Вправа як засіб оволодіння іншомовною комунікативною компетенцією. Різні підходи до класифікації вправ. Типи і види вправ.

Вправа– це спеціально організоване в навчальних умовах багаторазове виконання окремих операцій, дій або діяльності з метою оволодіння ними або їх удосконалення.

Кожна вправа має три- або чотирифазову структуру: завдання, зразок виконання (факультативна фаза), виконання завдання, контроль (взаємоконтроль або самоконтроль).

Вправи поділяються на види та типи у залежності від критеріїв класифікації. До головних критеріївкласифікації вправ відносять 1) спрямованість вправи на прийом або видачу інформації та 2) критерій комунікативності. Допоміжними критеріямиє 1) місце виконання вправ, 2) функція в навчальному процесі, 3) роль рідної мови, 4) спосіб виконання.

Поняття іншомовної лексичної компетенції. Рецептивні та репродуктивні лексичні навички. Основні етапи формування лексичної навички. Реальний і потенціальний словник. Способи семантизації лексичних одиниць.

Практична мета навчання лексики в школі – це формування лексичної компетенції як основного компонента всіх видів мовленнєвої діяльності. Лексична компетенція означає здатність: переносити слово з довгострокової до короткострокової пам’яті; перевіряти точність вибору слова для даної ситуації; оцінювати сполучуваність вибраного слова з іншими лексичними одиницями; швидко вибирати потрібну парадигму слова, яка підходить для конкретної структури. Лексична компетенція – це здатність вживати слова в усному та писемному мовленні та відповідно розуміти їх в процесі аудіювання та читання.

Навчання лексики має відбуватись з обов’язковим урахуванням соціокультурного аспекту її використання з метою уникнення непорозумінь при спілкуванні з носіями мови.

Зміст навчання лексики включає: засвоєння лексичного матеріалу у сферах спілкування визначених програмою та формування лексичних навичок (рецептивних та репродективних), які забезпечують використання лексичного матеріалу у спілкуванні.

Шкільний лексичний мінімум включає: активний, пасивний лексичний мінімум та потенціальний словник.

Активний лексичний мінімум складає той матеріал, який учні мають використовувати для вираження власних думок у продуктивних видах мовленнєвої діяльності (говоріння та письмо), та для розуміння думок інших у рецептивних видах мовленнєвої діяльності (аудіювання та письмо).

Пасивний лексичний мінімум складає той матеріал, який учні можуть не використовувати для вираження власних думок, але який є потрібним для ефективного здійснення рецептивних видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання).

Активний словник і пасивний словник утворюють реальний словник.

Потенціальний словник – це незнайомі слова, про значення яких можна здогадатися при читанні та/або слуханні.

Джерела потенціального словника: міжнародні слова, похідні слова, що складаються з відомих компонентів, складні слова, конвертовані слова, нові значення відомих багатозначних слів, слова, про значення яких учні можуть здогадатися за контекстом.

Знати слово означає: розпізнавати його в усній та письмовій формі; за бажанням викликати його з пам’яті; співвідносити його з відповідним об’єктом чи поняттям; використовувати його у відповідних граматичних формах; вимовляти його фонетично правильно; використовувати його у правильних комбінаціях слів; використовувати його на належному рівні формальності; усвідомлювати його зміст та асоціації.

Критерії відбору лексичного мінімуму: семантична цінність; сполучуваність з іншими словами; стилістична цінність; частотність; здатність словотворення; полісемантична цінність; виключення синонімів; виключення інтернаціональних слів.

Шляхи семантизації нової лексики: прямий (синоніми, антоніми, морфологічний аналіз, контекст, дефініція, інтерпретація), візуальний (наочна семантизація об’єктів (демонстрація предметів), ілюстрація матеріалу, зразки, фізичні рухи та жести), перекладний (знаходження еквівалента, переклад, інтерпретація, порівняння слова зі словом у рідній мові, тлумачення рідною мовою).

Етапи формування лексичної компетенції:

І етап. Ознайомлення з новими лексичними одиницями (семантизація, перевірка розуміння значення, фонетичне опрацювання, демонстрація графічної форми та її запис).

ІI етап.Автоматизація дій учнів з новими лексичними одиницями:

ІІ а. На рівні словоформи, словосполучення, фрази/речення (імітація, підстановка, завершення, розширення зразка мовлення, відповіді на запитання, самостійне вживання лексичної одиниці).

ІІ б.На рівні понад фразової єдності(об’єднання зразків мовлення у монологічну і діалогічну єдність).

Поняття іншомовної граматичної компетенції. Рецептивні та репродуктивні граматичні навички. Основні підходи до вивчення граматичних структур. Активний та пасивний граматичний мінімум. Основні етапи формування граматичної навички.

Мета навчання граматики – формування англомовної граматичної компетенції. Граматична компетенція – це здатність вживати граматичне явище в усному та писемному мовленні та розуміти його в процесі аудіювання та читання.

Шкільний граматичний мінімум складається з активного та пасивного мінімумів. Активний граматичний мінімум включає граматичні структури, якими учні мають оволодіти для вираження власних думок у продуктивних видах мовленнєвої діяльності (говоріння, письмо) та для розуміння думок інших у рецептивних видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання). Пасивний граматичний мінімум необов’язковий для використання учнями у мовленні, але потрібен для ефективного здійснення рецептивних видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання).

Зміст навчання граматики включає: засвоєння комунікативних форм, значень та функцій граматичного явища в межах шкільної програми; знання правил використання граматичних форм залежно від ситуації; розвиток умінь використання граматичного матеріалу в усному та писемному мовленні.

Підходиу формуванні граматичної компетенції наступні: лексичний; структурний; комунікативний (grammar-in-action).

Способи презентації граматичного явища: індуктивний (практичний – від часткового до загального); дедуктивний (теоретичний – від правил до тренування); пошуковий.

Основні етапи формування граматичної компетенції: презентація; рецептивно-репродуктивне тренування; комунікативна практика.

Презентація означає ознайомлення з граматичним явищем і створення орієнтовної бази для подальшого формування граматичної компетенції.

1) Індуктивний спосіб передбачає: використання таблиць, схем; використання діалогу; використання міні-ситуації; використання текстів для порівняння; заповнення схем та таблиць.

2) Дедуктивний спосіб передбачає використання правил та пояснень за допомогою вербальних та зображальних опор.

3) Пошуковий спосіб має на увазі самостійне визначення та аналіз граматичного явища.

Поняття іншомовної фонетичної компетенції у мовленнєвій діяльності. Основні підходи до формування фонетичної компетенції. Основні етапи формування артикуляційної та інтонаційної навички.

Мета навчання фонетики – формування в учнів англомовної фонологічної компетенції. Фонологічна компетенція – невід’ємна складова мовної компетенції, може бути визначена як здатність продукувати фонематично коректну вимову всіх звуків у мовленні, дотримуючись його ритміко-інтонаційного малюнку та уміти адекватно сприймати всі звуки та інтонацію у мовленні інших.

Навчання фонетичного матеріалу передбачає оволодіння звуками, звукосполученнями, наголосом, інтонаційними мелодією та ритмом. Фонетичний мінімум має бути необхідним для потреб комунікації.

Основи фонологічної компетенції закладаються у початковій школі. Зміст навчання фонетики в початковій школі включає вивчення фонетичного матеріалу: звуки, звукосполучення, наголос, окремі інтонаційні моделі англійської мови та формулювання слуховимовних та ритміко-інтонаційних навичок учнів.

Мета навчання фонетики в основній школі – удосконалення фонологічної компетентності, тобто удосконалення слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок як у рецептивних, так і продуктивних видах мовленнєвої діяльності.

Під слухо-вимовними навичками розуміється здатність вживання фонетично правильної вимови всіх звуків у потоці мовлення та розпізнавання (розуміння) всіх звуків під час сприйняття мовлення інших. Під інтонаційними навичками розуміються навички продукування інтонаційно та ритмічно правильно оформленого мовлення та розуміння мовлення співрозмовника.

Групи звуків англійської мови:

а) звуки максимально наближені до звуків української мови [b], [m], [z];

б) звуки схожі на звуки української мови, але відрізняються за суттєвими ознаками [i:], [i], [e], [ə], [ə:],[o:];

в) звуки, відсутні в українській мові [w], [r], [ð], [Ө].

У навчанні вимови використовуються: артикуляційний та акустичний методи. Презентація (введення) звуків англійської фонологічної системи має відбуватись у такій послідовності: Мовленнєвий зразок- Слово-Звук.

У реальному мовленні звуки не використовуються ізольовано, отже учнів необхідно навчати вимовляти звуки не тільки окремо, а й у різних комбінаціях з іншими звуками, тобто у словах, мовленнєвих зразках. Відтворення учнями звуків має відбуватися у такій послідовності: Звук-Слово-Мовленнєвий зразок.

Етапи формування артикуляційних навичок:

І етап.Ознайомлення з новим звуком (демонстрація, пояснення артикуляції, порівняння із звуками рідної мови, артикуляційна гімнастика).

ІІ етап. Автоматизація дій учнів з новим звуком.

ІІ а. Рецепція, вправи на розвиток фонематичного слуху (впізнавання, диференціація, ідентифікація).

ІІ б. Репродукція, вправи на навчання артикуляції (імітація, підстановка, відповіді на запитання, заучування на пам’ять).

Етапи формування інтонаційної навички:

І етап. Ознайомлення з новою інтонаційною моделлю (демонстрація, пояснення комунікативного значення, прослуховування діалогів з новою інтонаційною моделлю).

ІІ етап.Автоматизація дій учнів з новою інтонаційною моделлю.

ІІ а. Рецепція, вправи на розвиток інтонаційного слуху (впізнавання, диференціація, ідентифікація).

ІІ б. Репродукція, вправи для навчання інтонування (імітація, підстановка, трансформація, самостійне вживання).

Етапи проведення фонетичної зарядки: читання автентичного зразка вчителем; хорове промовляння учнями зразка за вчителем; індивідуальне промовляння зразка учнями; хорове промовляння зразка учнями (самостійно, без допомоги учителя).