Функції підприємства. Організація процесу виробництва

Підприємство — це господарська та фінансова одиниця й одночасно юридична особа. Воно виконує певні економічні та соціальні функції. Основними економічними функціями підприємства є мобілізаційна, організаційна, творча і соціальна.

Мобілізаційна функція полягає в тому, що підприємство мобілізує капітал, трудові та інші ресурси для їх виробничого використання, тобто купує сировину, матеріали, напівфабрикати, орендує землю, приміщення, наймає робочу силу. Прагнення підприємця одержати максимальний прибуток спонукає його до постійного пошуку додаткових ресурсів. Яскравим прикладом цього є використання запущених підвальних та напівпідвальних приміщень, підземних переходів для розміщення магазинів, кіосків та інше.

Організаційна функція. Мобілізовані ресурси можуть принести користь їх власникові і суспільству в цілому лише тоді, коли будуть раціонально використовуватися. Тому підприємець бере на себе функцію організації виробництва і збуту товарів, дослідження ринку. А великі підприємства організовують наукові дослідження і для цього створюють при підприємствах науково-дослідні структури. Підприємці знаходять талановитих, здібних людей, здатних ефективно керувати підприємством і його підрозділами, але принципові рішення приймають самі.

Творча функція полягає в тому, що підприємець завжди прагне вдосконалювати організацію і технологію виробництва, упроваджувати найновіші досягнення економічного і технічного прогресу. Прагнення одержати максимальний прибуток і конкуренція не дають можливості підприємцеві зупинятися на досягнутому, навіть на найвищому рівні організації виробництва. Він постійно прагне вдосконалювати виробництво, упроваджувати нові досягнення наукової творчості.

Соціальна функція підприємства полягає в поліпшенні умов праці та відпочинку працівників, створенні сприятливого психологічного клімату в колективі, наданні допомоги та пільг працівникам підприємства і членам їх сімей та у благодійницькій діяльності.

За часів командно-адміністративної системи, коли все було підпорядковане державі і підприємства не були власниками майна, не спрацьовували виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, оскільки всі рішення директивно вказувалися через відповідні державні органи. Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єдиного державного комплексу, а не самостійною економічною одиницею.

Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де існують різні форми власності, різні види підприємств, форми організації господарювання. Власник чи менеджер підприємства самостійно вирішує свої проблеми. Вирішальне значення в їх розв'язанні має прагнення до одержання максимального прибутку.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно ставитися до свого майнового і фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться в кризовому стані або й збанкрутує.

Налагодити ефективне функціонування підприємства в ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише за наявності чіткої, досконалої організації господарювання, яка вимагає:

а) всебічного знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетинговими службами підприємства;

б) чіткої взаємодії з постачальниками всіх факторів виробництва, внутрішньо-фірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;

в) постійної уваги та контролю за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;

г) безперебійного забезпечення підприємства оптимальною кількістю найманих працівників, які володіють відповідними якостями та професійною підготовкою:

д) поточного і періодичного контролю за станом ліквідності, тобто спроможності у будь-який час виконувати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом — споживачем, постачальником, банком, державним бюджетом, податковою установою тощо.

Отже, за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна самостійна ланка економіки

країни.