Соціальна інфраструктура

Соціальна інфраструктура - це сукупність, або комплекс галузей, призначенням яких у суспільному поділі праці є задоволення потреб на­селення у соціально-культурних і соціально-споживацьких послугах.

Розвиток усіх ланок обслуговування населення має бути комплексним. Умовами комплексного розвитку соціальної інфраструктури в регіонах є:

• врахування регіональних чинників, що визначають обсяг і структуру
потреб населення в послугах;

• розробка і використання нормативів з урахуванням особливостей ста­тей видатків;

• досягнення оптимальних меж І внутрішньо регіональних пропорцій у
розвитку соціальної інфраструктури;

• обґрунтоване визначення обсягів капітальних вкладень в галузі соці­альної інфраструктури та їх розподіл за підгалузями.

Соціально-споживацький комплекс.Розглянемо особливості функ­ціонування складових соціально-споживацького комплексу.

Торгівля і громадське харчування.За формальний показник, який ха­рактеризує рівень розвитку торгівлі в регіоні є роздрібний товарообіг. Він відображує дію складної сукупності соціальних і економічних чинників, зокрема, купівельна спроможність населення, розвиненість мережі торгівельних закладів, товарна забезпеченість, інформаційна, транспортна інфраструктура тощо.

В Україні спостерігається регіональна відмінність обсягів роздрібно­го товарообігу. Він визначається насамперед:

• динамікою економічного розвитку регіону;

• структурою економіки;

• особливістю умов життєдіяльності населення;

• статево-вікові відмінності населення;

• рівень освіти;

• середній дохід на одного члена сім'ї.

Товарообіг громадського харчуванняпрогнозують окремим показни­ком і вводять його складовою частиною до загального обігу роздрібного товарообігу.

Розвиток громадського харчування регіону характеризують такі еко­номічні й соціальні показники:

• обсяг товарообігу громадського харчування, в тому числі продукції
власного виробництва;

• кількість страв;

• кількість підприємств громадського харчування та місць у них на 1000

осіб;

• коефіцієнт забезпеченості населення місцями;

• чисельність населення, яке користується послугами підприємств гро­мадського харчування.

Потреба населення у послугах підприємств громадського харчуван­ня за окремими регіонами неоднакова. Для того, щоб її визначити, треба врахувати місцезнаходження регіону, контингент його жителів, наявність промислових підприємств, навчальних закладів, шкіл тощо.

Оборот підприємств оптової торгівліза січень–вересень 2011р. становив 772,2 млрд.грн. Фізичний обсяг оптового товарообороту порівняно з січнем–вереснем 2010р. збільшився на 0,2%.

Оборот роздрібної торгівлі(включаючи роздрібний товарооборот підприємств, які здійснюють діяльність із роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями) за січень–вересень 2011р. становив 482,3 млрд.грн., що на 15,2% більше обсягу січня–вересня 2010р. У структурі обороту роздрібної торгівлінаорганізовані та неформальні ринки припадало 31%. В обороті організованих ринків 14% становив продаж сільськогосподарських продуктів.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням обороту фізичних осіб-підприємців) за січень–вересень 2011р. проти січня–вересня попереднього року збільшився на 12,5% і становив 15,5 млрд.грн.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність із роздрібної торгівлі та ресторанного господарства,за січень–вересень 2011р. становив 247,7 млрд.грн., що в порівнянних цінах на 14,6% більше обсягу січня–вересня 2010р.

Житлово-комунальне господарство.Це складний комплекс підгалузей, завданням яких є задоволення комунальних, побутових і соціально-культурних потреб населення.

До складу житлово-комунального господарства входять:

• житлове господарство;

• санітарно-технічні підприємства;

• служби інженерних мереж і споруд;

• транспорт;

• енергетичне господарство;

• всі види зовнішнього благоустрою;

• служби обрядових і спеціальних послуг.

Важливими даними для розробки заходів регулювання розвитку жит­лово-комунального господарства є:

• чисельність населення і його соціальний склад;

• нормативи забезпеченості житлом і комунальними послугами;

• перспективні показники розвитку галузей виробничої і невиробничої
сфер регіону;

• обсяг ресурсів, які можуть бути спрямовані на розвиток житлово-ко­мунального господарства.

Треба зазначити, що принципи розвитку і функціонування комуналь­ного господарства за радянських часів (система покращення житлових умов, система формування комунальних тарифів, відсутність конкурент­ного середовища в сфері надання комунальних послуг тощо) в умовах ринкової економіки набули руйнівного характеру. Тому зараз першочер­говим завданням є впровадження ринкових механізмів в сферу управлін­ня комунальним господарством, а також формування у населення нових стандартів соціальної справедливості.

Побутове обслуговування.Належне побутове обслуговування насе­лення сприяє економії суспільної праці, витрат, раціональному викорис­танню вільного часу, зближенню рівнів життя міських і сільських жите­лів.

Структура підгалузей побутового обслуговування:

• ремонт і індивідуальне пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних
виробів, головних уборів І текстильної галантереї;

• ремонт, пошиття і в'язання трикотажних виробів;

• ремонт побутових машин та приладів;

• ремонт і виготовлення металовиробів і меблів;

• ремонт і техобслуговування індивідуальних транспортних засобів;

• хімчистка і фарбування;

• послуги пралень;

• фотопослуги;

• будівельні послуги;

• послуги лазень, перукарень;

• прокат речей;

• транспортні послуги;

• ритуальні послуги.

Для визначення прогнозних показників розвитку сфери побутового обслуговування обраховують такі показники:

• потрібні виробничі потужності;

• розміри основних фондів, матеріальних, трудових, фінансових ресур­сів і джерела їх формування.

Вихідними для цих розрахунків є такі дані:

• досягнутий рівень обслуговування населення;

• потреба в послугах в цілому на одного жителя;

• можливий приріст чисельності населення;

• зміни в структурі доходів і витрат населення;

• дані визначення попиту І ступінь його задоволення;

• стан і розвиток матеріально-технічної бази;

' характеристика мережі підприємств побутового обслуговування.

Пасажирський транспорт і засоби зв'язку.Для аналізу роботи паса­жирського транспорту в регіоні застосовуються такі показники:

• кількість перевезених пасажирів у міжрайонному сполученні і пасажирооборот (в тому числі по всіх видах транспорту);

• середня відстань перевезення пасажирів за окремими видами тран­спорту;

• довжина автомобільних шляхів загального користування, в тому числі з твердим покриттям;

• будівництво нових автомобільних шляхів;

• реконструкція доріг;

• обсяг капітальних вкладень в будівництво доріг;

• площа території і протяжність транспортних шляхів на 100 км кв.
Органи територіального управління повинні особливу увагу приді­ляти внутрішньоміським перевезенням. Внутрішньо міський пасажиро-оборот залежить від визначеної на перспективу чисельності міського на­селення, його транспортної рухомості (кількість поїздок у розрахунку на одного жителя) та середньої дальності поїздок.

Прогнозування розвитку засобів зв'язку пов'язане з розробкою показ­ників приросту кількості відділень зв'язку, телефонних станцій, телефонів-автоматів, абонентів міського і сільського телефонного зв'язку, тран­сляційних радіоточок, довжини телефонних міжміських ліній.

Соціально-культурний комплекс.Із складових соціально-культурно­го комплексу більш детально розглянемо народну освіту, культуру і охо­рону здоров'я.

Освіта.Регулювання розвитку освіти має охоплю­вати мережу дошкільних закладів, загальних шкіл, шкіл і груп з подовже­ним днем, шкіл-інтернатів тощо.

Для задоволення потреб населення в дошкільних закладах використо­вують дані про чисельність дітей на перспективу. Крім того, враховують зростання кількості осіб, зайнятих у суспільному виробництві, працюю­чих жінок, у тому числі віком 18-44 роки, а також рівень забезпеченості дітей постійно діючими дошкільними закладами.

На підставі даних про потребу в дитячих дошкільних закладах розро­бляють зведену програму будівництва цих закладів по регіону.

Регулювання розвитку загальноосвітніх шкіл здійснюється за багать­ма показниками, які розраховують по кожному регіону окремо з ураху­ванням міського і сільського населення. Основним показником є кон­тингент учнів. Його визначають по типах шкіл і групах класів (1-4; 5-9; 10-11).

Кількість класів і класів-комплектів визначають в залежності від за­гального контингенту, наповненості класів (за нормами гранична напо­вненість 1-9 класів - не більше 30 чол., 10-11 класів - 25 чол., груп про­довженого дня - 20-30 чол., клас-комплекту з двох класів - не більше 30 чол., з трьох класів - до 20 чол.

Прогнозування шкільної мережі розпочинають з визначення кількості необхідних класних кімнат за формулою:

К = Ч/(Н*З)

де Ч - чисельність учнів;

Н — наповненість класу;

З - коефіцієнт змінності роботи школи.

Ефективність роботи закладів освіти значною мірою залежить від за­безпечення педагогічними кадрами. Потребу в них визначають за кон­тингентом учнів окремо по групах класів. По 1-4 класах вона відповідає кількості класів. Для 5-11 класів необхідну кількість педагогів визнача­ють за формулою:

Ч= К*С/В,

де К - кількість класів в прогнозний період;

С - кількість педагогічних ставок на один клас;

В - кількість педагогічних ставок на одного вчителя.

Регулювання розвитку галузей культури передбачає вивчення умов формування суспільних потреб в культурному обслуговуванні, а також аналіз ресурсних можливостей їх задоволення.

Потребу в об'єктах культури визначають за встановленими нормами (кількість місць на 1000 осіб). Розміщення закладів культури здійснюють з урахуванням особливостей розселення та умов кожного регіону.

Систему охорони здоров'я в містах та сільській місцевості треба роз­глядати як єдину систему регіону.

Для оцінки якості роботи закладів охорони здоров'я використовують такі показники:

• тривалість перебування хворого в лікарні;

• оборот ліжка;

• рівень госпіталізації.

Потребу конкретного регіону в лікарняних ліжках можна розрахувати за формулою:

Л = Н*Г*П/(Д*100),

де Н - чисельність населення;

Г - процент госпіталізації;

П - середня кількість днів перебування хворого в лікарні;

Д - тривалість використання ліжка протягом року.

Забезпеченість лікарняними ліжками в розрахунку на 10000 чол. від­повідно дорівнює:

3 = Л*10000/Н

Потужність амбулаторно-поліклінічних закладів установлюють на основі нормативів кількості відвідувань лікарень одним жителем за рік, загальної чисельності населення і даних про пропускну спроможність іс­нуючої мережі амбулаторно-поліклінічних закладів.

Основними показниками функціонування санаторно-курортних, оздо­ровчих закладів і закладів відпочинку є кількість ліжок у санаторіях і місць у будинках відпочинку, пансіонатах і на туристичних базах.