Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Політика в інформаційній сфері.

Читайте также:
  1. Анотування в інформаційній діяльності
  2. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
  3. Антиукр політика царату в 2пол 19. Валуєвський циркуляр, емський указ
  4. Асортиментна політика.
  5. Бюджетна політика
  6. Бюджетна політика і бюджетний механізм
  7. Вміст водяної пари в атмосфері.
  8. Вплив інфляції на розвиток макроекономічних процесів. Антиінфляційна політика
  9. Демографічна політика в країнах СНД
  10. Демографічна політика у розвинутих країнах світу

Політико-адміністративні функціїможна поділити навнутрішньо- та зовнішньополітичні.Перші спрямовані на зміцнення відповідних суспільних відносин, державного устрою, визначають основні принципи функціонування державного механізму та є основним політичним засобом утримання та зміцнення державної влади, другі за­безпечують стабільність міжнародного становища держави, захист інтересів громадян, збереження територіальної цілісності України.

Наступна група загальних функцій державного управлінняцеекономічні функці, які включають:

- визначення стратегіїсоціально-економічного розвитку країни;

- регулювання правових аспектів функціонування ринкової економіки;

- вплив на діяльність суб'єктів господарювання та інтенсивність інвестиційних потоків через систему економічних регуляторів (державний бюджет, податки, кредитна політика, грошова, цінова політика тощо);

- здійснення структурної політики з метою інтенсифікації виробництва, підвищення його конкурентоспроможності на світових ринках;

- коригування соціальних параметрів суспільства безпосередньо че­рез важелі соціальних гарантій, пільг, фінансування послуг, системи соціального страхування та інше.

Наступна групазагальних функційдержавного управління – це соціальні функції:

- захист трудових прав громадян,

- захист прав споживачів,

- соціальний захист безробітних,

- охорона праці та безпечної життєдіяльності

Наступна групазагальних функційдержавного управління – це гуманітарні функції: належне функціонування та розвиток освіти, науки і культури, завдяки яким реалізується конституційне право кожного громадянина на одержання певного рівня освіти і залучення до культурних надбань.

Гуманітарні функції спрямовуються на:

- розвиток культури і мистецтва, театру і кінематографії, музей­ної справи, образотворчого мистецтва, книговидання;

- збереження культурної спадщини України;

- упорядкування та якісний розвиток мережі культурно-освітніх закладів;

- впровадження новітніх технологій у сфері освіти;

- розширення та вдосконалення форм отримання освіти;

- розвиток інформаційного простору;

- активізацію пропаганди здорового способу життя, створення умов для належного фізичного виховання людини та її відпочинку.



Під спеціальними функціями управління слід розуміти відносно відокрем­лені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінську дію, відображаючи її суть і зміст на всіх рівнях державного управління.

Найважливішою складовою спеціальних функцій управління є стратегічне планування. Стратегічне планування - це систематичний процес, за допомогою якого органи виконавчої влади визначають свою діяль­ність на майбутнє.

Стра­тегічне управління поєднує кілька видів управлінської діяльності, а саме: прогнозування, розподіл ресурсів, адаптацію до середовища та внутрішню координацію.

В межах функції планування виділяються такі підфункції: 1) дослідження інформації; 2) прогнозування; 3) програмування.

Дослідження інформації.Чітке визначення основних джерел інформації та вміння її кваліфіковано збирати та обробляти - важ­лива умова ефективної аналітичної діяльності, від якої залежить успішне вирішення всіх інших управлінських функцій.

Прогнозування.На базі отриманої інформації суб'єкт управління готує прогноз: передбачає розвиток та результат процесу. Прогнозування - базовий етап стратегічного плану­вання, в процесі якого на основі передбачення (оцінки) майбутнього стану зовнішнього середовища визначаються найбільш ефективні форми еко­номічної і соціальної політики цілої системи, галузі, окремого органу.



Програмування.Програма - це документ, у якому визначаються цілі розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємо­узгодження і комплексна система заходів органів управління, спря­мованих на ефективне розв'язання визначених проблем.

До спеціальних функційдержавного управління належитьфункція прийняття управлінських рішень.

Доосновних ознакуправлінських рішень відносять:

- наявність можливих варіантів дій та вибору одного з них відповідно до існуючих обставин, інтересів і потреб;

- вибір прийняття варіанта дій є результатом свідомої, розумово-психологічної діяльності керівника;

- необхідність та головний зміст рішення визначається метою спільної діяльності;

- в основі управлінського рішення лежить організаційна діяльність людей.

У системі державного управління управлінські рішення виконують такі функції:

1. Спрямовуючу, тобто вказують цілі та завдання функціонування систе­ми управління;

2.Забезпечувальну, тобто визначають шляхи і способи, сили і засоби, які гарантують виконання даного рішення і дозволяють функціонувати системі управління у накресленому напрямі і заданому режимі;

3. Координаційну - встановлюють порядок узгодження діяльності системостворюваних структурних елементів (службовці, підрозділи, організації тощо) і визначають нормативно-правовий режим цієї діяльності;

4. Стимулюючу, тобто визначають такі умови, за яких повністю розкри­ваються і розвиваються здібності працівників при виконанні конкретних службових завдань.

Етапи процесу прийняття управлінських рішень:

1. Ідентифікація і визначення проблеми.

2. Підготовка необхідної інформації.

3. Генерування альтернативних варіантів розв'язання проблеми.

4. Визначення критеріїв.

5. Аналіз можливих наслідків.

6. Прийняття (вибір) рішення.

7. Доведення управлінських рішень до виконавців.

8. Організація виконання рішень.

9. Контроль.

10. Оцінка рішення та отриманих результатів.

Методи прийняття рішень -це сукупність розумових і практич­них операцій, які використовуються для усвідомлення проблеми, постановки цілі, збору необхідної інформації, розробки варіантів рішення, вибору оптимального рі­шення та організації його виконання.

Виділяються дві групи методів: загальні,які охоплюють усі етапи процесу прийняття рі­шення, і локальні, які застосовуються на одному чи декількох етапах. У свою чергу, їх можна поділити на два різновиди: формальніметоди (формально-математичні) та неформальні(інтуїтивно-логічні). До загаль­них формальних методівможна віднести системний аналіз, який служить методологією вирішення великих проблем, а також лінійне програмуван­ня. Загальними неформальними методами є способи прийняття рішень на основі управлінського та життєвого досвіду, рефлексії, інтуїції, тобто традиційні методи вирішення управлінських завдань.

За способом ухвалення управлінських рішень можна виділити два ос­новних методи: індивідуальнийта груповий(колективний).

В управлінській практиці застосовуються три методи групового ухва­лення рішень:

Перший- колективне обговорення проблем за умов повної свободи висунення проектів рішення. Цей метод сприяє відкритості процесу групо­вого ухвалення рішень. Він особливо придатний при вирішенні нестанда­ртних проблем, що потребують новаторських, творчих рішень.

Другий - умовно груповий метод. Він відрізняється від попереднього підходу обмеженням міжособистісного спілкування в процесі ухвалення рішень. Тут переважають індивідуальні зусилля членів групи у виробленні проблемних рішень. Цей метод сприяє досягненню згоди без особливо гострих дискусій і обговорень.

Третій - метод експертних оцінок «Дельфі». Він застосову­ється у тому випадку, коли члени групи фізично не можуть бути присутні­ми в одному місці. Його суть зводиться до того, що кожен член пропонує можливе рішення проблеми, відповідаючи на запи­тання. При цьому відповіді даються анонімно і ніхто не знає про відповіді інших. Результати опитування зводяться в таблицю і доводяться до опитуваних. Члени групи погоджуються з певними рішеннями або пропонують нові ідеї. Ці стадії повторюються, поки анонімна група не досягне остаточ­ного рішення.

Наступна спеціальна функція державного управління – це функція організації діяльності.


Дата добавления: 2015-02-09; просмотров: 11; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Класифікація функцій управління | Організаційна функція державного управління -це процес ство­рення управлінської структури, що дає можливість працівникам ефективно взаємодіяти для досягнення мети організації.
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты