Наголос

Заняття 1. Фонетика

Алфавіт

A, a [a] J, j [й] S, s [с],[з]

B, b [б] K, k [к] T, t [т]

C, c [к], [ц] L, l [ль] U, u [у], [в]

D, d [д] M, m [м] V, v [в]

E, e [e] N, n [н] X, x [кс]

F, f [ф] O, o [o] Y, y [і]

G, g [ґ] P, p [п] Z, z [з]

H, h [г] Q, q [к]

I, i [i], [й] R, r [р]

Система голосних

Монофтонги

Монофтонгами називають голосні, яким відповідає один звук, що вимовляється в один склад. До монофтонгів належать:

1) A, a вимовляється як українське [a]:

scapŭla [скáпуля] – лопатка

2) E, e вимовляється як українське [e]:

vertebra [вéртебра] – хребець

3) I, i вимовляється як українське [i]:

inferior [інфéріор] – нижній

але на початку складу вимовляється [й] і в таких випадках на письмі може замінюватися літерою J,j – „йот”:

maior (major) [мáйор] – великий

4) O, o вимовляється як українське [o]:

colon [кóльон] – ободова кишка

5) U, u вимовляється як українське [u]:

pulsus [пýльсус] – пульс

6) Y, y – „іпсилон” – вживається у словах грецького походження і вимовляється як [i]:

Дифтонги

Дифтонгами називають поєднання двох голосних, що вимовляються в один склад. У латинській мові до дифтонгів належать такі поєднання голосних:

1) ae [e]: venae [вéне] – віни

2) oe [e]: oedēma [eдéма] – набряк

3) au [aу], [aв]: auris [áвріс] – вухо

4) eu[eу], [eв]: neutrum [нéвтрум] – середній

У дифтонгахae, oe літери можуть читатися окремо, якщо над другим компонентом дифтонгів стоїть надрядковий знак:

aër (aēr) [áер] – повітря; apnoë [aпнóе] – апное (відсутність дихання)

Система приголосних

C, cперед e, i, y, ae, oe вимовляється як українське [ц]:

cerebrum [цéребрум] – головний мозок

caecum [цéкум] – сліпа кишка

В інших випадках літера c вимовляється як [k]:

caput [кáпут] – голова

cranium [крáніум] – череп

G, g вимовляється як українське [ґ]:

genu [ґéну] – коліно

H, h вимовляється як українське [г]:

hepar [гéпар] – печінка

L, l завжди вимовляється м’яко [ль]:

glandŭla [гландуля] – залоза

S, s вимовляється як українське [с], але між голосними, а також між голосним та приголосними m, n вимовляється як [з]:

muscŭlus [мýскулюс] – м’яз

vesīca [везíка] – міхур

plasma [плязма] – плазма

X, x вимовляється як українське [кс]:

plexus [плєксус] – сплетіння

У словах грецького походження зустрічаються такі сполучення приголосних:

Ch [х]: chole [хóлє] – жовч

Ph [ф]: pharynx [фáрінкс] – глотка

Th [т]: thorax [тóракс] – грудна клітка

Rh [р]: rhaphe [рáфе] – шов

Вимова інших буквосполучень

Qu перед голосним вимовляється як [кв]:

aqua [áква] – вода

Nguперед голосним вимовляється як [нґв]:

lingua [лíнґва] – язик

Tiперед голосним вимовляється як [ці], але після приголосних s, t, x – [тi]:

articulatio [артікуляціо] – суглоб

Наголос

У латинській мові наголос ставиться на другому складі з кінця слова, якщо голосний в цьому складі довгий. Якщо він короткий, наголос переноситься на третій склад з кінця слова.

Довгота чи короткість передостаннього складу визначається природою або позицією голосного. Оскільки природу латинських голосних ми не можемо відтворити засобами рідної мови, то вона за традицією визначається надрядковими знаками: ¯ знак довготи, ˘ знак короткості. Наприклад, natūra [натýра], corpǒra [кóрпора].

На довготу чи короткість голосного передостаннього складу впливає і його позиція. Якщо голосний стоїть перед голосним, то він короткий, а якщо перед двома приголосними, то він довгий. Наприклад, fragmentum [фраґмéнтум], historia [гістóріа].

Отже,

Довгі голосні

1) за природою:

а) позначені знаком довготи (¯):

canālis [канáліс] – канал

б) дифтонги ae, oe:

pharmacopoea [фармакопéa] – фармакопея;

2) за позицією:

розташовані перед двома і більше приголосними або перед приголосними x, z:

senectus [сенéктус] – старість

complexus [комплексус] – поєднання

Короткі голосні