Божа любов – найцінніший скарб

"Великою є любов" – твердить св. Бернард. Великою і цінною є любов. Соломон, говорячи про Божу мудрість, якою є свята любов, називає її скарбом безмежним, бо хто має любов, бере участь у Божій приязні: "Вона бо для людей – скарб невичерпний. Ті, що набули її, в приязнь із Богом увіходять" (Муд. 7, 14). Так само говорить св. Тома Аквінський, Доктор ангельський, що любов є не тільки царицею усіх чеснот, але там, де вона царює, приносить зі собою усі інші чесноти, неначе до свого почету, щоб нас ще більше з'єднати з Богом. Бо любов є саме тою, котра єднає нас з Богом, як це сказав св. Бернард. Також Св. Письмо багато разів твердить, що Бог любить того, хто Його любить: "Я люблю тих, які мене люблять" (Прип. 8, 17). "Коли хтось мене любить... злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло " (Ів. 14 23). "Хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому" (1 Ів. 4, 16). Ось чудова єдність, джерелом котрої є любов: єднає душу з Богом. Любов крім того дає силу, щоб робити для Бога великі діла, а навіть терпіти. "Любов бо, як смерть, сильна" (П. п. 8, 6). Св. Августин пише, що немає справи такої важкої, якої неможливо було подолати силою любові. Твердить також, що коли хтось робить те, що любить, то не зауважує навіть початої праці, бо праця ця стає для нього актом любові.

Послухаймо, що говорить св. Іван Золотоустий про те, що довершує Божа любов в душах, у яких царює: "Коли Божа любов опанувала душу, тоді викликає у неї незаспокоєне бажання діяти на користь Любого. І хоч звершує для Нього великі діла і присвячує багато часу для служіння Йому, все здається їй нічим, і навіть журиться, що так мало робить для Бога. Коли б їй дозволено вмерти і жертвувати себе для Нього, була б щасливою. Саму себе вважає непотрібною в тому всьому, що робить, бо любов повчає її, на що Бог справді заслуговує. В яскравому світлі бачить усю недосконалість своїх дій; у тому всьому зазнає неспокою і мук, бо усвідомлює, якими проминаючими є її вчинки для Господа, такого великого".

"Як же помиляється той, – говорить св. Франциск Салезій, –хто святість бачить в чомусь іншому, ніж у любові Бога! Деякі вважають досконалістю суворе життя, інші – молитву або часте приймання Святих Тайн, ще інші – милостиню. Але я вважаю, що досконалість полягає у нічому іншому, як в любові до Бога всім серцем. Всі інші чесноти без любові є тільки купою каміння. А якщо не втішаємося ще досконало цією святою любов'ю, то провина є з нашого боку, бо ми ще не віддалися повністю Богові".

Подивімося, що одного дня Господь сказав до св. Терези: "Усе, що не подобається Мені, є марним". Щоб усі зрозуміли цю правду! Потрібно тільки одного! Необов'язково бути багатим на цій землі, завоювати повагу інших, гнатися за вигодами життям, тішитися почестями і славою вченого; необхідною є тільки любов Бога і виконання Його волі. Тільки з тією метою Бог нас створив і оберігає наше життя! Тільки так можемо бути прийняті до раю. "Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку" (П. п. 8, 6). Так говорить Господь до кожної душі, своєї нареченої: "Поклади Мене як печать на твоєму серці і на твоє плече, щоб до Мене звернула всі свої бажання і всі свої вчинки. На серці – щоб не ввійшла туди ніяка інша любов, тільки любов до Мене; на плече –щоб усе, що робиш, не мало іншої мети, як тільки Мене самого". Як чудово прямує до досконалості той, хто в кожній своїй справі не оглядається на ніщо інше, як тільки на розп'ятого Ісуса і не прагне нічого, як тільки підкоритися Йому!

Саме це повинно бути єдиною нашою турботою: здобути правдиву любов до Ісуса Христа.