Самопрезентація викладача).

Педагогічно доцільна самопрезентація- намагання вихователя вплинути на враження, що формується в студентів про нього. Як відомо, необхідною умовою ефективності виховання є авторитетність педагога для вихованців. Для формування авторитету викладач має так будувати спілкування з студентами, щоб викликати в них позитивне ставлення: довіру, симпатію і повагу. Таким чином, йдеться про самопрезентацію викладача у педагогічному спілкуванні з метою сформувати в студентів певне враження про себе.

Свідомо чи несвідомо кожен викладач прагне справити на студентів певне враження. Спостереження свідчать про існування як продуктивних, так і непродуктивних стратегій самопрезентації.

Деякі, наприклад, намагаються справити враження серйозної, суворої людини, інші орієнтуються на образ ділового, компетентного викладача, для якого головне - знання.

Треті намагаються викликати в студентів симпатію і довіру, спілкуючись з ними на рівних, проявляючи поступливість і невимогливість.

Можна спостерігати наступні маніпулятивні стратегії самопрезентації, спрямовані на "купівлю" симпатії та визнання:

 підняття цінності студентів - їх позитивна оцінка (наприклад, у формі похвали);

 конформізм - демонстрування згоди з думками, поглядами і поведінкою студентів;

 позитивна самодемонстрація - показ себе у позитивному світлі (описування своїх здібностей, талантів) або своєї готовності на значні жертви заради студентів;

 негативна самодемонстрація - створення враження про власну слабкість і безпомічність з метою викликати жалість у студентів.

Всі перераховані стратегії так чи інакше спрямовані на підвищення викладачем власної привабливості в очах студентів та здобуття контролю над їхньою поведінкою. Якою ж має бути педагогічно доцільна самопрезентація викладача? Одразу необхідно зазначити, що універсальної, ефективної в усіх ситуаціях стратегії самопрезентації не існує. Викладач обов'язково повинен враховувати вікові особливості студентів, з якими спілкується. По-різному слід демонструвати себе у спілкуванні з першокурсниками, старшокурсниками, студентами-заочниками. Можна виділити лише найбільш загальні вимоги до самопрезентації викладача:

1) проявляти зацікавлене, доброзичливе, чуйне ставлення до студентів, готовність зрозуміти їх точку зору;

2) демонструвати ґрунтовні знання і професійну компетентність, цікаво викладати навчальний матеріал;

3) бути вимогливим і справедливим у стосунках з студентами. В основі

педагогічного спілкування повинна лежати чітка, послідовна система вимог до вихованців, а не безформний підхід, який нерідко приховується за привабливими гаслами забезпечення особистісної свободи, простору для ініціативи і самореалізації особистості. Надмірна директивність, репресивність та регламентація у вихованні, як і вседозволеність, однаково завдають шкоди особистісному розвиткові студента, призводять до антисоціальної і агресивної поведінки, особливо у підлітковому і юнацькому віці;

4) підтримувати у спілкуванні з студентами оптимальну соціально-психологічну дистанцію. Надто велика дистанція характерна для викладчів, спілкування яких має закритий, формальний характер. Вони взаємодіють з студентами виключно як виконавці соціальної ролі, приховують свої почуття за маскою офіційності, уникають близьких, відкритих, персоналізованих стосунків з вихованцями. Така позиція позбавляє як викладача, так і студентів спонтанності, свободи самовираження, перешкоджає формуванню взаємної довіри. Інші педагоги, навпаки, спілкуються на неформальній основі, відкрито, спонтанно проявляють власні почуття. Це сприяє формуванню між викладачем і студентами відвертості, взаємної симпатії і довіри. Разом з тим, у педагогічному спілкуванні навряд чи доцільна повна відмова від певної статусної субординації і рольової регламентації взаємостосунків викладача з студентами.

Ігнорування соціальної дистанції, спілкування на виключно неформальній основі нерідко перешкоджає визнанню викладачем професійно-рольових обов'язків і призводить до не менш негативних наслідків, ніж формально-рольове спілкування. Мистецтво педагогічної взаємодії полягає в умінні викладача встановлювати у взаєминах з студентами оптимальну соціально-психологічну дистанцію, яка була б достатньою для підтримання дисципліни і, водночас, не перешкоджала виникненню взаєморозуміння та діалогу, без якого справжнє виховання неможливе.