Довіра, покладена у Христі

Давид усю надію на своє спасіння покладав на майбутнього Відкупителя і так говорив: "В руки твої віддаю я духа мого: ти визволив мене, Господи, вірний Боже" (Пс. 30, 6). Наскільки більше ми повинні покласти надію на Ісуса Христа, коли Він уже прийшов і довершив діло спасіння? З ще більшою довірою треба сказати і постійно повторювати: "В руки твої віддаю я духа мого: ти відкупив мене, Господи, вірний Боже ".

Це правда, що маємо поважні причини боятися вічної смерті через образу Бога, але маємо також причини значно більші надіятися на життя вічне через заслуги Ісуса Христа; вони ведуть до спасіння і мають безмежно більше значення, ніж тягар наших гріхів, що ведуть до загибелі. Ми згрішили і заслужили на пекло, але Відкупитель прийшов обтяжити Себе нашими провинами і заплатити за них Своїм стражданням: " Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі" (Іс. 53, 4).

У той нещасливий час, коли ми згрішили, стягнули на себе вирок, який засудив нас на вічну смерть. А що ж вчинив тоді наш милостивий Відкупитель? "Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала, разом з приписами; він її зробив нечинною, прибивши до хреста" (Кол. 2, 14). Своєю кров'ю стер вирок, що нас засуджував, а потім прибив його до хреста, щоб ми, дивлячись на цей вирок, що нас засудив за допущені гріхи, глянули одночасно на хрест, де Ісус Христос, вмираючи, стер його своєю кров'ю, і щоб ми таким чином наново повернули собі надію на прощення і вічне спасіння.

Значно більше промовляє до нас кров Ісуса Христа, ніж кров Авеля промовляла проти Каїна; вона випрошує нам Боже милосердя: "Ви приступили... до Ісуса, посередника нового завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева" (Єв. 12, 24). Тим апостол Павло неначе хотів сказати: "Грішники, маєте щастя! Ви дійсно згрішили, але потім звернулися до розп'ятого Ісуса, який пролив усю свою Кров, щоб бути посередником встановлення миру між грішниками і Богом, а також щоб випросити нам прощення. Проти вас кричать ваші провини, але заступається за вас Кров Відкупителя. А голос цієї Крові має силу перепросити Божу справедливість".

Правда, що за всі наші гріхи ми повинні відзвітувати нашому відвічному Суддеві. Але хто ж має бути нашим суддею? "Отець... Синові дав він суд увесь" (Ів. 5, 22). Втішаймося тому, бо Отець Предвічний доручив суд над нами саме нашому Відкупителю. Св. Павло додає нам відваги, кажучи: "Хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й – він заступається за нас" (Рм. 8, 34). Ким є наш суддя, що повинен нас засудити? Це той Спаситель, який, щоб нас не засудити на вічну смерть, схотів засудити Самого Себе і Сам зазнав смерті. Але на цьому не зупинився і досі, перебуваючи у небі, по правиці Отця, дбає про наше спасіння. Тому св. Тома з Віллянова пише: "Чого ж боїшся, грішнику, якщо жалуєш за власні гріхи? Якби тебе міг осудити Той, який помер для того, щоб ти не був осуджений? Якщо тільки повернешся до його стіп, якби міг осудити Тебе Той, який зійшов з неба, щоб тебе знайти, коли ти ще від Нього втікав?"