ВИДИ ДИТЯЧОГО ТРАВМАТИЗМУ, ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА

Травма- це пошкодження органів і тканин з порушеннями анатомічних структур і фізіологічних функцій під впливом різних діючих факторів. У залежності від них виділяють такі види пошкоджень: 1) механічні (забій, перелом, вивих, розрив тканин та ін.); 2) фізичні (вплив високої або низької температури - опіки, відмороження, дія електричного струму); 3) хімічні (дія хімічних речовин - кислот, лугів та ін.).

Розрізняють також відкриті травми, коли порушена цілісність шкіри або слизових оболонок, і закриті - коли їх цілісність збережена. Крім того, вони бувають різні за ступенем тяжкості, локалізацією, площею ураження. Основними ускладненнями при травмах є травматичний шок і гостра крововтрата.

Закритіушкодження. До закритих ушкоджень відносять забиття м'яких тканин, розтягнення зв'язок, вивихи і переломи.

Найчастішим закритим пошкодженням у дітей є забиття. При забитті цілісність шкіри не порушена, відсутня зовнішня кровотеча, але під шкірою в м'язах травмуються кровоносні судини, із яких кров просочується в тканини. На місці забиття з'являється

припухлість, біль, крововилив (синюшно-червона пляма, яка поступово змінює свій колір на синьо-багровий, зелений і жовтий).

Тяжкість забиття буває різною: невеликі не зумовлюють небезпеки; великі - ушкоджують внутрішні органи, наприклад, мозок, серце, живіт. При підозрі на травму внутрішніх органів ушкодженого треба терміново госпіталізувати.

Лікування забиття залежить від величини травмованої ділянки, її локалізації та спрямоване на зменшення і припинення кровотечі.

При неускладненому забитті відразу прикладають холодні компреси або накладають тугу пов'язку, забезпечуючи спокій забитим тканинам. Холод зменшує біль, запобігає розвитку набряку, зменшує об'єм внутрішнього крововиливу. Забитій нозі або руці надають підвищеного положення. Для зменшення болю через 2 дні можна робити теплі ванни, зігріваючі компреси, масаж.

При забитті голови може виникнути крововилив у мозкову тканину, струс мозку - мікроскопічні зміни в структурі нервових клітин.

При струсі мозку дитина скаржиться на головний біль і головокружіння, шум у вухах, загальну слабкість; у неї спостерігається різка блідість обличчя, можуть з'являтися блювання і втрата свідомості.

Клінічний перебіг струсу головного мозку має характерні особливості залежно від віку дитини.

У дітей грудного віку спостерігаються сонливість, в'ялість, іноді, навпаки, збудження, блідість шкіри, пітливість, підвищена чутливість до світла та шуму. Ці симптоми звичайно минають на 3-тю - 4-ту добу.

Особливо уважно треба стежити за дітьми віком до 7 років. У багатьох із них відразу ж після травми не можна виявити характерну клінічну картину струсу мозку, вона може з'явитися через 3-4 год. Дитина після травми продовжує грати, самостійно йде додому, і лише через деякий час з'являються блювання, блідість шкіри, в'ялість, головний біль. У старших дітей часто спостерігається непритомність (до 1 год.), головний біль, запаморочення, повторне блювання, амнезія.

При перших ознаках струсу мозку дитині необхідно забезпечити повний спокій, надати її тілу горизонтального положення, головуповернути в бік (для запобігання асфіксії блювотними масами), на голову покласти холод, до ніг - грілки і доставити її в лікувальний заклад.

Треба неухильно дотримуватися режиму дня: сонне менше 10год., перебування на свіжому повітрі не менше 3 год. З харчового раціону вилучити продукти, що збуджують нервову систему (міцний чай, кава, гострі страви). Треба заборонити дитині перегляд вечірніх телевізійних передач, бо мерехтіння на екрані сприяє перезбудженню, неспанню, нічним страхам та іншим проявам астенії. Не рекомендують займатися такими рухливими спортивними іграми, як футбол, хокей, стрибки тощо.

Розтягнення і розриви зв'язоквиникають при різких рухах, невдалих стрибках, неловких поворотах.

Характерні симптоми: сильний біль, порушення активних і пасивних рухів, крововиливи в м'які тканини - нерідко в порожнину суглоба, набряк, припухлість суглоба.

Надмірне навантаження на суглоб може призвести до повного розриву зв'язок і вивиху кістки. її перелом при цьому не виключається.

Легкі розтягнення зв'язок виявляються незначним болем або повною його відсутністю. Тяжкі розтягнення викликають сильний біль при незначних рухах у суглобі. Найпоширеніші розтягнення зв'язок плечового, колінного суглобів, пальців і зап'ястя. Іноді розтягнення зв'язок мають серйозніші наслідки, ніж перелом. Кістковий мозоль у місці перелому нечасто ламається повторно, а суглоб після розтягнення зв'язок стає менш стійким, що підвищує ймовірність повторної травми.

При наданні першої допомоги необхідно: 1) накласти стискальну пов'язку, забезпечити нерухомість ушкодженого суглоба, місцево покласти холод; 2) доставити потерпілого в найближчий травматоло­гічний пункт, щоб переконатись у відсутності серйозніших ушкоджень (вивих або перелом).

Розриви фасцій і м'язівбувають внаслідок прямого удару в ту ділянку, де м'яз покритий фасцією або розриви виникають через сильне скорочення м'яза (гра в теніс, волейбол, футбол, стрибки, підняття важкого, падіння і т. п.). При повному розриві м'яза відбувається розходження його частин, що скоротилися. Найчастіше

бувають розриви двоголового м'яза плеча, чотириголового м'яза стегна, ікроножного м'яза, ахіллового сухожилля.

Характерні симптоми: біль, крововилив, набряк, різке обмеження рухів. При повному розриві м'яза у ділянці ушкодження, який посилюється при обмацування, визначається поперечний дефект м'яза у вигляді щілини.

Перша допомога: 1) накласти стискальну пов'язку і холод на місце ушкодження; 2) забезпечити нерухомість ушкодженої кінцівки, при необхідності самостійного транспортування потерпілого накласти стандартну або імпровізовану транспортну шину; 3) викликати швидку допомогу. Необхідна госпіталізація в травматологічне відділення.

Вивих- повне зміщення суглобних кінців із втратою нормального зіставлення суглобних поверхонь - буває внаслідок дії дуже великої сили і супроводжується розривом сухожильної капсули, зв'язок, близько розташованих нервів і кровоносних судин.

Вивихи в більшості випадків - наслідок непрямої травми (падіння з упором на розігнуту або зігнуту кінцівку), а також сильного раптового скорочення м'язів (кидання каменя, різкі рухи тощо). Вивихнутою вважається периферійна частина кістки, за винятком вивиху лопаткового кінця ключиці й хребців.

Розрізняють такі вивихи: свіжі (до трьох днів), несвіжі (до трьох-чотирьох тижнів), застарілі (після чотирьох тижнів), звичні (вивихи, які повторюються в одному й тому ж суглобі).

Характерні симптоми: сильний біль, деформація травмованого суглоба (порівняно зі здоровою кінцівкою), вимушене положення кінцівки, зміни напрямку її осі й довжини (часто укорочення, рідше подовження), "пружна фіксація", при якій певні пасивні рухи неможливі, відсутність і різке хворобливе обмеження активних рухів у суглобі.

Вивих необхідно відрізняти від удару суглоба, ушкодження зв'язкового апарата, внутрішньо - або навколо суглобних переломів кісток. При ушкодженні зв'язок можливі всі пасивні рухи в суглобі. При переломах спостерігається патологічна рухливість, відламки кісток стирчать у місці перелому.

Перша допомога: 1) накласти фіксуючу тугу пов'язку або транспортну шину, при відкритих вивихах у першу чергу накластистерильну пов'язку; при сильному болі дати болезаспокійливі ліки; 2) викликати швидку допомогу. Потерпілого з вивихом треба терміново направити в лікувальний заклад для вправлення вивиху. У перші години після травми вивихи вправляються легше. Вивихи 2-5-денної давнини вправити важко, а через 3-4 тижні можлива лише операція, яка дає набагато гірші результати, ніж раннє не хірургічне втручання.

Переломи - повне порушення цілісності кістки внаслідок дії зовнішньої сили або патологічного процесу (запалення, пухлина). Переломи часто супроводжуються травмою нервових стовбурів уламками кісток. Це може викликати шок або параліч кінцівок, ушкодження великих кровоносних судин із розвитком зовнішньої кровотечі (при відкритих переломах) або внутрішньої кровотечі (при закритих переломах), виникнення внутрішньотканинної гематоми, остеомієліту або сепсису з ушкодженням життєво важливих органів (кровоносних судин, мозку, легень, печінки, нирок). Розрізняють закриті й відкриті переломи.

Закриті переломи - ушкодження цілісності кісток, при яких шкіра і слизові оболонки цілі й перешкоджають проникненню інфекції в ділянку перелому. Вони виникають внаслідок прямого удару, стискання, згинання, скручування, відриву кістки.

При прямому ударі по кістці здебільшого розвивається попереч­ний перелом зі значним зміщенням периферичного уламка.

Стиснення, яке за силою перевищує міцність кістки, призводить до компресійного перелому.

При згинанні довгих кісток часто виникають косі або поперечні переломи. Такі переломи в основному бувають при падінні.

Скручування кістки при фіксованому одному кінці призводить до виникнення гвинтоподібного перелому. Такі переломи стегнової кістки часто бувають у лижників, ковзанярів, коли при швидкому русі одна нога натрапляє на перешкоду, а тіло продовжує рух за інерцією, що призводить до скручування стегна та перелому.

Відкриті переломи відбуваються при різкому і сильному скороченні м'язів, найчастіше при спробах утриматися на ногах при падінні. Прикладом таких переломів є переломи поперечних відростків хребців, які здебільшого бувають при падінні людини на спину.

Розрізняють також повні і неповні переломи. При повному переломі лінія перелому проходить через усю товщину кістки, а при неповному переломі ушкоджується тільки її частина. Такі переломи без зміщення мають характер тріщини.

Відривні переломи супроводжуються порушенням цілісності шкіри або слизової оболонки. При цих переломах виникає небезпека розвитку інфекції.

Ушкодження покривів і м'яких тканин у ділянці перелому може бути викликане предметом, який травмує (куля, осколок, гострий предмет, наїзд транспортних засобів, при потраплянні в механізми, що рухаються) або гострими кістковими уламками в момент перелому чи при транспортуванні.

Відкриті переломи кісток і суглобів у більшості випадків супроводжуються ранами м'яких тканин різних розмірів - від точкового до масивного розтрощення тканин із відшаруванням шкіри і підшкірної клітковини. Вони небезпечні для життя через сильний біль, велику втрату крові, можливий розвиток флегмони кінцівки і сепсису.

При відкритих ушкодженнях суглобів рани проникають у суглоб. Із них виливається синовіальна (внутрішньосуглобна) рідина, забарвлена кров'ю з крапельками жиру.

Характерні симптоми: біль, деформація, порушення функції, ненормальна рухливість, укорочення кінцівки і кістковий хрускіт (крепітація). При закритих переломах у ділянці ушкодження -сильний набряк, при відкритих - зяюча рана, у якій видніються кісткові уламки. Кровотеча з рани найчастіше венозна.

Переломи кісток в основному супроводжуються шоком внаслідок болючої реакції і втрати крові. Через кілька годин після травми може розвинутися інтоксикація через усмоктування продуктів розпаду травмованих тканин, що може ускладнитися порушенням функції нирок, підвищенням температури тіла до 37-38°С.

Загальні принципи першої допомоги при закритих і відкритих переломах:

1. При будь-якому переломі необхідно відразу викликати швидку допомогу. Пам'ятайте, що серйозну загрозу для життя потерпілого можуть мати випадки, коли: • травмована голова, шия, спина або таз;

• є порушення дихання, відкриті переломи та множинні поранення.

2. До приїзду швидкої допомоги для попередження дальшого зміщення кісткових уламків і травми ними м'яких тканин накладіть стандартні або імпровізовані транспортні шини.

3. При будь-якій травмі, крім відкритих переломів, прикладайте лід на місце ушкодження на 15 хвилин через кожну годину. Холод полегшує біль, зменшує припухлість, звужує кровоносні судини. Для захисту шкіри зробіть прокладку з марлі або тканини між крижаним компресом і шкірою. Лід можна покласти в пластиковий пакет або загорнути у вологий рушник.

При відкритих переломах з ушкодженням кровоносних судин припиніть кровотечу, накладіть стерильну пов'язку, дайте знеболюючі засоби.

4. Якщо викликати швидку допомогу не можна, а життя потерпілого, на вашу думку, під загрозою, на місці події проведіть іммобілізацію (забезпечте нерухомість) кінцівки і лише після цього транспортуйте потерпілого у лікувальний заклад. Якщо шину накласти неможливо, потрібно легко витягнути ушкоджену кінцівку й утримувати місце перелому руками. Переносити і перевозити потерпілого варто після прийому ліків, які заспокоюють біль.

Відкриті ушкодження. До відкритих ушкоджень відносяться рани.

Рани - механічні порушення цілісності шкіри або слизових оболонок і прилеглих м'яких тканин.

Рани бувають колоті, рвані, різані, вкушені, забиті, операційні, вогнепальні тощо.

У разі невеликих неускладнених ран загальний стан дитини не порушується. Біль у рані зумовлюється пошкодженням і подраз­ненням закінчень чутливих нервів. Глибокі рани супроводжуються масивними кровотечами, крововиливом у тканини, що оточують рану. Ускладнення ран: розвиток гнійної інфекції, ушкодження внутрішніх органів, судин і нервів у ділянці рани.

З моменту поранення починається процес гоєння рани. Загоювання рани може відбуватися; а) первинним натягом, за якого краї рани одразу після поранення зближуються та в короткий

час (6-7 діб) рани загоюються; б) вторинним натягом - за наявності нежиттєздатних тканин, що повільно відшаровуються, або у разі приєднання інфекції. При цьому одночасно з відшаровуванням некротичних тканин на дні та по краях рани розвивається молода, багата на судини грануляційна тканина.

Лікування ран м'яких тканин залежить від виду, розмірів ушкодження та стану дитини.

Передусім треба профілактично ввести дитині протиправцеву сироватку. Провести первинну обробку ураженої ділянки у перші хвилини після поранення.

Очистити ушкоджене місце, обмити шкіру, поголити навколо рани волосся, накласти асептичну пов'язку.

У разі кровотечі з рани притиснути кровоточиві судини або у самій рані (якщо вона не дуже велика), або між раною та серцем (вище від рани). Тугу пов'язку вище від ділянки ушкодження можна накладати не більше ніж на 2 год. Обов'язково позначити час накладання пов'язки, бо через 2 год може виникнути змертвіння тканин нижче від неї.

Якщо рана гнійна, забезпечити вихід гною назовні. Ділянки нагноєння промивають антибактеріальними препаратами, після чого рану тампонують і перев'язують.

Під час догляду за дитиною треба пам'ятати, що будь-яке поранення створює загрозу проникнення інфекції в глибину тканин з нагноєнням.

Для запобігання ускладненням треба підтримувати у чистоті тіло, білизну та одяг дитини. На рани накладати лише стерильні пов'язки.

Зупинити кровотечу можна за допомогою тугої пов'язки або гумового джгута чи закрутки (з пояса, хустки). У разі артеріальної кровотечі джгут або закрутку не знімати й після того, як закриють рану пов'язкою. Джгут можна тримати не довше 2 год, а взимку -1-1,5 год. За цей час дитину треба доставити в лікарню.

При венозній кровотечі накладають тугу пов'язку. Для прискорення зупинки венозної кровотечі поранену кінцівку припіднімають.

Дитині треба забезпечити максимальний спокій, давати теплий чай, захищати від холоду. У період нагноєння рани часто робити перев'язки, які сприяють витіканню гнійного вмісту та відшаруванню змертвілих тканин. Під час лікування гнійних ран слід забезпечити відплив гною назовні. Це роблять за допомогою дренування рани. З цією метою використовують капілярний дренаж - смужку марлі (один кінець якої перебуває в рані, а другий виводять назовні під пов'язкою).

Садна, тріщини та різані рани - постійні супутники дитинства, які не проявляються великою кровотечею. їх достатньо обробити йодом або іншим обеззаражуючим засобом і перев'язати стерильним бинтом або заклеїти бактерицидним пластирем. Через них у організм може проникати інфекція. Особливо небезпечний правець - судомне скорочення м'язів. Якщо травмована дитина не була прищеплена проти правцю, їй вводять противоправцеву сироватку.

Дитина з найменшими ранами повинна бути під наглядом лікаря.

Кровотеча - витікання крові з ушкоджених судин.

Розрізняють артеріальну, венозну і капілярну кровотечі.

При артеріальній кровотечі яскраво-червоного кольору кров пульсує, б'ючи струменем. У разі капілярної кровотечі кров просочується з тканин, наче з губки. З ураженої вени кров пливе безупинно, має темно-вишневий колір.

Якщо кровотеча зовнішня, кров витікає на поверхню тіла, рани, якщо внутрішня - всередину.

Наслідком як внутрішньої, так і зовнішньої раптової крововтрати є гостре недокрів'я. Його ознаки: шкіра та слизові оболонки бліднуть, руки й ноги холонуть, в очах темніє, з'являються нудота й блювання, артеріальний тиск знижується (за сильної кровотечі - дуже швидко), порушуються функції дихальної та серцево-судинної систем, хворий непритомніє. Пульс ледве промацується.

Чим менша дитина, то більша небезпека кровотечі. У немовлят втрата 50 мл крові вже є загрозливою. Особливо небезпечні внутрішні кровотечі. У разі пізньої їх діагностики хворий може загинути від гіпоксії (недостатнього постачання кисню тканинам).

За найменшої підозри на внутрішню кровотечу треба негайно звернутися до лікаря!

Необхідно якнайшвидше зупинити кровотечу. Іноді вдається зупинити кровотечу, максимально зігнувши кінцівку у відповідному

суглобі. Так, якщо поранена підключична артерія, руки згинають у ліктьових суглобах, відводять назад і в такому положенні фіксують. Якщо кровотеча зі стегнової артерії, зігнуту в колінному і кульшовому суглобах ногу прив'язують до тулуба. Коли ж травмовано судини гомілки і стопи, під коліно підкладають валик з марлі, вати чи іншого матеріалу, згинають ногу в коліні й закріплюють у такому положенні.

Для зупинки кровотечі на передпліччі й кисті руку згинають у лікті й фіксують передпліччя разом із плечовою кісткою.

Кровотечу з кінцівки можна зменшити, піднявши її вище від рівня серця.

Зупинити кровотечу тимчасово можна шляхом притиснення пальцем артерії, що кровоточить, до прилеглої кістки. Якщо поранено голову, притискують скроневу, потиличну й сонні артерії.

Кровотечі з рани на руці зупиняють, притиснувши підключичну, пахвову, плечову, ліктьову, променеву артерії.

У разі ушкодження судин ніг притискують стегнову артерію в пахвинній ділянці або посередині стегна, підколінну, передню або задню великогомілкову.

Артеріальна та венозна кровотечі. Із зовнішніх кровотеч найнебезпечніша артеріальна.

Артеріальна кров яскраво-червона, виділяється пульсуючим струменем.

Надійним способом тимчасової зупинки кровотечі є перетискання кінцівки вище від місця поранення (між серцем і раною) за допомогою джгута. Джгут може бути гумовий або з підручного матеріалу (гумова трубка, ремінь, мотузок, хустка тощо).

Ділянку, на яку накладають джгут, накривають тканиною, піднімають кінцівку вгору для відпливу крові. Джгут розтягують і 2-3 рази обвивають ним кінцівку до зникнення пульсу на периферичних артеріях. Кінець джгута закріплюють. Під джгут кладуть записку, у якій вказують час (годину і хвилини) та дату накладання. Понад 1 год джгут тримати не можна, оскільки можуть змертвіти м'які тканини. Через годину, якщо кровотеча не припинилася, джгут на 1-2 хв ослаблюють, щоб кров надійшла до тканин, а потім знову затягують.

Якщо немає джгута, роблять закрутку. Для цього кінцівку й судини стискують круговою пов'язкою з будь-якої підручної тканини, підвузлик кладуть паличку і закручують її доти, поки не зупиниться кров. Паличку у цьому положенні закріплюють і залишають записку, коли було накладено джгут-закрутку.

Дітям раннього віку досить накласти тугу пов'язку.

Якщо ушкоджено судини шиї, артеріальну кровотечу зупиняють притискуванням пальцем сонної артерії до поперечного відростка V шийного хребця збоку від гортані (у ділянці пульсації судин).

У разі ушкодження венозних судин кров темно-червоного кольору, тече повільно. Необхідно пам'ятати про можливість емболії (закупорювання кровоносних судин). Тугу пов'язку накладають нижче від ділянки ушкодження.

Капілярна кровотеча. У разі капілярної кровотечі кров виділяється з усієї поверхні рани. Після обробки ділянки ушкодження дезшфікуючим розчином (або просто чистою водою) накладають тугу пов'язку.

Після зупинки кровотечі проводять лікування як основної хвороби, що призвела до кровотечі, так і анемії.

Легенева кровотеча дуже небезпечна для життя дитини. Треба відрізняти легеневу кровотечу від шлункової. У разі легеневої кровотечі кров світліша, без домішок шлункового вмісту. Блювання не буває. Як правило, з'являється кашель із виділенням згустків крові чи з домішками її в харкотинні. Лише після травми легенів звичайно не буває домішок харкотиння і первинного кашлю. Масивну легеневу кровотечу розрізняють за виділенням крові у вигляді пінистого яскраво-червоного струменя.

Важливо заспокоїти хворого, заборонити йому рухатися і розмовляти, надати підвищеного положення в ліжку. Якщо відомо, з якої легені почалася кровотеча, на цей бік кладуть міхур з льодом, обгорнений пелюшкою. На голову треба покласти компрес з води температури 18-20°С, періодично змінюючи після нагрівання. Одночасно зробити збуджувальне обгортання ніг із застосуванням води температури 20°С на 2 год. Кашель під час кровотечі намагатися стримувати, оскільки він посилює кровотечу.

Шлункова кровотеча супроводжується позивом до блювання або блюванням. Виділяється темна, бура кров із домішками залишків їжі, зі згустками або така, що за виглядом нагадує кавову гущу.

Хворому треба забезпечити повний спокій, надати горизонтального положення в ліжку. Він повинен не рухатися, навіть не розмовляти.

Прикладати холод на верхню частину живота або давати ковтати маленькі шматочки льоду. Одночасно робити збуджувальне обгортання литок.

У разі кишкової кровотечі з прямої кишки виділяється чиста кров або разом із випорожненнями. Хворого потрібно покласти на низьку подушку. На живіт - міхур з льодом (дітям старшого віку) чи холодний компрес (дітям молодшого віку).

Носові кровотечі найчастіше спостерігаються у дітей та молодих людей. Вони бувають у разі поранення, при хворобах крові, скарлатині, віспі тощо. Нерідко носові кровотечі супроводжують легеневі хвороби.

Під час носової кровотечі дитину саджають, голову тримають прямо або нахиляють уперед, щоб запобігти затіканню крові у носоглотку. У ніздрі вводять ватні турунди, змочені розчином перекису водню. На перенісся кладуть холодний компрес або лід, загорнений у носову хусточку.

Кровотечі, зумовлені захворюваннями крові або судин, нерідко поновлюються. В такому разі лікування спрямовують на основне захворювання. Призначають препарати, що зменшують проникність і ламкість капілярів (аскорбінову кислоту, рутин).

Невелику кровотечу можна зупинити, притиснувши пальцем крило носа.

Специфічні відмінності мають тільки деякі кровотечі, переважно характерні для дитячого віку.

Кровотеча з пупка може спостерігатися після пологів поза клінікою і бути внаслідок:

• поганого перев'язування пуповини новонародженого;

• високого тиску на фоні кисневого голодування або вроджених пороків серця;

• порушення згортання крові (гемофілія і т. ін.).

Гостра втрата крові в новонароджених стає помітною при втраті 10-15 % об'єму циркулюючої крові. У цих випадках можливий шок із тяжкими порушеннями всіх ланок обміну речовин.

Перша допомога: 1) якщо кровоточать судини пуповини, яка ще не відпала, - пуповину потрібно перев'язати повторно (більш ретельно); 2) якщо пуповина вже відпала і кровоточить пупковаранка, потрібно накласти на пупок стерильну пов'язку із гемостатичною губкою; 3) у будь-якому випадку потрібно викликати швидку допомогу. Необхідна госпіталізація у відділення для новонароджених.

Кровотеча пригеморагічних діатезах. Геморагічні діатези включають спадкові й набуті захворювання з підвищеною кровоточивістю, схильністю до повторних кровотеч і крововиливу. Це може бути зумовлено порушенням згортання крові та ураженням судинних стінок.

Характерні симптоми:

• множинний крововилив під шкіру, слизові оболонки, суглоби, м'язи, не пов'язані з травмою;

• часті носова і шлунково-кишкова кровотечі;

• тривала кровоточивість навіть після незначної травми;

• спадкова наявність подібних захворювань дитини.

Перша допомога: 1) потрібно викликати швидку допомогу, необхідна госпіталізація в гематологічне або реанімаційне відділення; 2) чекаючи швидку допомогу, накласти пов'язки з гемостатичною губкою на поверхні, які кровоточать.

Опікиможуть бути викликані полум'ям, кип'ятком паром, різними хімічними речовинами - кислотами, лугами, деякими ліками (йод, нашатирний спирт та ін.), електричним струмом, радіоактив­ними речовинами, сонячними променями. В залежності від причини опіків, розрізняють термічні, хімічні, електричні і променеві опіки.

За глибиною ураження м'яких тканин розрізняють 4 ступені опіків. При опіках І ступеня місцеві ураження зводяться до появи асептичного запалення поверхових шарів шкірних покривів. На місці ураження відразу ж розширюються шкірні капіляри з пропотіванням через їх стінки незначної кількості плазми у вигляді серозно-фібринозного ексудату, і це призводить до набряку і почервоніння в товщі цієї ділянки. При опіках II ступеня спостерігається стійкіше розширення кровоносних судин. З розширених капілярів і судин опеченої ділянки витікає значна кількість плазми, яка досягає максимуму через 24-48 год. після впливу термічного агента; внаслідок цього відокремлюються більш чи менш значні ділянки рогового шару епітелію. Нагромаджуючись під ним, плазма утворює

пухир, обмежений зверху роговим шаром епідермісу. Пухирі можуть бути однокамерні й багатокамерні, різного розміру. Спочатку вони наповнені прозорою рідиною, яка швидко каламутніє і перетворюється на драглисту масу, багату на білки. Опіки НІ ступеня характеризу­ються змертвінням всієї товщі шкіри і суміжних тканин часто з руйнуванням сальних і потових залоз. При опіках IV ступеня спостерігається обвуглювання.

Опіки характеризуються сильним болем, локалізованим переважно в місці ураження. Біль є результатом подразнення нервових закінчень шкіри термічними або хімічними агентами. При опіках І ступеня, крім болю, спостерігають розлите почервоніння, яке не зникає від надавлювання пальцем, і невеликий місцевий набряк. Ці ознаки можуть тривати від кількох хвилин до кількох годин. Перелічені явища через 1-2 дні, а іноді через кілька годин зменшуються, випіт всмоктується, епідерміс злущується. В деяких випадках, особливо при опіках сонячним промінням, на місцях опіку І ступеня лишається пігментація.

Опіки II ступеня, крім різкого болю, характеризуються більш вираженим почервонінням, припухлістю й утворенням пухирів, що виникають відразу після опіку або через деякий час. Вміст пухирів спочатку являє собою серйозну рідину, а згодом, у результаті проникнення бактерій з глибоких шарів шкіри або через дефекти стінки пухиря вміст останнього стає гнійним. Якщо інфекції нема, то вміст невеликих пухирів усмоктується або випаровується.

При опіках III ступеня уражена поверхня суха, тверда на дотик, нечутлива (внаслідок зруйнування нервових закінчень). На межі змертвілої ділянки утворюється демаркаційна лінія, що поступово відокремлює мертві тканин від здорових і, як правило, супроводиться інфекцією та нагноюванням. При опіках III ступеня, що вражають 15-17 % поверхні тіла, протягом доби втрачається понад 3 літрів плазми. У зв'язку з такою великою втратою плазми різко знижується й кількість білка в крові.

Поширені ураження (1/3 і більше поверхні тіла) внаслідок опікового шоку можуть закінчитися смертю в перші 24-48 год., а іноді протягом 3-10 днів. Смерть настає в результаті інтоксикації та сепсису. При обмеженій локалізації опіки IIIступеня гояться протягом кількох тижнів, а інколи й місяців. Опіки IV ступеня характеризуються обвуглюванням тканин, різким болем, уповільненням обміну речовин. У цих умовах часто спостерігають термічний шок.

У дітей для розрахунку площі ураження опіками користуються "правилом шісток":

• голова і шия - 18 %;

• руки - по 6 % кожна;

• кожна нога, передня і задня поверхні тулуба - по 18 %. Глибокі опіки з обвуглюванням тканин або їх некрозом

вважаються втричі тяжчими, ніж поверхневі (глибокий опік 1 % поверхні тіла = 3 % поверхневого). Особливо тяжкі опіки дихальних шляхів, що за характером загальних розладів еквівалентні ушкодженню 10 % поверхні тіла. Часто опіки супроводжуються отруєнням чадним газом. Найтяжче переносять опіки діти до трьох років і особи, яким більше шістдесяти років.

При наданні першої медичної допомоги при термічних опіках передусім треба загасити полум'я - в теплу пору року облити потерпілого, що горить, холодною водою або загорнути у ковдру, покривало, килим, а потім звільнити його від тліючого чи обгорілого одягу. Рекомендується не знімати цей одяг, а розрізати по швах, щоб не дотикатися до опаленої поверхні тіла. Білизну, що прилипла до тіла, обережно зрізають ножицями. Якщо ділянка обпеченої поверхні І ступеня обмежена, то після того, як звільнено її від обгорілого одягу, за рекомендацією деяких авторів, треба протягом 20-30 хв. тримати цю ділянку в холодній воді чи під проточною водою, а потім змазати вазеліном, маслом чи олією і накласти суху асептичну пов'язку.

Ряд авторів рекомендують при опіках І і IIступеня змазувати обпечену поверхню спиртом чи 1-2% розчином калію перманганату й після цього накласти суху пов'язку. Професор Я. Г. Дубров рекомендує при опіках І і II ступеня обпечену поверхню відразу помістити під струмінь холодної проточної води на 15-20 хв. Це вгамовує біль, сприяє звужуванню судин, зменшує пропотівання рідини в тканинах, отже, запобігає утворенню пухирів. Після цього рекомендують накласти марлеві серветки, змочені 2-3%-ним розчином калію перманганату, і закріпити їх бинтовою пов'язкою.

При великих і глибоких опіках не рекомендується змазувати обпечену поверхню вазеліном чи жиром, бо вони значно утруднюють первинну обробку опіку. При опіках І ступеня сонячним промінням деякі автори рекомендують змазувати шкіру 60-70% розчином спирту чи одеколоном.

При опіках II і III ступеня на обпечену поверхню накладають суху асептичну пов'язку чи марлеву стерильну серветку, змочену спиртом і закріплену бинтом. В міру можливості потерпілому вводять під шкіру 1 мл 1 %-го розчину морфіну або вміст шприца-тюбика, а також здійснюють активно-пасивну профілактику правця. Іноді корисно зросити обпечену поверхню 0,5%-ним розчином новокаїну, а потім накласти суху асептичну пов'язку. Забороняється в порядку подання першої медичної допомоги потерпілим розрізувати пухирі та робити різні промивання.

При великих ураженнях тіла потерпілого загортають у стерильне або чисте простирало, а зверху вкривають теплою ковдрою і терміново транспортують до найближчого лікувального закладу. Після подання першої медичної допомоги потерпілих з опіком IIIі IV ступеня, з ураженням більш ніж на 10% поверхні тіла, також терміново транспортують до найближчого лікувального закладу (при тяжких опіках обов'язково на носилках, у лежачому положенні); по дорозі треба давати потерпілому якомога більше теплого питва (чай, кава, молоко, мінеральна вода).

Перша медична допомога при хімічних опіках зводиться до таких заходів: відразу після опіку треба добре обмивати (протягом 10-15 хв.) обпалені ділянки струменем води. Деякі автори не відкидають обмивання уражених ділянок водою, коли опік завдано сірчаною кислотою. При безперервному і тривалому обмиванні теплова реакція від взаємодії сірчаної кислоти з водою не встигає розвинутися. При ураженні сірчаною кислотою після обмивання треба накласти марлеву серветку, змочену 5%-ним розчином питної соди, і закріпити її бинтовою пов'язкою. При опіках іншими кислотами та лугами після обмивання водою обпечені ділянки зрошують чи змочують нейтралізаторами: наприклад, при опіках кислотами вживають зрошення 2%-ним розчином двовуглекислої соди, лугом — 2%-ним розчином оцтової або лимонної кислоти. Після цього накладають суху асептичну пов'язку. При хімічних опіках очей треба негайно, протягом 10-15 хв. промивати очі під струменем чистої води (під краном або лити воду на око з чистого глечика, графина, кухля). Після цього необхідно направити потерпілого до лікаря-окуліста.

Якщо в око попало чорнило, осколки грифеля, чорнильного олівця, що може викликати особливо тяжкі опіки, треба насамперед спробувати видалити їх вологим ватним чи марлевим тампоном, після цього добре промити очі 3%-ним розчином таніну або міцним настоєм чаю і також направити до лікаря-окуліста.

При хімічних опіках стравоходу і шлунка в перші години після опіку треба промивати шлунок великою кількістю води, а якщо такої можливості немає, то потерпілому дають усередину молоко або соняшникову олію. Після цього потерпілого треба направити до найближчого лікувального закладу.

Профілактика опіків у дитячих колективахпочинається з суворого дотримання правил протипожежної безпеки:

• тримайте сірники, запальнички, матеріали, які легко займаються, якнайдалі від дітей;

• ніколи не залишайте маленьких дітей одних навіть на невеликий час;

• не зберігайте в комірках матеріалів, які можуть легко спалахнути при пожежі;

• ніколи не зберігайте в житлових приміщеннях бензин, гас, ацетон, інші розчинники, фарби, лаки, які легко спалахують;

• не паліть у ліжку;

• готуючи їжу, стежте, щоб ручки каструлі не виступали за краї плити, і при можливості користуйтеся заднім газовим пальником;

• олію або жири, що зайнялися, не намагайтеся загасити водою;

• не розпорошуйте аерозолі біля вогню;

• на випадок пожежі приготуйте план евакуації, намітьте стрілками два можливих шляхи евакуації й ознайомте з ними всіх співробітників дошкільного закладу; в першу чергу потрібно евакуювати дітей;

• заздалегідь узгодьте зі співробітниками дитячого закладу місце збору після евакуації з приміщення;

• установіть детектори диму, не рідше двох разів на рік замінюйте в них батарейки;

• на кухні зберігайте вогнегасник і навчіть усіх, як ним користуватися;

• якщо пожежа виникла, а ви знаходитеся в приміщенні, - перш ніж відчинити двері з кімнати, перевірте, чи не гарячі самі двері, щоб не обпектися об них;

• використовуйте вогнегасник, якщо полум'я невелике. З цією метою необхідно:

- зняти захисну пломбу;

- підійти до полум'я на безпечну відстань (близько трьох метрів), направити сопло вогнегасника на місце горіння і натиснути на ручку;

- плавними рухами накрити всю площу вогню (уникайте дихати парами вмісту вогнегасника);

• не користуйтеся під час пожежі ліфтом, дзвоніть по телефону в пожежну службу 01;

• якщо приміщення задимлене, лягайте на підлогу і виповзайте з нього;

• залишайте приміщення, що горить, максимально швидко і ніколи не повертайтеся, доки пожежу не буде ліквідовано;

Відмороженнянастає при тривалому впливі холоду на ділянки тіла або переважно кінцівки. Під дією холоду спочатку порушується кровообіг шкіри, а потім і тканин, що знаходяться глибше, із наступним змертвінням їх. На відміну від опіків, визначити глибину ушкодження відразу після відмороження важко. Ступінь відмороження можна встановити через 12-24 годин.

Характерні симптоми: шкіра блідо-синювата, холодна; реакція на дотик і біль відсутня або різко знижена; при розтиранні і зігріванні виникає сильний біль у пальцях або в усій стопі та кисті.

Через 12-24 годин можна визначити ступінь відмороження: при І ступені шкіра багряна або синювата, пальці набряклі; при II ступені утворюються пухирі з кров'янистим вмістом; при III ступені - після розтину пухирів видно поранену поверхню з темними змертвілими ділянками; при IVступені відморожені повністю пальці або ділянки кінцівок: вони чорного кольору, спочатку набряклі, потім піддаються муміфікації (висиханню).

Перша допомога: 1) потерпілого внесіть у тепле приміщення, зніміть взуття і рукавички. Відморожену кінцівку спочатку розітрітьсухою тканиною, потім помістіть у посудину з теплою водою (32-34°С). Протягом 10 хвилин температуру поступово доведіть до 40-45°С. Коли біль, який виникає при відігріванні, швидко проходить, пальці набувають звичайного вигляду або трохи набряклі, чутливість відновлюється, після нагрівання кінцівку потерпшого витріть насухо, протріть 33 %-ним розчином спирту і надягніть на неї сухі випрасувані шкарпетки, а зверху - вовняні шкарпетки (або рукавички, коли відморожені руки); 2) якщо відігрівання посилює біль, пальці залишаються блідими і холодними, це - ознака глибокого відмороження, і потерпілого варто направити в травматологічне або гнійно-хірургічне відділення.

Загальне переохолодження (гіпотермія).Вплив низьких температур на увесь організм викликає загальне охолодження. Під впливом холоду скорочуються капіляри шкіри, тепла кров перерозподіляється всередину тіла, тепловіддача зменшується. Так організм намагається підтримувати нормальну температуру тіла. Якщо цей механізм неефективний, у людини починається охолодження, і додаткове тепло можна отримати за рахунок посилення м'язової діяльності. Порушення процесу терморегуляції призводить до розвитку гіпотермії.

Гіпотермія виникає внаслідок тривалого впливу низьких температур, коли організм уже не може виконувати функції терморегуляції. Велике значення у темпі й ступені охолодження мають температура і вологість навколишнього середовища, стан шкірного покриву (суха або волога шкіра), сила вітру і тривалість впливу холоду.

Деякі люди особливо схильні до швидкого загального охолодження. Це:

• особи, які довго знаходяться на холоді;

• маленькі діти і старики;

• особи із захворюваннями серцево-судинної системи;

• особи, котрі перенесли переохолодження або відмороження у минулому.

Характерні симптоми: при неглибокому загальному охолодженні (температура тіла менше 35°С) спостерігаються остуда, збудження, шкіра бліда й холодна, дихання часте, пульс рідкий, артеріальний

тиск знижений. Можливе порушення свідомості аж до повної її втрати. При глибокому загальному охолодженні (менше 30°С) свідомість відсутня, дихання дуже порушене (можливе його припинення), відзначається порушення ритму серцевої діяльності (дуже рідкий пульс або навпаки - безладне тріпотіння серцевого м'яза).

Перша допомога: 1) при загальному охолодженні швидко обмежте та зупиніть подальшу втрату тепла: зніміть мокрий одяг, не давайте рукам торкатися тулуба (подальші втрати тепла), укрийте потерпілого ковдрою або пледом, обкладіть грілками, напоїть гарячим чаєм, при можливості помістіть у теплу ванну. Початкова температура води у ванні - 30-32°С. Протягом наступних 10 хвилин воду треба поступово довести до 40°С та підтримувати на цьому рівні 30-40 хвилин. 2) при виникненні загрози для життя відновіть і підтримуйте прохідність дихальних шляхів, при припиненні дихання і кровообігу починайте серцево-легеневу реанімацію; 3) викликайте швидку допомогу; 4) госпіталізація необхідна при відмороженнях III—IV ступеня, загальному охолодженні організму.

Не варто розтирати потерпілого снігом! Не намагайтеся зігріти його занадто швидко, можуть виникнути проблеми із серцевою діяльністю й змертвіння відморожених ділянок тіла!

Тепловий і сонячний удар.Стан, зумовлений перегріванням організму внаслідок тривалого впливу високої температури зовнішнього середовища спричиняє тепловий удар. Легко виникає у новонароджених та дітей першого року життя.

До перевівання тіла призводять висока температура повітря, занадто теплий одяг (особливо зі штучних тканин), що затримує випаровування вологи з поверхні тіла, фізичне навантаження.

Тепловий удар швидше настає у разі одночасної дії різних чинників.

Перегріванню тіла сприяє також нестача води в організмі: якщо дитина мало п'є, то зменшується потовиділення, в той час як у процесі випаровування поту з поверхні тіла відбувається його охолодження.

Перегрівання супроводжується в'ялістю, швидкою втомою, запамороченням, головним болем, сонливістю. Обличчя червоніє, хода стає хиткою, дихання утруднюється, температура тілапідвищується до 40°С. Якщо не усунути причини перегрівання, настає тепловий удар: хворий непритомніє, падає, обличчя стає блідим, синюшним, шкіра холоднішає, вкривається потом, пульс ниткоподібний (малий, прискорений, його дуже важко промацати).

Прямі сонячні промені можуть спричинити сонячний удар.