Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Про справжність і божественність особистості Ісуса Христа

Читайте также:
  1. Алексей Ильич, меня однажды спросили: «А зачем была нужна Жертва Христа. Почему Бог не мог просто все изменить, зачем было нужно убийство Сына»?
  2. Анализ картины Иванова "Явление Христа Народу
  3. Апокалипсис Христа – провозвестие Нового Мира
  4. Бывши утверждены НА ОСНОВАНИИ АПОСТОЛОВ и пророков, имея Самого Иисуса Христа краеугольным камнем.
  5. Великі заслуги Ісуса Христа
  6. Видение Христа
  7. Время рождения Иисуса Христа
  8. Второе пришествие Христа
  9. Глава 8. Союз сатаны и антихриста
  10. Дар терпіння заради Христа

Для нас, віруючих і вірних синів Церкви, сумнівів у Божестві Ісуса Христа, Спасителя нашого, і бути не може, але поговоримо з холодним скептиком, який заявляє, що Христос був просто людиною. Не нове це: багато століть тому Арій, наказаний мерзенною смертю, стверджував те ж саме. Тепер пішли ще далі; сатані мало цієї єресі, він поспішає проявити свою злу силу і тепер його слуги проповідують, що взагалі не було Христа, що просто це легенда, міф! Боляче і страшно за тих, хто висловлює ці думки, але будемо говорити спокійно: появу великих людей ніщо не попереджувало так, щоб їх наперед знали і чекали. Пришестя Христа було визначено наперед за тисячі років, сповіщено з такою ясністю і детальністю, що навіть вказувалось місто, час і майже рік його появи. До часу Спасителя вже весь Схід знав і чекав, що з Юдеї з’явиться Хтось незвичайний, Кому повинні покоритися всі народи. Крім Ісуса Христа, не було на землі особи, на якій би виконалась вся сукупність всіх прообразів і пророцтв.

Пророцтва Ісаї про страждання Христові настільки яскраві, що пророк ніби сам стояв біля хреста і описував Голгофські події як очевидець, за що й названий отцями Церкви старозавітним Євангелістом. А пророцтва царя Давида, сповіщені майже за тисячу літ? З якою буквальною точністю збулися вони!

Своє велике служіння Господь Ісус Христос здійснює цілком свідомо, як це робить архітектор із накресленим планом у руках. У ньому немає нетерпеливої поспішності, яка, інколи, допускається великими людьми, що прагнули досягнути призначеної ними мети за рахунок спаду їхньої справи, немає і повільності, яка буває плодом нерішучості, внаслідок повільності майбутнього. Коли учні хотіли свого Божественного Вчителя втримати від відвідування Юдеї, де чекали Його страждання, то своєю відповіддю Він дав їм знати, що з Ним повинно відбутися, що майбутнє для Нього ясне як день, і що у відношенні до справи, яку Він прийшов звершити, не існує таких випадковостей, яких Він не передбачив би і не зміг би відвернути. Він знає, що Його чекає в Юдеї, куди вони бояться йти, однак же піде туди, щоб виконати те, що повинен виконати, як волю Отця Свого.

Під час Голгофських страждань тремтіла вся природа, сховалося світло сонячне, що було передбачено за багато віків пророком Амосом: «Зайде сонце в полудень і затьмариться земля в світлий день» (Ам.8:9). Затемнення сонця під час розп’яття Ісуса Христа – це історичний факт, занесений тодішніми літописцями-язичниками в хроніки. Подія ця була в час повного місяця – місяць не стояв між землею і сонцем, незвичність і достовірність цієї темряви була засвідчена трьома язичниками-письменниками того часу: римським істориком і астрономом Флегонтом, Юнієм Африканом, істориком Фаллом і ще (не названим у історика Євсевія) четвертим язичницьким істориком. У їхніх записках цілком співпадають і години цієї темряви з апостольськими повідомленнями. Один із згаданих літописців, вражений надприроднім явищем, вигукнув: «Помер хтось із богів!».



Що ще вражає нас в особистості і житті Христа – так це велич, про яку говорять із живим ентузіазмом самі противники християнства. «Великою силою в словах і ділах, – говорить, наприклад, Ренан, – Ісус стоїть одиноким, поза будь-яким порівнянням. Його слава залишається повною і завжди буде новою. Велич Христа особлива, основою її є одна із прекрасних доброчинностей, яка прикрашає душу – смирення». Безмежна лагідність Ісуса Христа, як вираз Його внутрішнього смирення, істинно вражаюча, вища за людську. І ці дві риси, що так тісно пов’язані в Ньому, складають той винятковий характер Ісуса Христа, при якому Він безбоязно і рішуче вказує на Себе, як Зразок для наслідування: «Навчіться від Мене, тому що Я лагідний і смиренний серцем…».



«Ніщо мене не вражає в Євангеліях більше, – говорить один із християнських письменників, – ніж великий характер лагідності і любові, внутрішньої чистоти і ніжної симпатії, яка відкривається і постійно володарює в словах і ділах Ісуса Христа і є небесною красою Його життя.» (Гізо).

Образ Ісуса Христа – це образ найвищої та найчистішої гармонії як у фізичному, так і в моральному відношеннях, це цілком гармонічне життя людини. Ісус Христос є любов, почуття, разом із тим Він також є і досконалий дух, досконала ясність і висота духу. Почуття і думки в Нього нерозривні. І у всьому володарює життєвість почуття та враження, проте ця життєвість Його духовного життя ніколи не проявляється в пристрасному збудженні. Це життя представляє повну картину скромної величі, мирної простоти та найвищої гармонії (Х. Лютард). Ось тому Господа Ісуса Христа цілком справедливо називають найвизначнішим чудом всієї Євангельської історії (Шарєв).

Життя Ісуса Христа супроводжувалося такими великими подіями, які не зустрічались у житті жодного із великих людей і настільки великими ділами, яких не звершував ніхто із засновників релігій, та інших великих людей. Римський сотник, язичник, що стояв біля Хреста і бачив знамення, що звершувалися під час страждань і смерті Господа, визнав у Ньому Сина Божого. Імператор пропонує сенату внести образ Ісуса Христа в число богів пантеону.

Ісусу Христу, не як іншим людям, служить, як Богу, і покоряється все: море і повітря, ангели і демони, смерть і пекло. Нарешті, Ісус Христос стоїть незрівнянно вище від всіх великих людей, всіх пророків, що звершували силою Божою великі діла, Він не тільки володіє Божественною силою для звершення надприродних діл, але і має Божественну владу надавати цю силу іншим.

Були на землі великі люди в усіх галузях знань і мистецтв, були засновники релігій, що відрізнялися силою релігійного почуття, були великі законодавці, філософи, природодослідники, але не було жодного, який би поєднував у собі досконалість людської природи. В одному Спасителеві нашому, як Боголюдині, проявилось дивне поєднання досконалості розуму, серця, волі, і в цьому відношенні на землі не було подібного до Нього. Коли Він запитав у фарисеїв, які ненавиділи Його: «Хто виявить у мені неправду?» – вороги мовчали, бо не могли нічого знайти, адже серце недруга пильно слідкує за найменшою плямочкою на неприємній для нього особистості.

Христос говорить із вражаючою гостротою про події, як близькі, так і віддалені за місцем і часом; сповіщає з такою ясністю про події, які мають відбутися нескоро; прорікає про зраду одного учня та відречення іншого за кілька годин до подій.

Хто із засновників релігій Сходу і Заходу передбачив про віддалені події так, щоб вони здійснились? Де Капернаум, що до неба був піднесений? Слідів його не залишилось! Де храм Єрусалимський, що будувався майже півстоліття, красою і величчю якого всі пишались? Зруйнований дощенту, і на його місці стоїть мечеть Омара, як мерзотність запустіння; юдеї розкидані по всій землі, залишившись без батьківщини.

Деякі великі люди мали дар слова, здатність привертати до себе людей, але ніхто з них не міг порівнятися із Тим, про Якого ті, що чули Його мову сказали: «Ніколи людина не говорила так, як Цей Чоловік». Жодний із засновників релігій не видавав своє вчення як всезагальне, призначене для всіх людей і всіх часів. Своє релігійне вчення вони призначали перш за все для свого народу. І тільки Ісус Христос сповістив про Себе, що Він прийшов від Отця, щоб спасти рід людський, бути світлом для всього світу, викласти вчення, яке повинно проповідуватись від Єрусалиму до крайніх меж землі...

Хто сказав коли-небудь більше того, що сповістив Христос світові? Слова Господа мають дивовижні властивості: вони такі прозорі і прості, що, напевно, доступні кожному. Але спробуйте торкнутися їх дна, виявиться, що ця прозорість величезної глибини. І чим більше ви вдивляєтесь в неї, тим глибше проникаєте, тим вірніше знаходите розв’язання тих питань, які турбують людство на вершинах його розвитку.

Минули століття з дня явлення на землі Найпрекраснішого з усіх синів людських і як ніхто із сучасників не міг викрити в ньому гріха, так і до нинішнього дня найсуворіша критика не може знайти в Ньому ні найменшого морального недоліку.

Він здатний володіти розумами та серцями людей, і свідоцтвом цієї привабливості є мільйони людей, які йшли за Ним із такою любов’ю і відданістю, що коли треба було, вони залишали все заради Улюбленого Христа, який і їх полюбив, не шкодуючи життя свого. Хто покаже таку велику людину, з любові до якої послідовники жертвували б всім своїм достатком і своїм життям, як робили це мученики і подвижники? І тепер є багато самозречених, що йдуть за Ним. Тільки близорукий не хоче їх бачити, тільки глухий не хоче чути про них.

Найважливішим свідоцтвом для нас на користь безсумнівної правдивості особистості Христа і Його Божественного Воскресіння ми вважаємо послання апостола Павла. Він був не простий свідок, а знавець Писань, дотепний, добре вихований діалектик, учень знаменитого Гамаліїла, а тому зі своїм світлим розумом не міг підкоритися поетичній фікції, пустій думці тієї секти, яку переслідував, як агент синедріону і ворог Христа. Апостол Павло склав найбільшу кількість записів про життя Христа ранніх років (20-30 років після смерті і воскресіння Христа).

Що ж може бути вище свідоцтва апостола, який не був, як наші критики, віддалений від подій на відстані десятків століть? Він був щодня серед людей, які бачили своїми очима життя Розп’ятого від Вифлеєма до Голгофи, жив серед учених і можновладних Його ворогів, вів розмови з тими, хто присудив Христа до розп’яття і віддавав на смерть Його послідовників. Здолавши в собі невимовний жах, який для будь-якого ортодоксального єврея укладався в думці, що Месія повішений на дереві, він постійно чув достатні, на думку інших фарисеїв, докази, що Ісус Христос був обманщиком народу. Події, в які апостол увірував, як у докази Божественності Господа Ісуса Христа, здійснювалися на очах у всіх його сучасників. Для нього не існувало невизначеностей і неясностей, звичних при критиці; він шукав відповіді не у стародавніх документах, а запитував живих людей; аналізував не уривчасті оповіді, а свідчення живих очевидців. У нього в руках були тисячі засобів довідатися про дійсність подій, у які він так сильно і з таким презирством не вірував. Приймаючи зганьблену віру в Розп’ятого, він, у розквіті свого молодого життя, втрачав усе на світі, піддавався непомірним стражданням і, не дивлячись на все це, переможений непохитним переконанням, Павло – фарисей став проповідником Христа і віддав за Нього своє життя.

Християнство досі не є зрозумілим і оціненим світом, а воно і є тим «скарбом незгубний», якого з таким жаданням шукають люди. Цей скарб є внутрішньо-реальне спілкування з Христом, що перетворюється в нескінченну радість вічності...

І спраглому серцю Христос дає Свій Божественний відгук: благоговійну і смиренну віру. Він вирішує кінцеві питання буття. І як Він вирішує їх? Не абстрактною логікою, не переконливими словами, не зовнішнім дивом. Він вирішує їх, вказуючи дорогу слідування за ним по Його стопах, шляхом засвоєння Його досконалого життя, шляхом духовного і тілесного поєднання з Ним. І на цьому життєвому шляху сходження «в міру повного віку Христового» Господь духовно відкриває і пояснює ті великі таємниці, осягнення яких було і завжди буде недоступне жодному гордому розуму.

Спробуйте піти слідом за вченням Спасителя до кінця, ні на мить не лукавлячи перед собою і не послабляючи подвигу, і ви відчуєте таку чисту і світлу радість, що серце ваше млітиме від захвату.

Але для вступу в Царство Боже і в засновану Господом на землі Церкву, для виконання заповідей Христових і для пізнання тайн Його вчення необхідне благодатне відродження від Святого Духу. Якщо ми наважимося йти по стопах Христа, відкидаючи силу відродження Святим Духом, то скоро побачимо всю убогість наших прагнень. Якщо намагатимемося виконувати Його заповіді, покладаючись тільки на свої сили, на свою природну людську нестриманість, то на перших порах тягар виявиться для нас непосильним, і ми з відчаєм впадемо, пригнічені його вагою. Виконувати в житті закон Христа, нашими слабкими і схильними до гріха силами, безумовно неможливо. Тільки за допомогою Святого Духа через оновлення нашого єства новою стихією благодатного життя закон Христовий стає легкозрозумілим...

«Ірод, побачивши Ісуса, – оповідає святий євангеліст Лука, – дуже зрадів, бо давно бажав бачити Його, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь чудо. І задавав Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому»... Скільки серед нас таких же іродів! Вони, якщо не чують, то читають про Христа; бажали б бачити чудо від Нього, коли Він Син Божий і Спаситель світу, і задавати Йому багато своїх запитань, багато в чому вагалися, шукаючи на все відповіді в сповіщеному Ним Євангелії і заснованій Ним Церкві. І, здається, як же не відповісти Христу їм? Як не показати чуда в свідчення Своєї Божественної Особи? Адже Його запитував цар, адже Його запитуємо часом і ми, великі світу розумового і політичного, скептики і реформатори ХХ століття! І що ж? Він і тепер так само мовчить, тому що ми запитуємо Його тільки розумово, формально, ззовні, а не згораючи від жадання спасіння і відчайдушного усвідомлення своєї немочі. Він мовчить, тому що одна лише цікавість проглядає на обличчях тих, хто запитують, цікавість і гординя егоїзму. Та і принесене Ним на землю Царство Боже, царство радості не може бути передане тільки словами і сприйняте лише розумом. Не так треба знайомитися з Господом, як хотів познайомитися з Ним Ірод, не так нам слід запитувати Його, як колись запитував він.

Царські чертоги гордині, хоч би і європейської, і сумніву – хоч би і наукового – не арена для Його Божественних промов. Він відгукується тільки на поклик серця і відповідає лише за безмежну до Нього довіру. Не звати владно до себе на допит Христа, а самому смиренно прийти до Нього і повчитися в Нього; не задавати Йому гордо свої питання і сумніви, а поклонитися перед Ним і довірливо вручити Йому своє життя і душу з усіма її бунтівними тривогами. Скільки душ, здається, старанно прагнуть до Христа і не знаходять у собі повної віри в Нього. Постійно їх тривожать сумніви: багато чого вони ніяк не можуть сприйняти та зрозуміти.

Ми марно думаємо, що наші сумніви щось нове і небувале: вони були ще за земного життя Господа і потім повторювалися і повторюються безперервно, бо ворог роду людського не дрімає і невпинно працює над тим, щоб загубити нас. Побороти його злу силу ми самі без Христа не можемо, але, відроджені благодаттю в спілкуванні із Спасителем нашим, ми дістаємо можливість боротися і перемагати розлюченого ворога.

У бесіді нашій ми говорили, що навіть істинні вчені і мислителі, кращі розуми людства вірять у Бога, вірять у безсмертя душі людської і майбутнє життя. Вони довели, який слабкий наш розум, які неспроможні ті жалюгідні почуття, на яких будують свої висновки атеїсти; спростовували погляд теософів на Господа Ісуса Христа, на Нього як Боголюдину; торкнулися тієї помилкової думки, що нібито Христос – міф. Говорили, що людина складається не з одного тіла, а із духу. Духовна сторона є вища сторона людської природи, і нею ми і з’єднуємося із Божеством. Христос – Бог, а Бог є дух. Ми встановлюємо свої відносини з Ним лише настільки, наскільки звертаємося до Нього саме силою духа. І міра нашої вільної енергії визначає міру нашої віри в Нього. Дух розкривається тільки вільними зусиллями людини, і тільки тоді Ісус Христос здійснює спасіння людей. Істинно увірувати в Нього не можна, віддавшись стихійним вабленням природи. Скільки б ми не розвивалися розумово, в якому б пункті історії не знаходилися – чи будемо сучасними Христу євреями, чи росіянами нашого століття, – все одно ми цими шляхами до Нього не прийдемо. І це з дуже простої причини: вони не ведуть до Нього, а проходять нижче і повз Нього; вони лежать в іншій стихії і спрямовуються в інший бік.

Звичайно, Його світло можна відчувати навіть і в найзашкарубліших шарах самолюбства, Його теплом можна користуватися і найхолоднішим розумам, «але прийти до Нього, визнати Його Божественну Особистість, віддатися Йому цілком можна тільки на шляху духовної свободи. А вступити на цей шлях ми можемо скрізь, у будь-якому місці і в якому завгодно часі; він (шлях) завжди у нас під рукою – у висотах нашого духу. Тепер зрозуміло, чому ми не можемо іноді сповна повірити в Христа і перемогти свої душевні сумніви; чому між Ним і нами якась перешкода, щось відводить нас від Нього. Ми шукаємо Христа зовсім не там, де Він є насправді, йдемо до Нього зовсім не тією дорогою, яка веде до Нього. А ми повинні увійти в той світ, у якому перебуває Христос. Для цього ми повинні своєю волею піднятися над сферами нашого життя, що притягують до землі, і вступити в сферу духовну, таку, що має своїм центром тяжіння не землю, а Небесного Отця. Там ми зараз же відчуємо інші впливи. Там усе святе в захопленні рухається навколо духовного Сонця і захоплює з собою кожного вступаючого. Там, у променистому ефірі ми входимо під струми тієї благодатної привабливої сили, яка і приведе нас безпосередньо до Його Святого Лику. Той, хто щиро бажає очистити серце своє і очищає по мірі сил, хто полум’яно бажає і шукає Бога, той знайде Його, бо ще в давнину прозвучав люблячий голос Господній: «Сину, віддай Мені серце твоє!»

Намагайтеся переконати себе в існуванні Бога не великою кількістю доказів, а за допомогою зменшення ваших пристрастей. Тоді світ надчуттєвий, тоді життя загробне стануть для вас зрозумілі, близькі і безмежно дорогі.

Спонукай, Господи, і наші в’ялі серця і грішні, розхитані сумнівами душі, прийти до Тебе, вклонитися перед Тобою, змочити Твої пречисті ноги сльозами віри, розчулення і цілком віддатися Твоїй любові та Твоєму батьківському проводу, не мудруючи лукаво, а з простотою сердечною виконувати Твої Божественні заповіді. Тоді відкриється нам Твоє слово, самі по собі розвіються наші сумніви і побачимо ми велике диво нашого духовного просвітлення та примирення.

 


Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 7; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Безсилля і блукання природного розуму | Про сенс християнського життя
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.01 сек.) Главная страница Случайная страница Контакты