Молитва роздумів

Третій засіб, що провадить до святості, це молитва роздумів, розважання.

Іван Герсон пише, якщо хтось не роздумує про відвічні правди, то лише чудом може жити по-християнськи. Він має рацію, бо якщо не практикуємо розважання, бракує нам світла і ходимо у темряві. Правд віри не бачимо очима тіла, але тільки очима душі, якщо вона роздумує про них. Хто не задумується над ними, нічого не спостерігає і ходить в темряві, а тоді, перебуваючи в тумані, легко прив'язується до всього чуттєвого і погорджує вічним. Св. Тереза так пише до єпископа Осми: "Хоч здається нам, що нема в нас недосконалості, та коли Бог відкриває нам очі душі, так як завжди робить це у молитві, тоді чітко їх бачимо". Ще скоріше сказав це св. Бернард: "Той, хто не розважає, не відчуває відрази до самого себе, бо не знає себе". Медитація, – каже святий, – вносить лад у почуття нашої душі, а наші дії спрямовує до Бога. Без розважання наші почуття прив'язуються до всього земного, і дії уподібнюються до них, і так все перебуває у безладі.

Повчальним є випадок, про який читаємо у біографії преподобної сестри Марії від Хреста з Сицилії. Під час молитви вона побачила диявола, який хвалився, що йому вдалося відтягнути одну з монахинь від спільної молитви. В дусі також побачила, що після цього, сатана далі спокушав цю монахиню, щоб згодилася скоїти тяжку провину, і що була вже готова виявити згоду. Зауваживши це, сестра Марія від Хреста негайно побігла застерегти її і таким чином уберегла від гріха. Також св. Тереза твердила, хто занедбує розважання, "дуже скоро стає або нелюдом, або дияволом".

Хто відмовляється від молитви роздумів – перестає любити Ісуса Христа. Розважання є немов блаженним горнилом, де розпалюється і зберігається вогонь святої любові: "У мене в нутрі запалало моє серце, від думок моїх огонь зайнявся " (Пс. 39, 4). Св. Катерина Булонська стверджувала: "Хто не практикує розважання, той позбавляє себе узів, що з'єднують душу з Богом. Тоді диявол, натрапивши на людину, остиглу в Божій любові, не буде мати перешкод намовити її скуштувати отруйне яблуко". А св. Тереза казала: "Витривалого у розважанні, хоч би до багатьох гріхів спонукав його сатана, я впевнена, Господь вкінці приведе його до пристані спасіння". А в іншому місці твердить: "Хто не відмовиться від дороги молитви, хоч пізніше, але дійде до Бога". І каже також, що сатана працює так тому, що хоче відхилити душу від молитви роздумів, бо "знає, що душа, яка витривало молиться, втрачена для нього ".

Скільки ж ласк здобуваємо завдяки розважанню! Тут народжуються святі думки, побожні почуття, запалюються великі бажання і приймаються тверді постанови жертвувати себе повністю Богові; таким чином душа посвячує Йому свої земні насолоди і невпорядковані бажання. Св. Алойзій Гонзага сказав: "Не буде великої досконалості без великої молитви". Нехай той, хто бажає досконалості, розважить над цією мудрою думкою святого.

Не треба розважати тільки для того, щоб насолодитися Божою любов'ю: хто робить це з такою метою, витрачає час і не багато з нього користає. Ми натомість повинні робити їх, щоб подобатися Богові, тобто для розуміння того, чого Бог бажає від нас і просити Його допомогти виконати Його волю. Преподобний отець Д. Антоні Торрес стверджував: "Несення хреста без жодної втіхи підносить душі до досконалості". Також молитва, позбавлена духовних втіх, є більш плідною для душі. Нещасливою є людина, яка занедбує її, не знаходячи у ній ніякої втіхи. Св. Тереза говорила: "Душа, занедбуючи молитву роздумів, сама себе кидає у пекло, без допомоги сатани".

Практикуючи розважання, душа завжди думає про Бога: "Хто справді любить, – говорить св. Тереза, – завжди пам'ятає про Любого". Тому люди молитви завжди говорять про Бога, бо знають як мило Йому, коли люблячі Його, насолоджуються розмовою про Нього і про Його любов до нас. Таким чином запалюють й інших любити Його. Св. Тереза пише: "У розмовах Божих людей завжди присутній Ісус Христос, а Йому дуже подобається, коли Ним насолоджуються".

З молитви роздумів народжується також бажання бути на самоті, щоб перебувати один на один з Богом і таким чином зберегти внутрішнє зосередження в необхідних зовнішніх заняттях. Підкреслюю "необхідних", чи це з огляду на керування справами родини, чи тих, які походять від урядів, тобто наказаних через послух, бо людина молитви повинна любити самоту і не може розсіюватися у зайвих заняттях, інакше може втратити духа зосередження, що є досконалим способом зберегти єдність з Богом. "Садок замкнений, моя сестра–дружина" (П. П. 4,12). Душа, наречена Ісуса Христа, мусить бути для всіх створінь замкненим садом; не може допустити до свого серця інших думок, ані інших справ, окрім про Бога і для Бога. Серця, відкриті на все суєтне, ніколи не стають святими. Святі, будучи великими працівниками у здобуванні душ для Бога, проповідуючи та уділяючи тайну покаяння, примирюючи посварених та опікуючись хворими, завжди запишаються зосередженими.

Те саме стосується посвячених науці. Скільки ж бажаючих багато вчитися і здобути освіту не стають ані святими, ані освіченими, бо правдива наука – це знання святих, тобто вміння любити Ісуса Христа, а любов Бога потягає за собою як знання, так і всякі інші блага: "От і прийшли до мене з нею разом усі блага, і в руках її багатство незліченне" (Муд. 7, 11). Св. Іван Берхманс особливо любив науку, але завдяки своїй чесноті не дозволив, щоб це перешкодило його духовному зросту. Бо апостол Павло нагадує: " не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри" (Рм. 12,3).

Звичайно, знання необхідні, особливо для священика, бо він мусить навчати інших Божого закону: "Бо уста священика мають берегти науку, і з уст його люди очікують повчання" (Мал. 2, 7). Необхідні йому знання, але в усьому потрібна поміркованість. Хто через науку пропускає молитву, засвідчує, що в науці шукає не Бога, а самого себе. Хто шукає Бога, повинен залишити науку, якщо це в даний момент не є необхідністю, щоб не пропустити розважання.

Найбільшим злом через занедбання розважання є те, що без молитви роздумів неможлива прохальна молитва. У багатьох моїх духовних творах я говорив про необхідність молитви прохання, а особливо – у присвяченій цій темі книжці під назвою: "Про великий засіб, яким є молитва ". У цьому розділі так само стисло порушу цю тему.

Достатньо тут звернути увагу на слова єпископа Осми, монсеньйора Паляфокс: "Чи могла б тривати любов, якщо б Бог не обдарував нас витривалістю? Як же Господь дасть нам витривалість, коли про неї не просимо? А як про неї попросимо без молитви? Без молитви немає єдності з Богом, яка підтримує цю чесноту". І стається так через те, що без розважання не можемо зауважити потреби своєї душі, невідомі нам небезпеки, що загрожують спасінню, ані засоби, які допоможуть перемогти спокуси. Таким чином, не зауваживши потреб, за які повинні молитися, занедбуємо молитву і стаємо на шлях загибелі.

А серед тем для роздумів нема більш корисних, ніж розважання над останніми речами: смертю, судом, пеклом і небом. Найкорисніші роздуми про смерть, тобто уявлення, неначе ми вже на постелі смерті з розп'яттям у руці і на порозі відходу до вічності.

Для того, хто любить Ісуса Христа і бажає завжди зростати в Його святій любові, немає більш слушної думки, ніж розважання Страстей Відкупителя. Св. Франциск Салезій говорив, що "гора Голгофа є горою тих, які люблять". Всі, хто любить Ісуса Христа, роздумують завжди на тій горі, де не дихається іншим повітрям, як тільки подихом Божої любові. Дивлячись на вмираючого з любові до нас Бога – "полюбив вас і видав себе за вас" (Еф. 5, 2) –неможливо не любити Його гаряче. З ран Розп'ятого виходять постійно стріли любові, які ранять навіть закам'янілі серця.

Наскільки щасливим є той, хто в цьому житті постійно перебуває на Голгофі! О, блаженна горо, о, горо гідна любові, горо дорога, хто ж покине тебе! Горо, палаюча вогнем любові, який розпалює душі, які на тобі витривало "проживають".