Специфіка філософського знання. Функції філософії

Розв’язуючи проблему свого ставлення до світу, людина завжди прагнула виробити цілісне уявлення про світ, у якому вона живе, з'ясувати, що лежить в його основі, яка з його першооснов є визначальною. У ров’язанні цього питання з’явилися два основні підходи. Згідно з першим, основою світу є об'єктивна реальність, матеріальне начало, а сама людина є продуктом цього світу. Цей напрям у філософії отримав назву матеріалістичного. Згідно з іншим підходом, будь-якій творчій діяльності передує ідеальний образ. Світ починає розглядатися як результат утілення ідеального начала. Цей напрям отримав назву ідеалістичного.

Із питанням про первинність буття пов'язане і питання про монізм, дуалізм і плюралізм. Монізм (грец. monos - один) – це філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала – матерії (матеріалістичний монізм) або духу (ідеалістичний монізм). Дуалізм (лат. dualis - двоїстий) - принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить із визнання наявності в ньому двох першооснов - духу й матерії, ідеального та матеріального. Плюралізм (лат. pluralis - множинний) передбачає декілька або безліч вихідних першооснов. Його основу складає твердження про множинність першооснов буття й основ пізнання. Наприклад, деякі давні мислителі розглядали як першооснову всього сущого такі різноманітні начала, як земля, вода, повітря, вогонь тощо.

Успіхи у справі наближення до розуміння світу, свого ставлення до нього значною мірою залежать від методу філософування зокрема від ставлення до таких двох найзагальніших методів, як діалектика та метафізика.

Інша важлива особливість філософського осягнення дійсності - субстанціалізм (лат. substantia - сутність), який знаходить свій вияв у прагненні філософів пояснити всю різноманітність явищ природи зведенням їх до чогось постійного, відносно усталеного і самостійно існуючого, до єдиного усталеного начала.

Визначенню ролі, яку відіграє філософія у суспільстві, сприяє і з'ясування її основних функцій.

Серед них:

— світоглядна функція, пов’язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;

— загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

— пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;

— прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;

— критична функція з її принципом«піддавай усе сумніву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

— аксіологічна функція з її вимогою дослідження об’єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;

— соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

— гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії.

— освітня функція, пов’язана з впливом філософії на свідомість людей.