Монетаристська теорія в ретроспективі. Сучасний монетаризм

Інфляція – це грошове явище. Причина інфляції така: багато грошей – мало товарів. Інфляція пов’язана з очікуваннями.

Монетаристи розрізняють два види інфляції: очікувана (нормальна) і непередбачена.

У випадку очікуваної інфляції досягається рівновага на ринках товарів і послуг, темп зростання цін відповідає очікуванням і розрахункам людей. Якщо темп інфляції виходить за межі очікуваного, різке зростання цін супроводжується різними порушеннями господарської діяльності.

Ціни на товари походять на термометр в тому розумінні, що він реєструє спеку, але не створює її.

Але така аналогія веде до помилки. Справа в тому, що ціни – це не тільки вимірювальний інструмент, вони також відіграють життєво важливу роль в економічному процесі.

Зростання цін, неочікувана інфляція веде до збільшення безробіття. Якщо в короткостроковому періоді існує зворотний зв'язок між інфляцією і безробіттям, то в довгостроковому періоді ця залежність зникає. Постійне грошове стимулювання сукупного попиту породжує зростаючу інфляцію. І разом із зростанням цін відбувається збільшення кількості безробітних.

Монетаристи роблять висновок, що необхідно перекрити канали, через які породжується неочікувана інфляція, ліквідувати дефіцит державного бюджету, котрий породжується грошовою емісією, обмежити наступ профспілок, скоротити державні витрати для підтримання повної зайнятості.

Оптимальне зростання цін повинно бути стабільним. Для цього необхідна відповідна грошово-кредитна політика держави.

Між темпом зростання грошової маси і зростанням цін не існує жорсткого співвідношення. Зростання цін на початку інфляції менший у порівнянні із зростанням грошового обігу. В цей період зростання цін розглядається як тимчасове явище. Але потім ситуація змінюється: у зв’язку з тим, що купівельна спроможність готових грошей зменшується, вони стають дорогим способом збереження активів. Від „зайвих” грошей прагнуть звільнитись. Тому на цій стадії ціни зростають швидше у порівнянні із кількістю грошей.

Що стосується інфляції витрат, то ця проблема не заслуговує особливої уваги. Згідно із поглядами монетаристів для вирішення цієї проблеми необхідно підтримувати конкуренцію і встановлювати плаваючий курс валют.

Грошова політика повинна бути спрямована на збалансованість попиту на гроші та їх пропозицію. Зростання грошової пропозиції повинне забезпечувати сталість цін.

Але прийняття рішень часто запізнюється і нерідко результати протилежні очікуваним. Ці рішення торкаються обмеженої області й не беруть до уваги сукупність наслідків всієї політики в цілому. Центральний банк повинен відмовитися від кон’юнктурної політики і перейти до політики довгострокового впливу на економіку шляхом поступового збільшення грошової маси.

Монетарні фактори впливають на цінові, вартісні показники. Тому під впливом збільшення кількості грошей відбувається зростання цін, а не зростання реального суспільного продукту. Ця обставина повинна братися до уваги, тоді коли розробляються практичні рекомендації.

Коли вибирається темп зростання грошей, необхідно мати на увазі два фактори: рівень очікуваної інфляції й темп зростання суспільного продукту. Середньорічний темп зростання грошової маси пропонується встановлювати на рівні 4 – 5%. М. Фрідмен вважав, що зростання реального валового національного продукту становить 3% і разом з тим відбувається невелике зниження швидкості обігу грошей.