Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Теорія суспільного добробуту




 

 

Поняття добро означає усе позитивне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям. Під поняттям добробут розуміють матеріально- побутове забезпечення, достаток.

Одним з найважливіших показників добробуту населення є його реальні доходи, на підставі яких прогнозується загальний обсяг, структура і динаміка споживання населення матеріальних благ та послуг, склад і джерела доходів населення, розмір і рівень диференціації доходів окремих соціальних груп.

Планування та регулювання доходів має враховувати принцип нерівності формування й розподілу доходів у суспільстві. Досвід інших країн свідчить, що цей принцип є відносно стабільним - економічне піднесення в будь-якій країні збільшує її доходи в цілому, але не веде до суттєвих змін тієї частки сукупного доходу, яку одержують конкретні групи населення чи категорії сімей.

Причинами нерівності утворення й розподілу доходів є: різниця у фізичних та розумових здібностях людей, в їхній освіті та професійній підготовці, у складі сімей, у наявності власності (житло, земля, виробниче устаткування, акції тощо).

Коли диференціація доходів у суспільстві є завеликою, то виникає бідність, яка створює загрозу для нормального процесу відтворення суспільства. Бідність визначається показником прожиткового мінімуму, який постійно змінюється внаслідок зміни цін на ринку товарів та послуг.

Нерівність у доходах членів суспільства та їхніх сімей мусить коригувати держава через податкову політику: високі доходи оподатковуються за високими ставками, а доходи, що не перевищують прожиткового мінімуму, можуть бути взагалі звільнені від оподаткування.

На думку західних учених і фахівців саме нерівність доходів членів суспільства стимулює виробництво, створює передумови для піднесення економіки, збільшення доходів кожної сім'ї тобто є шляхом до індивідуальної свободи, до гартування підприємницького духу.

В ім'я збільшення доходів суспільство розвиває продуктивні сили, оновлює технологію виробництва, штовхає вперед науку, винаходить нові товари і послуги. Ясна річ, що це справедливо тільки до певної межі. Занадто велика різниця в доходах, як уже було сказано, є причиною соціального напруження і можливого соціального збурення в суспільстві.

В основі реальних доходів переважної більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рівень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є


індикатором узгодження інтересів підприємців і найманих працівників.

У багатьох країнах світу організація заробітної плати - це внутрішньофірмова справа, яка розв'язується угодою між власниками виробництва та профспілками, що захищають інтереси найманих працівників. В Україні економічні, правові й організаційні засади оплати праці визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. «Про оплату праці». Декрет розмежовує сфери державного й договірного регулювання оплати праці, уводить систему соціального партнерства, розширює та закріплює права трудівників на належну оплату праці.

В Україні законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата та мінімальні ставки компенсаційних доплат (за роботу в несприятливих, шкідливих та небезпечних умовах) залежно від стану економічного розвитку країни, досягнутого рівня продуктивності праці, середньої заробітної плати, вартості мінімального споживчого бюджету.

Державою встановлюються норми оплати праці за роботу в понадурочний час, нічні часи, у святкові та вихідні дні, за час простою, який має місце не з вини робітника, за виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника, за роботу особам, молодшим від 18 років; держава гарантує щорічну оплачену відпустку, оплату за час, витрачений на виконання державних обов'язків, на підвищення кваліфікації, на медичне обстеження, на виробниче навчання, тощо. Гарантується також оплата жінкам за час декретної відпустки та відпустки для догляду за дітьми до 3-х років.

У державному секторі економіки фонд заробітної плати підприємств визначається як частина їхніх доходів. Умови цього визначення встановлює Кабінет Міністрів України згідно із конкретною соціально-економічною ситуацією.

Урядом країни встановлено єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців щодо традиційних професій та посад.

Реальні доходи населення визначаються за допомогою математичних розрахунків, що ґрунтуються на загальних показниках економічного й соціального розвитку країни, державного бюджету, а також виходять із результатів наукових і соціальних досліджень. Реальні доходи можна обчислити за формулою:

 

 

Др = Дт + Дн + М + Вж – зміна Ц, (3.1.1)

 

 

де Др - реальні доходи;

Дт - грошові витрати на придбання товарів; Дн - натуральні доходи громадян;

М - матеріальне споживання в сфері послуг;

Вж - продукція індивідуального і житлово-кооперативного будівництва; Зміна Ц - зміна ціни на товари і послуги.

Грошові витрати на придбання товарів встановлюються, виходячи з балансу грошових доходів і витрат населення, за формулою:

 

 

Дт = сума Д – Д др. – зміна Зн – зміна З, (3.1.2)


де Дт - грошові витрати на придбання товарів;

сума Д - зарплата, дивіденди, пенсії, допомога, стипендії, надходження з фінансової системи, дохід домашніх господарств, яким розпоряджається власник, дохід від праці в колективних, фермерських господарствах, тощо;

Д др. - оплата послуг, обов'язкові платежі, придбання лотерейних квитків; Зміна Зн - зміна в заощадженнях населення;

Зміна З - зміна заборгованості за товарами, які придбано в кредит, та сальдо операцій за переказами та акредитивами.

Натуральні доходи прогнозують виходячи з балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень населення. Матеріальне споживання у сфері суспільного обслуговування, яке нині поступово скорочується, установлюється з розрахунків розвитку соціально- культурних закладів та розбудови інфраструктури - як сума матеріальних витрат держави на підтримку соціально-гуманітарної сфери.

Зміна цін розраховується в розрізі форм торгівлі товарами та послугами за допомогою спеціальних обчислень, що мають прогнозний характер.

Реальні доходи обчислюють для різних соціальних груп населення у розрахунку на одного зайнятого в тій чи іншій сфері діяльності або виробництва чи на душу населення .

Прогнозування можливих темпів зростання чи падіння реальних доходів населення спирається на врахування можливостей приросту або скорочення фонду споживання та змін у фонді нагромадження що утворюється внаслідок спрямування населенням певної частині коштів на будівництво житла та присадибних споруд.

Таке прогнозування має враховувати економічну нестабільність

-тенденцію, яка діє в ринковій системі й відображається в її циклічному розвитку, безробітті, інфляційному зростанні цін. Інфляція призводить до перерозподілу доходів у суспільстві; втрати несуть кредитори, власники заощаджень, громадяни, які отримують фіксовані доходи. Прогнозування інфляції може пом'якшити її тиск на доходи.

В Україні відбувається інфляція витрат виробництва, що спричиняє підвищення рівня цін і скорочення реального обсягу виробництва. За цих умов уряд намагається стимулювати зростання сукупного попиту, підвищувати номінальну зарплату, впливати на сукупну пропозицію товарів і послуг, знижуючи рівень податків. Темпи зниження останніх мають випереджати темпи зростання доходів населення.

Прогнозний (плановий) рівень реальних доходів співвідноситься з базовим, що дає змогу обчислювати індекс зростання (падіння) реальних доходів (на душу населення, чи на одного зайнятого):

 

 

І дн = І ф / І н, І оз = І ф / І з, (3.1.3), (3.1.4)

 

 

де Іф, Ін, Із — індекси зростання (падіння) фізичного обсягу реально використаних доходів, чисельності населення, зайнятих.

Можна розрахувати і вартість життя за допомогою індексу:

 

 

І вж = Вс / Вн, (3.1.5)


де Вс, Вн — це витрати населення на придбання товарів і послуг відповідно в старих і нових цінах.

Цей індекс характеризує зміни купівельної спроможності людей, зміни вартості базового набору споживчих товарів і послуг, фактично придбаних сім'ями за даними бюджетних обстежень.

Для робітників і службовців розраховується реальна заробітна плата, виходячи з передбачуваного рівня середньомісячної заробітної плати, розміру податків і індексу цін на товари та послуги. Її рівень визначається за формулою:

 

 

Зр = (Зсн - А) / Іц = Зсв / І ц, (3.1.6)

 

 

де: Зсн, Зсв — середньомісячна готівкова заробітна плата (нарахована й виплачена);

А — утримання (податки);

І ц — індекс цін на товари і тарифів на послуги.

Загальна сума реальних доходів робітників і службовців перевищує їхню реальну заробітну плату на суму виплат і пільг, отриманих за рахунок фонду суспільного споживання у вигляді пенсій, допомоги, стипендій, а також безплатних послуг охорони здоров'я, освіти тощо.

Визначення реальних доходів селян передбачає обчислення грошових і натуральних доходів від колективного, фермерського та особистого підсобного господарства. Грошові доходи коригуються на індекс цін на товари й тарифів на послуги: натуральні доходи визначаються за середньотоварними цінами реалізації, тобто з урахуванням продажу продукції на ринку. У розрахунках використовують дані балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень. Загальну суму грошових і натуральних доходів треба збільшити на суму виплат і пільг за рахунок суспільних фондів держави й колективних господарств, а також на обсяг безплатних послуг соціально-культурних закладів.

Регулювання обсягу споживання матеріальних благ і послуг. Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м'ясо, молоко, яйця, риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та платних послуг. Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м'яса, молока яєць, картоплі, зерна, овочів, що робляться для обчислення показників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання плат них послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і витрат населення.

Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як: прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та інше.

Споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і структуру споживання населенням (або його окремими суспільними


верствами) матеріальних благ та споживчих послуг.

Споживчий бюджет складається з індивідуального бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються населенню із суспільних фондів споживання.

Розрахунки споживчого бюджету проводять у цінах відповідних років. Прогнозування бюджету здійснюється з допомогою побудови моделі

динаміки і структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання населенням матеріальних благ і послуг.

Прогноз споживчого бюджету застосовується для:

а) оцінки досягнутого рівня життя населення;

б) пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу;

в) обґрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних виплат та пільг.

Мінімальний споживчий бюджет - це балансовий розрахунок, що визначає такий обсяг доходів, який уможливлює задоволення потреб в їжі, одежі, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров'я людей похилого віку.

Розмір споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється:

а) рівнем матеріального виробництва;

б) умовами життєдіяльності людей.

Мінімальний споживчий бюджет розраховується за такими методами:

— статистичний метод, за яким існуюча структура споживання береться за мінімальну і використовується для формування мінімального споживчого бюджету. Метод доповнюється бюджетними обстеженнями, які дають змогу ліпше обґрунтувати обсяг і структуру споживчих витрат;

— структурний метод означає використання існуючого співвідношення між видами витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг, зокрема між продовольчими та іншими товарами для прогнозування структури бюджету на майбутнє;

— нормативний метод спирається на використання науково обґрунтованих нормативів споживання окремими громадянами чи їхніми сім'ями матеріальних благ і послуг. Цей метод дає змогу встановити межу бідності, коли відтворення погіршується. За цією межею мінімальний споживчий бюджет уже не збігається навіть із прожитковим мінімумом.

Визначаючи мінімальний споживчий бюджет, використовують розрахунки мінімальних «споживчих кошиків» (продовольчих та непродовольчих). Набори кошиків визначають за нормативами, що їх розраховують наукові заклади для статево-вікових груп населення на душу населення в середньому по країні.

Вартісна оцінка товарів і послуг, які входять до складу «споживчих кошиків» може відігравати роль довгострокового соціального нормативу малозабезпеченості лише за достатнього попиту та пропозиції товарів і послуг. За умов інфляції, спаду виробництва ці «кошики», як і мінімальний бюджет, втрачають практичне значення і не можуть використовуватись для будь-яких розрахунків.

Величина вартості прожиткового мінімуму відповідає вартісній оцінці


набору прожиткового мінімуму, а також включає витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

Мінімальний споживчий бюджет та величина вартості прожиткового мінімуму як інструменти соціальної політики можуть бути використані:

• як орієнтири для регулювання доходів і витрат населення;

• для обґрунтування розмірів оплати праці;

• для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм;

• для регулювання міжгалузевого зростання заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями.

Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням всіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть розраховуватись на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні систематичні спостереження в державній і кооперативній торгівлі і які друкуються в пресі (експрес-інформація Державного комітету статистики України), а також цін на колгоспних ринках.

Одним з важливих показників рівня життя населення є вартісна величина межі малозабезпеченості.

Для розрахунку прожиткового мінімуму (величини вартості межі малозабезпеченості) необхідно мати набір продуктів харчування, які об'єднані в

11 укрупнених груп: хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти і ягоди, м'ясопродукти, молокопродукти, рибопродукти, яйця, цукор, кондитерські вироби, олія, маргарин.

В основу розрахунку беруть:

- норми фізіологічних потреб у харчових продуктах і енергії для непрацездатного населення України і рекомендації ФАО/ВООЗ щодо потреб людини в енергії та білках;

- відомості про хімічний склад основних продуктів харчування і витрати харчових речовин у процесі технологічної переробки продукції .

Енергетична цінність продуктового набору має становити не менше 2546 ккал на добу, що відповідає міжнародним стандартам (рекомендаціям ФАО/ВООЗ), а в розрахунку за рекомендацією Мінохорони здоров'я України вона дорівнює -2008,9 ккал.

У зв'язку з тим, що держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення лише мінімальних гарантій, що відповідають науково обґрунтованим мінімальним рівням споживання населення матеріальних благ, дуже важливою для прогнозування й державного регулювання народного споживання є розробка мінімального споживчого бюджету населення згідно із законом про мінімальний споживчий бюджет, установлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати згідно з відповідним законом.

Обчислені прогнозні рівні витрат і споживання на середньому та мінімальному рівнях можуть використовуватись для прогнозування та регулювання потреби у відповідних ресурсах, формування держзамовлення та опрацювання заходів соціального захисту і підтримки добробуту населення.

До системи державного регулювання рівня життя входить, як правило,


індексація грошових доходів населення. Головна мета індексації - збереження життєвого рівня населення або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати працездатності.

Для індексації грошових доходів населення використовують індекс споживчих цін на товари і послуги, що входять до складу мінімального споживчого бюджету.

Компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і передбачає виплату різниці в цінах громадянам або окремим групам громадян.

Важливою складовою теорії суспільного добробуту є поєднання поліцентризму з міжнародною інтеграцією та ростом динамізму виробництва. Поліцентризм це наявність декількох центрів у міжнародних політичних, економічних, валютних, ринкових та інших відносинах. Україна має можливість мати одновекторний напрям: російський; двовекторний: російський і європейський: трьовекторний: російський, європейський і австрало –японо – індонезійсько –китайський (далекосхідний); чотиривекторний: російський, європейський, далекосхідний, африкансько –близькосхідний.

Інтеграція як поняття це об’єднання в ціле будь-яких окремих частин. Об’єднання та координація дій різних частин цілісної системи. Процес упорядкування, узгодження та об’єднання структур і функцій у цілому організмі. Інтеграція це не злиття, а взаємопроникнення різнорідного одне в одне (приклади: взаємопроникнення олії в воду, промисловості в сільське господарство, мертвого в живе, капіталізму в соціалізм і навпаки тощо). Розглядають: валютну інтеграцію – процес створення регіональних зон, в межах яких забезпечується стабільне співвідношення національних валют, горизонтальну інтеграцію – придбання фірмою або поставлення під контроль ряду підприємств-конкурентів; економічну інтеграцію – процес зближення та об’єднання економік країн, регіонів; прогресивну інтеграцію – інтеграцію у маркетингу, за якої компанія прагне отримати у підпорядкування або поставити під жорсткий контроль інші фірми-конкуренти; регресивну інтеграцію – інтеграцію у ході маркетингу, за якої компанія прагне підпорядкувати та контролювати своїх постачальників; соціальну інтеграцію – наявність упорядкованих відносин між індивідами, групами, організаціями, державами. Поняття протилежне інтеграції має назву дезінтеграція.

В умовах інноваційної діяльності відбувається постійний ріст динамізму виробництва. Виробництво постійно розвивається, змінюється, перебуває в русі, стає активнішим, більш динамічним.

У 1955 р. у США всі галузі, які виробляли і поширювали знання та інформацію, реалізували продукцію, що становила 25 % від кінцевого продукту, у 1965 р. — вже понад 33 % у середині 80-х років - більше 60 % . До

1990 р. на професії, в яких переважає інтелектуальна праця, припадав основний приплив зайнятості (85 % -у США, 89 % -у ФРН, 95 % - у Великобританії, 90 %

- у Японії). Збільшується увага до інновацій.

Теорія інновацій економіки П. Друкера. Теорія, викладена у працях

“Інновація і підприємництво” (1985) та "Посткапіталістичне суспільство"


(1993), концептуалізувала ситуацію, яка склалася у США після того, як були пережиті основні економічні і політичні потрясіння, спричинені комп'ютерною революцією, і утвердились основи панування нового технологічного способу виробництва.

Інноваційна економіка 1990-х років принципово відрізняється від економіки виробництва 1960— 70-х років тим, що її основною рисою стала розробка ідей, які руйнують попередні рішення, товари, послуги і виробництво.

Теорія “третьої хвилі” і “зрушення влади” А. Тоффлера. Вона розроблялася автором у 90-х роках, коли електронна технологія вже утвердилась у вигляді персональних комп'ютерів і величезних інформаційних мереж. У працях цих років А. Тоффлер повністю змінює свій підхід, підкреслюючи позитивні результати розвитку НТР. Центральною частиною книги "Третя хвиля" (1980) став аналіз процесу одночасного розвитку людини як виробника і як споживача у результаті розвитку інтелектуальних технологій і можливостей територіальної деконцентрації масової інтелектуальної праці, розвитку домашньої праці спеціалістів, об'єднаних у колективи системами електронного зв'язку (теорія "електронного котеджу").

Змінюються всі шість "цивілізаційних принципів":

- індивідуалізація і дестандартизація змінюють характер виробництва, збуту, споживання, ідей і переконань, типів поведінки, форми сім'ї і т. п.;

- децентралізація змінює характер менеджменту, політичного життя і соціальних відносин;

- відродження дрібного бізнесу перебудовує всі уявлення людей про прекрасне і достойне;

- індивідуалізація умов праці надає свободу творчості робітнику і споживачу;

- територіальна розосередженість;

- різноманітність організаційних форм діяльності людини (у тому числі і форм сім'ї) створюють принципово нове середовище виробничої діяльності і соціального життя людей.

Причини усіх цих змін кореняться у принципово новому типові технології (яка відповідає соціальним і екологічним критеріям), у величезному прискоренні темпу змін, у високому рівні інноваційності й у пануванні вищої якості. Все вірно, але це був уже другий у XX ст. переворот "цивілізаційних принципів".

Тоффлер робить висновок, що попередню економічну детермінацію діяльності людей змінює орієнтація на новий рівень потреб — забезпечення фізичного і духовного комфорту, тобто детермінація соціальна. Проте у 1970 р. і, навіть, у 1980 р. матеріальне виробництво він вважав основною галуззю створення багатства. Економіка майбутнього — це "постсервісна економіка", експериментальне виробництво, а її основні галузі — виробництво електронної техніки, космічні програми, використання глибин океанів, біоіндустрія. Майбутнє — це суперіндустріалазація, тобто продукт величезних капіталів і адаптованих ТНК.

Це уявлення коригується таким чином:


1) основне багатство втрачає матеріальну форму. По мірі розвитку сервісної та інформаційної економіки знання — це вже "символічний капітал", невичерпний загальнодоступний;

2) основний метод створення багатства — "суперсимволічна система", що ґрунтується на застосуванні інтелекту та інформаційних технологій. На зміну владі капіталу прийшла влада знань;

3) інформаційні технології дозволяють здешевити продукцію гнучкого дрібносерійного виробництва (яке йде на зміну масового), але потребують значних дослідницьких робіт і висококваліфікованих кадрів;

4) втілення знань у виробничих процесах — це галузь наростаючих зіткнень між корпораціями-гігантами, але успіх останніх залежить від розвитку ініціативи, надання простору для самостійних рішень дрібних децентралізованих колективів, від розвитку "підприємницької економіки" всередині корпорацій, які пристосувалися;

5) засобом обміну стають не металеві або паперові гроші, а гроші електронні, тобто інформація, закладена у кредитних картках. Кредит, який надають приватні компанії, підриває владу банків;

6) новий тип робітника - це ініціативна людина творчої праці, знання якої (тобто його засоби виробництва. - Авто.) дають йому змогу приймати рішення. Його споживання органічно зв'язане з інтелектуальними, виробничими інтересами. Це - активне споживання, яке перетворює вільний час у працю саморозвитку в домашніх господарствах;

7) чисельність пролетаріату (людей фізичної праці) різко скорочується. Люди поступово оволодівають знаннями і за умови безперервної підготовки стають "когнітаріатом" ("золоті комірці"). Конторські і торгові службовці - це робітники рутинної праці, яка принижує і отуплює ("білі комірці"), тобто - продукт індустріалізму, який ще зберігається;

8) успіх на ринку диференційованих і демасифіційованих товарів і послуг, необхідних новому споживачеві, викликає жорстку боротьбу за контроль над інформацією і діючими стандартами;

9) нова економічна система розвивається і на локальному рівні домашніх господарств, і на глобальному рівні світового ринку. Виникає глобальний виробничий процес створення суспільного багатства, який зустрічає нерозуміння і жорсткий опір націоналістів, що захищають старі форми виробництва. Це зіткнення буде загострюватися.

Д. Тоффлер також є одним із найбільш яскравих представників футурології. Тоффлер констатує наявність кризових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв'язані з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супроводжуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю «Майбутній шок» (1970).

Майбутнє суспільство Тоффлер наділяє багатьма рисами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо детально він аналізує проблему інформатизації суспільства, яка досліджувалась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, інформаційна революція загрожують


фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу.

Тоффлер проголошує крах індустріалізму і народження «нової цивілізації», пов'язаної з послідовною зміною «хвиль перемін». Перша хвиля — аграрна хвиля цивілізації. Промислова революція породила Другу хвилю — індустріальну цивілізацію. З початку 60-х рр. почалось наближення Третьої хвилі — хвилі комп'ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму.

У «цивілізації Третьої хвилі» суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, поліпшиться система освіти й виховання. У молоді буде менше споживацьких настроїв, посилиться роль моральних цінностей.

У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI століття» (1990) Тоффлер майбутнє зв'язує з побудовою «цілісної гуманної цивілізації». Перехід до неї відбудеться через «революцію влади», яку Тоффлер називає однією з найважливіших революцій. Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, суспільстві, навколишньому середовищі, культурі і не приділяли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох інших перемін.

Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі розвитку

«суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове суспільство» позбавить народні маси голоду та хвороб, створить «чудові можливості для розквіту індивідуальностей», «задоволення психологічних потреб» тощо. Перехід до «суперіндустріального суспільства» повинен бути чітко спланованим, потрібна розробка його моделі, або, як пише Тоффлер, слід

«спроеціювати нову цивілізацію» .

Теорія мегатенденцій Дж. Несбіта і П. Абурден. Вона викладена авторами у 1990 р., вернула на себе увагу систематизацією тенденцій розвитку інформаційного суспільства у 1990— 2000 рр. Разом з тим, виявилась і помилковість окремих прогнозів, зумовлених уявленнями про "безхмарний" розвиток якісно нових технологій, економічних, соціальних і політичних відносин.

1. Передбачувана авторами мегатенденція глобального економічного буму у 1990-ті роки зіткнулася з серйозними економічними труднощами у Західній Європі і в Японії. Перехід до інформаційних технологій став для них менш болісним, ніж для США у 1970—80-ті роки, проте ціна переходу до ринку у Східній Європі виявилася вищою. Економіка дійсно стала більш важливою, ніж ідеологія, а дефіцит сировини і ресурсів не проявився. Але процес глобальної інформатизації більшість країн лише зачепив.

2. Мегатенденція розвитку нового гібрида, отриманого від "схрещування" соціалізму з ринковою економікою, поки що реалізувалася не стільки у Східній Європі (де перехідний період до ринку виявився важким початком процесів НТР), скільки у Китаї. Тут соціалізм дійсно радикально трансформувався перед лицем реальної загрози загибелі. Проте замість заміни пріоритету держави пріоритетом індивіда і переходу до інформаційного суспільства, тут відбувається лише перший етап НТР — становлення масового потоково- конвеєрного виробництва. В економічно лідируючих країнах умови життя трудящих поліпшувалися водночас з процесом приватизації.


3. Мегатенденція відродження мистецтв і переоцінка змісту життя у цих умовах розвивалася зовсім не так благополучно, хоч роль вільного часу у житті людей зросла істотно.

4. Космополітизація сфери споживання і стилю життя тривала, проте зміцнилась і зустрічна тенденція — посилення національних рис міжнародного міста. Посилився опір національних культур процесу космополітизавції.

5. Мегатенденція приватизації дійсно охопила економіку майже 100 країн, викликаючи колапс ідей кейнсіанства і кооперативізації. Але "панування загального добробуту" виявилось більш стійким, ніж передбачали автори.

6. Докорінні зміни геополітичної ситуації на користь Далекосхідної Азії відбувалися, незважаючи на "збій" економіки Японії. Проте в основі цього процесу лежали не стільки капіталовкладення у людські ресурси, тобто у розвиток сфери послуг, скільки промисловий розвиток на базі потоковоконвеєрних технологій.

7. Мегатенденція залучення жінок в економічне і політичне життя тривала. Але вона підживлювалася не лише процесом подолання малоосвіченості, бідності і нужденності. Ще більшу роль відігравало наростання незадоволених потреб сім'ї і розуміння дискримінаційного характеру відносин.

8. Прихід біології як провідної галузі знань на зміну фізиці. Ця ідея, незважаючи на ряд проривів у біології, для розуміння великомасштабних процесів розвитку виробництва і суспільства виявилась у 1990-х роках таким самим "інформаційним бумом", яким була теорія автоматизації у 1950— 60-ті роки. Соціальні та етичні наслідки біологізації стануть актуальними для маси людей у третьому тисячолітті.

9. Підйом нетрадиційних релігійно-політичних течій (і зниження авторитету традиційних конфесій, особливо протестантизму) поки що важко оцінити. Проте ряд скандалів, спровокованих поведінкою проповідників "нових релігій", і ріст моральних стандартів населення у зв'язку з розвитком сім'ї створили могутню "противагу" цій тенденції.

10. Тріумф індивідуальності та особистої відповідальності над тоталітаризмом і цінностями колективізму дійсно проявився у багатьох сферах життєдіяльності людей і у багатьох регіонах. Економіка, соціальне життя, мораль і політика відчули масове вторгнення "нової індивідуальності", роль спілок, створених на основі добровільного об'єднання індивідів. Це дійсно вірно передбачена авторами кардинальна риса інформаційного суспільства, що виникає.

У 1990-ті роки критика НТР в основному "перемістилась" у галузі екології, моралі і прав людини (особливо у зв'язку з проблемами вторгнення у її особисте життя). На зміну теоріям обмеження НТР прийшли: 1) концепція соціокультурного сприяння її роз

У процесі розвитку теорій трансформації виробництва і суспільства простежується зіткнення двох економічних напрямів, які багато в чому давали протилежні відповіді на питання щодо ходу і результатів НТР. Традиції індивідуалізму австрійської школи, закладені Й. Шумпетером і Л. Мізесом, розвивались у працях П. Друкера, Ф. Хайєка, М. Фрідмена та ін. Їм протистояв гуманістично-демократичний підхід, зв'язаний з кейнсіанством та


інституціоналістськими традиціями макроаналізу, у працях Дж. Гелбрейта У. Ростоу, Р.Арона, Д.Белла та ін. У цілому можна сказати, що обидві течії використали метод системного аналізу найважливіших тенденцій економічного і соціально-політичного розвитку суспільства і людства у XX ст., націлений на активізацію людей і раціоналізацію їх дій в умовах демократії. Наукові та ідеологічні елементи, безперервно зіштовхуючись, досить ефективно орієнтували економічні дослідження і практичні дії людей. Їх прояв значною мірою має ще пережити й економіка України.

Економічна думка на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) набуває нових рис. В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки. Кількість ознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науково-технічної інтелігенції, пишуть про загальний добробут, можливість задоволення різноманітних інтересів тощо.

Такий перелік ознак свідчить про те, що вони вибрані довільно, не становлять системи, що західні теоретики замість аналізу реалій суспільства майбутнього і закономірностей його виникнення змальовують ідеальну картину.

Як засадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Ще 1968 р. Г. Кан, колишній директор Гудзонівського інституту, спільно з А. Вінером опублікували працю «Рік 2000», що в ній за одну з таких ознак взяли рівень доходів на душу населення. Цю ознаку вони визнали основним критерієм класифікації стадій суспільного розвитку, зокрема: 1) передіндустріальної – 50 -

100 доларів; 2) перехідної – 200 - 600 доларів; 3) індустріальної – 800 - 1500 доларів; 4) масового споживання – 1500 - 4000 доларів; 5) постіндустріальної -

4000—20000 доларів.

Крім зростання доходу, в економіці суспільства майбутнього (за Каном і Вінером) переважатимуть соціальні мотиви виробництва, ринок відіграватиме меншу роль, високого рівня досягне комп'ютеризація суспільства тощо. Проте більшість ознак постіндустріального суспільства Кан і Вінер тільки декларують, не розкриваючи їхнього змісту.

У працях 1970—80-х рр. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розвитку суспільства. Він пише: «Постіндустріальний світ, який ми передбачаємо, буде світом зростаючого достатку... зменшення конкуренції, він буде світом великих подорожей і контактів і, можливо, світом, що забезпечить зменшення відмінностей між його народами» .

Екологічні проблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням «екологічно брудних» виробництв у країни, що розвиваються.

Соціальна спрямованість оптимізму Г. Кана знайшла прояв у таких працях, як: «Світовий економічний розвиток 1979 і далі» (1979), «Прийдешній бум» (1982), «Роздуми про неймовірне в 1980-ті» (1984). В останній праці, яка була видана посмертно, Кан виступає як запеклий реакціонер. Він навіть провіщає неминучість війн, зокрема, термоядерних, і намагається довести, що вони не означають кінця цивілізації. «Більшість людей, — писав Кан, — чомусь глибоко переконані, що ядерна війна означає кінець цивілізації...”. Г.Кан не лише заперечує таку оцінку термоядерної війни, а й намагається обгрунтувати її «прогресивні» риси. Найважливішою він називає можливість держави-


переможниці розширити «сферу своєї гегемонії... на весь світ» .

До концепції «постцивілізації» Г. Кана близька концепція «технотронної ери», відомого політолога, професора Колумбійського університету 3. Бжезинського. У багатьох своїх працях, зокрема «Америка в технотронний вік» (1967), «Між двома віками. Роль Америки в технотронній ері» (1970), Бжезинський не лише прогнозує майбутнє, а й розвиває думку про провідну роль США в цьому майбутньому, називаючи їх «соціальною лабораторією світу».

Конструюючи економічну систему «технотронного суспільства», Бжезинський виділяє в ньому три сектори: 1) технотронний, в якому зосереджено нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сферу науки;

2) індустріальний, де сконцентровано традиційні галузі, робітники яких є добре матеріально забезпеченими; 3) доіндустріальний, що в ньому переважають робітники з низькою кваліфікацією, низькими доходами. Як визначальні риси

«технотронного суспільства» Бжезинський називає: переважання сфери послуг, розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства «моральним імперативом використання науки в інтересах людини», ліквідацію «персоналізації» економічної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю роль відіграє «еліта технотронного суспільства», тобто організатори виробництва та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу».

У «технотронному суспільстві» соціальні конфлікти виникають лише в доіндустріальному секторі, але їх завжди можна усунути, збільшуючи доходи осіб цього сектора. Це не становить проблеми, оскільки «американське суспільство в цілому досягло небаченого достатку, що стосується всіх класів».

Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьє. За Фурастьє, НТР знімає проблему класової боротьби і забезпечує автоматичне вирішення всіх соціальних проблем завдяки утворенню «суспільства споживання», так званої третинної цивілізації, де переважатиме сфера послуг.

Він, як і інші футурологи, виділяє в розвитку суспільства кілька стадій і наголошує, що в «суспільстві дозвілля» станеться перехід до «четвертинної цивілізації», де основною метою стане отримання знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас.

Дальша еволюція концепцій технологічного детермінізму зв'язана з новим етапом НТР, який розпочався на межі 1980-х рр. У науковій літературі його називають «реіндустріально-ресурсозберігаючим». Новий етап НТР знову породив зливу футурологічних прогнозів. З'явилися концепції «телематичної»,

«мікроелектронної», «кабельної», «інформаційної» революцій, які усувають необхідність революції соціальної. Значного поширення набула, зокрема, теорія

«інформаційного суспільства». Її прихильники вважають, що інформатика радикально змінить становище людини в суспільстві. В «інформаційному суспільстві» розвинуті інформаційні системи даватимуть змогу безконфліктно вирішувати всі проблеми.

Деякі західні економісти вбачають прообраз «інформаційного суспільства» в Японії, котра досягла значних успіхів у багатьох сферах електроніки. Деякі теоретики зв'язували майбутнє із соціалізмом.

Так, американський соціолог К. Келлі заявляв про зміну характеру


власності, зміну мети виробництва заради прибутку і настання гуманістичного соціалізму», щоправда, в далекому майбутньому. Шведський дослідник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвиваються у «післяреволюційне комуністичне суспільство». Дж. Гелбрейт у праці «Економіка і суспільна мета» розробив концепцію «нового соціалізму», який у нього виступає як реформована в «єврокомуністичному дусі» американська економіка.

Американський економіст П. Дракер проголошував «пенсійно-фондовий соціалізм». При цьому він посилався на К. Маркса, який зв'язував соціалізм із власністю робітників на засоби виробництва. А в США вона становить понад

35% — це пенсійні фонди. Отже, США, заявляє Дракер, — «перша справді соціалістична країна».

Проблема майбутнього — складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають в рамках так званих ортодоксальних напрямів, з'явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством, на відносини між людьми у найширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розвитку»,

«екорозвитку», «соціального розвитку». Вони включають не лише економічні, а й соціальні, політичні, психологічні та інші аспекти.

Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футурологів має

«мозаїчний» характер. Фактично йдеться тільки про створення в уяві футурологів окремих «картин майбутнього», про своєрідне «винайдення майбутнього». Як писав англійський фізик і футуролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: «Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти». Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно.

 

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-04; просмотров: 176; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты