Транссексуалізм і корекція статевої орієнтації

Транссексуалізм є складним явищем, яке породжує багато запитань і деколи залишає їх без відповіді. Це стосується клінічних, антропологічних та етичних аспектів. Для пояснення феномена транссексуалізму обмежимось базовими елементами, які до певної міри висвітлюють цю проблему.

Складові елементи феномена транссексуалізму

Щоб подати чітке визначення транссексуалізму, необхідно з'ясувати, що розуміємо під терміном "ідентичність статі". З наукової літератури відомо, що людина має глибоке інтуїтивне усвідомлення своєї приналежності до певної статі. Становлення чоловічої чи жіночої статі відбувається від моменту запліднення через гармонійний розвиток статевих залоз та формування внутрішніх і зовнішніх статевих органів. Численні генетичні, гормональні чинники і вплив довкілля взаємодіють між собою, створюючи необхідну базу для остаточного формування статі. Усе зазначене вище означає, що поділ людини на дві статі є надзвичайно складним феноменом, який внаслідок цього може бути наражений на небезпеку дефектів і вад. Головною проблемою транссексуалізму є глибокий дискомфорт і протиріччя, які відчуває особа, тому що її фізіологічна стать не відповідає психологічним відчуттям.

Отож, транссексуалізм є аномалією так званої ідентичності статі, тобто статевої орієнтації - протиріччям між фізіологічною і психологічною статтю людини. Особа-транссексуал намагається жити статтю, протилежною до своєї біологічної суті. Така людина бажає змінити свою фізичну будову через хірургічне втручання. Транссексуальний синдром означає, що індивід, який фізіологічно є чоловіком, психологічно почувається жінкою, або навпаки. На думку сексопатологів, транссексуал - це особа, яка має чоловічі статеві органи, але жіночу ідентифікацію статі, або навпаки. Ці наукові дані дають змогу до певної міри зрозуміти відмінність між транссексуалізмом та іншими сексуальними відхиленнями, як-от гомосексуалізм і трансвестицизм.

Характерні ознаки транссексуалізму

Критерії для діагностики транссексуалізму подані в Американському національному діагностичному психіатричному стандарті (DSM-IV):

- інтенсивне і стале відчуття своєї приналежності до протилежної статі;

- намагання особи змінити свою стать на протилежну. Дана особа переконана, що народилася з протилежною статтю;

- аномалія транссексуалізму викликає сильний дискомфорт особи.

Щоб визначити особу як транссексуала, усі вище подані ознаки мають бути постійними, інтенсивними і тривалими. За цими медичними означеннями транссексуалізму криється драматичність і важкість становища, глибоке страждання даної особи. У такій ситуації людина почувається внутрішньо роздвоєною, вона не сприймає своєї статі і бажає її змінити. З віком цей стан посилюється і погіршується, а іноді істотно ускладнюються стосунки з іншими людьми аж до самогубства.

Причини транссексуалізму

Незважаючи на те що розширились знання у галузі сексології та сексопатології, пізнання феномена транссексуалізму ще досі неповні, обмежені і фрагментарні. Досі панує непевність щодо походження транссексуалізму. Багато гіпотез, які подають вчені, не розв'язують проблему до кінця. Існують три погляди на походження транссексуалізму.

Одна група вчених пояснює природу транссексуалізму на основі біологічних даних про відхилення, починаючи від внутрішньоутробного розвитку плоду, а відтак після народження дитини. Друга група вчених вирішальними вважає соціально-психологічні чинники. На їхню думку, внутрішні і зовнішні стимули, які беруть початок у сімейному вихованні особи, а також суттєвий вплив середовища, у якому зростає людина, відіграють вирішальну роль у формуванні статі людини. Третя група вчених наголошує на сукупності біологічних і соціально-психологічних чинників.

Терапія транссексуалізму

Для успішного лікування транссексуалізму потрібен вірогідний діагноз, отриманий на основі вивчення історії хвороби, сімейної ситуації пацієнта та вираженості захворювання. Отже, потрібен досвідчений і кваліфікований медперсонал.

Невизначеність причин виникнення транссексуалізму спричинює труднощі в лікуванні цієї патології. Лікарі намагаються розв'язати проблему транссексуалізму, застосовуючи психотерапію, гормональне, а також хірургічне лікування. Метою лікування транссексуалізму є постійна адаптація та осягнення щораз більшої психічної і соціальної гармонії людської особи.

Іноді для досягнення бажаних результатів у лікуванні транссексуалізму психотерапію поєднують з гормональним лікуванням або навіть із хірургічним втручанням. Психотерапія ефективна на ранніх стадіях захворювання. Буває, що особа переборює психологічний чинник і живе з цим захворюванням.

Хірургічний метод лікування транссексуалізму, який застосовують від 60-х років XX ст., полягає у зміні статі. Проте це хибний шлях, тому що чоловічу та жіночу стать творять не лише зовнішні статеві органи, які можна замінити на органи протилежної статі. Хірургічне втручання застосовують для модифікації так званих другорядних ознак статі, як-от естетична корекція носа, губ, фігури і т. ін. Однак не слід забувати, що завжди залишається незмінною генетична стать людини; характерні властивості чоловічого чи жіночого мислення; внутрішні органи, як-от передміхурова залоза і куперові залози у чоловіків.

Отож, лікування транссексуалізму є надзвичайно складною проблемою. Для його успішності потрібні різні професійні спеціалізації: гінекологія, урологія, андрологія, пластична хірургія, щоб пацієнт зміг досягти найвищого рівня соматичних і психологічних аспектів бажаної статі.

Хірургічне втручання полягає у поетапній реконструкції статевих органів людини. Перший етап передбачає гормональне лікування, яке впливає на зміну зовнішніх статевих органів, наприклад, молочних залоз. Другий етап лікування полягає у психотерапії, яка має за мету підготувати пацієнта до третього, завершального етапу лікування – хірургічного втручання. Наприклад, у транссексуала-чоловіка під час хірургічного втручання видаляють яєчка і статевий член з особливими модифікаціями і скороченнями, які надалі використовують як тканину-матеріал для формування піхви і вульви. Виконуються також модифікації для нормального відходження сечі. Психотерапія застосовується як у підготовчій фазі, так і у післяопераційний період. Складнішим є хірургічне лікування жінок–транссексуалів. Потрібно видалити молочні залози, матку, яєчники і маткові труби, а відтак сформувати чоловічий статевий член і сечівник. Щоб запобігти подальшим ускладненням, які пов'язані з функціями статевого члена, часто застосовують спеціальні протези, особливо, якщо виникають проблеми з ерекцією. Зауважимо, що під час такого лікування часто виникають післяопераційні ускладнення.

Кінцевим результатом лікування повинні бути не лише анатомічні зміни, а й суттєве покращення психологічного стану людини. Найважливішою і найважчою проблемою цієї патології залишається психічна сфера людини. Досвід останніх десятиліть у цій галузі показує, що високий відсоток таких операцій не забезпечує очікуваних результатів. Іноді у психіці людини виникає конфлікт між хірургічно-зміненими зовнішніми статевими органами, внутрішніми гормональними проблемами і психічною сферою. Трапляються випадки, коли хірургічне втручання завдає навіть шкоду пацієнтові, призводячи до тяжких психічних розладів, бажання повернути попередній стан чи навіть до самогубства.

Етична проблема транссексуалізму

Моральна оцінка хірургічного втручання з метою корекції статі є складною і неоднозначною. Такі вчені, як Е. Згречча, К. Кафарра, М.Кодзолі [9, 38], вважають хірургічне втручання у випадках транссексуалізму нелегітимним. Позиція Церкви у цьому питанні остаточно не визначена, що ще більше утруднює формування моральної оцінки. Лікарі повинні приймати чіткі рішення у конкретній ситуації, повинні якнайкраще використовувати знання і доступні методи, щоб полегшити стан пацієнта.

Альтернатива хірургічного методу лікування

Альтернативою хірургічного методу лікування транссексуалізму є застосування всіх інших методів для того, щоб людина могла жити зі своєю патологією, подібно як хворі з тяжкими недугами. Якщо йдеться про пацієнтів-транссексуалів, які декларують себе християнами, співпраця психотерапевта і священика може відкривати широкі перспективи щодо вирішення цієї проблеми.

У підсумку наголошуємо, що як пацієнтові, так і лікареві потрібно ретельно зважити усі кроки, перш ніж прийняти рішення щодо лікування. Поспішність у цій ситуації може призвести до тяжких і непередбачуваних наслідків.