Поняття про луки.

На сучасному етапі одним з найпоширеніших й ефективних способів антикризового управління є реструктуризація підприємства.

У сучасній економічній літературі реструктуризацію підпри­ємств пов'язують з приведенням їх організаційної і виробничої структури у відповідність до обсягів виробленої продукції, на яку є платоспроможний попит, що дає змогу оптимізувати співвідношення між витратами і доходами суб'єктів господарювання, забезпечити конкурентоспроможність продукції, яка випускається, підвищити їх інвестиційну привабливість.

У ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дано таке визначення: "Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних захо­дів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема, шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів".

Сьогодні існують різні підходи до класифікації реструктуризації. Зокрема, О.О. Терещенко виділяє такі форми реструктуризації:

• реструктуризація виробництва;

• реструктуризація активів;

• фінансова реструктуризація;

• корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Заходи, які реалізують в межах кожної з цих форм, наведено в табл.

Таблиця Заходи, що реалізують в процесі реструктуризації підприємств

Реструктуризація підприємства - це складний, тривалий за часом (1,5-2 роки), доволі часто перманентний процес, що потребує значних фінансових і трудових ресурсів. Тому реструк­туризацію доцільно здійснювати на основі чітко розробленої програми.

Програма реструктуризації підприємства повинна містити:

• чітко сформульовані цілі і напрями реструктуризації;

• порядок і критерії прийняття рішень про реструктуризацію;

• способи реструктуризації;

• кошти, необхідні для здійснення реструктуризації, і меха­нізм фінансування;

• терміни реструктуризації та заходи щодо її стимулювання;

• заходи, що забезпечують соціальний захист працівників підприємства;

• порядок взаємодії з місцевими органами влади в ході реструктуризації;

• перелік нормативно-правових документів, що регулюють той чи інший спосіб реструктуризації.

Поняття про луки.

Луківництво - це вчення про луки, теоретична основа луківництва. Що таке луки? Що потрібно вважати луками? Це питання до теперішнього часу залишається відкритим, тому що різні вчені беруть в основу цього поняття то одні, то інші ознаки або різні групи ознак.

Серед агрономів поширене визначення луки як угіддя, що використовується як сінокіс на відміну від пасовищних угідь, які використовуються під випас.

Таке визначення, природно, не може бути прийнято як загальне визначення луки тому до косовиці також відносять і степи, і, частково, трав'яні болота. Тому в основу визначення лугу необхідно покласти не форму використання його людиною (пасовище, сінокіс, вигін, декоративне використання), а природні властивості.

Серед ботаніків є кілька підходів до визначення цього поняття так як:

1. Луки генетично неоднорідні. Є луки, які виникли природним шляхом, є такі, які утворилися в результаті діяльності людини на місці інших типів рослинності (лісів, боліт, степів і т.п.).

2. Лукотворчий процес триває постійно і в даний час теж, тому луки знаходяться на різних стадіях становлення.

3. Луки пов'язані посередниковими перехідними асоціаціями з іншими типами рослинності. Тому кордони між луками та іншими біогеоценозами часто умовні.

4. Луки за своїм походженням, умовами росту рослин, флористичному складі, екологічними та біологічними властивостями фітокомпонентів, ритму сезонних змін і т.п. дуже різноманітні і можуть бути розчленовані на більш дрібні або більші перехідні уворення.

Коротке і в той же час чітке визначення лук дано в роботах А.П. Шеннікова (1941 та ін.). Він розглядає лук як «тип біогеоценозів, в якому рослинність представлена асоціаціями багаторічних трав'янистих мезофітов».

Тут доречно уточнити, до яких екологічних груп відносяться рослини в зв'язку з їх типовими місцями поширення. Для лучних рослин найбільш поширеними є такі екологічні групи: ксерофіти, мезоксерофіти і ксеромезофіти, мезофіти, мезогігрофіти і гігрофіти. Співвідношення цих груп рослин у складі лучних фітоценозів являє собою важливий показник їх середовищ існування і перспектив подальших змін.

Подібне визначення луку дано Л.Г. Раменским, який розглядає луки як «угіддя високого, але не надлишково і відносно забезпеченого вологою, без різко вираженої літньої посухи, з грунтами не дуже кислими або рідко лужними, або рідко засоленими, що несуть травостої, нормально утворені в основному багаторічними мезофільними травами, що вегетують весь вегетаційний період без значної річної депресії ».

Визначення лук по А.П. Шеннікову і Л.Г. Раменському можна вважати основним. Проте виникають розбіжності по деяких істотних питань:

1. Що вважати мезофітом?

2. Чи всі біогеоценози з популяціями трав'янистих багаторічних мезофітів слід відносити до лук?

За А.П. Шеннікова «мезофіти характерні не тільки ставленням до вологості місцеперебування, а й ставленням до інших екологічних факторів. Вони ростуть в середніх умовах зволоження, теплового та повітряного режиму, мінерального живлення. Тому мезофіт одночасно є мезотроф, мезотермофіт, мезоаерофіт.

Але не завжди мезофіт відповідає цим всім показникам.

За В.В. Альохіним «луками потрібно називати трав'янисті простори із середнім ступенем зволоження, вкриті внаслідок цього мезофітною рослинністю».

Є також пропозиції відносити до лук не всі угіддя з сукупностями мезофільних багаторічних рослин, а тільки «сукупності з більш-менш розвиненим багаторічним злаковим або злакоподібним дереном». Маються на увазі злаки і осоки.

Переважання злаків і осок характерно для лук, але вони є провідними також у степах, болотних асоціаціях, тундрах.

Злаки і осоки найбільш пристосовані до місця проживання, де деревна та чагарникова рослинність не може існувати або знищена людиною, де деревні рослини виявляються менш конкурентноздатними. Трав'янисті рослини створюють високе насичення надземної фітомасою і вигідно використовують сонячне світло, економно витрачають елементи мінерального живлення, вони добре відростають після скошування і випасання, добре переносять вплив пірогенного фактора.

Велике значення мають у складі лучних фітоценозів види родини бобових, які багаті білками і збагачують грунт сполуками азоту. З групи різнотрав'я найбільш поширеними в Голарктики є родини: складноцвіті, розоцвіті, губоцвіті, жовтців, норичникових, зонтичні.

Таким чином, луки потрібно розуміти широко, включаючи в них біогеоценози різного походження.

Прийнявши за основу визначення луки по А.П. Шеннікова і Л.Г. Раменському, Т.А. Работнов (1974) дає більш повне визначення луки: «під луками можна розуміти біогеоценози, рослинність яких представлена трав'янистими асоціаціями з більш-менш зімкнутим травостоєм, утвореним в основному багаторічними мезофільними (тобто рослинами середнього водного забезпечення), а іноді й гігрофільними травами , що мають зимову перерву (або різке зниження) в вегетації, нормально вегетуючі без літньої депресії; з грунтами різного зволоження (від сухих до сирих), різної змінності зволоження, різного багатства і з неоднаковим вмістом легкорозчинних солей (від прісних до середньозасолених).