ПЕРЕДМОВА. До тих, хто відкрив цю книжку, до тих, кому притаманні гуманність і чесність, до тих, хто відстоює моральні засади у житті

До тих, хто відкрив цю книжку, до тих, кому притаманні гуманність і чесність, до тих, хто відстоює моральні засади у житті, до тих, у чиїх серцях зростуть посіяні слова і принесуть плоди, – звертаюсь!

У час безкомпромісної боротьби добра і зла, коли вирішується доля не лише України, а й цілої планети, несемо відповідальність за збереження життя на Землі. Кожна людина неодноразово постає перед вибором: яку дорогу обрати, яких засад дотримуватись у своєму житті і т. ін. Та найбільша дилема постає для того, хто у час складних випробувань стає подібним до маятника, який не має власної визначеної позиції. Така людина обирає шлях найменшого опору, аргументуючи це тим, що різні обставини диктують свої правила життя, створюють умови для виживання. Як наслідок, людина мириться з навколишньою несправедливістю і сама починає примножувати її. Поки ми творимо у своєму житті і житті оточуючих безправ’я, ми сіємо смерть. Тема справедливості пронизує усі сторінки Біблії. Чи знаємо свою ціну? Ми не можемо маніпулювати людським життям, віддаючи перевагу прибутку. Щоб забезпечити головну засаду медицини – не зашкодь — людина повинна підпорядковуватися Божим законам, які є досконалими законами Любові. Перемогти темряву зможе тільки людська гідність, помножена на віру у Господа.

Людяності й обов’язку перед усім живим на планеті навчає біоетика. Ця порівняно молода наука покликана вирішувати проблеми ставлення до людського життя у всіх його проявах, аналізуючи моральність дій людини, тобто відповідність вчинків моральним нормам та цінностям у біолого-медичній галузі і в системі охорони здоров’я. З огляду на бурхливий розвиток біології, медицини, технологічних наук особливе місце посідає персоналістична біоетика, яка зосереджує увагу на людині як особистості у її духовній, душевній і тілесній цілісності.

Фах лікаря передбачає таке спілкування з людиною, у якому людська істота постає перед ним як вершина Божого творіння, відкуплена кривавою жертвою Ісуса Христа. Покликання лікаря – насамперед служити людині. Лікар має дотримуватись високих моральних засад, підпорядковуватися такому державному законодавству, яке б не суперечило цінностям людського життя, оскільки воно, регламентуючи основні аспекти лікарської діяльності, має регулювати стосунки між фізичними і юридичними особами на будь-якому рівні надання медичної допомоги і в своїй основі не повинно суперечити засадам біоетики.

У певний історичний час держава мала ідеологію, гасла якої широко рекламувались і насаджувались у свідомості людей та були строго регламентовані державою. Сьогодні, в час демократії і свободи, панує певна анархія в діяльності людини. Свобода не може бути абсолютом людської поведінки. Вона має йти в парі з правдою і відповідальністю. Добре, якщо законодавство, як у деяких країнах, ґрунтується на біблійних доктринах. Має бути цензура, узгоджена з мораллю. Творець Неба і Землі сказав: "Не вбий", Не кради", "Не чини перелюбу".

Свобода без рамок відповідальності і милосердя набуває ознак найгіршого терору, жертвами якого передусім стають найуразливіші категорії людей: від ембріона, що опинився під загрозою аборту, до невиліковно хворого старця, стосовно якого приймають рішення про евтаназію. Така свобода (що насправді є свавіллям) стає причиною самознищення людини як особистості і навіть цілих народів, повсякденність яких регулюється часто законодавством, котре попри свою декларативну оформленість докорінно суперечить пошані гідності людини. У такому суспільстві інформаційний простір формує хибну життєву позицію: людина вважає свободою вседозволенність, але свідомо уникає відповіді на запитання, чи це добре.

Таким чином, потребою сьогодення є запровадження викладання у вищих навчальних закладах, зокрема медичного профілю, персоналістичної біоетики, як світоглядної дисципліни, котра повинна бути наріжним каменем формування зрілої особистості фахівця, і не лише лікаря чи фармацевта, а й тих, хто покликаний виховувати молоде покоління, яке здебільшого через ілюзії безмежної свободи потрапляє в найбільше рабство різних узалежнень, розплачуючись дорогою ціною: здоров'ям, а навіть життям, опиняючись на згарищі власного щастя.

Як пише Святе Письмо, лікар існує з Господнього благословення і є знаком його милосердя. Лікар покликаний охороняти те, що є найціннішим для людини – її життя і здоров’я. І медицина – це не лише лікарське мистецтво, не лише наука, яка має високу і благородну ціль. Медицина - це насамперед служіння.

Папа Іван Павло ІІ вважав, що лікарське покликання близьке до покликання священичого. Лікар має бути розрадником і помічником людини, бачити не лише хворобу, а й духовні рани і біль, які охоплюють все людське єство. Він повинен бачити у пацієнтові свого ближнього, якого треба возлюбити як себе самого. Щобільше, лікар покликаний бачити у своєму пацієнтові Бога, який є у кожному з нас. Тоді лікарське служіння стає служінням Богові через людину, яка хворіє і страждає.

Засади біоетики спрямовані на захист життя – цього найбільшого дару Господнього, – та гідності людини як особистості. Лікарське служіння — це допомога людям, полегшення їхніх духовних і тілесних страждань, забезпечення хворих необхідною люд ською підтримкою, пошана гідності людини як особистості у її духовній, душевній і тілесній єдності, оберігання людського життя від моменту запліднення до природної смерті.

Іспит, який складає лікар все своє життя, — це не лише іспит на фаховість, це іспит на милосердя і співчуття.

У ХVІІ ст. емблемою медицини була палаюча свічка, яку згодом замінили на чашу і змію. Внутрішнім змістом цього символу були слова Авіцени: «Aliis inserviendo ipse consumor» — "Служачи іншим, згоряю сам". Хай слова ці стануть кредо наших діянь. Нехай образ палаючої свічки буде нашим символом у нинішній хоч тривожний, але обнадійливий час. Лікар завжди повинен нести в душу людини надію на порятунок, добровільно стати на шлях згоряння — у власноруч розкладену ватру він має щодня докидати часточки своєї душі, щоб вона не згасла, не жевріла, а горіла.

Творімо добрі вчинки, любім Бога і ближнього, розумно використовуймо своє життя для надбання духовних скарбів, щоб зі спокійною душею постати перед Справедливим Судом.

Навчаймося і працюймо для рідного народу, для Землі, що дарує красу буття. Будьмо світлом у темряві, будьмо проводирями немічних, будьмо щирими, мудрими і добрими, покірно і радо несімо свій хрест, і щомиті свого життя складаймо найважливіший іспит – іспит на милосердя, щоб бути в обіймах нашого Господа.

І нехай допомагає нам Бог на тій важкій, але прекрасній, благородній дорозі служіння хворому, у якому присутній терплячий Христос.

Нехай надихає і благословить нас Господь Бог, а Пресвята Богородиця, всі Ангели та Святі заступаються і підтримують нас у житті.

Нехай винагородою за нашу працю будуть слова В. Гете: "Перед великим розумом схиляю голову, перед великим серцем – згинаю коліна".

З Господнього благословення, завершуючи роботу над посібником і оглядаючись на пройдений шлях його підготовки, висловлюємо велику вдячність Господу Богу і всім, хто волею Божою спричинився до цього.

Найперше віддаємо подяку Високопреосвященному Владиці Глібові Лончині, Керівнику Курії Києво-Галицької Митрополії УГКЦ та Високопреосвященному Владиці Ігорю Возьняку, Архієпископу КуріїЛьвівської Архієпархії УГКЦ. Завдяки їхнім глибоким молитвам за розвиток і становлення біоетики в Україні та фінансовій підтримці стало можливим видання цього посібника.

Віддаємо подяку Матері Генеральній Дженес Солюк, ССНДМ, опіка якої стала ґрунтовною базою для підвищення рівня знань і кваліфікації в Інституті біоетики, що в Римі, та долучення Інституту біоетики імені Ярослава Базилевича до Світової федерації інститутів біоетики, персоналістично обґрунтованої.

Сердечно дякуємо служителям Церкви: о. Йосафату Воротняку, ЧСВВ; о. Михайлу Волошину, ЧНІ; о. Василю Оприску, ЧНІ; о. Михайлу Ковалю, ЧНІ; о. Василю Зіньку, ЧСВВ, о. Михайлу Лучківу ЧСВВ; о. д-ру Ігорю Бойку, які з самого початку нашої діяльності всебічно надавали допомогу, починаючи від технічної комп’ютерної підготовки матеріалів і до безпосередньої участі у конференціях, засіданнях та інших заходах з питань біоетики.

Щиро дякуємо ректору Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького академіку АН ВШ України Борису Зіменковському, проректорам, деканам і адміністрації медичного університету за всеохоплюючу увагу, абсолютне розуміння, всебічне сприяння і постійну підтримку у розвиткові дисципліни біоетики в навчальному процесі, завдяки чому створено і технічно обладнано кабінет біоетики.

Безмірно вдячні світлої пам'яті доценту Ярославу Базилевичу, який перший відкрив двері викладанню біоетики в медичному університеті і став ініціатором створення Інституту біоетики.

Особливо дякуємо проректору з навчальної роботи академіку АН ВШ України Мечиславу Гжегоцькому за увагу і постійну допомогу у вирішенні питань належного поєднання курсу біоетики з іншими дисциплінами і введення в навчальний процес для найкращого засвоєння студентами.

Дякуємо помічнику ректора з кадрових питань Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького доценту Михайлу Слабому, який завжди був опорою і допомогою в процесі становлення курсу біоетики.

Щиро дякуємо помічнику ректора п. Наталі Кучумовій, яка допомагала і сприяла розвитку дисципліни "Біоетика" в медуніверситеті.

Дякуємо професору Тимофію Калинюку, який сприяв утвердженню біоетики не тільки як елективного курсу, але і як обов'язкової дисципліни навчального плану.

Особливу вдячність висловлюємо заступникові директора Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, доценту Петру Шевчуку за багаторічну опіку у запровадженні і поширенні дисципліни "Біоетики" у вищих навчальних закладах.

Безмірно вдячні професору Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Марії Кашубі за її, без перебільшення, титанічну працю і всебічне керівництво у роботі над дисертацією, матеріали якої стали основою посібника.

Велика подяка академіку Юрію Кундієву і канд. наук з державного управління Володимиру Загородньому за сприяння у науковій діяльності на ниві біоетики.

Щиро вдячні за неоціненну допомогу, підтримку і сприяння у прокладанні дороги в справі розвитку молодої науки біоетики високоповажаним урядовцям: п. Анатолію Чемерису; п. Олександру Зінченку; п. Івану Гелю; п. Степану Давимуці; п. Михайлу Косіву; п. Миколі Чумаченку; п. Василю Куйбіді; п. Роману Бойку; п. Михайлу Павловському; п. Ігорю Геричу; п. Володимиру Чернюку; п. Івану Солоненку; п. Ярославу Радишу; п. Василю Пазеняку; п. Івану Луцю; п. Орисі Мишанич, п. Всеволоду Жовтавецькому, світлої пам'яті академіку Мар'яну Долішньому.

Дякуємо доценту Ігорю Держку, завідувачу кафедри філософії та економіки, з яким нас поєднує творча співпраця. Плекаємо майбутні плани в розбудові кафедри і Інституту біоетики.

Дякуємо за допомогу найближчим помічникам п. Вікторії Вікторенко, п. Ірині Братівник, п. Оксані Мартинів, п. Марії Паранчук, п. Наталі Димар, п. Юрію Панишко в опрацюванні матеріалів, які є важливою складовою цього посібника та всієї роботи кабінету біоетики.

Нехай щедрий милосердний Господь молитвами Пресвятої Богородиці воздасть мій борг вдячності.

с. Діогена

Вступ

Актуальність біоетики в Україні й у цілому світі випливає із кризи сьогодення, що спричинена втратою моральних цінностей. Людське життя нині має умовну цінність. З одного боку, демократичний світ веде боротьбу за щораз нові права людини, з іншого – ті самі права ненародженої людини, вмираючої, соціально неадаптованої – порушує. Замислитися над проблемою виживання людини покликані нові галузі науки, насамперед біоетика.

У процесі становлення національної системи охорони здоров’я України та реформування медичної науки перед суспільством і державою постає необхідність розвитку біоетики, яка розглядає людину як особистість, передусім з її духовними цінностями і потребами, слугує їй, є відкритою для нових наукових знань, ґрунтується на моральних засадах, зорієнтованих на пошану гідності людини в духовній, душевній і тілесній інтегральності та її розвитку, на збереження людського життя та здоров’я від моменту запліднення (злиття чоловічої та жіночої гамет) до природної смерті. За жодних обставин людину не можна розглядати як засіб для реалізації певних інтересів.

Сучасні досягнення технічних наук, біології та медицини повинні слугувати на користь людству, а не бути інструментом маніпуляцій та зловживань, скерованих проти людей. Можливе це за умови, якщо здобутки людства ґрунтуватимуться лише на справжніх цінностях і об’єктивних моральних нормах.

Біоетика – порівняно молода наука, яка покликана вирішувати проблеми ставлення до людського життя в усіх його проявах через оцінку моральності дій людини як у біологічно-медичній галузі, так і в системі охорони здоров’я стосовно відповідності їх моральним нормам та цінностям. Ця наука, за твердженням фахівців, опрацьовує методологію прийняття рішень, адекватних із соціальної, медичної, психологічної та правової точок зору.

Моральні критерії біомедичного втручання у людське життя та здоров’я ґрунтуються на тому, що людина є особистістю, а отже цінністю об’єктивною, надприродною і недоторканою.

Людина ― істота суспільна, тому її здоров’я й хвороби, погіршення чи покращення рівня життя позначаються на стані суспільства і водночас є його похідними. Суспільство має моральний обов’язок охороняти життя і здоров’я усіх своїх членів. Однак за поняттям охорони життя і здоров’я людини іноді приховують втручання, яке не має нічого спільного з охороною, як це бачимо на прикладі деяких аспектів генної інженерії або клонування, а перед тим в експериментах та практиці нацистів і расистів.

Науково-технічний прогрес спричинив зміну поглядів на морально-етичні взаємини між лікарем і пацієнтом, що формувалися століттями. Поява складних досліджень та методів лікування, винайдення і впровадження нових ліків, новітні досягнення науки вимагають морально-етичної і правової регламентації. Тут переплелись інтереси медиків, біологів, юристів, політиків, філософів, економістів і соціологів. Ці питання не можуть залишити поза увагою також органи державного управління.

На даному етапі розвитку суспільства виникла потреба переглянути основні нормативно-правові акти, що визначають функціонування системи охорони здоров'я, та скласти нові, беручи до уваги положення біоетики.

В Україні зацікавлення біоетикою тільки починається. Її засади ще не стали надбанням широкої громадськості. Біоетика, яка нині набуває статусу прикладної науки, поступово запроваджується як дисципліна у вищих навчальних закладах України, передусім медичного профілю.

Засвоєння знань з біоетики дає змогу керівникам органів та закладів охорони здоров'я, лікарям, медичним сестрам та іншому персоналу лікувально-профілактичних та фармацевтичних закладів дотримуватися у практичній діяльності засад, що позитивно впливають на діагностику, лікування та профілактику хвороб, збереження та зміцнення здоров'я населення.

Утвердження засад біоетики вносить свою лепту в реалізацію заходів щодо поглиблення духовності, усвідомлення цінності людського життя, підвищення моральності та формування здорового способу життя громадян.

Забезпечити дотримання біоетичних засад можна завдяки відповідній правовій базі. У багатьох країнах Західної Європи вона доволі розвинена, а в Україні лише розробляється, як бачимо з окремих статей “Основ законодавства України про охорону здоров’я”.

ЮНЕСКО, ВООЗ і Рада Європи віднесли біоетику до пріоритетних напрямів. За ініціативою ЮНЕСКО у 1997 р. створено Міжнародний комітет з біоетики. Національна комісія України у справах ЮНЕСКО у 1998 р. ініціювала створення відповідного національного комітету. Комітет з питань біоетики створений на громадських засадах при Президії НАН України (Постанова від 13.07.1998 р. №278). Очолює Комітет віце-президент АМН України академік Ю.І.Кундієв.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01.11.2000 р. № 281 “Про затвердження Інструкції лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і типового положення про комісію з питань етики” в Україні розпочатий процес формування комітетів з етики на базі установ охорони здоров’я. Інструкція містить основні вимоги до проведення клінічних випробувань лікарських засобів, які можна виконувати на пацієнтах (добровольцях) за повною чи скороченою програмою, а також наголошує на необхідності створення спеціальних комісій з питань біоетики для проведення експертизи клінічних випробувань. Функції цих комісій відповідають основним завданням комітетів з етики, що їх передбачено міжнародними нормами.

Діяльність Комітету з питань біоетики при Президії НАН України, а також Української асоціації з біоетики, Інституту біоетики ім. Ярослава Базилевича сприяє зростанню зацікавленості українського суспільства проблемами біоетики. Лише за останні роки помітно побільшало наукових публікацій (статей та монографій) з біоетики, перекладаються праці відомих мислителів Заходу, ідеї яких стають доступними широкому загалу.

Першочерговим завданням є створення й затвердження біоетичного кодексу лікаря в Україні, кодексу клінічних обстежень та випробувань нових медичних технологій і ліків, кодексів проведення експериментальних досліджень тощо, впровадження засад біоетики у медичну практику та в практику державного управління охороною здоров’я.

Вимогою сьогодення є комплексне впровадження засад біоетики в діяльність органів і установ системи охорони здоров’я й суспільства загалом як органічне поєднання світського знання і духовності релігії на основі пошани гідності людини як особистості та її відповідальності за збереження людського життя і здоров’я.

Актуальність та необхідність розвитку біоетики в Україні зумовлена не лише слабкістю гуманітарного потенціалу, а й нерозвиненістю механізму коеволюційної взаємодії науки, етики й політики, а також неефективністю комунікативного механізму при створенні високорозвиненого й духовно багатого суспільства.

З метою зміцнення гуманістичних засад українського суспільства визначено концепцію впровадження засад біоетики в практику охорони здоров’я, зокрема щодо: етичного обмеження надмірного розвитку біомедицини та глибокосяжного впливу новітніх біомедичних технологій на людське життя; зосередження уваги не лише на органі чи організмі, а передусім на хворій людині як особистості; вирішення кризи взаємин лікаря і пацієнта на основі відновлення засад автономії пацієнта та через вплив на суспільну думку; культивування загальнолюдських цінностей. Запропоновано шляхи й засоби такого впровадження через створення відповідної законодавчої бази з біоетики та залучення зарубіжного досвіду. На цій основі обґрунтовано необхідність: створення комітетів з етики в усіх установах охорони здоров’я; активізації роботи депутатських комісій охорони здоров’я щодо впровадження в лікарську практику засад біоетики; пропагування й формування здорового способу життя населення; створення центрів і кафедр біоетики у навчальних закладах медичного профілю з метою ширення знань з біоетики та проведення наукових досліджень у цій царині; створення громадських асоціацій та інститутів біоетики в Україні. У контексті зміцнення засад охорони здоров’я визначено необхідність створення відповідної законодавчої основи функціонування біоетики як нового мислення в системі суспільної свідомості, що засвідчує глобальність осмислюваних біоетикою проблем.

На прикладі законодавства України стосовно регуляції виробництва й торгівлі алкоголем бачимо невідповідність низки положень таких законів і постанов пропаганді обмеження його вживання: на перше місце поставлені проблеми ринкової економіки, а не особистість і цінність життя людини.

Стан наркоманії в українському суспільстві потребує перегляду не лише законодавчих актів, які регулюють виробництво й обіг наркотичних речовин, покарання за несанкціоноване їх розповсюдження, а й тих, які гарантують активну психологічну допомогу наркозалежним, сприяють їх реабілітації, координації таких зусиль у міжнародному масштабі; потребує нових шляхів ресоціалізації хворих на алкоголізм, наркозалежних та хворих на СНІД із запозиченням зарубіжного досвіду в цій сфері, де пріоритетом є людина як особистість.

Ефективного державного регулювання, зокрема біоетичної експертизи на державному рівні, вимагає проблема трансплантації органів та експериментування над людиною. Передусім потрібно забезпечити дотримання засад: інформованої згоди, перевагу можливого успіху над ризиком спричинення негативних наслідків для життя і субстанційної цілісності людини як особистості. Цим зумовлена необхідність негайного перегляду чинних законодавчих актів та прийняття нових законів на основі засад біоетики щодо втручання в людський організму унаслідок розвитку науки і біомедичних технологій, оскільки їх неконтрольоване застосування загрожує гуманності всього суспільства.

Оцінка життя людини з погляду персоналістичної біоетики однозначна: людське життя потрібно шанувати і захищати від моменту запліднення до природної смерті. Не можна допустити його зневаги через штучний аборт, контрацепцію, клонування, евтаназію, деякі аспекти генної інженерії, стерилізації, репродуктивних технологій, біомедичних маніпуляцій.

Ознайомлення з суттю біоетики переконує, що етичні цінності біомедичного втручання в організм людини та механізми їх функціонування в управлінні системою охорони здоров’я України на нинішньому етапіпозитивно впливають на якість та ефективність діагностики, лікування, реабілітації хворих, профілактики захворювань, збереження та зміцнення здоров’я населення, продовження тривалості життя.

Розв’язання теоретичних проблем щодо впровадження засад біоетики в систему охорони здоров’я України, формування основи для подальшого наукового вивчення гуманітарних проблем біотехнології та медичної науки сприятиме підвищенню ефективності вітчизняної системи охорони здоров’я, а також організації навчального процесу, спрямованого на підготовку гуманних та висококваліфікованих фахівців.