Інші правові системи.

Серед інших правових систем необхідно назвати релігійно-общинні або невіддиференційовані правові системи — це системи регулювання, в яких юридичні елементи не отримали значного відособленого функціонування. Ці системи мають характер догматизованих, традиційних і в масовій правосвідомості сприймаються, як такі, де основна регулятивна сила — догма віри, релігійне вчення. Правові системи даної групи доволі різноманітні. Проте, для всіх них характерна застійність, глибокий консерватизм, це, по суті, перенесена у сьогодення передісторія права — системи соціального регулювання, — які, в силу особливих економічних, політичних, морально-етичних умов, отримали однобокий, негармонійний розвиток з однозначним пріоритетом таких регулятивних форм, як релігія. Одним з видів такої системи є система мусульманського, або ісламського права. Будучи правом теократичних політичних режимів, ісламське право є невід'ємною частиною ісламської релігії. Коран — священна книга мусульман — є також і фундаментом мусульманського права, основним джерелом права. Ісламське право — це особливість, переважно, теократичних суспільств, де держава відіграє підпорядковану щодо релігії роль. Внаслідок цього, ісламське право кардинально відрізняється від всіх інших правових систем як в аспекті джерел, так і з точки зору його структури і основних ідей. Оскільки це право виникло у VIII ст., а утвердилося в X ст., то воно має дещо архаїчний характер щодо цілого ряду інститутів, а також відрізняється казуїстикою в методах юридичних суджень і несистемним підходом до юридичної техніки. У той же час, старе і непорушне, але, при цьому, гнучке і повне ресурсів ісламське право виявилося здатним до застосування в багатьох суспільствах і нині прагне пристосуватися до моральної еволюції і технічного прогресу.

Серед інших правових систем слід назвати докапіталістичні системи звичаєвого права, які не творять єдиної групи. Ці системи багато в чому відрізняються одна від другої, дуже різноманітні як в історичній ретроспективі, так і в даний час. Схематично можна розділити їх на індуїстське право, правові системи Далекого Сходу і африканські правові системи. Індуїстське право — це право спільнот, пов’язаних з індуїзмом. Воно творить комплекс традицій і звичаїв, сформованих на основі індуїстської філософії. Дві інші сформовані, головно, на основі звичаєвого права.

Наступною правовою системою, на якій слід зупинитися, є система колективістського права, або заідеологізовані правові системи. Вони виникають і функціонують у тоталітарних та авторитарних суспільствах. В цілому, система колективістського права, не дивлячись на те, що вона сприйняла деякі риси романо-германської системи, зокрема більш-менш однакову термінологію, аналогічну структуру правової норми, яка розглядається, як абстрактне правило поведінки, це є зовсім окрема, в ряді випадків протилежна континентальній, система права. Колективістська система є нормативним виразом абсолютно чужої ліберальному духові суспільної філософії. Головним завданням права в даній правовій системі є не встановлення суспільного порядку шляхом визначення принципів вирішення спорів, не досягнення справедливості у стосунках між індивідами або у встановленні соціальної рівноваги, а розуміння права, як інструменту економічної організації суспільства і виховання громадян. Тоді, коли у вільних країнах у дотриманні права зацікавлені, перш за все, індивіди і потім держава, колективістські правові системи є прикладом зворотнього — в дотриманні права держава зацікавлена більше, ніж приватні особи. В цій системі порушення юридичних норм розглядаються не як прояви індивідуалізму або акти негромадянської поведінки, а як дії, спрямовані проти суспільного ідеалу, — будівництва комунізму, нового порядку тощо. Таким чином, колективістський юридичний порядок має характер незрівнянно більше політизований, централізований і примусовий, ніж юридичний порядок вільного суспільства.