РОЗДІЛ І. ІСTОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РЕФОРМИ 1.1. Ключові причини реформи Аменхотепа IV

Існує багато гіпотез щодо того, що ж саме стало основною причиною релігійної реформи Аменхотепа ІV. Розглянемо деякі ключові позиції кожної історичної думки: 1. "Спираючись на середні верстви населення, на так зване "немху", Аменхотеп IV завдав удар фіванському жрецтву й старій аристократії, а потім проголосив новий державний культ бога Атона", - так описано появу нової релігії у Радянській історичній енциклопедії. Таке тлумачення реформи як знаряддя ослаблення впливу жрецтва в країні суперечить певним фактам. І до, і після Аменхотепа IV фараони нерідко конфліктували з жерцями, але ніхто з них ніколи і не подумував про такі глобальні заходи як повна зміна релігійного курсу шляхом реформи і, тим паче, введення нового загальнонаціонального культу. Адже неугодних жерців завжди можна було просто усунути від влади. Саме тому розглядання реформи Аменхотепа IV як направленої в основному проти впливу жрецтва можна сприймати як спробу в певній мірі соціологізувати історію. У даний час ця теорія, як правило, не розглядається вченими як основоположна при розгляді питання встановлення ряду причин даної реформи [12, c.141 ]. 2. Іншою гіпотезою про причину аменхотепівського перевороту є припущення відомого фахівця з історії давньоєгипетської релігії Ю.Я. Перепьолкіна про те, що поштовхом до реформи став особистісний фактор, а саме конфлікт фараона з верховним жрецем бога Амона. Перепьолкін показує факти, що доводять існування зіткнень між верховним жерцем і правителем вже на першому році правління Аменхотепа, але вчений також відзначає і наявність пам'яток, що підтверджують, що в третій місяць повені четвертого року правління Аменхотеп IV був ще в досить терпимих відносинах з ним. На прикордонних плитах нової столиці фараон згадує про щось "погане", що довелося йому чути на четвертому році правління, але чітких вказівок на те, що ж "погане" виходило з уст верховного жерця, на жаль, немає. Можливо, жерцем виносились ідеї державного перевороту, але це лише домисли, не пітверджені ніякими письмовими джерелами. Видима суперечність фактів, природно, не дозволила ученому чітко висловити свою думку про корінні причини сонцепоклоницького перевороту [15, c. 295]. 3. Цікаву версію подій , які передували релігійній реформі висловлював А.Морозов у своїй статті "Загадка культу Атона". Дослідник виходив з такого припущення, що реформа Аменхотепа IV, могла бути успішною лише за умови, якщо вона йтиме не стільки зверху, скільки знизу, виражаючи настрій широких верств населення. Що ж могло змусити традиційне єгипетське суспільство відмовитися від своїх богів, та ще в такий короткий період? Відповідь Морозов бачив у глобальній трагедії, з якою "старі " боги не впоралися, прирікши народ на великі стражданя. І такою трагедією Морозов називає гігантський вибух вулкана на острові Санторін, що лежить в Єгейському морі. На думку вченого він відбувся між 1450-1400 рр. до н.е. ери. Слід відзначити, що роком вступу на престол Аменхотепа IV Морозов вважає 1419 р.до н.е [12, c. 128]. Відсутність згадок про цю подію у письмових джерелах Морозов пов’ язує з "табу" на все, що пов'язане з Аменхотепом, що було введено вже після смерті фараона. І те "погане", на прикордонних плитах, згадуване трохи вище у гіпотезі № 2, дослідник пов'язує саме з вибухом на острові. У назві двору фараона у Фівах - "Замок тріумфування на небосхилі", Морозов бачить підтвердження своєї гіпотези. Річ у тому, що в "Замках тріумфування" проводилося таке важливе свято, як Хебсед, яке за давньою єгипетською традицією проголошується в тридцятий рік правління фараона, коли, як вважалося, виникає небезпека фізичної слабкості фараона і необхідно поклопотатися про його "відродження" (цей звичай йде від часів первісних общин, коли вождя убивали після досягнення ним певного віку. Пізніше, з розвитком цивілізації, замість вождя вбивали раба, а потім цей ритуал став символічним). Морозов припускає, що сама назва "Замок тріумфування на небосхилі" була викликана успішним подоланням якихось "труднощів", що відбулися у відносинах єгиптян з Сонцем. [12, c. 129]. Дослідник вважає, що унаслідок виверження вулкана на Санторіні до Єгипту дійшли достатньо могутні цунамі, а також похмурі отруйні хмари, що надовго закрили небо. Почалися затяжні дощі, гради, страшні грози,що супр-оводжувалися могутніми блискавками. Але найстрашніше було в тому, що ця країна, завжди приголублена прихильним до неї сонцем, раптово позбулася його тепла і світла. Народ сприйняв це як вельми страшне лихо, трагедію. Жерці Амуна не справляються з катастрофою, і саме тут, на думку Морозова, Аменхотеп IV відзначає появу гніву сонця на Єгипет через недостатню до нього увагу. І саме з ідеєю подолання гніву Сонця Аменхотеп IV виступає перед народом. За цікавим збігом обставин, виверження вулкану на Санторіні тимчасово припиняються і Сонце знов з'явилося на небосхилі Єгипту. Народ тріумфує і виникає ідея про "тріумфування на небосхилі", що пов'язане з "одужанням" Сонця. Не проходить і двох років, як виверження повторюється. Але тепер фараон знає, що треба робити - молитися і приносити дари новому богові - сонячному диску Атону або ж його стародавньому попередникові - Ре. Невдовзі старі боги поступово відходять на другий план. І знову через деякий час виверження припиняється. Знову цикл: Сонце - нормальне життя. Але двоєвірство, хоча вже і ослаблене, зберігається. І Атон цього не прощає і на шостому році правління Аменхотепа IV починається третє виверження, що завершується гігантським вибухом Санторіна [12, c. 130]. Природно, що в масах все більше і більше повинна була зріти спрага побачити диск Сонця, що втілюється єдиним богом - богом Сонця - Атоном. Далі послідували обітниці, жертви, моління, клятви - і ось нарешті крізь хмари прорізається багряний сонячний диск, що викликає невимовне захоплення і прагнення покінчити з двоєвірством, що існувало. Аменхотеп IV стає Ехнатоном, починається будівництво нової столиці, присвяченої Атону, де фараон клятвено обіцяє побудувати “Замок тріумфування на небосхилі“. І всі трагедії завершилися. Життя ввійшло в нормальну колію. Повернення назад до культу Амона, Морозов пояснює появою іншого покоління, що не бачило своїми очима жахів часів вивержень на Санторіні, і необхідністю припинити безперервні втрати земель на сході і півдні країни через активність сусідніх країн. Амон був богом-воїном, захисником Єгипту. Можливо, усі напасті накликав на Єгипет Ехнатон, заборонивши поклоніння Амону. Тому його реформу піддають забуттю, а Амону повертають минулу велич [12, c. 131]. Слід також відзначити як причину реформи Аменхотепа IV те, що у тривалих війнах, які єгипетські фараони вели у Сирії та в Нубії, ослабилась країна. Тому з часів правління Аменхотепа III Єгипет вже не робить великих воєнних кампаній. Аменхотеп III вів доволі мирну зовнішню політику. Він споруджував грандіозні архітектурні споруди, зокрема розкішні фіванські храми, прикрашені гігантськими колонами, які зберегли пам'ять про нього і про його будівельну діяльність протягом ряду століть. Мирна діяльність Аменхотепа III в значній мірі пояснюється виснаженням живих сил країни. Єгипетським фараонам доводиться тепер підтримувати політичний вплив Єгипту в Азії вже не за допомогою зброї і військ, а лише за допомогою дипломатії і золота[1, c. 285]. Міжнародні відносини Єгипту цього часу нам досить добре відомі завдяки знахідці в Ель-Амарні великого державного архіву єгипетських фараонів кінця XVIII династії. Так, у цьому архіві збереглися дипломатичні послання царів Вавилона, Ассирії, Мітанні, Хеттської держави, а також багатьох сиро-палестинских правителів до єгипетського фараона. Листи з цього архіву є дуже цінними історичними документами, бо вони яскраво характеризують рівень розвитку тодішньої східної дипломатії . Судячи з цих листів, Єгипет підтримував торгові і дипломатичні взаємини з цілим рядом держав Передньої Азії. Переговори між окремими державами велися за допомогою спеціальних послів. Ці переговори нерідко приводили до укладання військово-політичних союзів. Політичні союзи, як, наприклад, союз між Єгиптом і Мітанні, доволі часто закріплювалися за допомогою династичних шлюбів. Дипломатичні документи дозволяють встановити факт поступового падіння авторитету Єгипту в Азії, починаючи з царювання Аменхотепа III. Деякі з сірійських князів в своїх листах ще виражають вірнопідданські відчуття по відношенню до єгипетського фараона, підкреслюючи свою відданість Єгипту. Але більші держави Сходу не хотіли мовчки коритися Є-гипту. Невдовзі з’явилась хеттська загроза, що призвела до втрати значних територій на півдні і сході країни,послабленню впливу в Сирії [1, c. 290]. Занепад військової могутності Єгипту, що ясно виявився в царювання Аменхотепа III, став ще помітніший за правління його сина Аменхотепа IV. В цей час єгипетський уряд, очевидно, вже не мав у своєму розпорядженні достатньо військових сил і тому був позбавлений можливості захищати свої володіння в Сирії. У зв'язку з цим там був утворений союз сирійських князів, частково підтримуваний хеттами. Сірійський князь Азіру, що стояв на чолі союзу, почав вести вперту боротьбу за звільнення земель Сирії від залишків єгипетського впливу. Багато міст Сирії і Фінікії що залишилися вірними Єгипту, ледве захищались від наступаючих хеттів і військ Азіру і посилали фараону листи з проханням допомоги, але її не було. Ці листи мали й засте- режливу природу, бо зазначалось, що скоро хвиля ворогів помчить на сам Є- гипет [14, с.18]. Наступні воєнні дії по захисту власної території призвели до виснажен-ня людського ресурсу. Для виведення країни з кризи треба було провести низку реформ і релігійну в тому числі. Отже, основними причинами релігійної реформи Аменхотепа були негативні зміни у внутрішньому і зовнішньому житті країни, які призвели до падіння автороитету влади фараона і посилення фіванського жрецтва, що не вдовольняло правителя і підштовхнуло його до змін у релігійній сфері.

1.2. Дореформні релігійні звичаї Єгипту як передумови реформиОсобливості єгипетської релігії завжди дивували європейців. Навіть стародавнім грекам Єгипет здавався країною чудес з усіма її похмурими святилищами, величезними кам'яним статуями богів, висіченими із скель, сфінксами, колосами, величезними пірамідами, мавзолеями, гробницями, муміями. Основна концепція релігії Давнього Єгипту склалася вже за 4000 років до н.е. Впродовж довгих століть Єгипет надихало непереборне бажання добитися воскресіння після смерті. У цьому пориві були єдині як мешканці доісторичного Єгипту, що знаходили останній спокій у виритих в піску ямах на окраїні пустелі, так і замуровані в штучно зроблених пірамідах фараони Стародавнього царства, так і сучасники Олександра Македонського і Юлія Цезаря. Багато уявлень мешканців долини Нілу про потойбічний світ і про воскресіння померлих пізніше запозичувало християнство, що сприяло його популярності, перш за все в самому Єгипті [13, с. 190]. Деякі релігійні звичаї єгиптян були передовими для тієї епохи. Це мож-на сказати про звичаї, пов’язані зі ставленням до померлого тіла. У віддаленій старовині вважалося, що після смерті людина продовжує буття за образом і подобою земному життю. У представленнях єгиптян, усі люди при народженні наділяються душею - Ба і двійником - Но. Двійник - це щось подібне на янгола-покровителя, який піклується про людину після її смерті. Коли людина вмирає, Ба і Но відділяються від нього, і воскресіння його можливо лише в тому випадку, якщо тіло буде збереженим і йому буде надано все необхідне. Ось чому єгиптяни так піклувалися про збереження тіла небіжчика. Спочатку вони заривали трупи в сухий пісок пустель, що оздоблюють Ніл, що в умовах місцевого постійного клімату забезпечувало досить тривалу консервацію.Невдовзі почалось бальзамування і муміфікація небіжчиків. Як говорить традиційне учення, першу муміфікацію зробив Анубіс - доісторичне божество. Муміфікувати тіло Осіріса, убитого і порубаного на частини Сетом (від цього пішов принцип диференціації), йому допомагала чарівниця Ізіда, сестра-дружина Осіріса. Існували різні техніки муміфікації. Тіла, що були заповнені смолою мають зеленуватий відтінок, а шкірний покрив приблизно такий же як і у дубленої шкіри. Нині з таким видом мумій потрібно обходитися особливо об-ережно, бо вони дуже легко розламуються і у прямому розумінні слова розсипаються. Рятують їх тільки бинти [17, с. 88]. Тіла, які муміфікувалися з використанням бітуму мають чорнуватий відтінок. Бітум проникає глибоко в тканину і змішується з нею настільки, що часом при візуальному огляді важко визначити, де бітум, а де - кісткова тканина [17, с. 90]. Третій тип - мумії, що були оброблені за допомогою натрієвих солей (сульфати, карбонати). Ці мумії дуже схожі на середньовічні мумії ченців, наприклад тих, які були знайдені на Мальті або в Іспанії.Деякі староєгипетські тіла бальзамували в меду. За переказами, тіло Олександра Великого було муміфіковане в білому меду, який ніколи не танув [17, с. 90]. Проте муміфікація далеко не завжди забезпечувала збереження тіла покійного. Тому єгиптяни з твердих порід каменя і дерева виготовляли портретні статуї, які у разі загибелі тіла служили місцем проживання Но (двійник людини). Ці статуї поміщалися в спеціальні замуровані камери (сердаби) і лише через вузьку щілину, що пробивалась на висоті очей, з'єднувалася із зовнішнім світом. Їм приносилися заупокійні жертви, що супроводжувалися молитвами і заклинаннями, які повинні були забезпечити покійному вічне блаженство в царстві мертвих. За допомогою проведення обрядів, заклинань і використання амулетів покійний ототожнювався з богом Осірісом, володарем потойбічного світу, якого зрадницьки убив брат Сет. Точно так, як і Осиріс воскреснув через силу магічних заклинань своєї сестри і дружини Ізіди, будь-який померлий, над яким всі обряди здійснювали вже жерці, повинен був воскреснути і знайти, подібно Осирісу, вічне блаженство. У своїй глибокій скорботі чоловік завжди прагнув зупинити час, увічнити пам'ять про померлу близьку людину. Це прагнення, породжене стражданням і любов'ю, шукає вихід і вираз. Приголомшливі музичні реквієми, поетичні епітафії, прекрасні живописні портрети створювалися в трагічні дні життя творців. Саме мистецтво портретного живопису, для якого характерна яскраво виражена схожість з конкретною людиною, виходить із фаюмских портретів Давнього Єгипту. Ці заупокійні живописні портрети писалися воском на дошці (у ранній період, що відноситься до першого століття до н.е., - на полотні), що вставлялася потім в бинти мумії. Завдяки малій хімічній активності воску, його вологостійкості ці посмертні портрети протягом довгих століть зберігали свіжість кольору, щільність і фактуру барвистого шару [17, с. 93]. Вперше їх знайшли археологи в єгипетському оазисі Фаюм більше ста років тому - в 1887 році. Декілька таких портретів нині зберігається в Пушкінському музеї, найбільш відомий з них - "Хлопець у вінку", що відноситься до II ст.н.е. Мистецтво стародавніх художників і бальзаматоров, що разом працювали над збереженням зовнішності, зберегло їх риси. І після двох тисячоліть потому можна побачити, якою була людина не взагалі, а цілком визначені, конкретні її риси. Ці звичаї й обряди говорять про високий рівень розвитку релігійної ду-мки в Стародавньому Єгипті і можливо саме споконвічність і передова сутність як традицій так і культів доехнатонівських часів не дозволила його наступникам оцінити нові релігійні норми і божества об’єктивно. Отже, старі релігійні звичаї та обряди говорять про високий рівень єгипетської культури, яка і нині є екзотичною для європейців. Можливо, саме такий високий розвиток релігійного життя країни призвів до того, що реформа згодом не була сприйнята єгиптянами