Стан душі після смерті тіла

Дух людини швидше і легше звільняється від тимчасового життя і в той час, коли в тілі триває ще боротьба із смертю, дух вже визволяється. Ще раніше смерті тіла він вже витає неначе поза тілом. Ось чим пояснюються нерідкі випадки, коли під час кончини людина, або правильніше його дух у земному образі, являється на віддалі від тіла близьким по серцю людям.

Ще кілька хвилин – і людина вступає у вічність... Як враз змінюється форма її буття! Дух її бачить саму себе, своє власне єство. Він бачить предмети і саме відділення вже не тілесними очима, а якимсь незрозумілим нам тепер відчуттям. Він говорить слова не виразними звуками, а думкою; не руками сприймає предмети, а відчуттям. Рухається не ногами, а однією силою волі, і те, до чого раніше він міг наближатися з великим зусиллям, повільно, через велику відстань у просторі та часі, тепер він настигає миттєво; жодні природні перешкоди його не затримують. Тепер і минуле йому видно, як сьогодення і майбутнє не так приховане, як раніше, і немає вже для нього ні місця, ні годин, ні днів, ні років, немає відстаней, ні малих, ні великих, все зливається в один момент – вічність. Що ж він бачить і відчуває?

Невимовним жахом приголомшує його вічність, що відкривається; її безмежність поглинає його обмежене єство; всі його думки і відчуття втрачаються в безкінечності. Він бачить предмети, для яких у нас немає ні образів, ні назв; чує те, що на землі не може бути зображено жодним голосом і звуком; його споглядання і відчуття не можуть бути виражені у нас жодними словами. Він знаходить світло і морок, але не тутешній: світло, перед яким наше яскраве сонце світилося б не більше, ніж свічка перед сонцем; морок, перед яким наша найтемніша ніч була б ясніша за день. Він зустрічає там і подібні до себе істоти і впізнає в них людей, що також відійшли з цього світу.

Але яка зміна! Це вже не ті обличчя і не земні тіла: це одні душі, що сповна відкрилися, зі всіма їх внутрішніми властивостями, які і оповивають їх відповідними собі образами. За цими образами душі впізнають один одного, а силою відчуття впізнають тих, з якими зустрічалися у земному житті. Зустрічаються нашому духу також істоти рідні йому за природою, але такі, яких одне наближення дає йому відчувати невимірно вищу над ним їх силу. Одні з них виходять із безмежного мороку і вся їх істота це морок і зло; невимовні страждання в них, скорбота і загибель відрізняють їх кожен рух і дію. Але це ще в нижчих сферах духовного світу, найближчих до світу земного. А там, далі, дух бачить безконечне море незбагненного світла, з якого виходять і інші істоти, ще могутніші. Їх природа і життя – одне неосяжне добро, несказанна досконалість, невимовна любов. Божественне світло наповнює все єство їх і супроводжує кожен рух...

І так, на цьому дивовижному світі дух людини силою своєї духовної природи і незборимої сили тяжіння спорідненого йому світу летить все далі і далі до того місця, або краще сказати, до тієї міри, до якої можуть досягати його духовні сили, і весь, вражаючим для нього чином, перероджується. Чи той це дух, який жив у людині на землі, дух обмежений і зв’язаний плоттю, ледве помітний під масою тіла, що цілком йому служив і поневолював так, що без тіла, мабуть, і жити, і розвиватися не міг! Що з ним трапилося? Тепер все, і добре, і зле швидко, з нестримною силою, розкривається. Його думки і відчуття, характер, пристрасті, прагнення волі – все це розвивається в неосяжних розмірах. Сам він ні зупинити їх, ні змінити, ні перемогти не може. Його недоліки і слабкості перетворюються в зло. Його зло робиться безкінечним. Його скорбота перетворюється в безмежні страждання.

Чи уявляєте ви собі весь жах такого стану? Ваша душа, тепер не добра, але ще пригнічує і приховує в собі зло, а там буде злою до безмежності. Якщо ваше погане відчуття тут ще чим-небудь стримане, ви не викоріните його тут, там перетвориться в біснуватість. Якщо ви тут володієте собою, там ви вже нічого не зможете з собою зробити, все у вас і з вами перейде туди і розвинеться в нескінченність...

Душа людини, зрікаючись тіла, з багатократною силою продовжує розвивати в собі ті якості, які вона придбала в земному житті...

Тому праведники постійно утверджуються в доброчинності та відданості святій волі Божій, а нерозкаяні грішники – в нечестивості та ненависті до Бога. До кінця світової історії і на небі, і на землі буде лише дві категорії людей: праведники, що безмежно люблять Бога і грішники, що ненавидять Його.

Ким же ти станеш там, невіруюча, грішна людино? Якщо ти тут недобра, то там будеш темним, злим духом. О, тоді ти сам себе не впізнаєш, але ні: ти тоді занадто добре себе пізнаєш, і понесе тебе твоє зло власним своїм тяжінням туди, де живе вічне, безкінечне зло, в спільність темних злих сил. І на цій дорозі ти ні зупинитися, ні повернутися не зможеш, і на віки віків будеш страждати. Чим? Біснуватістю від твого власного зла, яке не дасть тобі спокою і від того злого середовища, яке вічно оточуватиме тебе і терзатиме без кінця.

А що ж душа добра, що буде з нею? І добро також розкриється у всій повноті і силі. Воно розвиватиметься зі всією свободою, якої тут не мало, виявить всю свою внутрішню гідність, тут більшою частиною приховану, невпізнану, неоціненну, все своє внутрішнє світло, що тут всіляко затемнене, все своє блаженство, що тут пригнічувалось різними скорботами життя. І понесеться ця душа всією силою свого розвиненого і добродійно-піднесеного прагнення у вищі сфери того світу, туди, де в безкінечному світлі живе Джерело і Першообраз всякого добра, в сферу світлих і найчистіших істот, і сама зробиться ангелом, тобто такою ж світлою, чистою блаженною істотою. Вона буде вже навіки тверда тепер у добрі, і ніяке зло, ні внутрішнє, ні зовнішнє, не зможе вже ні порушити її, ні змінити, ні пошкодити її блаженного стану. Але і вона своїм освіченим розумом буде споглядати й осягати таїнства, тут нерозгадані і невідомі: тайни Бога, світобудови, себе самої і вічного життя (єпископ Іоан Смоленський: Бесіда в день Успіння Пречистої Божої Матері).

Стан наш у майбутньому житті не буде станом бездіяльного спокою, мертвою пасивністю: він представлятиме гармонійне, повне задоволення всіх потреб і прагнень нашої душі шляхом безперервного, безконечного розвитку. Розум, серце і воля людини знайдуть для себе багато гідних предметів і рясну поживу в цьому розвитку. Безпосереднє спілкування з Богом, як всеосяжним Світлом, повинно розкрити нам всю безмежність законів буття: перед нами відкриється такий кругозір, про який ми в справжньому житті не можемо мати й уяви. Тоді лише задовольниться та духовна спрага до знання, за якою тужить людина в цьому житті. Один Бог – безмежне море єства – вже служитиме невичерпно – піднесеним предметом для нашого розуму в його вічному прагненні осягнути Винуватця всього того, що існує.

Другим предметом нашого духовного споглядання буде справа нашого викуплення, що здійснюється Сином Божим. Це велика і дивна справа, в яку бажають проникнути і ангельські розуми, яким наше людське єство зведене в особі Боголюдини на престол Божества. Третім предметом нашого пізнання буде світ ангельський, світ досконалих, найчистіших духів.

Саме людство, в його минулих долях і сьогоденному його стані буде також предметом, роздум про яке представлятиме для нас величезний інтерес, як представляє і тепер, при наших обмежених можливостях пізнання.

Нарешті, преображений і оновлений світ, у всій його красі і різноманітності, захоплюватиме до себе наш розумовий погляд і збуджуватиме відчуття здивування і благоговіння до Того, Хто створив все премудро.

До цього слід додати велике задоволення, яке відчуватимуть праведники внаслідок взаємного зближення між собою. Не буде між ними ні заздрості, ні ненависті, ні ворожнечі, ні брехні, нічого такого, чим сповнене і постійно отруюється наше життя на землі. Братня любов, нічим не порушуваний світ, щонайповніша згода, чистісінька правда царюватимуть серед блаженних мешканців Нового Єрусалиму на небесах. «Яка неосяжна сфера життєдіяльності! Яке невичерпне джерело блаженства!» (Голубінський «Премудрість і добрість Божа»).