ВОЛОДИМИР ШТАНГЕЙ

Штангей Володимир Фокович народився в 1895 р. в с. Мішурів Тальнівського району на Черкащині в сім’ї селянина-бідняка, котрий у 1913 році спромігся віддати сина в науку до Катеринославського землемірного училища, яке майбутній письменник так і не закінчив — був мобілізований в армію у 1914 р. На фронтах першої світової Штангей перебував недовго: 1915 року потрапив у німецький полон, де пробув більше трьох літ.
Після повернення на Україну потрапив у бурхливий вир подій. В Умані з ініціативи есерів був скликаний селянський з’їзд. Штангея обрали делегатом.
У травні 1919 р., в часи Директорії, лівий есер Клименко організував на Уманщині селянське повстання, в якому взяв участь і майбутній письменник.
Після встановлення більшовицької влади його обрали народним суддею, а восени 1919 року він поступив до учительської семінарії. У зв’язку з реорганізацією цього закладу Штангей почав працювати на ниві освіти, пізніше вчився в Київській медичній академії, однак незабаром захворів і вимушений був знову вчителювати у селах Мішурів і Росошки.
1924 року очолив Уманське бюро робсількорів газети «Робітничо-селянська правда». Наступного року вступив до КП(б)У й переїхав до Катеринослава на роботу в райпарткомі. Потім знову газета «Робітничо-селянська правда», переїзд до Харкова. 1927 р. став знаменним для письменника — з’явилася перша книжка його оповідань «Батрачка». Потім побачили світ «Злочин у степу» та «Образа» (1929). З 1930-го по 1932 рік з-під пера його вийшло шість книг.
В. Штангей належав до активістів літературного угруповання «Плуг», працював заступником редактора однойменного журналу, редагував журнал «Радянська школа».
Наприкінці 1933 року в Харкові почалися масові арешти. Ці події та ще голод, що упродовж двох років лютував на Україні, нікому не додавали настрою. Сім’я письменника теж голодувала. Безпідставно запідозрений у якихось «злочинах», В. Штангей став безробітним. Виключення з партії — Штангея звинувачували в контрреволюційних переконаннях — механічно вилучило письменника з літературного процесу. Гонорару від останньої книжки «Один день» вистачило ненадовго. Довелося йти на ринок і торгувати речами. Доведений до відчаю письменник почав думати про самогубство. Та у грудні 1934 року його арештували.
Допитували Штангея часто. За два місяці він вісім разів давав показання. Заарештований «визнав» свою «вину»: участь в есерівському повстанні та присутність на есерівському з’їзді, що кваліфікувалося як контрреволюційна діяльність. До цього харківські співробітники НКВС додали міфічну підготовку до терористичного акту. Письменника у січні 1935 р. перевезли в Київ і невдовзі, після суду, відправили на Соловки. На жаль, наявні архівні матеріали не надто щедро висвітлюють подальший період мученицького життя літератора. Відомо тільки, що 1937 рік став для нього фатальним — постріл зупинив його серце. В. Штангей реабілітований посмертно.