Характерні риси правової системи Нової Зеландії

Нова Зеландія потрапила до сфери дії загального права і статутів (законів) Британії, коли стала її колонією (1840). Набуття незалежності в 1947 р. не усунуло панування на її території британських законів, прийнятих у 1840—1947 pp., якщо в них зазначалося, що вони поширюються на Нову Зеландію. До того безправний у законодавчому відношенні новозеландський парламент (створений ще у 1852 p.), провів титанічну роботу із заміни деяких англійських законів вітчизняними. Однак система загального права збереглася, збагатившись рішеннями вищих новозеландських судів. Юристи Нової Зеландії визнають силу судового прецеденту для себе і всіх нижчих судів. Судовими прецедентами вважаються рішення, прийняті вищими судовими інстанціями як у Новій Зеландії (обов'язковий прецедент), так і в Англії, Австралії, Канаді та інших країнах англо-американсь-кого права (переконуючий прецедент).

Законодавство Нової Зеландії характеризується впорядкованістю. Перевага віддається не кодифікації, а консолідації. Створено акти з найважливіших правових інститутів права. Проте деякі питання цивільного права (наприклад, зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, та ін.) ще не консолідовані. Закони, як правило, створені за англійським зразком. Наприклад, закони з питань діяльності компаній, торгівлі, транспорту складені відповідно до англійського законодавства і норм загального права. Кримінальне законодавство (акт 1893 р.) зазнало впливу від проекту Кримінального кодексу, складеного Дж. Стифеном для Великої Британії. На цей час діє Закон про злочини 1961 р. Це, власне кажучи, Кримінальний кодекс. Він діє разом із Законом про поліцейські порушення 1927 р. (у редакції 1965 p. із подальшими змінами) та іншими нормативно-правовими актами.

Найвищими судовими інстанціями в Новій Зеландії є Апеляційний і Верховний суди. Апеляційний суд (очолює систему судів) розглядає апеляційні скарги на постанови Верховного суду в цивільних і кримінальних справах і постанови установ адміністративної юстиції, арбітражного суду. Верховний суд (складається із голови і 25 суддів) розглядає складні цивільні і кримінальні справи, а також скарги на постанови, винесені у них магістратськими судами, у деяких випадках — на рішення органів адміністративної юстиції. У розгляді цивільних справ Верховним судом беруть участь присяжні засідателі. Основна маса кримінальних і цивільних справ (крім справ про державну зраду, вбивство тощо) розглядається магістратськими судами — нижчою ланкою системи загальних судів.

[1] В Європі затвердилася назва «англосаксонська сім'я правових систем», що є невірним і відкидається країнами, що належать до цієї сім'ї. Англосаксонським періодом в Англії називається період до нормандського завоювання 1066 p., коли англійське загальне право ще не склалося. Відповіднішою до суті сучасного «загального права» є назва «англо-американська сім'я (тип) правових систем», яка поширена в наукових колах цих країн.

[2] Палата лордів до 1966 р. була суворо зв'язана своїми прецедентними рішеннями, а нині вважається, що в інтересах правосуддя вона може відходити від них. Повноваження Палати лордів відкидати свої колишні рішення було закріплено Парламентом у Законі про відправлення правосуддя 1966 р. Правда, на практиці це нововведення використовується дуже помірно.

[3] Терміни «statute» І «law» переводяться на українську мову як «закон». Крім поняття «закон», «law» має ще значення «право» і включає як акти парламенту («statutes»), так і прецеденти, звичаї І доктрини чи їх норми відповідно. Можна сказати, що law — закон з погляду його розуміння англійською доктриною, a statute — це те, що йменується законом у рамках континентальної правової системи і є лише різновидом, хоча й найважливішим, законів в англійській правовій системі.

[4] Давид Р. Основные правовые системы современности. — М., 1988. — С. 342.

[5] Всі істотні зміни, внесені до систему суду присяжних Англії законами 1967, 1971, 1972 pp., були згодом консолідовані Законом 1974 р. про присяжних. Нині посилаються лише на Закон 1974 р.

[6] В США щорічно більш ніж 100 000 справ розглядаються судами присяжних, позаяк в Англії це число складає 20 000, а у Франції - лише 1200.

[7] Див.: Решетников Ф.М. Правовые системи стран мира. Справочник. — М., 1993. - С. 28.

[8] За рішенням уряду від 1976 р країна за рубежем називається Австралія, а усередині — Австралійський Союз.