поведінки економічних суб’єктів:

- кожний поводить себе раціонально, наприклад, мріє про максимізацію доходів при мінімізації витрат;

- принцип “за інших рівних умов”, коли взаємодії двох параметрів розглядаються в динаміці при незмінності інших величин;

4) паралельне використання словесного, графічного і аналітичного методів аналізу економічних процесів з отриманням однакових висновків.

Макроекономічна модель – це спрощене відображення економічної дійсності, абстрактне узагальнення фактичних даних, що дозволяє виявити і дослідити основні закономірності і риси об’єкту пізнання.

Будь-яка модель представляє функцію, що випробує вплив зовнішніх (екзогенних) і внутрішніх (ендогенних) факторів.

Екзогенні фактори – величини за межами досліджуваних взаємозв'язків (взаємодія цін і сукупного попиту визначається законом попиту; дохід як зовнішній фактор здатний вплинути на взаємодію ціни й величини попиту).

Ендогенні фактори – величини, що існують усередині досліджуваного взаємозв'язку.

Метою моделі є з’ясувати, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

Залежно від конкретних завдань дослідження застосовуються різни типи моделей.

Визначення типу макроекономічної моделі може ґрунтуватися на основі різних критеріїв:

- за способом подання досліджуваного процесу або явища моделі поділяються на логічні, графічні та економіко-математичні;

- за тривалістю досліджуваного процесу – на короткострокові і довгострокові;

- за кількістю задіяних в аналізі економічних суб’єктів – на прості та повні моделі.

Макроекономічний кругообіг – процес безперервного руху факторів і результатів виробництва, продуктів, доходів, грошей, що обслуговують взаємодію всіх ринкових суб'єктів.

Макроекономічний аналіз базується на агрегуванні. Агрегування – це поєднання окремих одиниць або даних в одну одиницю. Національна економіка складається із 4 агрегатів: домашні господарства (постачальники ресурсів та споживачі), підприємства, держава (установи та організації) і сектор закордон (суб’єкти за межами країни).

Макроекономічне агрегування поширюється і на ринки. Так, вся множина ринків окремих товарів і послуг, що є об’єктом МАЕ аналізу, агрегується в єдиний ринок сукупного товару і сукупних послуг – товарний ринок. Також виділяють ринок праці та фінансовий ринок (охоплює грошово-кредитний ринок, фондовий ринок).

Недоліками агрегування є часткова втрата інформації та високий рівень абстракції економічних досліджень. Проте завдяки агрегуванню полегшується виявлення суті найскладніших економічних процесів.

Три основні моделі макроекономічного кругообігу:

1) проста або двосекторна, з урахуванням взаємодії домогосподарств, що поставляють ресурси, і підприємницького сектора, що виробляє кінцеві товари;

2) закрита, або трисекторна, в якій до двох попередніх суб'єктів додається держава з податковими, грошово-кредитними й іншими важелями впливу;

3) відкрита, або повна, чотирисекторна, коли до трьох зазначених суб'єктів приєднуються іноземні учасники (нерезиденти країни).

У простий закритій моделі кругообігу чітко прослідковуються два протилежних потоки: матеріальний і грошовий.

Матеріальний потік – рух матеріальних цінностей, обмін за допомогою купівлі-продажу.

Грошовий потік – безперервний рух грошей в ході їх використання як засобу оплати праці, послуг, придбання товарів, здійснення розрахунків і платежів, видачі допомог, повернення боргів. Це – сукупність всіх платіжних засобів, які використовуються в країні у певний період часу.

Передумовами простої макроекономічної моделі є:

1. Ґрунтується на аналізі взаємодії лише двох макроекономічних суб’єктів – сектору домашніх господарств (ДГ) і підприємницького сектору (ПС);

2. Відсутнє державне втручання в економіку, тобто виключає вплив державного сектору (ДС);

3. Відсутній економічний зв’язок з іншим світом, тобто виключає вплив сектору закордон (СЗ) на економіку;

4. Економіка є замкненою, самодостатньою системою;

5. Доходи домогосподарств є витратами підприємств, а доходи підприємств є витратами домогосподарств;

6. Сума доходів обох економічних суб’єктів (домогосподарств і підприємств) дорівнює сумі їх витрат.

Висновок: у простій закритої моделі кругових потоків сумарна величина продажів фірм дорівнює сумарній величині доходів домашніх господарств. Тобто, для закритої моделі економіки, в який не враховується вплив держави на економічні процеси, величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домашніх господарств (ДГ).

Рис. 1.1. Найпростіша закрита модель господарського кругообігу

Рис. 1.2. Модель економічного кругообігу за участі держави

У відкритій повній моделі кругових потоків вплив державного сектору (ДС) і сектору закордон (СЗ) призводить до порушення рівноваги двосекторної моделі (домашні господарства – фірми), бо з потоку „доходи – витрати” здійснюються „вилучення” у вигляді заощаджень, податкових платежів та імпорту.

Водночас до потоку „доходи-витрати” залучаються додаткові кошти у вигляді „ін’єкцій”, а саме: інвестицій, державних витратта експорту.

За допомогою ін’єкцій і вилучень (трансфертів, безповоротних виплат, податків та інших економічних інструментів) держава регулює коливання рівня виробництва, зайнятості та інфляції. Якщо домашні господарства вирішують витрачати менше, то фірми змушені скорочувати випуск продукції, що, у свою чергу, призводить до зниження сукупних доходів.

Рівень попиту на товари визначає рівень виробництва і зайнятості, а рівень випуску формує рівень доходів власників факторів виробництва, що у свою чергу, визначає сукупний попит.

Висновок для чотирисекторної моделі кругових потоків:

Реальний і грошовий потоки здійснюються без перешкод за умови, що сукупні витрати сектору домашніх господарств (С), підприємницького сектору (І), державного сектору (G), та сектору закордон (NE) дорівнюють сукупному обсягу виробництва (Y).

C + I + G + NE = Y.

Рис.1 Повна відкрита модель кругових потоків

Рис. 1.1. Найпростіша закрита модель господарського кругообігу

Рис. 1.2. Модель економічного кругообігу за участі держави

Рис.1.3. Повна відкрита модель кругових потоків