Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Цивільний кодекс Наполеона 1804 р.

Читайте также:
  1. Арбитражный процессуальный кодекс РФ [2002г], Статья 254. Процессуальные права и обязанности иностранных лиц
  2. В статье 1 Трудового кодекса РФ зафиксированы основные цели и задачи кодекса.
  3. Виды сборов, платежей, таможенных платежей, установленные Налоговым кодексом Республики Казахстан
  4. Встреча Наполеона с красными партизанами
  5. Гражданский кодекс Российской Федерации о субъектах, объектах и правах собственности
  6. Деликт в Саксонском гражданском кодексе 1863 г
  7. Земельный кодекс как источник земельного права.
  8. Казусы по тексту Гражданского кодекса РСФСР (1922 год, 31 октября)
  9. Казусы по тексту Уголовного кодекса РСФСР (1922 год, 26 мая)
  10. Кодекс внутреннего водного транспорта Российской Федерации

Як зазначалося вище, вже в ході революції 1789—1794 рр. було скасовано багато суто середньовічних цивільно-правових інститутів і закладені основи сучасного права. Але лише на початку XIX ст., у період правління Наполеона Бонапарта, сформувалися умови для прийняття єдиного і стабільного цивільного кодексу.

У його розробці взяли участь такі видатні французькі юристи, як Порталіс, Тронше, Мальвіль та ін., які спиралися на римське право, дореволюційну судову практику і кутюми, які вони переробили відповідно до потреб нового суспільства. Перший консул особисто брав участь в обговоренні деяких статей Кодексу. Він усунув із проекту положення, що асоціювалися з революцією, а у післяреволюційний період видавалися надто радикальними.

Незважаючи на окремі консервативні відступи, саме в Кодексі Наполеона цивільне право Франції дістало класичний вираз. Тому і сам Кодекс мав для своєї епохи революційне значення, відіграв дуже важливу роль у розробці і закріпленні багатьох принципів нового цивільного права.

Кодекс відзначався стрункістю викладу, стислістю юридичних формулювань і дефініцій, визначеністю і чіткістю трактувань основних понять та інститутів цивільного права. Цивільний кодекс (ЦК) Наполеона налічував 2281 статтю і складався із вступного титулу і трьох книг. Його структура відобразила схему побудови інституцій римського права: особи речі, спадкування і зобов'язання. Така структура одержала в цивільному праві назву інституційної.

Перша книга («Про осіб») перекладала такі загальні ідеї своєї епохи, як рівність і свобода, на конкретну мову цивільно-правових норм. Згідно зі ст. 8 ЦК «будь-який француз має цивільне право». Отже, принцип рівності осіб у приватноправовій сфері проводився законодавцем з найбільшою послідовністю. У ст. 7 спеціально підкреслювалося, що здійснення цивільних прав не залежить від «якості громадянина», яка може змінюватися в конституційному законодавстві. Цивільне право, передбачене Кодексом, не поширювалося лише на іноземців.

Характерною ознакою ЦК Наполеона було те, що в ньому було відсутнє поняття юридичної особи. Це пояснювалося тим, що на початку XIX ст. капіталізм ще не вийшов за рамки інди­відуалістичних уявлень, а тому будь-який громадянин виступав у майновому обігу, як правило, самостійно (як фізична особа). Крім того, сам законодавець відчував певну недовіру до усіляких об'єднань, побоюючись, що під їх виглядом відродяться цехові й інші феодальні корпорації. Ця позиція дістала відображення ще в Законі Ле Шапельє 1791 р.



Роблячи крок назад порівняно з революційним законодавством, ЦК відновив «цивільну смерть» як міру кримінального покарання (відповідно до цього покарання засуджений втрачав право власності на все майно, «так, якби він помер природним чином»), встановив ряд обмежень цивільних прав жінок (вони, наприклад, не могли бути свідками при складанні актів цивільного стану).

У першій книзі закріплювалися також основні принципи сімейного права. У цій сфері Кодекс помітно відрізнявся від деяких положень революційного періоду, коли декларувалася рів­ність особистих та майнових прав жінок і чоловіків, була послаблена влада батька над дітьми тощо.

Хоча окремі статті ЦК Наполеона підкреслювали рівність чоловіка і дружини, наприклад: «Подружжя зобов'язане до взаємної вірності, допомоги, підтримки» (ст. 212 та ін.), у цілому чоловік займав у сім'ї панівне становище. Згідно зі ст. 213 «чоловік зобов'язаний бути покровителем своєї дружини, а дружина — виявляти послушність чоловіку». Чоловік мав право визначати місце проживання сім'ї, дружина була зобов'язана йти за своїм чоловіком.



Характерними є статті Кодексу про розлучення через невірність одного з подружжя. Відповідно до ст. 229 перелюбства дружини було достатньо, щоб чоловік міг вимагати розлучення. Стаття 230 інакше визначала право дружини на розлучення у разі невірності чоловіка: «Дружина може вимагати розлучення через перелюбство чоловіка, якщо він тримав свою коханку в загальному будинку». Ця принизлива для жінки умова була скасована лише в 1884 р.

Нерівноправність жінки діставала вияв і у її майновому становищі в сім'ї. За загальним правилом передбачався режим спільності майна чоловіка і дружини. При цьому розпорядження сімейним майном цілком надавалося чоловіку, який міг діяти без участі та згоди дружини. Кодекс передбачив можливість й інших майнових відносин подружжя, зокрема режим роздільного володіння. Але навіть у цьому разі дружина, користуючись своїм майном і доходами від нього, не могла відчужувати без згоди чоловіка свою нерухомість.

ЦК встановлював нерівні права чоловіка і дружини й стосовно дітей. Батьківська влада, про яку йшлося у першій книзі, по суті зводилася до влади батька. Він, маючи «серйозні підстави до невдоволення поведінкою дитини, яка не досягла 16 років», міг позбавити її волі строком до одного місяця.

Сини, які не досягли 25 років, і дочки до 21 року не мали права брати шлюб без згоди їхнього батька і матері, але у разі, якщо між батьками не було згоди, бралася до уваги думка батька.

Кодекс допускав можливість визнання батьком своїх позашлюбних дітей, але ст. 340 забороняла встановлення батьківства. Це реально погіршило становище дітей, які народилися поза шлюбом, навіть порівняно з дореволюційним законодавством.

Але в цілому норми сімейного права в ЦК Наполеона мали для свого часу прогресивне значення. Кодекс секуляризував шлюб, розвиваючи тим самим положення Конституції 1791 р.

про те, що шлюб — це цивільний договір; підтвердив запропадіте у період революції розлучення, що означало відхід від вимог канонічного права. Щоправда, у 1816 р., після реставрації Бурбонів, в умовах посилення впливу католицької церкви цивільне розлучення було скасоване. Його було відновлено лише у 1884 р.

Друга книга («Про майно та про різні різновиди власності»), що була присвячена регламентації речових прав, також виходила з класичної римської класифікації: право власності, узуфрукт, узус та ін. Було ліквідовано поділ майна на родове і придбане, на перший план висувався поділ речей на рухомі і нерухомі.

Центральне місце в другій книзі ЦК посів інститут власності. У тлумаченні права власності, сприйнятому Кодексом, бачимо відмову від феодальних уявлень про умовність, розщепле-ність і родовий характер речових прав. ЦК використав римське тлумачення поняття власності як абстрактного й абсолютного права. Стаття 544 вказувала: «Власність — це право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином, щоб користування не було таким, яке заборонено законами або регламентами».

У цьому визначенні законодавець підкреслює універсальний індивідуалістичний характер права власності. Розвиваючи революційні уявлення про непорушність і недоторканність права приватної власності, Кодекс передбачав, що власник «не може бути примушений до уступки своєї власності, якщо це не робиться в інтересах суспільної користі і за справедливе і попереднє відшкодування».

Індивідуалістичний підхід до права власності в ЦК Наполеона дістав вияв також у широкому тлумаченні правомочності земельного власника. Стаття 522 передбачала: «Власність на землю включає власність на те, що знаходиться зверху, і на те, що знаходиться знизу».

Практично це означало, що власник землі ставав повним і абсолютним господарем усіх природних багатств, виявлених на його ділянці. Така редакція статті стала нереальною і дуже невигідною для промисловців. Вона не враховувала й інтереси держави в цілому. Тому вже в 1810 р. було видано закон, відповідно до якого копальні могли експлуатуватися лише на підставі концесії, наданої державою.

У третій, найбільшій за обсягом книзі ЦК («Про різні способи набуття права власності») вказувалося, що власність на майно набувається і передається шляхом спадкування, дарування, за заповітом чи в силу зобов'язань (ст. 711).

ЦК підтвердив здійснене ще в період революції скасування Феодальних принципів спадкування. Спадкоємцями померлого ставали у передбаченій законом послідовності діти й інші низхідні, а також висхідні і побічні родичі до 12-го ступеня споріднення.

Спадкові права позашлюбних дітей були значно звужені - Такі діти, якщо вони були визнані в законному порядку, могли успадковувати тільки майно батька і матері.

Кодекс розширив свободу заповітів і дарувань, що нерідко використовувалися для обходу законного порядку спадкування. Однак французький законодавець зайняв у цьому питанні компромісну позицію, не наслідуючи приклад англійського права, яке визнавало повну свободу заповіту.

Дарування або заповіт не могло перевищувати половини майна, якщо після смерті особи, яка здійснила заповідальне розпорядження, залишалася одна законна дитина, 1/3 майна — якщо залишалося двоє, 1/4 — троє і більше дітей. За такого порядку спадкування за законними дітьми резервувалася більша частина майна, що ділилося між ними порівну незалежно від їх віку і статі. Отже, статті ЦК про спадкування сприяли дробленню сімейного майна.

Основне місце в третій книзі законодавець відводив зобов'язальним, насамперед договірним, відносинам. У точних і зрозумілих положеннях договірного права ЦК можна побачити багато визначень, що походять від відомих суджень римських юристів. Так, договір розглядався як угода, за допомогою якої одна з кількох осіб зобов'язується «дати що-небудь, зробити що-небудь або не робити чого-небудь».

Французький законодавець запозичив з римського права ідею рівності сторін договору, його добровільності і беззапеереч-ності. Згода сторін була необхідною умовою дійсності договору. Згідно зі ст. 1109 «немає дійсної згоди, якщо згода була дана лише внаслідок омани або якщо вона була досягнута насильством чи обманом».

Законодавець не висував будь-яких застережень щодо змісту договорів. Характерною з цього погляду є ст. 1118, відповідно до якої за загальним правилом збитковість угоди не може опорочити договір. «Угоди, законно укладені, — вказувала ст. 1134, — займають місце закону для тих, хто їх уклав»-

У разі невиконання договору, в якому передбачалося зобов'язання боржника надати річ кредитору, останній міг витре­бувати через суд передання йому цієї речі. Згідно зі ст. 1142 «будь-яке зобов'язання зробити або не робити призводить до відшкодування збитків у разі невиконання з боку боржника».

У Кодексі містилися загальні вказівки щодо умов укладення і змісту окремих договорів: купівлі-продажу, міни, зберігання, найму тощо. Але в ньому майже не було статей, що регламентували б відносини між хазяями і працівниками, хоча для капіталістичного суспільства Франції трудовий договір мав величезне значення.

Самі підприємці, які вважали за норму інтенсивну експлуатацію найманої праці, розглядали державне втручання у трудовий договір як небажане явище. Ті окремі положення Кодексу, що були пов'язані з трудовими відносинами, свідчили про відкриту підтримку інтересів хазяїв. Так, у ст. 1781 (вона була скасована за Наполеона III у 1868 р.) зазначалося: «Хазяїну вірять стосовно його тверджень: про розмір плати, про сплату винагороди за минулий рік і про платежі, зроблені у рахунок винагороди за поточний рік».

У разі дотримання зазначених у ЦК загальних умов договору будь-якій особі надавалася повна свобода дій, вибору контрагентів і визначення змісту договорів. Кодекс, таким чином, юридично закріпив у майновому обігу свободу особи і підприємницької діяльності.

У період панування вільної конкуренції кожен французький підприємець прагнув діяти на свій розсуд, без дріб'язкової державної опіки і регламентації. Тому свобода договору діставала вияв не тільки у свободі волевиявлення сторін, а й в автономії особи, у державному невтручанні у договірні відносини.

Норми ЦК Наполеона були присвячені найзагальнішим питанням майнового обігу. Вони не регламентували багато специфічних аспектів торгової діяльності підприємців (комерсантів). У 1807 р. після серії скандальних банкрутств був прийнятий спеціальний Торговельний кодекс (ТК), який доповнив ЦК Наполеона положеннями про юридичні дії, здійснювані комерсантами. Цей Кодекс закріпив у французькій правовій системі, а потім і в праві інших країн континентальної системи дуалізм приватного права, тобто його поділ на цивільне і торговельне.

За обсягом (648 статей), а головне, за юридичною технікою ТК значно поступався ЦК. Він складався з чотирьох книг, перша з яких містила загальні положення щодо комерсантів, торгових книг, товариств, поділу майна, торгових бірж, біржових агентів і маклерів, комісійних угод тощо.

У ст. 1 комерсант визначався як «особа, яка вчиняє торгові акти». Причому це вважалося звичним для них заняттям. Далі вказувалося, що дружина не може бути комерсанткою без згоди свого чоловіка. ТК поклав на комерсантів, як і на торгові товариства (повні, командитні), обов'язок «день за днем» вести звітність (ст. 8).

Друга книга ТК була присвячена питанням міжнародної та морської торгівлі. Вона встановлювала правовий статус морського судна, містила ряд правил, що стосувалися морських перевезень і страхування, морських деліктів і аварій. Третя книга регулювала порядок банкрутства, четверта була пов'язана з торговою юрисдикцією, з торговими судами.

ТК багато в чому був складений менш вдало, ніж ЦК. Він більшою мірою спирався на норми дореволюційного права, зокрема на ордонанси Кольбера «Про торгівлю» (1673 р.) і «Про мореплавство» (1681 р.). У ньому були і внутрішні протиріччя, і очевидні прогалини. Так, такій важливій торговій угоді, як купівля-продаж, присвячувалася лише одна стаття. Тому судам під час розгляду спорів між комерсантами доводилося керуватися загальними положеннями ЦК про купівлю-продаж.

Зовсім були відсутні в ТК загальні положення про банківські та страхові операції. Тому текст ТК почав перероблятися з моенту його прийняття. А у багатьох випадках він доповнювався самостійним торговельно-промисловим законодавством.


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 54; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Тема 14. Право Франції | Розвиток цивільного і торговельного законодавства в XIX—XX ст.
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты