Сутність і основні завдання антикризового фінансового управління підприємством

Антикризове управління - це система управління підпри­ємством, спрямована на недопущення чи усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розроблення і реалізації на підприємстві спеціальної програми, що має стратегічний характер і дає змогу усунути тимчасові труднощі, зберегти і посилити ринкові позиції за будь-яких обставин, спираючись переважно на власні ресурси.

Під фінансовим антикризовим управлінням розуміють особли­вий режим діяльності фінансового менеджменту, який полягає в організації фінансової роботи на підприємстві з урахуванням необ­хідності профілактики та нейтралізації фінансової кризи.

Специфіку антикризового фінансового управління характе­ризують двома тезами:

• по-перше, - це комплекс профілактичних заходів, спрямо­ваних на недопущення фінансової кризи: системний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, оцінка ймовірності банкрутства, управління ризиками (виявлення, оцінка та нейтралізація), упрова­дження системи запобіжних заходів тощо;

• по-друге, - це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, зокрема за допомогою санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.

Важливе значення для успішної реалізації антикризових захо­дів має антикризовий фінансовий менеджмент. Його розглядають в двох аспектах: функціональному та інституційному.

В функціональному аспекті антикризовий фінансовий мене­джмент - це система антикризового управління, що полягає в ефективному використанні фінансового механізму, спеціальних функцій та інструментів з метою забезпечення фінансового оздоров­лення та запобігання банкрутству підприємства.

В інституційному аспекті антикризовий фінансовий мене­джмент - це всі фізичні (чи юридичні) особи, які здійснюють фактичне управління підприємством в період його оздоровлення:

• контролюючі органи (департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд, податкова інспекція тощо); -

• консультанти, незалежні експерти, аудитори;

• керуючі санацією, призначені господарським судом;

• представники банківських установ чи інших кредиторів у межах заходів щодо супроводження проблемних кредитів, зокрема консорціумних;

• тимчасова адміністрація, призначена НБУ з метою фінансово­го оздоровлення банку у разі істотної загрози його платоспроможності;

• колишнє керівництво підприємства (якщо банкрутство не є причиною невмілого управління чи навмисним).

Вибір відповідальних за реалізацію антикризових заходів передусім залежить від того, в судовому чи досудовому порядку реалізовуватимуться антикризові заходи, від виду діяльності суб'єк­та господарювання, від ініціатора фінансового оздоровлення.

Важливим завданням антикризового фінансового управління є своєчасна та якісна діагностика фінансової кризи на підприємстві.

Залежно від цілей і методів здійснення, діагностику банк­рутства підприємства поділяють на дві основні підсистеми:

• систему експрес-діагностики банкрутства;

• систему фундаментальної діагностики банкрутства.

Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регу­лярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підпри­ємства, здійснюваної на базі даних його фінансового обліку за стан­дартними алгоритмами аналізу.

В економічній літературі трапляється ще й таке визначення: це формальна оцінка наближення стану підприємства до банкрутства на основі регулярного розрахунку відповідних коефіцієнтів з даних форм № 1 і № 2 бухгалтерської звітності.

Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцін­ка масштабів кризового стану. Експрес-діагностику банкрутства здійснюють за такими основними етапами:

1. Визначення об'єктів спостереження "кризового поля", що реалізує загрозу банкрутства підприємства (чистий грошовий потік, ринкова вартість підприємства, структура капіталу підприємства, склад фінансових зобов'язань підприємства за терміновістю погашення, склад активів підприємства, склад поточних затрат підприємства, рівень концентрації фінансових операцій в зонах підвищеного ризику).

2. Формування системи індикаторів оцінки загрози банкрут­ства підприємства (об'ємні та структурні показники).

3. Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку під­приємства, здійснюваний стандартними методами (горизонтальний фінансовий аналіз, вертикальний фінансовий аналіз, порівняльний фінансовий аналіз, аналіз фінансових коефіцієнтів, аналіз фінансових ризиків, інтегральний фінансовий аналіз на основі моделі Дюпона).

4. Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства.

Експрес-діагностику необхідно здійснювати безперервно. її результати повинні враховуватися під час прийняття управлін­ських рішень.

Запобіжний ефект експрес-діагностики найвідчутніший на стадії легкої фінансової кризи. За інших масштабів кризового стану обов'язковою є фундаментальна діагностика.

Фундаментальна діагностика банкрутства характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, здійс­нюваної на основі методів факторного аналізу й прогнозування.

Фундаментальну діагностику банкрутства здійснюють за таки­ми основними етапами:

1. Систематизація основних факторів, що зумовлюють кризо­вий фінансовий розвиток підприємства (виділення груп внутрішніх та зовнішніх факторів).

2. Виконання комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факто­рів на кризовий фінансовий розвиток підприємства (комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів, кореляційний аналіз, СВОТ-аналіз, дискримінантний аналіз).

3. Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативним впливом окремих факторів (кореляцій­ний аналіз, СВОТ-аналіз).

4. Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства завдяки внутрішньому фінансовому потенціалу.

5. Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства (ідентифікація масштабів та вибір відповідних напрямів відновлення фінансової рівноваги підприємства).

Сьогодні існують численні підходи до оцінки ймовірності банк­рутства підприємства. Фахівці вважають, що будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабли­вості підприємства можна використовувати для прогнозування фінан­сової неспроможності. Якщо результати застосування цих методик свідчать про високу ймовірність неплатоспроможності чи незадовіль­ний фінансовий стан, то можна вважати, що підприємству загрожує фінансова криза, яка може спричинити банкрутство.

Традиційний підхід до діагностики банкрутства полягає у засто­суванні стандартних аналітичних прийомів: горизонтальний та вертикальний аналіз, трендовий аналіз, аналіз відносних показників, порів­няльний аналіз. Спільним для традиційних методик діагностики фінан­сової кризи є те, що вони передбачають вивчення простих матема­тичних зв'язків між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчислення певної вибірки показників (коефіцієнтів) та порівняння їх значень з нормативними, середньо галузевими та в динаміці.

Дискримінантний аналіз полягає в побудові економіко-математичних функцій, які дають змогу визначити ймовірність банк­рутства підприємства.

Загалом виділяють однофакторний та багатофакторний диск­римінантний аналіз.

Однофакторний (одновимірний) дискримінантний аналіз пе­редбачає сепаратне дослідження окремих показників (які є скла­довою певної системи показників) та зарахування підприємств до категорії "хворих" або "здорових" за допомогою порівняння фактич­них значень цих показників з критичними (нормативними).

До найпоширеніших моделей однофакторного дискримінантного аналізу належать системи показників Бівера та Вайбеля.

Основним недоліком однофакторного дискримінантного ана­лізу є те, що значення одних показників можуть свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний.

Вирішити цю проблему дає змогу багатофакторний дискри­мінантний аналіз.

Багатофакторний дискримінантний аналіз полягає в побудові дискримінантної функції (моделі), на основі якої можна визначити інтегральний показник фінансового стану підприємства (пояснювана змінна) за допомогою значень багатьох незалежних (пояснюючих) змін­них з урахуванням вагомості кожної з них. Загалом лінійну багатофакторну дискримінантну функцію можна записати так:

Y= а₀+ а₁ x₁+ а₂,x₂+ а₃,x₃+…+ а_р x_р

де Y - залежна дискримінантна змінна; x₁,x₂,x₃,...,x_р - незалежні змінні дискримінантної функції; а₀,а₁,а₂,а₃,,...,а_р - вільний член та коефіцієнти дискримінантної функції.

Найпоширеніші моделі багатофакторного дискримінантного аналізу – модель Альтмана (Z-показник), модель Спрінгейта, модель Лиса, модель Беермана та нші.

Наведені моделі розроблені для відмінних від нинішніх еко­номічних умов в Україні. Відмінності в темпах інфляції і фазах цик­лу, особливо в фондо-, енерго-, трудомісткості виробництв, інший податковий, інвестиційний та фінансово-кредитний клімат вимага­ють відповідного коригування моделей.

Сьогодні українські науковці також запропонували низку моделей для прогнозування імовірності банкрутства підприємств різних галузей.