Культурна спадщина.

3.1 Образ І. Мазепи в поезії і прозі.

Найдавнішим романом про Івана Мазепу вважаються "Спомини Аземи" французького письменника Анрі Д'Орвіє"; роман видавався двічі — в 1764 та 1766 роках, окрім того двічі в німецькому пере­кладі — в 1766 та 1773 роках і раз у данському — в 1769 році. Істо­ричний фактаж тут поперекручуваний, але автор добре відбиває політичну ситуацію часу І. Мазепи і ставиться до нього як до національного героя. "Роман Д'Орвіє. — пише Б. Романенчук, — € панегіриком І. Мазепі. В романі описується молодість Мазепи, його навчання, служба королівським пажем, говориться про його вели­кий успіх у жінок. Зазалом Д'Орвіє бачить Мазепу мучеником національної ідеї

Іван Мазепа єдиний з українських історичних діячів, котрий дос­тупився честі стати героєм коли не світової, то європейської літера­тури. Особливо був люблений романтиками, яких приваблював як Його патріотичний чин щодо визволення рідного народу з іноземно­го ярма, так І його, і це передусім, героїчно-любовна небуденність. Такий Іван Мазепа оспівувався в поезіях, поемах, описувався в оповіданнях, повістях, романах, що породило й ряд малярських полотен на цю тему, а це ще більше спо­пуляризувало романтичний ореол гетьмана. Коли ж ми переглянемо, як подає Мазепу народна українська творчість, то побачимо це са­ме, тобто нічого подібного до реального образу або вельми мало — ніби йдеться про якусь іншу людину. Отже, можна сказати, що з бігом часу Мазепа все більше й біль­ше переходив у літературний міт.

Віконт де Вогюе щодо цього резонно писав: "Історія не дала йо­му корони, як він того жадав. Але поезія обдарувала Його тим — без його відому — королівством, набагато загадковішим, аніж те, що є в політиці. Чи заслужила його ця загадкова особистість? Не вимагай­те відповіді історії. Його вороги ненавидіти, але зате жінки Його лю­били, церква прокляла його, але поети оспівали Його! А доки світ буде таким, яким він є нині, останнє слово завжди належатиме жінкам і поетам" .

Серед росіян, що писали про І. Мазепу, найоб’єктивнішу по­зицію зайняв Фадей Булгарін;. Він видав свій роман " Іван Мазепа " в 1833—1834 роках у двох частинах. У передмові до нього автор пише: "В цьому романі я захотів подати нариси характеру Мазепи так, як я зрозумів його за історією та переказами. Мазепа був одним із найрозумніших і найученіших вельмож свого часу, І щоб бути вели­ким мужем, йому не вистачало тільки добродійності. Без неї не зро­били його щасливим розум, ученість, почесті, багатства і влада. Ось гака тема мого роману". Отже, засновок роману можна визнати за фальшивий, адже нам відомо ,що добродійність була головною ознакою І. Мазепи. Зрештою, під тим, що він був таки "великий муж", підписалися не лише визначні українці, але й багато хто з усієї Європи. Так само через не знання та звісну російську упередженість до українців, яких вони завжди хотіли й хочуть бачити людьми другого сорту, Булгарін звіщає про низький рівень культури та освіти в Україні за часів Мазепи — поданий нами фактаж ґрунтовно це заперечує. В любовні справи гетьмана Булгарін відмовився входити, бо це достатньо зробили поети, а обмежився політичним характером Мазепи.

Головним героєм роману Олександра Чуровського "Запорозькі наїзди", що вийшов у 1837 poui, є Войнаровський. Мазепа тут епізо­дичний герой, ставлення до нього негативне, без глибшої розробки. В антиісторично-романтичному дусі образ І. Мазепи в по­емі Юхима Баршева "Єврей", що вийшла в тому ж 1837 році — в ос­нові її помста перевдягненого в сина Самойловича Мазепі.

В 40-х роках XIX століття українець І. Борозна надрукував в "Утренней звезде" за 1840 рік оповідання "Золота го­ра, чи Я тебе виручу", де Йдеться про часи Шведщини. Оповідання зветься "історичний малоросійський переказ". Автор наладнований проти І. Мазепи, описується боротьба українців, вірних царю, проти шведів. Мазепа лише осудно згадується.

Не забували про Мазепу і в літературах Західної Європи. У 1844 році в Німеччині було написано вірша про Мазепу, автор Gedicht von G. Е. (s. 36). У Мілані в 1845 році вийшов італійський переклад розібраного роману Ф. Булгаріна під назвою "Мазепа, роман­тична історія"", а в 1847 році у Флоренції видано твір італійського письменника Антонія Кортезі "Мазепа-вождь". Відомий твір із 1855 року Кароля Юлія Штерна "Die Schlacht bei Poltawa", а в той рік, коли писав свою поему С. Руланський, тобто I860 року, в Німеччині вийшов двотомний історичний роман Адольфа Мюцельбурга "Мазепа", надрукований у Берліні. Молодий Мазепа тут зображений із симпатією: він — лю­дина з рицарськими звичаями, яка потрапляє в конфлікти та непо­розуміння зі здеморалізованою польською шляхтою.

Коли говорити про шведські опрацювання теми І. Мазепи, вар­то згадати, що одна з пісень епосу шведа В. Гайленштама "Кароліяна" присвячена гетьману (її назва — "Мазепа І його посол", послом був священик Волох). Ставлення до Мазепи тут негативне. Мазепа вдає хворого, поразка шведів, за автором, сталася через Ма­зепу, який не був добрим полководцем. Цей уривок з епопеї в 1927 році вийшов у перекладі на італійську мову. Писав про Мазепу шведський поет Йоганес Петрус Валлін в епопеї "Carl der folfte", що вийшла 1893 року в Стокгольмі, — у чотирнадцятій пісні "Україна", що починається віршем "Мазепа". Тут автор описує особистість гетьмана і його політику. В іншій пісні переповідає любовну історію.

Не забували Мазепу і в Англії. Так, у 1850 році тут з’явилася романтична поема невідомого автора «Мазепа або дикі коні України», а в 1890-му в Лондоні поема Г. Л. Вілідма «Мазепа або дикі коні» - це переробка попередньої поеми.

З письменників кінця XIX — початку XX століття цікавиться 1. Мазепою Михайло Старицький, який навіть планував широко­масштабне полотно, але написано було лишень дві частини: "Мо­лодість Мазепи" та "Руїна". Перший твір — пригодницький роман, побудований на основі легенда Я. Пасеки з прив’язанням до коня, якого випущено в степ. Оповідається про життя юнака на козацькому хуторі Сича, де майбутній гетьман усвідомлює мету життя: служіння рідному краю. Мазепа в М. Старицького — борець за во­лю України. Таким він постає в другому романі "Руїна" (1899) — тут ідеться про 1668—1673 роки, про службу І. Мазепи в П. Дорошенка на посаді генерального писаря, що історики ставлять під сумнів. І. Мазепа був у П. Дорошенка ротмістром надвірної хоругви, вико­нував дипломатичні доручення, також обов'язки генерального оса­вула. Дія розгортається в часи Руїни, що її тут і зображено, як і тодішніх головних політичних діячів. Образ Мазепи не од­нолінійний, а поданий у всій своїй складності. Брала участь у ство­ренні цього роману дочка письменника Людмила Старицька-Черняхівська, про драму "Іван Мазепа"

В 1955 році 1. Деснянський у Лондоні видав книгу "Україн­ські історичні балади", де героями зокрема постають І. Мазепа та Карл XII. У 1959 poui на відзнаку 250-річчя смерті Івана Мазепи ви­дав у Нью-Йорку історичну поему "Гетьман Мазепа". Павло Сав­чук — досить просторий твір на 146 сторінок, прикрашений доку­ментальними ілюстраціями, є серед них і рідкісні. Автор — учасник національно-визвольних змагань 1917—1921 років, потім один із повстанських отаманів у 1921-1924 роках. Основна тема поеми — зудар І. Мазепи з Москвою як завойовницьким монстром, при цьому автор робить виходи в сучасність — написано твора в національно-патріотичному дусі; правда, шкодить йому те, що вірш у автора невироблений, кострубатий, що переводить поему в ряд аматорський.

З іноземців написав "Баладу про Мазепу" Бертольд Брехт, а за­галом у XX столітті ця тема з європейської літератури практично зникає.

Останнім етапом розвитку Мазепинської теми треба вважати 90-ті роки XX століття. Україна здобула незалежність: видано чима­ло передруків наукових розвідок про гетьмана, виходили збірники, писалися нові наукові та популяризаційні статті, з'явилися художні твори, з яких можна назвати романи Г. Колісника та Ю. Хорунжо­го. З них більший інтерес має останній, тут автор зібрав вагомий фактичний матеріал, але залишився в полоні старих упереджень що­до І. Мазепи, без глибшого вимкнення у цей складний І неоднознач­ний образ. Немало ремінісценцій на тему Мазепи є в сучасній по­езії.