Людина як найвища соціальна цінність

Людина є найвищою соціальною цінністю в Україні. Приймаючи Конституцію, Верховна Рада України мала на меті захистити права людини. Так стаття 27 проголошує невід’ємне право кожної людини на життя. Проголошення цієї норми в Конституції України – це матеріалізація однієї з гуманістичних засад. Адже людина є найбільшою соціальною цінністю. Тому всебічна охорона її життя – один з основних обов’язків держави. Практично це означає, що держава повинна вживати ефективних заходів щодо боротьби зі злочинністю, максимально сприяти розвиткові медичної допомоги, забезпечувати послідовне покращення умов життя людей, особливо неповнолітніх, інвалідів, осіб похилого віку.

У статті 27 Конституції України зазначено, що "ніхто не може бути свавільно позбавлений життя".

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Таким чином, діяльність держави повинна бути спрямована на забезпечення дотримання усіх встановлених прав та свобод людини.

Прикро визнавати, але в нашій державі все ще досить часто можна спостерігати порушення та нехтування правами громадян не лише іншими особами, але навіть і представниками органів державної влади. Слід зазначити, що в Україні діють цілий ряд правоохоронних органів, основним обов’язком яких є захист законних прав та інтересів громадян. Їх діяльність чітко регламентована законодавством, що надає правоохоронним органам усі можливості для належного виконання своїх функцій. Однак, через цілу низку причин, на жаль, ми повинні визнати, що захищеність громадян України від будь-якого свавілля все ще знаходиться на дуже низькому рівні.

На мою думку, поряд із причинами економічного та політичного характеру, важливу роль у цьому негативному процесі відіграють низька правова культура населення та правовий нігілізм, який «просочився» майже в усі сфери суспільного життя. Зважаючи на це і виникає ситуація, коли навіть чітко встановлені у законі норми, які регулюють ті чи інші правовідносини, не виконуються належним чином. Такі ситуації є доволі звичними у реальному житті. Своєрідним індикатором такого стану речей є дуже велика кількість судових позовів, які перебувають у провадженні загальних та спеціалізованих судів, а також звернень до органів прокуратури, міліції, служби безпеки. Крім того, ще одним підтвердженням постійних порушень прав людини у нашій країні є те, що згідно інформації, яка була надана Президентом Європейського суду з прав людини Жан-Полем Коштою, у 2009 році Україна посіла третє місце за кількістю звернень до цієї міжнародної судової організації. Саме тому, вирішення питання порушень прав та інтересів громадян потребує системного підходу. Адже застосування лише якогось одного методу не дасть очікуваного результату та не зможе вплинути на загальний стан речей.

Видатний філософ Вольтер говорив, що «втратити свободу може лише той, хто не вмів її захищати». Отже, потрібно підвищувати правову культуру населення, що дасть змогу громадянам нашої країни краще знати свої права та свободи і, що найголовніше – вміти їх захищати й використовувати.