Класифікація форм державного устрою

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини, унітарної держави мають різні назви: в Україні області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, в Італії -провінції.

Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні — це Автономна Республіка Крим. Такі держави називають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих органів влади перебувають призначені з центру посадові особи, котрі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законодавства. У такому разі закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).

Щодо Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999 p.).

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністратив-ному відношенні не є одне ціле, а складається із територій суб'єктів федерації, що м?ють власний адміністративно-територіальний поділ;

2), наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парла^ ментів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;

8) суб,'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта — регіонам, а право оподатковування поділене між обома. Тому і федерація, і'її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань.

Федерації багатоманітні. Класифікувати їх можна за різними ознаками:

• За способом створення:

договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту — створюються, як правило, «знизу»);

конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції — створюються головним чином «зверху», приклад — Індія);

договірно-конституційні (їх більшість — США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).

• За способом взаємовідносин федерації та її суб'єктів:

на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ, СРСР — у минулому); на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан).

• За способом розподілу і здійснення владних повноважень: централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);

відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).

• За принципом переваги або поєднання національного і територіального підходів: територіальний підхід (США, Індія, Мексика);

національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає);

поєднання національно-територіальноцо і територіального підходів (Росія).

Розглянемо такі союзи держав, як конфедерація і співдружність. Вони відрізняються від федерації як форми територіального устрою тим, що є формою міждержавного союзу, тобто об'єднанням незалежних держав.

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях"повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації (через'етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Се-негамбія, 1981-1989 pp.):

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;

2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

5) наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);

7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.

Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іменована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкісне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалежності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні — економічні, культурні та ін.

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.

СНД (Співдружність незалежних держав, утворена в 1991 р.) -це об'єднання незалежних держав, що мають на меті зберегти історичну спільність народів і сформовані між ними зв'язки шляхом координації політики, рівноправного і взаємовигідного співробітництва. СНД заснована трьома державами — Бєларус-сю, Росією, Україною. Згодом до них приєдналися дев'ять країн — Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан.

СНД здійснює діяльність через спільні координуючі органи: Раду глав держав, Раду глав урядів, Раду міністрів закордонних справ, Координаційно-консультативний комітет, Головне командування об'єднаних збройних сил, Раду командувачів прикордонними військами, Економічний суд, Комісію з прав людини, а також через інститути. Серед інститутів Співдружності значне місце посідає Міжпарламентська Асамблея, яка складається з парламентських делегацій — учасників Угоди про Міжпарламентську Асамблею (підписана 27 березня 1992 p.). Рішення Міжпарламентської Асамблеї мають форму актів: заяв, звернень, рекомендацій, пропозицій. До її компетенції входить розробка рекомендаційних законодавчих актів (модельних) із питань, що знаходяться у сфері спільних інтересів держав Співдружності.

Відносини між державами в Співдружності будуються на основі норм і принципів міжнародного права, оскільки вона не є держава і не є державне утворення. Правову основу СНД складають низка угод і інших документів (Угода про створення Співдружності Незалежних Держав[1] і Протокол до неї, Алма-атинсь-ка декларація від 21 грудня 1991 p., Угода з військових питань, Статут СНД від 22 січня 1993 р. та ін.)- Разом із членством у СНД передбачена така форма, як асоційоване членство. Встановлено право виходу з СНД.