Лексичні запозичення з інших мов

Істотною ознакою сучасної української літературної мови, на відміну від російської, є надзвичайно мала кількість засвоєних лексичних старослов’янізмів, особливо виділюваних за фонетичними і словотвірними ознаками. Їх уживання обмежене книжними стилями (художнім, публіцистичним і конфесійним) з метою надання виразам урочистості, піднесеності, а нерідко й іронічного чи сатиричного характеру.

Найдавнішими запозиченнями зі слов’янських мов є запозичення з польської мови (їх називають полонізмами), зокрема: блазень, в’язень, кепський, ліжко, обіцяти, помста, підлога, сподіватися тощо.

З латинської мови, яка панувала в науці, освіті, юриспруденції, державному управлінні в країнах Європи аж до ХVІІ ст. включно, українська мова запозичила в основному термінологічні назви: агітація, екзамен, елеватор, вектор, інтеграл, лінія, косинус, асиміляція, суфікс, префікс, інфінітив, аудиторія, декан, факультет, студент тощо.

Широко представлені латинізми в українській мові у власних іменах: Віктор, Віталій, Клавдія, Марина, Павло, Валентин, Юлія, Марко.

На дописемний період та особливо ХІІ–ХVІІ ст. припадають запозичення в основному усним шляхом із тюркських мов, які настільки адаптувалися в українській мові, що на сучасному етапі деякі з них уже сприймаються як власне українські слова: аршин, базар, качан, казан, батіг, гарбуз, кавун, товар, чайка, диван, кочерга, отаман, гайдамака, султан, чабан, туман тощо. Досить виразною фонетичною ознакою тюркізмів є наявність у словах повторюваних голосних (алмаз, барабан, тарган, бунчук тощо).

Наявна в українській мові значна кількість запозичень із західноєвропейських мов — німецької (варта, кошт, крам, цегла, офіцер, солдат, бутерброд, шрифт тощо), французької (авантюра, аташе, демонстрація, журі, банк, баланс, алея, шосе, пальто тощо), англійської(сейф, докер, мічман, волейбол, гол, джаз, хол, сквер тощо), італійської та інших мов безпосередньо або через посередництво найчастіше російської та польської мов.

Велика кількість інтернаціоналізмів, засвідчених у сучасній українській літературній мові, походить із сучасних західноєвропейських мов — французької (бюрократія, тариф, партер), німецької (гастроль, кран, курорт), італійської (арія, соло, новела).

Абсолютна більшість запозичень лексично засвоєна в українській мові, проте існують такі слова, у семантиці яких відображені поняття, не властиві українській дійсності, специфічні для інших народів (предмети побуту, грошові одиниці, етикетні звертання і формули тощо). Такі слова називають екзотизмами. Наприклад: леді, сер, фрау, ранчо, кімоно, кишлак, аул, шилінг тощо. Від екзотизмів слід відрізняти варваризми — слова і вислови, які в писемній мові оформляються засобами алфавіту тієї мови, з якої їх запозичено. Наприклад, almamater — назва навчального закладу, homosapiens — людина розумна тощо. Екзотизми і варваризми вживаються переважно в описах життя і побуту інших народів, для відтворення назв чужих реалій, надання мові особливого колориту.

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:

• майже всі слова, які починаються на а, є, і більшість на і — іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія;
• іншомовного походження є слова, що мають звук [ф]: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастів і форкати);
• в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських — вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий;
• іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр;
• в іншомовних словах не чергуються о, є з і та немає випадних о, є, як в українських: бетон — бетону (пор. українське дзвін — дзвону), ваніль — ванілі (пор. сіль — солі), бюлетень — бюлетеня (пор. день — дня), катер — катера (пор. вітер — вітру), тон — тону (пор. сон — сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь — тіні, ліс — лісу, мороз — морозу, берег — берега, приятель — приятеля;
• в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: асоціація, дисоціація; експорт, імпорт, транспорт; дезорганізація, реорганізація; демонстрант, демонстрація, арбітраж;
• частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру, інтерв’ю.

Надмірне, бездумне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон і, крім того, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова поступово очищає себе від непотрібних запозичень. Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом. Свого часу пуризм сильно виявився в німецькій, чеській, ісландській мовах, тепер у Франції на державному рівні ставляться перепони засміченню французької мови іншомовними словами. В Україні у 20-х pp. XX ст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнє державне керівництво перешкодило цьому.

Якщо є дві назви — українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам’ятовується.